Розділ 249 — Розробник системи

— О? Ви знайомі? — наївно запитав дракон, все ще вдаючи дівчину.

Вона стояла перед столом, заповненим такою кількістю страв, що було б важко повірити, чи дійсно вона могла приготувати стільки за такий короткий проміжок часу, якби ми були на Землі.

Але ми були у Фантазії. Навички зробили такий подвиг можливим.

Завдяки їм можна було швидше та краще нарізати фрукти та овочі, а час на розігрівання або приготування чогось можна було скоротити до секунди.

Десяти хвилин для шеф-кухаря Фантазії було достатньо, щоб зрівнятися зі звичайним кухарем, який готуватиме цілий день.

Якби вона готувала годину, їжа, яку вона подавала, найімовірніше, була б такою ж дорогою та вишуканою, як та, яку їдять королівські особи.

Однак одних лише навичок було недостатньо. Завжди існували б якісь специфічні для цієї галузі хитрощі та техніки, відомі лише майстрам.

— Чому ти тут? — запитав мій старший, дивлячись на мене так, ніби хотів заарештувати мене на місці.

Я коротко відповів йому.

— Тому що я Герой.

На Північному континенті я приховав це, щоб не порушувати хід історії, але тепер ера мого старшого закінчилася, і почалася ера Кан Хан Су. Все було гаразд.

— Я Герой!

— Тебе звільнили.

— З-звільнили?!

— Я не знаю, що ти тут робив останні кілька років, але весь цей час я захищав Північний, Західний і Південний континенти.

— Брехня!

— Якщо ти мені не віриш, чому б тобі не запитати когось іншого? У тебе, мабуть, є один чи два контакти на інших континентах.

— ...

Не маючи змоги відповісти, він закрив рота. Зрештою, він не міг мати зв'язків у місцях, де ще навіть не був.

Мій старший не міг спростувати мої слова, бо в них не було брехні.

— Зачекай! То він не Герой?

— Що це за нісенітниця?

— Чому довелося викликати нового Героя? Де ми взагалі помилилися?

— Мій друг живе на Південному континенті. Я запитаю його.

Чи відчували вони загрозу? Супутники Першого героя, радіючи добре накритому столу, один за одним виходили з кімнати, щоб дізнатися, чи правдиві мої слова.

— Звільнення? Герой? Я не знаю, про що йдеться, але хіба ви не можете поговорити про свої особисті справи після вечері? Принаймні, майте трохи поваги до того, хто все це для вас приготував, — сказала Мальфарі.

— Ах, вибач, — щиро вибачився я.

Зрештою, їжа була набагато важливішою за людство. Навіть ящірка переді мною була проблемою, яка опускалася нижче за неї у списку пріоритетів.

Кухарка приготувала для мене страви, які не були отруєні. Гадаю, я маю бути вдячним за її зусилля.

Нехай так і буде. Я їстиму все, не будучи вибагливим.

— Я не знала, що в тебе можуть бути такі думки. Я думала, ти з'їси все через свої довгі подорожі, — сказала Ссосія.

— Не те щоб я вибагливий в їжі. Просто є інгредієнти, які мені не подобаються. Наприклад, я довгий час їв Люциферів із Західного континенту, тому я справді не хочу куштувати їх знову. Це зовсім не через мою подорож. Моя мама теж не вміла готувати…

— Отже, твоя мама не вміє готувати?

— Я… цього не казав.

— Ти щойно сказав.

— Не сказав.

— Сказав.

— Не сказав.

— Сказав.

Боягузлива демониця лукаво подивилася на мене.

Перший герой, спостерігаючи за нашою суперечкою, обпік нас заздрісним і навіть трохи божевільним поглядом.

Я навіть не знав, що сказати.

У майбутньому він утече зі свого гарему через дружин. Як він міг ревнувати до подружньої сварки? Я не міг його зрозуміти.

— На що ти витріщаєшся?

— Нінащо.

Він відвернувся і почав завзято їсти.

У його гаремі тепер було менше людей.

Дівчата завжди бігли за ним і підтримували його, як фан-клуб, але, мабуть, думали, що не можуть довірити своє життя йому. На Північному континенті він тільки й робив, що їв і спав, перш ніж втекти.

“Але він і тут, все ще розважається”.

Я не знав, як вони перемогли морських русалок і припливли на Східний континент, але, здавалося, він не міг врятувати всіх членів своєї групи підтримки.

— Ого! Мадам Мальфарі, це справді смачно! — Снігова жінка з захопленням похвалила кухарку, поки духи годували її.

А я з подивом дивився на Снігову жінка. Я припускав, що через супутників Першого героя, які нас покинули, залишиться багато їжі, але завдяки Сніговій жінці, схоже, це не так.

Вона їла дуже багато і дуже швидко! Дивно, як її живіт не роздувся від цього.

— Чорт.

— Як несправедливо.

— Цк…

Жінки з гарему мого старшого дивилися на неї із заздрістю.

Звичайно, вони не набирали зайвої ваги, поки не переїдали, через свої навички, але вони все одно не могли їсти стільки ж, скільки гарпія-мутантка.

А демониця…

— Чому тобі цікаво, скільки я їм?

— Я не мав на увазі конкретно тебе. Мені просто цікаво, бо я мало знаю про твою расу. Перестань вигадувати.

— Про що ти говориш? Як герой може нічого не знати про демонів?

— Я маю знати про них усе?

Це було неможливо. Зрештою, всі демони, яких я знайшов, померли.

Я бачив, як вони їдять лише двічі. Першим був Король демонів, а другою — його дочка.

Але я не багато чого зрозумів спостерігаючи за Королем демонів. Він був гурманом, тому їв лише стільки, скільки йому давали, ніколи не просячи більше.

— Хм. Що ж, будь ласка, дивися.

Наспівуючи, Ссосія почала їсти. Вона скуштувала всі страви, що були на столі, але зовсім небагато.

— Твій апетит погіршився з того часу, як я востаннє бачила тебе, моя племіннице. О, можливо… тому, що ти на дієті, щоб виглядати якнайкраще для Наркогероя?

— Тітонько!

— Хі-хі-хі!

Перший дух засміялася.

Вона взяла маленьку вишню, поклала її собі на коліна і почала жувати, як кавун.

Краще б їй не намагатися використовувати моє волосся як серветку.

У мене ще не було лисини, тому я закривав очі на все, що вона робила, але якби я помітив хоч найменший її слід, я б її вбив.

— Яка незвичайна група.

Я не відповів на слова Мальфарі. Наша група зібралася, щоб убити її, а це означало, що відповідати їй буде дивною.

— Я хвилююся. Залишиться багато їжі, але буде нешанобливо віддавати її сусідам, оскільки ми вже почали її їсти.

— Не хвилюйтеся! Я візьму відповідальність на себе і з'їм усе! — відповів принц гномів, який досі мовчав, бо був зайнятий їжею.

Він не був монстром, як Снігова жінка, яка могла безперервно споживати їжу. На відміну від неї, його живіт продовжував зростати.

Я навіть почав хвилюватися, чи не помре він від цього.

— Не треба, принце…

— Ні! Їжа така смачна, що, здається, я зараз помру!

“Гей, карликовий принце, ти можеш від цього померти…”

Він справді виглядав так, ніби його ось-ось вб’є переїдання, а не Перший герой.

— Чому б мені не покликати своїх супутників, якщо ти так хвилюєшся через залишки їжі?

Я мав йому допомогти.

Якби він помер таким чином, Мальфарі постраждала б, але вона, ймовірно, не збожеволіла б.

— О, у твоїй групі більше членів?

— Так. Вони завжди зі мною.

— Справді? Ну, я не проти запросити їх до себе.

Щойно я отримав дозвіл, я одразу ж покликав свій «легіон».

Духам не потрібна була їжа, але це не означало, що вони не можуть її їсти.

Духи душ їли лише фрукти, тоді як Духи вогню любили сушену їжу. Духи землі їли все, крім морепродуктів, а Духи води, навпаки, віддавали перевагу морепродуктам.

А Духи вітру…

“Це справжні пилососи”.

Вони поглинали все на своєму шляху.

Духи, що жили в моїх пахвах і між ніг, могли їсти лише трохи, але це не мало значення, коли вони були разом з тисячами собі подібних.

Жоден з них не міг проковтнути більше горошини, але їхньої кількості вистачило, щоб миттєво прибрати стіл.

— Їх так багато…

— Господи…

Принц і Мальфарі з подивом спостерігали за ними. Мабуть, вони вперше бачили так багато духів в одній кімнаті.

Однак мій старший не міг приховати свого занепокоєння.

Переконавшись, що всі тарілки на столі порожні, я повільно встав і чемно висловив свою вдячність.

— Красно дякую за їжу, але нам доведеться вибачитися. Ми б хотіли краще оглянути цю землю, повну гномських шедеврів.

— Зачекай. Ти обіцяв розповісти нам про подорож.

Так… Здавалося, що це так.

Хоча вона говорила з ввічливості, її слова звучали щиро.

Але я вже прийняв рішення.

— Як щодо цього? Ця гарпія-мутантка — компаньйонка, яку я дуже ціную. Чи може вона залишитися з тобою, поки я не закінчу свої справи? Вона поділиться всім замість мене. Об'єктивно, без перебільшень та брехні.

— Я? Ти впевнений, пане герой?

— Оскільки у тебе немає рук, я залишаю цей обов'язок на тобі.

Я був вдячний їй за те, що вона давала мені цінне пір'я, але відсутність її рук спричинила багато незручностей.

Хіба вона не повинна якось мені віддячити?

— Я зроблю все можливе, щоб виконати цей обов'язок! — погодилася Снігова жінка.

Залишити її тут не було проблемою. Цей будинок міг бути «гніздом дракона», але Снігова жінка мала бути в безпеці, навіть попри те, що вона не мала бойових навичок.

Хоча я приховував свої справжні здібності за допомогою своєї Обдарованості рангу ZZZ, поруч зі мною були Перший дух і Другий демон. Поки Мальфарі відчувала їхню силу, вона ніколи не намагалася б створити смажену курку зі Снігової жінки.

Я прогулявся з маріонетками.

— Не називай мене маріонеткою.

Ссосія знову прочитала мої думки, йдучи за мною.

— Я головний герой цього часу, а ти лише другорядний персонаж. Тому ти маріонетка.

— Я сильніша за тебе.

Ссосія, звільнена від системи, об'єднала свої душі та тепер володіла двома навичками рангу GG.

Мій дорогий товариш Ноебіус мав лише одну навички рангу G, але я все одно нічого не міг проти нього зробити. Я ніяк не міг перемогти Ссосію.

Ось чому вона була така впевнена в собі.

— Але ти друга після мене.

Я мав вищий ранг за неї, тому якби я «попросив» її танцювати голою перед гномами, вона не змогла б мені відмовити.

Все це було через її прокляття завжди бути другою. У цьому й полягала сутність Ссосії.

— Хм!

Демонесса тремтіла від гніву. Вона, мабуть, хотіла вдарити мене по голові прямо зараз, але не змогла.

— Я не розумію, чому в тебе такий вираз обличчя, моя племіннице. Ти можеш зустріти хорошого хлопця і щасливо жити з ним.

Перший дух вперше за довгий час сказала правильні слова.

— Тітонько, не втручайся в чужі справи.

— Але я просто констатую очевидне. Ти тепер вільна.

— Мене гнітить ця людина через мою... зачекай. Зачекай! Що ти щойно сказала?

— Я скажу це ще раз, спеціально для тебе, моя дурна племіннице. Ти повністю вільна від системи.

— Ах!

Демониця знову затремтіла, але цього разу з іншої причини.

Вона зрозуміла, що її душа і тіло, раніше розділені, як шматочки піци, тепер з'єднані, але вона не усвідомлювала, що вона «вільна».

— Ссосіє, ти повинна відплатити мені за це складними відсотками.

30% річних на місяць. Вона повинна пам’ятати про це.

— 30%?! Як я маю це повернути?! Як це взагалі можливо? Навіть моя тітонька не змогла мене звільнити, бо я розробник системи…

— Гей, триває запис.

“Системо, відредагуй слова цієї боягузливої демониці”.

[Підтвердження: Все природно пройде редагування. Студенти не повинні дізнаватися, що прекрасний фентезійний світ — це система, створена для виховання героїв. Вчителі також не зобов'язані знати всі деталі, тому вся її відповідь буде не відредагована, а видалена.]

“Ого”.

Система завжди псувала мені оцінки своїм упередженим ставленням, тому я не думав, що вона здатна на таке гнучке мислення.

[Заперечення: Ми просто дотримуємося правил.]

90% населення Королівства гномів становили гноми, а решта 10% — люди. Якщо врахувати їхнє співвідношення за статтю, то 98% становили жінки, а 2% — чоловіки.

Чоловіків тут не любили, тому більшість були мандрівними торговцями, а жінок можна було розділити на три групи.

Дружини гномів, друзі та гості.

Дружини гномів, незалежно від статусу, носили розкішний одяг та дорогі прикраси, виготовлені їхніми чоловіками.

Друзі та гості також здебільшого були торговцями, які поклали око на шедеври, створені гномами.

Ідеальним партнером для жінок-людей був той, хто міг би їх захистити, тому вони не особливо придивлялися до гномів.

Але майстерність гномів була зовсім іншою справою…

У жінок було лише одне життя, і це був їхній шанс отримати гарний одяг та прикраси.

— Гей, боягузливий чоловік.

— Не зараз. Ми записуємо.

Нам потрібно було зосередитися на подорожі Героя MAX-класу, який у майбутньому потрапить до підручників.

— Мій гарний чоловік.

— Що?

“Як вона мене щойно назвала?”

— Зараз не час знімати твоє розважальне шоу. Я скажу це лише раз, тож уважно мене слухай. Я розробник системи, і тепер я вільна.

— Так, тому я й сказав, що ти маєш повернути мені гроші зі складними відсотками.

— Добре. Я поверну тобі гроші просто зараз.

Ссосія клацнула пальцем і викликала Майстра Моллана!

“Га?”

Щооо?! Серйозно?!

— Чому мій вчитель з’явився з твоїх грудей, боягузлива демонессо?!

Майстер Моллан, ніби нічого не сталося, дав мені, своєму здивованому учневі, чітку відповідь.

— Моллан~

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!