Розділ 251 — Ми єдині

— Це не входило до плану…

— Я тебе образив?

В минулому він пропонував мені працювати на нього, але тепер він просто напав на мене нізвідки.

— Я не можу не дивуватися твоїй безсоромності, мій молодший. Ти повинен добре знати, що через тебе в мені накопичився гнів. Ти вбив моїх підданих, вкрав Святий меч і навіть принизив мене в минулому. Тобі потрібні ще якісь пояснення?

— Ха!

Я думав, що між нами не буде жодної сварки, оскільки він вирішив мене завербувати, але його злоба вже накопичила відсотки проти мене, за які я, очевидно, мав заплатити.

Але він помилявся, думаючи, що я вбив його підданих. Вони не померли. Вони продовжували жити як мої духи.

— Їхні душі злилися, через що вони втратили свою ідентичність. Це не сильно відрізняється від смерті.

— Старший, багато клітин у нашому тілі також зливаються. У Бориса навіть є комбінація душ замість клітин.

— Це все софізми.

— Просто будь чесним. Ти ображаєшся, бо я забрав твоїх підданих.

— …

Перший герой мовчав нахмуривши брови.

Миттєво повернувшись до свого трону, він відповів, ніби нічого не сталося:

— Я вирішив, що якщо я придушу твою душу, Ссосія ринеться рятувати тебе, але, здається, я прорахувався.

Здавалося, він поклав око на 19% прав управління системою, якими володіла Другий демон.

І він вважав мене її придатком, альфонсом, який тільки й робив, що витрачав гроші.

— Але це насправді правда, мій боягузливий чоловіку.

— Давай поговоримо про це сьогодні ввечері.

Це було схоже на онлайн-гру. Порівняно з цими ветеранами, я був лише новачком.

Як би я не старався, я б не зміг їх перемогти. Я, звичайно, став сильнішим за останні 65 років, але ці дві істоти тренувалися в сто, або навіть у тисячу разів більше, ніж я.

Якщо я збирався наздогнати їх, мені потрібно було витратити стільки ж часу, скільки і їм.

Але скільки на це знадобиться часу? Сотні, тисячі чи навіть десятки тисяч років?

Я все ще міг приблизно прикинути, скільки мені доведеться працювати, щоб наздогнати Першого героя, але враховуючи вік Ссосії… Ох!

— Не варто говорити про вік жінки, — дорікнула мені моя боягузлива дружина, вдаряючи мене в бік.

— Президенте всесвіту, не можу повірити, що мені доводиться жити з нею.

Я тільки подумав про це, але моя груба дружина вже фізично з мене знущалася.

Я почав сумніватися в любові Всесвіту до мене!

— Ти маєш бути щасливим. Стати моїм чоловіком — це благословення і честь. Якби не моє скрутне становище, цього б ніколи не сталося.

— Бачиш? Вона безсоромна.

Я ніколи не просив її вийти за мене заміж.

Король демонів Педонар силоміць призначив мене своїм зятем. Потім Ссосія сама підписала всі шлюбні документи і навіть попросила Залежного духа засвідчити їх так швидко, що я навіть нічого не встиг сказати.

— Всесвіт! Поверни мою молодість!

— Гей, чоловіку, припини. Ти починаєш виглядати і говорити як божевільний. Всесвіт — тобі не друг, і в нього немає часу відповідати на твої нікчемні скарги. Все, про що тобі зараз потрібно думати, це як вибратися… — Ссосія посміхнулася, але не змогла закінчити слова.

Перший герой схопився з трону.

— Отже, ці чутки про заступництво…

— Неймовірно. Це справжнє шахрайство…

Не мало значення, що вони казали чи як сильно вони мені заздрили. Жодна з їхніх думок не могла зупинити постійно мінливу реальність праведного героя!

Це торкнулося не лише мене.

— Ааааааа-!

— Аааааа!

Герої, які колись боролися з Першим героєм, щоб захистити свою батьківщину та свою честь, опустилися так низько, що стали не чим іншим, як прикрасою інтер'єру.

А тепер вони почали кричати.

Страх і спрага помсти моєму старшому накопичилися в їхніх душах.

А що стосується мене…

— Я приймаю угоду.

Я пообіцяв виконати їхнє щире прохання.

Псссссс…

Усі герої навколо нас перетворилися на очки досвіду та були поглинуті мною.

Я не був Майстром Молланом.

Були речі, які були поза моїм контролем.

Але я був єдиним і неповторним Духом-людиною.

— Станьте моїм джерелом сили.

Я міг перетворити будь-яку людину на свої очки досвіду.

Президент всесвіту вирішив усі проблеми з моєю відсутністю навичок, а Майстер Моллан дав мені просвітлення. Крім того, я мав ефект парних кілець, які носив з Першим духом.

Я висловив свою вдячність двом найвеличнішим істотам, які жаліли мене за те, що мене зневажала боягузлива дружина та дух-наркоманка, за їхню підтримку!

Та це було ще не все.

— Я хотів би подякувати своїй дружині та старшому, які, не відводячи погляду, спостерігали за моїм перетворенням.

Фентезійні лиходії були дуже вихованими.

Якби я був на їхньому місці, я б одразу вдарив свого опонента по хребту, щойно він показав хоч найменший натяк на те, що стане сильнішим.

Однак, оскільки вони просто продовжували дивитися на мене, я навіть мав час подивитися на свою оновлену статистику.

[Раса: Єдиний дух

Рівень: 999+

Професія: Великий майстер меча (Герой = Король демонів)

Навички: Обдарованість ZZZ, Божественність Z, Фабрикація Z, Фаворитизм MAX, Безсмертя MAX…

Стан: Святий меч, Божественний, Луска дракона]

У самих навичках не було змін. Але моя раса перевершила всі межі здорового глузду.

[Тип: Раса

Назва: Єдиний дух

Ранг: Початківець

Початківець 1: Успадковує життя Героїв.

Початківець 2: Поєднує успадковані життя.

Особливість 1: Любов Всесвіту згасає.

Раса 1: Ви легендарна істота.]

Ефект, який дозволяв мені контролювати Всесвіт, зник.

Я ніколи по-справжньому не знав, як його використовувати, але не можна було заперечувати, що Всесвіт часто допомагав мені в різних питаннях.

Однак, здавалося, що моє надмірне використання його доброти поклало край його любові!

Було весело спостерігати за метеоритами, які Президент всесвіту посилав спеціально для мене, тому було трохи гірко з ним розлучатися.

Однак зараз це не мало значення.

— Настав час стати незалежним.

Причина, чому любов Всесвіту ослабла, найімовірніше, полягала в тому, що я став занадто сильним.

Якби головний герой романів, коміксів чи фільмів постійно перемагав, то інтерес інших почав би зникати.

Саме це зараз відбувалося зі мною.

— Це досить небезпечна расова особливість. Ти можеш поглинути когось і успадкувати його силу?

— Твої очі тебе не обманюють.

Я поглинув усіх героїв, які були ув'язнені в цьому місці. Їхні тіла, очки досвіду, знання, душі, таланти…

Натомість я пообіцяв, що переможу злого правителя галактики заради них, але в мене не було необхідності спішити з цим.

— Це шахрайство, Наркогерою.

— Ха! Про що ти говориш? Я не уточнив, коли і де я маю це виконати.

Я міг би вирішити перемогти Першого героя лише через 500 років, якби захотів.

— Перемогти мене? Який у тебе іскрометний гумор, мій дорогий молодший. Я спокійно спостерігав за тобою просто тому, що впевнений у своїй перемозі. Неважливо, наскільки сильним ти станеш. Ти завжди будеш поступатися мені.

Він глибоко помилявся.

— З усіх людей, ти мав би найкраще усвідомлювати, що всі лиходії, які зарозуміло чекали на свого суперника, завжди програвали. Ти просто змарнував можливість.

— …

Різноманітні потужні елементи почали кружляти навколо його тіла.

Це була лише демонстративна погроза, але сили, яку вона містила, було достатньо, щоб стерти з лиця землі цілу планету.

— Гей, чоловіче, я знаю, що ви обидва хочете потурати своїм почуттям, але як щодо того, щоб просто вибачитися та повернутися?

— Я не можу просто відступити.

Якби Майстер Моллан не розібрався з ним раніше, я б дуже страждав.

Якби я зараз упав перед ним на коліна, то в майбутньому він нагадував би мені про цей момент за кожної нагоди.

Зараз мені довелося провести межу.

— Здається, ти не розумієш, наскільки високі небеса, мій маленький наступнику.

— Краще тобі потім не називати мене боягузом, старший.

Я викликав Святий меч Нуклеон і швидко спробував розрубати йому голову навпіл, але все не могло бути так просто.

Він також викликав свій Святий меч, через що мій клинок зіткнувся з ним.

Це зіткнення нашої зброї миттєво розтрощило будівлю та утворило кратер під нами.

Всього за одне зіткнення була знищена площа розміром з місто.

Але це був лише початок.

— Ну, продовжимо, старший?

— О, ти…

Я не став сильнішим навіть на 30%, не кажучи вже про 50%.

Наскільки серйознішою стала моя ситуація відтоді, як я втратив любов Всесвіту?

З точки зору третьої сторони, я, мабуть, виглядав так, ніби веду марну битву, але це було тому, що вони не бачили особливості моєї раси.

— Старший, скуштуй гіркоту кохання та дружби поневолених.

Герої, яких він збирав як трофеї, тепер стали моєю плоттю та кров’ю, старанно допомагаючи мені.

Окремо вони були слабші за Першого героя.

Але разом…

— Не вплутуй в це інших! Бийся зі мною сам, боягузе!

Час і зусилля, які докладали інші, були незначними.

Однак, навіть якби хтось тренувався так наполегливо, що стискав зуби, змушуючи себе ставати сильнішим, він все одно програвав би об'єднаним ледарям, які тренувалися недбало.

Така була ірраціональна сила кохання та дружби.

Я бився так, як мене навчали у фентезійному світі.

За одним винятком.

— Ми одне ціле.

Ми не просто діяли разом. Ми були єдині.

— Ми тут чемпіони.

І ми вийшли б переможцями.

***

— Як грубо!

Він запросив нас до себе, а потім вигнав! Це змусило мене засумніватися в характері мого старшого.

— Будь-якого гостя вигнали б з дому, якби він влаштував там безлад. Хоча дивитися на те, як ти можеш бути боягузливим — цікаве видовище.

— Зараз я тебе боягузливо відлупцюю.

У моєму тілі було стільки героїв, що я міг би битися з цілою армією.

Як одна демониця могла битися зі мною?

— Насправді це трохи страшно.

Нас більше не переміщали в несподівані місця. Цього разу ми нарешті повернулися до Королівства гномів.

Але там відбулися зміни, які я одразу помітив.

— Це… туалети зі змивом?

Останнього разу, коли я бачив їх на Північному континенті, вони були встановлені лише в дорогих готелях або будинках багатіїв, оскільки масове встановлення ще не було налагоджено.

“Що тут сталося?”

Вони були навіть у громадських туалетах.

Ми не були на Північному континенті. Ми перебували на Острові S Східного континенту.

— Це не моїх рук справа. Мабуть, минув певний час. Я думала, що Моллан запобіг пастці, але вона все одно вплинула на нас.

— Минув певний час?

“Пані практикантко, ви мене чуєте?”

[Сюрприз: Студент Кан Хан Су! Ви нарешті повернулися! Через ваше раптове зникнення викладацький склад щодня проводив зустрічі, а старші сварили мене за недбалість… В нашому повсякденному житті панував хаос.]

“Зачекайте хвилинку! Скільки днів минуло з тих пір, як піднявся цей галас?”

[Відповідь: Днів? Вас не було майже 12 років!]

“12 років?”

Ми щойно трохи поговорили з Першим героєм, але щоб минуло аж 12 років?

Я подивився на Ссосію, щоб переконатися. Вона була поруч зі мною протягом усього цього, тому могла об'єктивно подивитися на все.

Гладячи мого вчителя, як домашнього улюбленця, вона відповіла:

— Перший герой спотворив час і простір. Якби ти не влаштував там безлад, він би продовжив нас затримувати. Замість дванадцяти минуло б сто двадцять років. Однак це мало що змінює.

— 12 років… Тоді Снігова жінка, мабуть, перетворилася на смажену курку.

— А ти не надто швидко робиш висновки?

Ми пішли прямо до будинку Мальфарі.

У мене було відчуття, що ми просто ненадовго відлучилися, але через хитрощі мого старшого минуло 12 років.

На перший погляд, очевидних змін не було.

Але в саду та вітальні замість гномів було видно невеликі групи людей.

Серед них була жінка, яка вдавала, що знає мене.

— Гей! Давно тебе не бачила, мій дорогий друже!

Її професія була Героєм, але її навички та одяг більше підходили б чарівнику. Незважаючи на це, вона була бездоганною в усіх відношеннях.

— Ми десь зустрічалися раніше?

— Як ти міг забути про мене?! Я була президенткою студентської ради середньої освіти! Досі мене не пам'ятаєш?

— Хм… Здається, була така дівчина.

— Чудово! Я сумувала за тобою!

Ссосія мовчки вимагала пояснень, поки Майстер Моллан крутився в її обіймах. Так само я вимагав пояснень від Пані практикантки.

“Що відбувається?”

[Пояснення: Через вашу тривалу відсутність у нас не було іншого вибору, окрім як знайти вам заміну.]

Здається, мене звільнили.

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!