Розділ 234 — Тривіальна причина

[Приниження: я не знав, що буде так соромно дивитися на себе в минулому з точки зору третьої сторони... Я був навіть гірший, ніж уявляв…]

“Хм? То ти все ще тут, мій розлючений старший”.

[Роздратування: Я втрачаю самоконтроль щоразу, коли маю справу з тобою. Я не злюся. Зараз я настільки раціональна людина, що більше не піддаюся спалахам емоцій.]

“Справді?”

[Попередження: Припини мене так дражнити.]

Я був переконаний, що в минулому він був неймовірно сильним, але я теж не був слабким, і за рівнем навичок я мав перевагу.

Рівень?

Було важко перевірити рівень тих, хто перевищив 999, але я був упевнений, що мій вищий.

Ефект моєї раси, «Універсальна двоядерна людина», перевищував 500% бонус до очок досвіду героїв, оскільки я міг поглинати всі очки досвіду переможеного супротивника.

Мій старший був занадто зухвалим. Він цілими днями займався марними справами.

Тим часом я вже приручив дракона, зачарував Святу С і пішов до чарівника, який виховував Снігову жінку, уклавши з ним угоду.

Я проявив неймовірну ефективність! Адже я мав 64 роки досвіду!

— Гей, чому ти так люто на мене дивишся? Завдяки чесній угоді я купив права на виховання цієї гарпії.

— Вона не є предметом, який можна просто купити чи продати!

— Чому ні?

— Що?

— Я питаю, чому я не можу так поступити з гарпією.

— Чому ти шукаєш причину? Хіба це не природно?

Старший з минулого надів свою нещиру маску.

— Ти знаєш, скільки рабів живе в цьому селі?

— Що?

— Відповідай мені. Ти знаєш?

— Чому ти мене про це питаєш?

— Якщо не знаєш, то слухай мене уважно. У цьому селі 43 раби. А ми знаходимося в північній частині Північного континенту, в надзвичайно холодному місці цього світу. Сільське господарство тут важке, навіть майже неможливе, через замерзання ґрунту, а через сильні снігопади торговці не часто сюди приїжджають. Це маленьке село існує тільки тому, що феодал вирішив розвивати шахту поблизу, тому він купив рабів і змусив їх жити тут.

— …

Він нічого не сказав.

— Ти не задоволений тим, що я займаюся купівлею та продажем монстрів, тому хочеш врятувати гарпію. Це означає, що ти вважаєш монстрів важливішими за людей?

— Я не знав.

— Чому ти не знав?

— …

Він не міг відповісти.

Це був третій день, відколи він з’явився. І весь цей час він переслідував Снігову жінку. Він ніколи не заглядав у обличчя усміхнених мешканців, за якими ховався смуток.

Тим часом, у 1-му раунді я оглянув усіх. Пройшовши по всьому селу, я сканував дупи всіх селян, використовуючи навичку «Рентгенівський зір», щоб перевірити наявність рабських міток.

[Страх: Ти перевірив їхні дупи? Усіх? Незалежно від статі та віку?]

Я вже міг здогадатися, про що думав мій обурений старший. Але це була звичка з 1-го раунду.

На Землі люди часто робили татуювання, але мешканцям цього світу не робили татуювання, якщо на те не було причини.

Приналежність, статус, звання, посада, освіта, професія, походження… Це було як посвідчення особи.

Але з 2-го раунду я став лінивим, тому перестав розвивати цю навичку. Я вже мав особисті дані людей у своїй голові, що дозволяло мені легко розпізнавати, хто є хто, не дивлячись на їхні бирки.

Але потім я попався на хитрість Злодійки Е! Ця подія змусила мене знову набути цю навичку. Після цього я дійсно не мав де її використовувати аж дотепер.

Тепер ми були в минулому. Тому я перевірив усе.

— Ти ще маєш щось сказати?

— …

— Якщо ні, то забирайся. Дозволь мені дати тобі серйозне попередження. Спочатку врятуй людей, а потім вже займайся монстрами, ти, клятий зрадник людства.

Через слова свого праведного молодшого колеги його почала гризти совість, і він відступив!

[Виправдання: Я визнаю, що в минулому був ідіотом, але не думаю, що мене слід називати зрадником людства. Кожен, хто проходить через юність, знаходить дівчину, в яку закохується настільки, що забуває про все інше.]

“Не зовсім. У мене такого не було”.

[Переконання: Подумай добре. Напевно, в першому раунді, коли ти ще був новачком, ти був таким же жалюгідним, як і я, бігаючи за кожною дівчиною!]

“Такого не було, ображений старший”.

Це правда, що був час, коли я бігав за Ланувель, але за ці десять років не було дня, щоб я не думав про свою батьківщину і тенісну ракетку моєї матері.

Виживання і повернення були важливіші за жінок!

І він не повинен всіх зводити до однієї категорії. Мені це не подобалося.

— Ні! Вона не монстр! Вона така ж людина, як і ми, і вона дуже важлива для мене! Ти помиляєшся, якщо думаєш, що мені байдуже до людства. Просто я не бог. Я не можу врятувати всіх, але можу врятувати тих, хто мені дорогий. І я врятую пані Снігову жінку з твоїх підступних рук! — вигукнув Перший герой, не поступаючись.

[Задоволення: Добре сказано, минулий я! Неможливо врятувати всіх. Хіба не достатньо класифікувати всіх своїх послідовників за важливістю і ставитися до них відповідно?]

“Дивитися, як ти очищаєш свій минулий образ, огидно”.

[...]

Цей дикий світ суперечив будь-якій логіці. Я отримав прекрасну Снігову жінку в результаті чесної угоди, і на жодному з континентів Фантазії не було незаконно вирощувати монстрів як домашніх тварин. Проте мій старший поводився просто жахливо!

— Всі люди виглядають по-різному, так само як її руки не такі, як наші. Дивлячись на її прекрасну особистість, я зрозумів, що вона людина, а ти, дивлячись на її зовнішність, ставишся до неї як до монстра. Ти не залишаєш мені вибору. Я змушений буду застосувати силу, щоб здійснити свою справедливість.

Схоже, він вирішив застосувати насильство. Він викликав «Чарівний меч», що відображався в його статусі.

Я добре знав цю зброю. Святий меч-2!

[Плутанина: тебе ніхто не зрозуміє, якщо ти використовуватимеш такі назви!]

“Для мене це має сенс, і це все, що має значення”.

Особливістю Святого меча-2 було те, що його руків'я мало форму серця і посилювало навички того, хто ним володів.

Я добре це знав, бо сам ним користувався… Він був набагато небезпечнішим за Святий меч-1, який мав автоматичні функції.

— Хочеш переконувати інших силою, дикуне?

Бували ситуації, коли мій меч вислизав з рук, але я не змушував силою тих, хто був слабкіший за мене.

— Підніми свою зброю.

— Я відмовляюся.

Якби я бився з ним, хід історії був би повністю спотворений.

Я приборкав Королеву морозу Ельш, одну з П'яти великих лих, і зумів отримати Снігову жінку. Я не міг зараз все зіпсувати.

— Я не хочу, щоб поширювалися чутки, що я напав на беззбройного цивільного.

— Це не моя справа.

— Відмова від бою означає, що ти визнаєш поразку. Відпусти Снігову жінку. Вона не є твоєю власністю. Якщо ти відмовишся, я заберу її силою.

Він був рішуче налаштований забрати її у мене.

Я хотів вдарити його по голові, наповненій спермою, але знав, що не повинен битися з ним. Мені потрібно було якось переконати його словами.

— Гей, дикуне, хіба її думка не важливіша за все інше?

— Ха! Хто в цьому світі піде за таким, як ти…?

— Ти занадто багато говориш. То важлива чи ні?

— Важлива.

— Тоді замовкни. Я запитаю її про це.

— …

Я звернувся до Снігової жінки.

— Ти б хотіла піти з чоловіком, який безперервно тебе переслідував і став причиною того, що твоя ідентичність як гарпії була розкрита, через що тебе вигнали з села, чи ти б хотіла піти зі мною, якому благородний чарівник, який тебе виховував, довірив твоє життя?

— З тобою.

Перший герой спохмурнів, коли почув її відповідь. Не бажаючи визнавати реальність, він почав грубо кричати.

— Це нечесно! Ти сформулював це так, ніби ти кращий варіант! Дай мені цього разу поговорити. Пані Снігова жінко, тобі краще зі мною, з ким ти накопичила багато хороших спогадів за останні три дні, чи з цим огидним работорговцем, якого ти зустріла сьогодні вперше в житті?

— Цей огидний джентльмен здається мені кращим варіантом, — впевнено відповіла Снігова жінка, поклавши голову мені на груди.

Я хотів, щоб вона якнайшвидше забрала голову, але в цій ситуації краще було стояти і терпіти.

Моє терпіння не було безмежним!

— Пані Снігова жінко, тебе обманюють.

[Застереження: Досить! Припини! Чи не час здатися? Минулий я, будь ласка, не змушуйте мене почуватися ще гірше!]

А я думав, що старший — холоднокровна людина. Здавалося, він відчував себе ображеним через своє минуле «я».

— Я обов'язково врятую тебе.

Але його відчайдушні крики не досягли його молодшого «я». Однак це мене не турбувало.

Я обійняв Снігову жінку правою рукою, а вказівним пальцем лівої руки підняв її підборіддя.

— Ммм…

Зазвичай я не цілував монстрів, але на Землі я кілька разів бачив, як доглядачі зоопарку цілували дельфінів або тюленів для відвідувачів.

Через роботу я кілька разів робив це з русалкою. Цього разу було так само, тільки замість риби я цілував птаха. Тому це було виправдано.

Перший герой замовк і незабаром відкликав Святий меч-2. Здавалося, він втратив бажання боротися.

Він, здавалося, справді бачив цього мутанта як людину, що і викликало такий вираз на його обличчі.

— Ах!

Плачучи гіркими сльозами, він втік, не озираючись.

Моя остаточна перемога. Сила слів перемогла насильство. Ця битва запам'ятається надовго.

— Наркогерою, ти думаєш, що варто відпустити його? — Перший дух запитала з тривогою, мовчки спостерігаючи за розгортанням подій, як глядач у кінотеатрі.

— Хто знає? Навіть якщо з ним не все гаразд, зі світом все буде добре.

[Хвилювання: Сподіваюся, він не дуже збентежений. Адже Перший герой має силу змінити хід історії.]

“Пані практикантко, якби я про це турбувався, я б не починав цього. І навіть якщо щось піде не так, це все-таки фентезійний світ”.

Наша реальність була в безпеці. Навіть якщо події тут були спотворені, система все виправила б.

“Хіба не так, старший? Хм? Злісний старший?”

Скільки б я не чекав, ніхто не відповідав.

“Він уже пішов?”

[Висновок: через тривалі провали освітньої системи вимір Фантазії з кожним днем слабшає. Тому я відклав вирішальну битву, поки б не був упевнений у своїй перемозі... але тепер я змінив свою думку. Ми повинні якомога швидше знищити світ Фантазії. Я хочу повністю стерти з цього світу існування навчального закладу, в якому зберігається моя ганебна особиста справа!]

Перший герой зробив заяву, яка звучала так, ніби він був фінальним босом....

І все це через дрібницю.

==============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!