Розділ 233 — Зловити тигра

Настав ранок.

За допомогою «кільця щастя» (презерватива), яке мені дала вчитель здоров’я, я допоміг Святій С знизити температуру, що піднялася через похмілля.

Я, герой MAX-класу, незважаючи на те, що був зайнятий порятунком світу, все одно доглядав за хворою. Я сподівався, що вона розуміє, як їй слід почуватися...

— Ти такий безсоромний, що мені нічого сказати… — прокинувшись, Свята С поскаржилася.

— Ти в порядку?

— Я зовсім не в порядку.

— Ну, принаймні, у тебе, здається, немає похмілля.

— Ти можеш перестати змінювати тему?! Ти напоїв мене в тому барі, і хоча це моя власна провина, що я заснула, я вважаю, що ти не маєш права поводитися так, ніби нічого не зробив з невинною дівчиною!

— Але я тебе не вбив.

— Що?

— Я все одно вважаю, що це краще, ніж бути підібраною на вулиці якимось работорговцем, який пізніше продав би тебе на Чорному ринку, поставивши на твоїй дупі клеймо раба розпеченим залізом. Твоє тіло і шкіра абсолютно неушкоджені.

— …

— Ти повинна бути вдячна, що змогла зустріти ранок у доброму здоров'ї.

Здавалося, що ця жінка занадто легковажно ставилася до цього світу. Работорговцю було вигідніше продати вправного воїна-чоловіка, але це не означало, що жінки були в безпеці. Її видатна краса була б дуже затребувана.

Як я міг проігнорувати таку грубу репліку від цієї безсоромної жінки? Вона влаштувала скандал через таку дрібницю, коли я взяв на себе обов'язок охороняти її всю ніч.

— Твій приклад занадто похмурий.

— Люди повинні пам'ятати про найгірші можливі сценарії.

— Я завжди говорила ці слова іншим, але ніколи не думала, що почую їх від когось. Добре. Дякую, що допоміг мені зустріти цей ранок у доброму здоров'ї, але не чекайте ніякої нагороди. Я все ще не розумію, чому ти змушуєш мене дякувати тобі.

Дівчина говорила холодно. Вона встала з ліжка, підняла з підлоги свій одяг і почала одягатися.

Я нічого не робив. Вона сама все зняла, а мої руки лише трохи допомогли.

— Вже йдеш?

— Якщо я скоро не повернуся, мої товариші почнуть хвилюватися.

— Може твої суперники?

— Ти постійно говориш слова, які ображають мою гордість, тому я буду з тобою чесною. Ти мені сподобався, тому я прикинулася, що заснула. Припини думати, що вчора ти мене врятував.

Вона залишалася серйозною.

Я грайливо знизав плечима. Я вже це знав.

Адже в розділі «Стан» її статистики не було зазначено «Спить». Це робило очевидним, що вона лише прикидалася. Але вона не знала, що я можу бачити її статистику. Тому вона вірила, що може обдурити мене.

— Все одно підеш?

— Так. Якщо я залишуся з тобою довше, я можу стати такою ж дивною, як ти. Нікому не розповідай про вчорашню ніч! Якщо розповіси, я справді розлючуся.

Я думав, що Свята C приховує свій вільний спосіб життя через своє становище, але, здається, вона була такою з самого початку.

— Я нікому не скажу. У цьому все одно немає нічого, чим можна хвалитися.

— Чому ти наполягаєш на тому, щоб ображати мою гордість до самого кінця? Ти так переконливо це робиш, що це мене злить. Так. Ти правий. Це не те, чим можна пишатися, але багато людей у цьому світі занадто переймаються таким вчинком. Удома про це не потрібно було турбуватися.

— Удома?

— О! Ти знову розв'язав мені язик, пане підозрілий ангеле. Нехай бог захищає тебе.

Проклявши мене, Свята C пішла. Але її хода була далеко не граціозною. Я стримав сміх і запропонував їй допомогу.

— Потрібна допомога?

— Ти не занадто багато просиш? Не те, щоб мені це не подобалося... А-але! Я прийму твою допомогу тільки до того моменту, як ми дійдемо до низу сходів.

Я схопив її за сідниці, допомагаючи їй спуститися. Відразу ж почувся стогін.

— Похітлива Свята, я розумію біль, який ти зараз відчуваєш, — сказала Перший дух.

Свята C почервоніла, тихо бурмочучи собі під ніс:

— Звір…

Вона скаржилася, хоча я зробив їй добро; незважаючи на це, я все одно допоміг Святій C спуститися на перший поверх.

Хитким кроком вона поспішила геть, не озираючись, ніби втікаючи від когось.

Тож я провів Святу C.

— Бути героєм — це дійсно важка робота.

Моя шия і плечі боліли від напруги. Я хотів лягти на ліжко і нічого не робити цілий день, але мені потрібно було дізнатися більше про просторове перенесення.

Я перейшов на середню освіту через свого сина. Мені сказали, що якщо я закінчу, мені дозволять витягнути з системи кого завгодно.

Умовою було закінчити навчання. Мені не сказали, що я не можу покинути світ Фантазії.

Я збирався відпочивати на Землі, чекаючи, поки інші дев'ять героїв об'єднають сили та розберуться з П'ятьма великими лихами та Королем демонів.

[Запитання: А чи не було б краще допомогти їм і швидше закінчити навчання?]

“Це чудове запитання, Пані практикантко!”

Не те, щоб я не думав про це, але мені здавалося, що викладачі не дозволять мені так просто закінчити навчання.

Так само, як вони робили на курсі початкової освіти, вони знайдуть привід для скарг.

Тому я просто залишу цей світ. Якщо мене не буде, то не буде приводу для скарг.

[Плутанина: Відсутність студента на заняттях буде проблемою…]

“Не хвилюйтеся, Пані практикантко!”

Я виконаю своє завдання.

Зараз було загалом десять героїв. Якщо я переможу одного з П'яти великих лих, решта дев'ять героїв будуть змушені боротися з іншими та Королем демонів.

Вийшовши на вулицю я вирішив піти до Снігової жінки. Адже для активації магії просторового переміщення потрібні були пір'я з її крил.

Знайти її було неважко.

— Ха-ха! Снігова жінко, куди ти так поспішаєш?

Бо куди б вона не пішла, мій старший слідував за нею. Я міг навіть похвалити його за таку наполегливість. Хоча його наполегливість тільки шкодила жертві.

— Я виконую накази чарівника. Сьогодні я зайнята, тож, будь ласка, не заважай мені.

— Ходімо разом. Я тобі допоможу.

— Це не потрібно. Я сама впораюся.

Він не здавався і продовжував слідувати за нею. Снігова жінка відчувала себе некомфортно, а його вболівальники, які спостерігали за ними, мали такі холодні вирази обличчя, що здавалися вбивцями.

Я знав, що буде далі.

Вболівальники поширять чутки, що Снігова жінка — монстр, що викличе скандал. Тоді вона втече з села, і дракон з'їсть її.

У цей момент у мене було два варіанти:

1) Розв'язати все до того, як вибухне скандал.

2) Допомогти після того, як все відбудеться.

Результат буде однаковим. Єдина різниця — час втручання. Якщо я зараз врятую Снігову жінку від підступних рук мого старшого, я буду виглядати таким самим хтивим чоловіком, яким був Перший герой в її очах.

З іншого боку, якщо я почекаю, поки вона потрапить у біду, і тоді її врятую, то отримаю її прихильність.

Вибір був настільки очевидним, що мені навіть не довелося над ним замислюватися.

— Гей, прилипало.

Мені не подобалося сидіти склавши руки й боягузливо чекати, поки вона потрапить у біду.

— …

Але навіть коли я його покликав, він просто пройшов повз мене.

Я поспішно поставив ногу перед ним.

— Гей, я до тебе звертаюся.

— Ти ж той ангел, якого я зустрів біля входу в це село? Що ти хочеш цього разу?

Він не спіткнувся об мою ногу, але перестав переслідувати Снігову жінку. Він виглядав незадоволеним тим, що я завадив йому продовжувати свою справу.

— Озирнись.

— Озирнутися?

Почувши мої слова, старший обернувся і побачив свою групу підтримки, яка визирала з сусіднього провулку.

Як тільки вони зрозуміли, що він їх помітив, вони вийшли на відкрите місце і помахали руками на знак привітання, ніби нічого не сталося. Ніби вони теж щойно його побачили.

— Я не розумію, чому ти сказав мені озирнутися.

— Ти справді не розумієш?

Невже йому нічого не спало на думку, коли він подивився на тих переслідувачів?

— Я справді не розумію. Якщо це все, що тобі від мене потрібно, то я піду.

Мій старший швидко наздогнав Снігову жінку, яка вже пробігла чималу відстань. Він знову почав її турбувати.

Як тільки я це побачив, на моєму чолі з'явилися зморшки. Я вирішив перевірити статус свого старшого.

[Раса: Людина хаосу

Рівень: 999+

Професія: Найманець (Багатство → Виживання ↑)

Навички: Хаос ZZ, Руйнування ZZ, Забуття ZZ, Обдарованість Z, Безсмертя Z...

Стан: Роздратований, Магічний меч, Магічна тварина, Броня]

Ранг його навичок був достатнім, щоб перемогти Снігового короля Ешиноффа.

— Чорт…

Я хотів битися з минулим «Першим героєм», але не був упевнений, як це вплине на хід історії, тому відмовився від цієї ідеї.

Було неможливо фізично змусити його залишити Снігову жінку в спокої. Мені потрібно було придумати інший метод.

***

Можливо, це було через калібрування системи? Незважаючи на моє втручання, хід історії не змінився.

Через підлі чутки, які поширювали мої старші колеги-черлідери, всі дізналися, що Снігова жінка насправді була гарпією, що змусило її втекти з села.

Однак не все залишилося так, як було. Завдяки вжитим заходам Сніговий король Ешинофф не з'їв її, дозволивши їй безпечно дістатися до притулку чарівника.

Мій попередник, звичайно, пішов за нею.

— Ах! Пане чарівник, є проблема! Селяни дізналися, що я гарпія. Що мені тепер робити? — ридаючи, Снігова жінка увірвалася до схованки чарівника і відразу ж попросила поради.

З батьківською любов'ю на обличчі він погладив її по голові, а потім вказав на мене, який прийшов сюди раніше за неї.

— Не переймайся цим. Привітайся. Відтепер він буде стежити за тобою. Цей джентльмен має не тільки глибокі кишені, але й чуйне серце.

— Ах...

Снігова жінка, очі якої почервоніли від тривалого плачу, збентежено подивилася на мене.

Щоб заспокоїти її, я показав їй свою посмішку праведного героя.

— Привіт, пані Снігова жінко. Я герой MAX-класу, і мене цікавить здатність ваших пір'їн бути каталізаторами магії просторового переміщення.

Кажуть, що якщо хтось хоче зловити тигра, йому потрібно зайти в його лігво. Я отримав законне право на неї.

— Пані Снігова жінко! Не тікай і послухай мене! Ти не злий монстр, а дама, яка заслуговує на любов... О! Ти!

Непроханий гість викрикнув, увійшовши до схованки чарівника. Він вказав на мене пальцем.

Цього нечемного чоловіка звали Першим героєм.

Дикун, який силою став героєм.

— Пані Снігова жінко, не слухай його. Ти не можеш ігнорувати чи заперечувати свою справжню ідентичність. Ти, безсумнівно, монстр. І я отримав право володіти тобою від цього благородного чарівника.

— Ах…

Снігова жінка продовжувала дивитись на мене в розгубленості. Посміхаючись, я подивився на свого старшого і поставив питання.

— Тобі щось потрібно від мого монстра? Якщо ні, то залиш приміщення.

— Ти...!

На лобі Першого героя виступили вени. Він показав своє справжнє обличчя.