Розділ 256 — Зіпсовані коханням

Змахнувши крилами праведного героя, я злетів високо в небо.

Якби я влаштував нашу битву в місті, його жителі були б миттєво вбиті.

Потім я знову почув набридливий голос системи, який сказав мені, що нам доведеться перезаписати все з самого початку.

Я трохи хвилювався, що він не піде за мною, але мій дорогий товариш миттєво змінив свою форму з людської на драконячу і почав переслідування.

[Раса: Темний дракон

Рівень: 999+

Професія: Мандрівник (Подорожі → Бойовий дух ↑)

Навички: Тхеквондо ZZ, Луска дракона ZZ, Сила духу ZZ, Фізична сила ZZ, Бойовий дух Z...

Стан: Трансформація]

Хоча він і зміг відбити мою атаку, навички Ноебіуса були не такими високими, як я думав, оскільки він ще не досяг свого сутінкового віку, що часто траплялося, коли я зустрічав його. Зараз він був просто молодим мандрівником.

Незважаючи на це, його бойова сила все ще була достатньо великою, щоб завдати мені болю.

Дракони були хитрою расою, але Ноебіус був винятковим навіть серед свого виду.

— Думаю, ми досить високо.

— Як мило з твого боку.

Ноебіус, якого я знав, не зважав на людей і просто вивергав своє смертоносне дихання де завгодно, коли завгодно і як завгодно.

Однак його молодша версія була іншою. Він був войовничим і допитливим, але водночас намагався уникати зайвих жертв.

Мені це здавалося дивним.

Коли будувалися будівлі, інженери спочатку домовлялися з власником землі та повідомляли про це мешканців поблизу будівельного майданчика. Однак вони ніколи не звертали уваги на комах, які там мешкали.

З точки зору драконів, люди були лише мікробами. Тому ті з їхнього виду, які приймали людську подобу і вирішували жити серед них, могли бути нормальними.

Ноебіус зараз поводився саме так. Він піклувався про людей.

— Ти зовсім не схожий на себе.

— Твої слова залишаються для мене дивними.

— Справедливо.

Почався наш повітряний бій.

Ми не намагалися атакувати один одного на відстані, а билися в ближньому бою, використовуючи тільки руки і ноги.

Настав час застосувати справжню "силу героїв".

Їхні знання та досвід допомогли мені настільки, що я почав відчувати себе майстром бойових мистецтв.

Моя нова здатність не була навичкою.

На відміну від навичок, які можна було прокачати до MAX рангу, а потім підняти на наступний рівень, пожертвувавши іншими навичками, "сила героїв" навіть не відображалася в моїй статистиці.

Бум! Бум! Бум!

Так само і з моїм дорогим другом було не все так просто.

Поки я вбирав досвід і знання інших героїв, Ноебіус здобував їх протягом свого довгого життя.

Мої знання були набагато ширшими завдяки великій кількості героїв, яких я поглинув, але дані в голові Ноебіуса були більше призначені для бою. Тому він з легкістю нівелював цей розрив.

Наш бій виявився запеклим, хоча його молодша версія була слабкою порівняно з його максимальним потенціалом.

Якщо так…

— Гей, Ноебіусе, як щодо того, щоб закінчити на цьому? Ми обидва не хочемо, щоб це продовжувалося.

Почувши мою пропозицію, Ноебіус зупинився і відійшов від мене.

— Ти маєш рацію, але я все одно не можу збагнути, чому від тебе йде мій запах.

Ага! Ось у чому була проблема. Я відповів природно:

— Тому що ми товариші. Ти цього ще не знаєш, але в майбутньому ми з тобою зустрінемося і познайомимося ближче.

— …

— Я нічого не можу зробити, якщо ти мені не віриш.

— Ти кажеш, що прийшов з майбутнього? Це, безумовно, цікаво, але друг чи ворог, це не пояснює, чому я відчуваю твій запах. Відповіси ти чи ні, мені не важливо. Я можу просто перевірити це в бою.

— Ха! Я нічого не можу зробити, якщо ти мені не віриш.

[Тривога: Студенте Кан Хан-Су…]

Якби ми продовжували такими темпами, масштаби нашої битви зростали б в геометричній прогресії.

Мені було байдуже, що станеться з місцевими жителями і зі мною, але я не хотів завдавати клопоту прекрасній Пані практикантці.

Я не міг дозволити собі заподіяти шкоду моєму таємному другові!

— Хм. Хочеш, щоб я довів це?

***

— Ти почав лисіти, мій чоловіче? — серйозним тоном запитала мене Ссосія, коли я спустився на землю, погодившись на тимчасове перемир'я з Ноебіусом.

Я надів шолом, щоб приховати випадіння волосся, але Ссосія одразу запідозрила щось недобре, бо зазвичай я не носив головних уборів.

— Річ у тім, що…

— Тітонько! Поглянь, моя люба і шановна тітонько! Моєму чоловікові ще й ста років не виповнилося, а в нього вже лисина! Хіба це не достатньо вагома причина, щоб подати на розлучення? — не дослухавшись до моїх слів, Ссосія поскаржилася Першому духу, яка нотаріально засвідчила наш шлюб.

Але їй не дозволили розлучитися зі мною.

Через холод і твердий шолом Перший дух тимчасово перебралася з моєї голови на плечі і просто сміялася з усього цього.

— Я не лисітиму, а лисина — це не гріх.

Такий стан може бути наслідком неправильного догляду за волоссям або стресу. Однак, хоча підтримування здоров'я волосся було пов'язано з підтриманням себе в хорошій формі, головною причиною облисіння були гени.

Мій батько не був лисим.

Хоча у мого дідуся було мало волосся, причиною цього був його похилий вік. Принаймні, мені хотілося в це вірити.

[Розрада: Це нормально. Зрештою, не волосся робить чоловіка мужчиною!]

“Це не те що ви думаєте, Пані практикантко!”

— Мій любий друже з майбутнього, я побачив на тобі приховане послання, яке все ускладнює. Я зараз просто мандрівник. Я не можу дати тобі нічого натомість, — сказав Ноебіус, який повернувся разом зі мною.

Мені було цікаво, що це за послання, але я не запитував про нього. Зрештою, воно було написане не звичайною мовою.

Усе життя дракона було записане на їхній лусці, і, читаючи власну історію на лусці, яку він мені дав, Ноебіус дізнавався, яким життям він житиме наприкінці своїх років і що відчуватиме тоді.

Це не можна було пояснити словами.

— Майстер Н-Нонебіус?!

Ноебіус обхопив Ерданті, яка перетворилася на людину, за талію і пригорнув до себе її тонке тіло.

Хоч і здивована його діями, зелена красуня незабаром поклала голову на його широкі груди, насолоджуючись моментом.

— Ходімо зі мною, Божественна королева драконів Ерданті.

— Так! Я піду за тобою, куди б ти не пішов!

Їхні стосунки швидко розвивалися! Він був трохи напористим, але, судячи з очей Ерданті у формі серця, їй це подобалося.

Здавалося, що Луска дракона, яку Ноебіус передав мені, вплинула на душевний стан його молодшої версії.

Фшух!

Розправляючи свої чорні драконячі крила і готуючись відлетіти, Ноебіус подивився на мене і кинув мені кілька слів.

— Я не знаю, чому мій майбутній "я" так ненавидить людей, представників своєї раси та ангелів. Оскільки ти з майбутнього, то, швидше за все, знаєш причину, але я не буду розпитувати про це, бо я вже ступив на інший шлях.

— Гаразд.

Шкода, що я не отримав жодної винагороди.

— Я... не знаю, що між вами сталося, але завдяки вам, пане Герою, моя мрія здійснилася. Я хочу подарувати вам усі свої коштовності, але витрати на весілля... О! У будь-якому випадку, я хотіла б поділитися з вами своєю життєвою енергією, своєю силою.

Ерданті, в захваті від раптового повороту подій, охоче запропонувала мені винагороду за її бідолашного хлопця, який не мав нічого, окрім гарного обличчя.

З неї точно вийде гарна дружина.

Сила Ерданті полягала в життєвій енергії. Завдяки їй вона могла звільнити людину від пут смерті.

Я не знав, як довго це триватиме, адже Ерданті переді мною була лише версією, яку створила система, а не справжньою, але зайвою вона точно не буде.

— Я молюся за твою удачу.

Яскраве світло огорнуло Ноебіуса, коли він піднявся в небо. Незабаром з'явився його первісний вигляд.

Він був незрівнянний з його розмірами в сутінкові роки, але навіть зараз він був удесятеро більший за Зеленого пиріжка і міг знищити ціле місто лише одним своїм приземленням.

Ерданті також повернулася до своєї драконячої форми, коли пішла за ним.

Дракони народжуються гермафродитами, але цей зелений дракон звучав так, ніби вона була жінкою.

Вона не була такою агресивною, як Ноебіус, а навпаки, була такою ж милою, як Зелений пиріжок.

— Грраааарр!

— Гріііі!

Незабаром чорний і зелений дракони зникли за хмарами. Залишився тільки синій дракон.

Проклята королева Мальфарі.

Оскільки молодша версія мого старшого померла, вона тепер була вільна, але, здавалося, все ще не могла поворухнутися.

— Дякую.

Але це тривало недовго. Можливо, вона просто прийшла до тями трохи запізно.

— Давно не бачилися.

— Так ти і є той самий Герой. Дякую, що помстився за мене і звільнив. Втративши все, мені нічого тобі запропонувати, але я постараюся якнайшвидше дати тобі все, що ти забажаєш. Якщо хочеш, я можу допомогти тобі заробити собі репутацію.

Якби я переміг її, то отримав б титул "Вбивця дракона".

Це було досягнення, що поступалося лише перемозі над Королем демонів!

Це була правда, що моя репутація зросте, як тільки я вб'ю сумнозвісну Прокляту королеву Мальфарі.

Але я похитав головою.

— Яка користь від того, що я вб'ю тебе зараз? Якби я хотів це зробити, я б уже це зробив.

— Це правда.

Решта драконів вже померли у вигляді прекрасних жінок. Якби вони були у своїх драконячих формах, то можна було б вирвати їхні серця і використати їх для моєї власної вигоди, але їхні тіла були марні, оскільки в людській формі, за винятком їхніх душ і здібностей, вони нічим не відрізнялися від людей.

Їхні тіла повільно поверталися до природи.

Червоний дракон був охоплений вогнем і незабаром перетворився на попіл, а синій дракон перетворився на воду і повернувся на землю. На місці падіння коричневого дракона з'явився земляний пагорб, схожий на могилу.

Зникло все, крім їхнього одягу та особистих речей.

— Те ж саме стосується і його Святого меча.

Оскільки мій старший вийшов з лона жінки, його пошматоване тіло нікуди не поділося.

Я підняв Перший святий меч.

Це був шедевр. Принц гномів, очевидно, вклав у нього все своє серце і душу.

— Пане Герою, це грубе прохання, але якщо вам не потрібне моє життя, чи не могли б ви віддати мені цей меч? — обережно запитала мене Мальфарі.

Я відповів їй своїм запитанням.

— Це тому, що він останнє творіння твого улюбленого гнома?

— Раніше я б сказала, що це не так, але так, це так. Я люблю роботи принца. Його картини, зброю, скульптури, посуд, персні… Я щиро люблю все, що він робив для мене.

Тож вона хотіла забрати його останній витвір.

Принц гномів поклав усе своє життя на створення "Першого святого меча", що врешті-решт призвело до його смерті від виснаження.

Але чи не був у цьому винен мій старший, адже саме він замовив у нього цю зброю?

Правду знав лише потерпілий.

— Я все зрозумів, тому дам тобі вибір. Що ти хочеш отримати? Цей меч чи свого гнома?

— Що? Що…

— Не витрачай мій час. Дайте мені пряму відповідь.

— Звичайно, я б вибрала принца... Ти що, граєшся зі мною? Навіщо ти ставиш такі безглузді питання…?

— Тому що вони зовсім не безглузді. Рисове тістечко!

Мій чудовий апостол прислухався до мого заклику.

Вона й раніше мала білосніжні риси ангелів, але тепер її сяйво стало смарагдовим. Здавалося, що на неї вплинула сила Божественної королеви драконів.

Процедура була проста.

Я знищив Перший святий меч.

Вони казали, що видатні витвори мистецтва містять "душу свого творця".

На Землі це був просто красивий вислів, але тут, у Фантазії, вони буквально містили душі своїх творців.

Тут були поширені Его-мечі, які містили в собі чийсь дух. Якби душа принца не була ув'язнена в Першому святому мечі, він, швидше за все, не помер би.

— Ох... Я думав, що вже точно помер…

На місці зламаного Святого меча, немов монстр, народжений природою, з'явився гном.

— Принц!

— Обійми?! Мене обіймає пані Мальфарі! Я сплю?!

— Я більше не втрачу тебе!

Розібравшись з Великими лихами Центрального та Східного континентів, я нарешті остаточно закріпив за ними місце в підручниках.

За іронією долі, троє з них були зіпсовані коханням.

О! Це стосується і мене, чи не так?

— Хм? То ти таки кохаєш мене, мій боягузливий чоловіче.

— Замовкни.

Настав час подати скаргу моєму тестю, який віддав мені свою доньку, що остаточно поклало край моєму безхмарному життю.

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!