Розділ 248 — Гном

Як я пам'ятаю, Проклятий король Мальфарт був драконом, схожим на чуму. Навіть мій настрій погіршувався просто поруч із ним.

Я б не сказав, що він мав високу бойову силу, але він чітко бачив слабкості своїх ворогів, що робило його надокучливим супротивником.

— Наркогерою, Мальфарт цієї епохи відома як Королева мудрості, Мальфарі. Як ти можете зрозуміти з її імені, зараз вона жінка…

— Королева мудрості Мальфарі…

“Мудра та прекрасна Мальфарі?”

Я навіть не міг собі цього уявити!

Дракон, відомий тим, що кидає прокляття всюди та намагається знищити світ, тепер був на Острові S, де жила найбільша кількість гномів.

За допомогою координат, збережених у моїй пам'яті, та пера Снігової жінки, ми миттєво досягли її місцезнаходження.

— Гей, як ти сюди потрапив?

І ми зробили це ідеально вчасно.

Я зустрівся віч-на-віч із прекрасною дівчиною на самоті у величезній ванні, яка поєднувала розкіш та мистецтво.

Вона навіть не подумала кричати чи прикриватися. Натомість вона просто дивилася на мене та маріонеток з непроникним виразом обличчя.

Але мене не обдурив її спокій.

Ця дівчина була, від плоті до кісток, драконом. Її раса не мала чіткої статі від народження. Отже, їй не було причин соромитися.

[Раса: Коричневий дракон

Рівень: 999+

Професія: Швачка (Концентрація → Шиття ↑)

Навички: Земля ZZ, Магія ZZ, Шиття ZZ, Харизма ZZ, Кулінарія Z…

Стан: Зацікавлена]

Її навички були зовсім іншими, ніж у Проклятого короля Мальфарта в моїх спогадах.

Здавалося, що вона спеціалізувалася не на бою, а на веденні домашнього господарства.

Її стать також була жіночою. Її минуле та теперішнє «я» не мали жодної схожості, окрім каштанового волосся, яке було відмінною рисою раси Коричневих драконів.

[Попередження: Ваш метод проникнення до оселі представника П'яти великих лих не відповідає природному перебігу подій. Ваша зустріч мала відбутися випадково під час подорожі. Залишилося небагато часу до зустрічі з наступним Великим лихом, тож зверніть на це увагу.]

Ця жінка, здавалося, була тим Мальфартом, якого я шукав.

[Підтвердження: Це зовнішність Проклятого короля Мальфарта до того, як він збожеволів. Щоб вразити коханого, вона відточила свої навички ведення домашнього господарства. Але після того, як вона втратила його, вона розлютилася та спрямувала всі зусилля на максимізацію своїх бойових навичок, ставши зовсім іншою людиною.]

“Зовсім іншою людиною?”

Я не погоджувався з системою.

На відміну від місцевих жителів, які щойно отримали найвищі навички завдяки системі, я пройшов через вогонь, воду та мідні труби, щоб піднятися з рангу F до ZZZ.

Мені довелося вивчити та відточити багато виробничих навичок, щоб покращити свою Обдарованість до ZZZ.

Але я міг з упевненістю сказати, що моя природа зовсім не змінилася.

Навички були просто навичками.

«Моральний занепад» та «Божевілля» могли впливати на емоції, але вони також не виникали з нізвідки. Вони з'являлися та зростали лише завдяки певним діям та умовам.

Іншими словами, цей дракон мав надзвичайно злу природу…

— Дух, гарпія, демон. Яке цікаве поєднання. Якщо ви не заперечуєте, я хотіла б почути історію вашої подорожі у своєму домі. Я забезпечу вас ситною вечерею та ліжком на ніч.

Злий дракон вирішив вдати добряка.

— Добре.

Так само я вирішив вдати, що мене обдурили.

Доки я не забував, що вона була зловісною істотою, це була б можливість, а не пастка.

— Мене звати Мальфарі, – представилася вона, виходячи з ванни та одягаючись біля грязьових големів.

Мальфарі…

Здавалося, що ім'я Мальфарта трохи змінили, щоб воно звучало жіночніше.

— Мальфарі! Ви, як завжди, прекрасна!

— Хм! Пані Мальфарі!

— Це ваші гості? Радий познайомитися!

Щойно ми пішли, почали з'являтися гноми.

Гноми.

Раса, яка відмовилася від зовнішності та вирішила зосередитися на вміннях.

Найвищий гном був менше метра заввишки. Низькі та широкі за розміром, вони ідеально підходили для роботи в шахтах.

Як і велетні, вони були виключно чоловічим видом. Отже, щоб зберегти свій рід, їм потрібні були жінки, здатні до міжрасового розмноження.

Але саме тут виникли проблеми.

Велетні здійснювали набіги на людські села, щоб отримати жінок, але на відміну від них, гноми не вміли битися. Вони не могли силоміць відібрати жінок у могутніх чоловіків.

Натомість…

— Дивовижно… — вибухнув я.

Мене вразили не гноми.

Мене вразили будівлі, які вони будували. Усі вони були схожі на витвори мистецтва.

Але ще дивовижнішою за це була їхня зброя: їхня майстерність.

Вони не могли викрасти жінку силою, але могли завоювати її серце красивим кільцем чи намистом.

Це звучало як стратегії аристократів, але для гномів це була битва за виживання.

Тому всі створені ними речі мали «душу», як літературна спадщина деяких художників.

— Будьте обережні, не заблукайте тут. Це місто гномів. Ті, хто вперше відвідує це місце, часто озираються навколо, через що швидко відстають і губляться, – засміялася Мальфарі, йдучи попереду нас.

Це було не просто попередження.

Снігова жінка мало не знепритомніла від пишноти цього місця. Якби духи низького рангу не подбали про неї, її б уже викрали гноми та красиво розділили на частини.

Грудинка, крильця, ніжки, реберця…

Як я вже казав, Острів S був країною гномів.

Але це місце не було їхнім останнім бастіоном після вигнання людьми, як це сталося з ельфами.

Гномська майстерність була схожа на курку, що несе золоті яйця, враховуючи, що вони продовжували наполегливо працювали, як раби, навіть після одруження.

Їхня країна була більше схожа на академію.

Бо незалежно від того, наскільки обдарованою була людина, самостійне навчання мало межу. Гноми приходили до цього «Святилища гномів», щоб навчитися новим технікам у своїх предків та вчителів, створити ще прекрасніші витвори мистецтва або зустрітися зі своїми половинками.

Звичайно, як і будь-яка держава, вона мала свого правителя.

— Це королівський палац?

— Ні. Це мій дім, але королівський палац знаходиться поруч.

Дивлячись на місце, на яке вказувала Мальфарі, я стримав посмішку.

Вона хвалилася тим, що живе в будинку, який був розкішнішим за королівський палац.

По всьому її дому я бачив гордість дракона, який не любив програвати, незважаючи ні на що. Це змусило мене задуматися, скільки гномів пролило піт і сльози, щоб побудувати його…

— О! Пані Мальфарі! Ви сьогодні прийшли раніше!

— Дивіться! Я переробив вікна. Тепер вони ще кращі!

— Підійдіть, подивіться на фонтан, який я зробив!

— Вже місяць я будую це спеціально для вас.

З усіх боків гноми збіглися так швидко, як дозволяли їхні короткі ноги, і почали хвалитися своїми творіннями, перемовляючись один з одним.

Тут були не один чи два гноми.

Від саду до димаря будинку не залишалося місця без них.

— Красно дякую всім за турботу про мене. Я хочу оглянути подарунки кожного, але, на жаль, на мене чекають гості, – вибачилася Мальфарі, вдаючи доброзичливість.

Гноми без заперечень рушили вперед і відкрили шлях.

Їхньою зброєю була їхня майстерність. А вироби, які вони робили, завжди були майстерними витворами мистецтва.

Вони думали, що якщо їй щось сподобається, вона сама попросить їх розповісти про це детальніше.

Такою була гордість гномів.

[Сюрприз: Ви багато знаєте про їхню расу.]

“Звичайно, Пані практикантко”

У 1-му раунді Король гномів був одним із моїх супутників.

Якби я знав, як створити ядерну або водневу бомбу, ми б добре порозумілися, але, на жаль, основи хімії та фізики я вивчив лише у старшій школі.

Проклятий король Мальфарт тоді любив гномів і ненавидів людей.

Але, за іронією долі, гноми зрадили його та стали на бік Героя, бо не могли зберегти свою расу без людей.

Бій був не таким вже й запеклим.

Озброєні скарбами Короля гномів, мої супутники були впевнені у своїй перемозі, і я, як і личить командиру загону, відправив їх у бій, надавши їм мотивацію, приправлену 500% перебільшенням.

Рішучі, вони билися з особливим запалом.

І завдяки їхній благородній жертві я зміг перемогти Проклятого короля Мальфарта.

— Мій чоловік... ні, пане Герой, ти справді покидьок, чи не так? — посміхнулася Ссосія, тримаючись за мою руку, не в змозі нормально стояти через вивихнутий поперек.

— Ніхто не просив тебе читати мої думки.

“Чудова Пані практикантко, це для вас”.

[Сором'язливо: Це теж комплімент, приправлений 500% перебільшенням? Ссосія, моя старша, набагато гарніша за мене…]

“Ні. Моя думка щодо цього цілком об’єктивна”.

Моя дружина не була гарною. Вона була боягузливою.

— Я все чую, боягузливий Герою.

— Слухай далі.

У цей момент втрутилася Мальфарі.

— О! Людина та демон. У вас такі різні раси, але ви настільки близькі, що можете спілкуватися навіть одним поглядом! Я справді заздрю вашим стосункам.

Що вона вважала близькими стосунками?

О! Чи наші ворожі стосунки виглядали крутими в очах злого дракона?

(Пане Герою, хіба ви не можете просто прийняти комплімент?)

Богині явно бракувало досвіду життя в суспільстві.

Натомість я був експертом у цьому.

— Ах! Пані Мальфарі, ви сьогодні рано. Я не знав, що ви повернетеся так рано. Я ще навіть не закінчив прибирання, — сказав гном у фартусі та з мийними засобами в руці.

На вулиці було багато таких, як він, але він був єдиним у її сповненій мистецтва резиденції.

Він був економкою?

— Не хвилюйтеся, принце. Це моя вина, що я прийшла без попередження.

О. Тож він і був принцом!

Він мав прибирати в чиємусь помешканні?

— Як ви можете таке казати, пані Мальфарі? Цього просто не може бути. Я швидко закінчу прибирання та приготую вечерю…

— Якщо ви цього справді бажаєте.

— Гей, гноме, принци держави не повинні дозволяти собі так принижувати себе. Як ти можеш жити з собою?

Я хотів запитати, чи він дійсно справжній принц.

Він, мабуть, був принцом тільки на папері, але це мала бути помилка, враховуючи, що він працював слугою.

“Системо, що ти думаєш?”

[Заперечення: Це не сценарна помилка, а історичний факт.]

Це те, що насправді сталося в минулому? Я не знав, що сказати.

[Пояснення: Смерть цього принца стане паливом для люті Королеви мудрості Мальфарі. Вона до самої смерті шкодуватиме про те, що запросила його в гості після їхньої фатальної зустрічі.]

“Ти говориш про Першого героя?”

Однак мені не потрібно було турбуватися про нього. Зрештою, він уже потонув у морі. Він навіть не міг попросити про допомогу.

Морські русалки, мабуть, висмоктали з нього всі сили, не давши йому навіть шансу плисти.

— Будь ласка, зачекайте у вітальні, поки їжа буде готова, мої дорогі гості. Це, мабуть, займе чимало часу, оскільки мені потрібно підготувати все для досить великої кількості людей. О, я знаю! Будь ласка, не соромтеся розглядати картини, щоб уникнути нудьги. Шановний принц намалював їх для мене.

Чи не боялася вона, що ми щось вкрадемо, чи в неї просто так багато творів мистецтва, що вона навіть не помітить, якби один з них зник?

Мальфарі залишила мене та маріонеток у вітальні.

Я зручно сів, спершись на спинку дивана.

— Пане Герою, чи не підеш ти подивитися на них?

— Ні, але ви можете самі їх оглянути, якщо хочете.

— Дякую~

Снігова жінка в супроводі духів почала з ентузіазмом розглядати картини.

Я хотів сказати їй не бігати навколо, щоб не засмічувати кімнату своїм пір'ям, але я не був її нянею, тому просто промовчав.

— Хоча її стать інша, вона точно той самий дракон.

Я бачив усі ці картини в 1-му раунді.

Я думав, що Мальфарт змусив гномів намалювати ці картини, бо сумував за своєю коханою, але хто б міг подумати, що ця дівчина — це він!

Тож Проклятий король був нарцисом?

— Хіба ти не спотворюєш факти? Вона зберігає ці картини не для того, щоб милуватися собою, а тому, що їх намалював її коханий чоловік. Зрештою, я не повинна була очікувати, що хтось, хто навіть не знає, що таке кохання, зрозуміє таке поняття.

— Насправді, я знаю, що таке кохання. Це завоювання.

— Ось чому ти не... гей, як боляче!

— Твої нісенітниці мають припинитися, демонице. Нам слід зосередитися на пошуку способу перемогти її.

— Ти вже знаєш найпростіший спосіб зробити це.

— …

Я знав. Навіть дитина б знала.

— Ти нічого не знаєш, Герою. Ти гірший за мого батька, але все ще вдаєш з себе доброго. Однак я розумію твою сторону. Жодна раса не є такою примхливою, як люди.

— Я не просто вдаю з себе доброго. Це правда.

Коли мої супутники, сп'янілі перемогою, дивилися лише вперед, я завжди озирався назад.

Вдови, які втратили чоловіків, батьки, які втратили дітей, дівчата, які втратили близьких, сини, які втратили батьків, вчителі, які втратили учнів, і, загалом, кожен, хто коли-небудь когось втрачав…

Вони звинувачували мене у всьому.

Багато мешканців стали жертвами моїх супутників, які кинулися в бійку з криками: «Хто найменше вб'є, той платить за вечерю!»

Це не я їх убив, але мені все одно довелося слухати погрози та скарги їхніх родин.

Все це було через натовп дикунів під назвою Команда героя.

Контролювати їх було неможливо, але вони діяли під моїм іменем.

— Перестань про це говорити, боягузливий герою. Ти змушуєш мене почуватися некомфортно. Я вже розумію, чому ти збожеволів.

— Я не божевільний.

— Божевільні не знають, що вони божевільні…

— Ти божевільна сука.

— Як ти смієш?! Я ж розповім все батькові!

Поки ми думали про перемогу над драконом, який експлуатував гномів, використовуючи свою фальшиву натуру, мені в ніздрі вдарив привабливий та магнетичний запах.

— Неймовірно.

Одного запаху було достатньо, щоб втамувати голод. Судячи лише з цього, на нас чекало щось чудове.

Однак…

— Який запах!

— Ого! Не можу дочекатися сьогоднішньої вечері!

— Усі, біжіть на кухню!

Банда хуліганів кричала, ігноруючи сходи, стрибаючи з верхніх поверхів.

Побачивши нас у вітальні, вони одразу розлютилися.

— О! Ви…

— Ти той тиран з Північного континенту!

— Чому ви тут?!

З Ланувель було ще кілька людей, які, як виявилося, не загинули. Включно з Першим героєм, який пильно дивився на мене.

Історія справді повторювалася.

Старий Загін героїв прибув до Королівства гномів і став гостями Королеви мудрості Мальфарі раніше за нас.

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!