Розділ 230 — План героя

— Молодий авантюрист, ти вже прийшов до тями? Ти лежав на узбіччі дороги, тож я приніс тебе сюди. Я — гід, який допомагає заблукалим авантюристам!

Замість Ланувель мене привітав старий чоловік. Він брехав мені з таким безсоромним виразом обличчя, що я захотів перевірити, чи справді я лежав на узбіччі дороги.

Я озирнувся.

Я був у дерев'яному будинку. Усередині майже не було меблів, а ліжко, на якому я лежав, було холодним і твердим.

Машина часу Ссосії точно працювала. Хоча це було дивно схоже на початок пригоди «Героя».

— Авантюрист, кажеш…

Я відразу перевірив свої характеристики.

[Раса: ■■ ■■ Людина

Рівень: 999+

Професія: ■ (Універсальний = Рівень?)

Навички: Обдарованість ZZZ, ■ Z, Фабрикація Z, Руйнування MAX, Знищення MAX...

Стан: ■, ■, Драконяча луска]

Це виглядало як мозаїка.

Назва моєї раси, «Універсальна двоядерна людина», була скорочена. Здавалося, що її характеристики збереглися, але опис був настільки спотворений, що на нього було важко дивитися.

Професія «Хоробрий» також не була визнана. Вона навіть не активувалася. Серед навичок «Божественність» перетворилася на квадратики, а в розділі «Стан» «Святий меч» і «Свята» також були такими.

“Як це сталося?”

Як герой MAX-класу, я пройшов через багато труднощів; оскільки я повернувся в минуле, навички, які ще не були доступні в цю епоху, не могли бути ідентифіковані та розглядалися як помилки.

[Виявлено помилку.

Виявлено баг.

Запускається процес дефрагментації.]

З'явилися системні повідомлення. Далі було...

[Раса: Легендарний ангел

Рівень: 999+

Професія: Авантюрист (Пригода → Виживання ↑)

Навички: Обдарований ZZZ, Віра Z, Фабрикація Z, Руйнування MAX, Знищення MAX…

Стан: Магічний меч, Шаман, Драконяча луска]

Через мій високий ранг Божественності система помилково прийняла мене за ангела. Моя професія змінилася на «Авантюрист», як назвав мене старий, а Святий меч і Свята повністю зникли з мого статусу.

Ефект Обдарованість ZZZ також негайно застосувався.

[Раса: Ангел

Рівень: 999+

Професія: Авантюрист (Пригода → Виживання ↑)

Навички: Віра S, Розум S, Сила духу A, Витривалість A, Політ A…

Стан: Хроший]

Я прикидався найзвичайнішим ангелом. Це була лише ілюзія, але я був радий, що зможу обдурити героїв, які могли бачити мої характеристики.

— Вас не цікавить, де ви знаходитесь?

— Не дуже.

— Хм, розумію. Як дивно. Всі авантюристи, яких я рятував раніше, були зацікавлені в цьому… — старий поглянув на порожнє ліжко поруч із собою.

Наче додаючи до доказів того, що цей старий займався професійним викраденням авантюристів, тут було багато однакових ліжок.

Вставши з ліжка я вийшов на вулицю. Галасливий, як і Ланувель, старий намагався відрадити мене, але я був рішучий, тож він швидко здався. Було легко зрозуміти, де я перебував.

На південь від мене була засніжена гора у формі літери М. Я був поблизу Снігової гори М, яку можна було побачити з будь-якої точки Північного континенту. Враховуючи, що вона була на південь від мене, я дійшов висновку, що перебуваю в північній частині Північного континенту.

Недалеко від цього місця був будинок Ссосії, де знаходилася машина часу.

— Схоже, все вийшло.

Я не забув про свою мету. Якщо я повернувся в правильний час, то дракон ще не з'їв Снігову жінку. Я переконався в цьому, коли почув ім'я «Сніговий король Ешинофф» у розмові між Найманцем А і Найманцем В.

Це було частиною історії, записаної в системі. Моєю метою було обдурити систему, зробивши невеликі зміни, щоб звільнити Снігову жінку з замкнутого циклу освітньої програми.

У мене був тільки один шанс. Тому я мав використати його якнайкраще.

Я ходив по селу, збираючи інформацію, і побачив на місцевій площі незнайому мені сцену.

— Ми шукаємо цілителя, готового напасти на лігво гарпій.

— Ми шукаємо чарівника і лучника з високою влучністю! Ми йдемо на полювання на гарпій!

— Підійде будь-хто з досвідом полювання на гарпій понад рік! Як тільки ви приєднаєтеся, ми відразу вирушимо!

— Ми раді новим учасникам! Ми навчимо вас полювати на гарпій за невелику плату!

— Наймачі Мобіуса набирають людей. Приходьте, обговоримо умови!

Я чув, як люди кричали з різних боків. Вони стояли або на фонтані, або на дерев'яній скрині і завзято махали руками.

Набір до загону, набір до гільдії, набір коханців… Хм? Цю важку роботу виконувала «Гільдія найманців».

Якщо заплатити їм комісію, вони знайдуть для вас потрібних людей.

“Це робить різницю в часах очевидною”.

Фентезійний світ поступово розвивався, створивши по дорозі сучасну Гільдію найманців.

Я переглянув статистику цих найманців.

[Раса: Архілюдина

Рівень: 95

Професія: Воїн (Бойовий дух → Фізична сила ↑)

Навички: Бойовий дух D, Фізична сила E, Витривалість E, Переслідування F, Опір темній енергії F...

Стан: Хороший]

Вони всі були як новонароджені курчата. Але мені було байдуже до їхніх рівнів і навичок. Найбільше мою увагу привернула їхня раса.

Більшість тих, хто зібрався на площі, щоб знайти товаришів і разом піти на полювання, були представниками раси Архілюдей.

Титул «Архі» був особливим. Адже він означав, що вони не були корінними мешканцями, а прибули сюди з іншого світу.

Якщо інші раси, крім людей, мали префікс «Архі», їх вважали представниками королівської крові. Найпоширенішим прикладом цього був «Архіельф».

Але це неважливо…

“Схоже, це початок подорожі героя”

Крім зміни «Авантюриста» на «Героя», все інше ідеально збігалося. Щоб дізнатися більше, я вирішив зателефонувати своєму таємному другові.

“Пані практикантко?”

[Порожньо: Вчитель практикант відсутній.]

Щоб переконатися, що вона без проблем стане вчителькою, я вирішив не наполягати на цьому. Вона, мабуть, все одно не буде дуже радіти моїй подорожі між вимірами.

— Ти мене засмучуєш, Наркогерою! Як ти міг про мене забути?!

Сидячи на моїй голові, Перший дух вдарила мене п'ятою по лобі.

— Дух наркоманка, коли ти сюди потрапила?

Коли я прокинувся на ліжку, її там точно не було. Однак у якийсь момент вона з'явилася, немов з повітря, над моєю головою.

Я вже настільки звик до її присутності, що навіть не помітив, коли вона знову з'явилася.

Перший дух, розгойдуючи ногами, відповіла:

— Мої крила можуть перенести мене туди, де знаходяться мої діти. Як тільки мої спогади злилися, я покинула Ельфхейма, який був зайнятий справами своєї раси, і відразу ж полетіла сюди.

— Зачекай! Ти покинула того жалюгідного короля ельфів?

— Ну, так. А що, це проблема?

— Якщо ти його покинула, як боягузливі ельфи будуть воювати?

— Вони якось виживуть, так само як ельфи Священної імперії Моллана.

— Ох…

Я планував лише трохи змінити історію, але вона вже занадто сильно спотворила її хід.

— Не хвилюйся, Наркогерою. Система впорається з такими змінами. Проблема виникне тільки в тому випадку, якщо я накажу дітям не допомагати ельфам. Ельфи вже стали расою, яка не може жити без них.

— Ти ж не брешеш?

— Не підозрюй Першого духа, найблагороднішого у всьому всесвіті. Якби це було справжнє минуле, спотворення вже почалося б. Візьмемо, наприклад, жінку. У той момент, коли вона побачить тебе, вона відкладе те, що мала зробити сьогодні, через зміну свого настрою. Це може призвести до того, що вона народить дочку замість сина. Якщо це станеться, то їхній рід зміниться, що відповідно змінить майбутнє.

— Ну... твої слова мають сенс.

Перший дух говорила про ефект метелика. Один помах крил метелика може спричинити ураган на іншому кінці світу.

Але це було фальшиве минуле. Ми були в частині історії, записаній освітньою системою.

Навіть якщо це місце було б реформоване, теперішнє майбутнє не змінилося б. Зміниться лише майбутнє, засноване на історії, записаній у системі. А для стабілізації проводиться калібрування.

Візьмемо для прикладу Першого духа. Вагітна жінка, побачивши мене, можливо народить сина замість дочки, через зміну свого стану душі. Саме тут і спрацьовує калібрування системи.

Насправді, якщо змінити минуле, майбутнє зміниться відповідно. Але цей світ був схожий на суперкомп'ютер. Він мав додаткову функцію коригування минулого та асиміляції його до єдиного, фіксованого майбутнього.

— Але ти все одно повинен остерігатися вбивств.

Адже якщо я вб'ю будь-яку людину, покоління, народжене від неї, зникне. Навіть калібрування системи тут не допоможе.

Я не був упевнений, чи це спричинить проблеми, але думав, що можна буде легенько доторкнутися до спини або шиї моєї цілі і уникнути покарання.

— Наркогерою, ти збираєшся знайти Снігову жінку?

— Ні.

— Що? Але ж вона — причина, через яку ти сюди прийшов, чи не так?

— Дракон з'їв ту пташину голову через подруг мого старшого. Але ще є калібрування системи. Через вітер під її довгими рукавами її крила можуть визирнути, або по дорозі додому вона може випадково зустріти дракона і бути викраденою... Справа в тому, що є велика ймовірність, що історія повториться.

У найгіршому випадку її все одно з'їсть дракон.

— О! Я зрозуміла! Ти хочеш розправитися зі Сніговим королем Ешиноффом! Але тоді Перший герой не матиме чого робити…

— Просто сиди тихо і дивись.

Дракони не залишали своє лігво так легко. Дехто вважав, що це тому, що дракони від природи ліниві, але це було лише оманою.

Дракони мали свою територію. Небо, землю, море.

Так само, як люди проводили кордони держав, дракони мали свої володіння. У цьому була суть проблеми. Якщо Дракон А покидав своє лігво, його сусіди, дракони В і С, могли сприйняти це як акт агресії, оскільки той факт, що він покинув своє лігво, можна було помилково вважати бажанням розширити свою територію.

Хоча, якби він був сильним, то не мусив би постійно озиратися через плече в пошуках ворогів.

Ідеальним прикладом цього був Король драконів забуття, Ноебіус.

— Наркогерою, ти вже знаєш, де знаходиться його лігво? Якщо ні, я накажу своїм дітям дізнатися.

— Це не буде потрібно. Я вже чув про це від Найманця Q.

— Бу! Я просто хотіла допомогти, але ти вже все вирішив сам. Ось чому ти не популярний серед гарпій.

— Замовкни.

Я не хотів згадувати той сором.

Сніговий Король Ешинофф. Його лігво було недалеко звідси.

Ті, кого називали злими драконами, не дивилися на інших, тому були дуже активними. Це полегшувало пошук його території.

Якщо хтось щодня залишав і повертався в одне й те саме місце, то очевидно, що це місце було його домівкою.

Зібравши необхідну інформацію на площі, настав час реалізувати мій хитрий план!

Я тихо покинув село, не зачіпаючи нічиїх спин. Я навіть не розправив крила праведного героя. Натомість я вийшов за ворота, як місцеві дикуни.

— Ланувель подобається це село~

— Як щодо того, щоб довіритися їй? Вона мила.

— Я згоден! Ланувель дуже мила.

Як тільки я це почув, мій тиск миттєво підскочив. Моя права рука сіпнулася. Мені хотілося схопити за шию Ланувель, яка завжди прикидалася милою.

— Ха-ха! Тоді вирішено. Ходімо в те село! Я з нетерпінням чекаю на приємні знайомства! — молодий хлопець пристрасно вигукнув, слідуючи за Ланувель, яка погойдувала стегнами з боку в бік.

“Що? Приємні знайомства?”

— Це точно не станеться.

— Ти до мене говориш?

— Так. До тебе.

Я, герой MAX-класу, випадково натрапив на групу своїх старших.