Розділ 257 — Приготування Короля демонів

Часто кажуть, що історія твориться вночі.

Президентка студентської ради, яка мала б спати і не знати, що її звільнили, зникла з нашого готельного ліжка.

Спочатку я подумав, що вона втомилася від зливного туалету і вирішила справити нужду на вулиці, але, коли я дочекався ранку, вона так і не повернулася.

— Героїня-одноденка пішла на свій сумний відпочинок!

— Не треба було цього казати, мій боягузливий чоловіче…

Король меча Алекс вирішив залишитися зі мною, незважаючи на зникнення президентки студентської ради, його роботодавця. Це мене трохи турбувало.

Говорити йому, що це дуже небезпечно, виявилося марно. Натомість я запитав про причину його вчинку.

— Хто Герой і наскільки небезпечним стає наш шлях, для мене не має значення. Я хочу на власні очі побачити кінець цієї подорожі.

Це філософське твердження зовсім не вписувалося в образ дикуна Алекса.

Я сказав йому, щоб він робив так, як хоче, а потім пропустив проміжний етап пригоди.

Скориставшись пером Снігової жінки, я попрямував прямо до замку Короля демонів.

Я вже втомився допомагати мешканцям Фантазії, коли був компаньйоном президентки студентської ради. На мою думку, вони занадто часто перекладали відповідальність на інших людей.

— Не перекручуй історію, мій боягузливий чоловіче. Президентка сама в усьому розбиралася. А ти лише стояв осторонь і спостерігав.

— Це все непорозуміння. Я мусив заспокоювати її щоразу, коли їй було погано, розумієш?

— Ти робив це тільки вночі.

— Ти хотіла, щоб я робив це і вдень, негіднице?

— Не намагайся змінити тему!

Бляха-муха!

Я, праведний герой MAX-класу, разом зі своїми супутниками, використовуючи просторове переміщення, стрімко перемістився в південну частину Центрального континенту, де жив Король демонів.

***

— Як це дратує.

Щоб запобігти просторовому переміщенню по всьому замку Короля демонів були встановлені магічні кола. Вони не дозволили нам приземлитися прямо в його оселі.

Тому ми були змушені скористатися звичайним входом, на якому нас одразу ж виявили демони, що патрулювали вхід до замку.

— Загарбники!

— Вбити їх!

— Краще взяти живими!

Невже їх не хвилювала дочка Короля демонів Ссосія? Невже мій тесть зовсім не пошкодував мене, віддавши її мені?

— Вони не влаштували мені холодний прийом, мій любий чоловіче. Вони мене вперше бачать. Рядові працівники будь-якої великої корпорації не часто зустрічаються або знають членів сім'ї свого боса.

— Тоді покажи їм свою візитну картку.

— Покажу. Я не хочу, щоб вони загинули даремно через тебе.

Ссосія використала свою Темну енергію GG-рангу.

Ієрархія демонів була заснована на Темній енергії, тому вони одразу ж падали на коліна і вклонялися, відчувши її доблесть на власній шкурі.

Слуги, лицарі, барони, герцоги, маркізи, принци, ерцгерцоги...

Перед її всепоглинущою силою всі були рівні. Жоден демон не наважувався стати нам на шляху, коли ми йшли до її батька.

Ми швидко потрапили в лабіринт внутрішніх приміщень замку, який, незважаючи на відсутність екскурсовода, не міг затримати нас ні на секунду. Зрештою, його структура залишилася такою ж, як і завжди.

— Нічого не змінилося.

— Не те, щоб це місце не покращилося. Просто в цьому не було потреби, оскільки було вирішено, що складність цієї місцевості і так достатня. Герой міг би загинути, якби навколо було занадто багато пасток, а образ Короля демонів був би простуватим, якби шлях, що веде до нього, був занадто легким.

— Це ти спроєктувала це місце?

— Чому ти так думаєш?

— Ти поспішаєш захистити його репутацію, і робиш це занадто сильно.

Об'єктивно кажучи, замок Короля демонів був просто жахливий.

Все в цьому місці було влаштовано так, щоб три-чотири супутники героя не дійшли до кінцевої мети, але я жодного разу не зіткнувся з цим за всі тринадцять раундів.

І не тому, що я був сильним. А тому, що його жахливе планування взагалі не могло зупинити загарбників.

Пастки були розкидані по всьому замку, як міни, а деякі з них навіть відправляли нещасних у вільне падіння, якщо вони ступали не на те місце на підлозі.

Однак, навіть якщо вони потрапляли в таку пастку, все, що їм потрібно було зробити, це піднятися з того місця, де вони приземлилися, назад на верхні рівні. У кращому випадку, все, що вони спричиняли — це легкі незручності.

Інша справа, якби внизу на них чекали шипи, щоб миттєво вбити супутників.

Загалом, вони просто забирали час.

Ссосія, яку я знав, не була такою щедрою. Вона була боягузливою демонессою, яка відволікала супротивника своїми підлими грудьми і використовувала цю можливість для наступу.

Однак, оскільки вона продовжувала захищати марну систему безпеки цього місця замість того, щоб критикувати її, я подумав, що за всім цим було щось, чого я не помічав.

Я замислився над цим на мить.

Її батько, Король демонів, володів цим замком. Це означало, що вона повинна була мати тут свою особисту кімнату, яку вона використовувала, коли приїжджала на кілька днів у гості.

Вона ніколи нікому не дозволяла туди заходити, адже саме там вона ховала свою спідню білизну. Якщо не захистити її належним чином, її дорогоцінні речі могли бути розграбовані і розкрадені.

Це ще більше збивало мене з пантелику, чому вона так нерозумно розставила пастки.

Все в цьому здавалося підозрілим.

— Тьху! Мені це не подобається. Ти поступово дізнаєшся про мене все більше і більше. А ще ти починаєш говорити, як мій чоловік.

— Я вже все про тебе знаю. Я навіть форму твоїх сідниць знаю краще, ніж ти сама.

— Це просто означає, що ти збоченець!

Структура замку Короля демонів вже назавжди закарбувалася в моїй голові. Якщо тільки демони не втрутяться, я ніяк не зможу наступити на пастки.

— Ах! Пане Героою!!!

Однак те, що я ніколи не піддався б на таку боягузливу тактику, не означало, що маріонетки, які були зі мною, не піддадуться.

Хоча я вже попереджав їх, що тут повсюди пастки, Снігова жінка все одно наступила на одну з них, через що впала.

Цього можна було б уникнути, якби вона злетіла, як справжня гарпія, але вона, схоже, забула про свої расові особливості.

— Не звинувачуй її. Вона не забула.

— А що ж тоді?

А як інакше це можна пояснити?

— Ти не помітив знаків, що тут заборонено літати, чи не так?

— Я їх бачив, але ж ми загарбники! Чому ми повинні дотримуватися правил цього місця?!

— Це все одно, що курити в місці для некурців, поки ніхто не бачить. Ти повинен перестати так жити, чоловіче.

— Не можу повірити, що боягузлива демонесса вчить мене моралі.

Куди мене привело моє життя?

— Вперед, Герою. Я врятую Снігову жінку, і ми наздоженемо тебе разом. Вона безрука, і це мене турбує, — Алекс наполягав, як справжній джентльмен, яким він і був. Він наступив на ту саму пастку, що й гарпія, і тихо впав.

Дивлячись йому вслід, я зітхнув.

— Придурок. Я знаю, що він не один з моїх перших супутників, але він мав би принаймні спершу спитати дозволу і дочекатися моїх вказівок, перш ніж робити щось настільки безглузде.

Пастки цього замку не були смертельними, але й не такими простими.

Навіть якщо люди потрапляли в одну і ту ж пастку, вони не обов'язково опинялися в одному і тому ж місці.

Іншими словами, Король меча Алекс і Снігова жінка навряд чи зустрілися б внизу.

Його рішення врятувати її було марним!

Ці трюки не мали на меті вбити нас. Вони мали на меті розколоти загін героїв і напасти на тих, хто відокремився від групи.

Проте, якби внизу встановили шипи, і ті двоє вже були б мертві, то демони уникнули б багато клопоту і жертв.

— Чому ти так наполягаєш на вдосконаленні пасток, любий чоловіче?

— Що ти маєш на увазі?

— Мені просто цікаво, чи справді ти хочеш знову побачити своїх супутників, з якими ділиш горе і радість, чи ти просто хочеш, щоб вони загинули в пастці через власну нерозсудливість?

— Хіба відповідь не очевидна?

— Я знаю, що ти відчуваєш. Я була компаньйоном цього ідіота занадто довго, стояла поруч з ним з тих пір, як він був новачком, і до того моменту, коли він переміг мого батька. Я навіть на власні очі бачила, як мій батько миттєво вбив усіх його товаришів. Словами не передати, що я відчувала у той момент... Що? Що це за вираз на твоєму обличчі?

Вона несла якусь нісенітницю, тож я не знав, як реагувати.

— Ссосіє. Це все проста логіка. Для нас вони союзники, а для наших ворогів — просто загарбники. Демони могли б врятувати багато своїх родин, якби використовували більш ефективні пастки проти героя та його супутників.

— …

— Якби я наступив на пастку і загинув тут, я б не звинувачував демонів. Вони зробили те, що повинні були зробити, щоб захистити себе і свою расу, і в моїй загибелі не було б вини нікого, крім моєї власної слабкості і неуважності. Для того, хто прийшов руйнувати чуже щастя, почесна смерть — недозволена розкіш.

Після кількох секунд мовчання Ссосія нарешті відповіла.

— Я починаю боятися тебе ще більше.

— Що ж, це цілком природно. Завдяки Першому герою я став сильнішим за тебе.

Я відчув безмежну вдячність до старшого за те, що він задарма подарував мені стільки душ героїв.

— Я не кажу про бойову силу. Твій спосіб мислення став занадто раціональним. Для загарбника почесна смерть — це, звичайно, розкіш. Але це справедливо лише в тому випадку, якщо ти не ставишся до своїх ворогів з милосердям.

— Звісно.

Я не планував прощати тих, хто хотів мені зашкодити. Вороги, незалежно від сили, завжди будуть супротивниками.

— А як щодо мого батька?

— Я не відчуваю жодної симпатії до свого тестя. Зрештою, інакше не можна. Я Герой, і мій обов'язок — вбити його.

Я все ще був злий на нього за те, що він віддав мені свою дочку.

— Ти нахабний виродок. Ти повинен дякувати моєму батькові і кланятися йому в ноги за те, що він дозволив тобі одружитися з другою найкрасивішою жінкою у світі.

— Ти повинен і мені вклонитися, Наркогерою!

— Ні, тітко. Це тобі має бути соромно. Ти продала свою племінницю, щоб втамувати свою наркозалежність.

— Хі-хі-хі!

Моя група не втратила багато бойової потужності, незважаючи на зникнення двох наших членів.

Без будь-яких подальших інцидентів ми прибули до місця, де на нас чекав Король демонів.

Я завжди любив цей момент.

Бам!

Штовхнувши двері з усієї сили, праведний герой увійшов всередину!

Король демонів привітав мене з радістю.

— Нарешті ти дістався моїх володінь, обраний герою! Я — Педонар, втілення самого зла! Я навіть не знаю, як тобі віддячити за те, що ти спокусив мою доньку. Я думав, вона назавжди залишиться самотньою. О! Як щодо того, щоб провести ділову зустріч після короткого обіду?

У кімнаті, в якій колись був лише його трон, тепер стояв довгий стіл, навколо якого стояли стільці.

А на столі, як і годиться для бенкету, стояло багато апетитних на вигляд страв.

Серед них не було жодного неприємного делікатесу. Я навіть не побачив смаженого люцифера.

— Що ж... Не можна ж працювати безперервно, мабуть. Любий тесть, я приймаю твою пропозицію.

— Це правда! Ми з тобою добре розуміємо один одного, зяте. Ха-ха!

Я був задоволений їжею, яку приготував для мене Король демонів. Всі страви були смачніші за ті, які я їв на всіх континентах Фантазії.

Навіть коли я був молодим імператором Північного континенту і правителем Святої імперії Моллана, я ніколи не куштував насичених смаків.

Але це тому, що їжа, яка була перед нами, не була з фентезійного світу.

Тут було багато їжі, яку не можна було знайти ніде на континентах, наприклад, кола і піца.

Витерши рот серветкою, Король демонів заговорив до нас.

— Вам сподобалася їжа?

— Дуже.

— Я радий це чути. Я привіз з собою багато різної їжі з моєї подорожі по всьому всесвіту. Це місце називають моїм замком, але насправді я використовую його як заміську віллу. Я обожнюю краєвид гір Ель-Молландо, який можна спостерігати з тераси, коли їси сир і п'єш вино. Тому я часто тут буваю.

Саме в цьому місці Король демонів Педонар програв Першому герою, в результаті чого потрапив до в'язниці, де перебував донині.

Довгий час він виконував роль клоуна, і все заради того, щоб тренувати героїв.

— Дуже дякую за теплий прийом, тесть. Ця трапеза зняла весь накопичений стрес, який принесла мені твоя боягузлива дочка. Однак зараз я хотів би відкласти це і перейти до справи.

Я був Героєм, а мій тесть — Королем демонів. Наші цілі були зрозумілі.

— Я розумію, що ти хочеш сказати.

— Навіть якщо ти мій тесть, я не можу спокійно закрити очі на все, що ти зробив. Вибач, але я мушу тебе вбити.

— Якби ти був Героєм, то це дійсно була б наша доля. Але ж ти офіційно ще не став Героєм, чи не так?

— Я герой.

— Вони тобі так сказали, але в документах написано інакше. Чи я помиляюся?

Бум!

Ссосія підвелася ударивши обома руками по столу. Вона здивовано подивилася на батька.

— Звідки ти це знаєш?!

— Невже ти думала, що я зробив його своїм зятем без жодних приготувань, моя люба донечко? Відколи ми вперше зустрілися, я вже вирішив, що він стане посудиною Короля демонів. Спочатку я сумнівався у своєму рішенні, але як тільки ти закохалася в нього, я почав дякувати долі.

— Долі? Ні! Тікай!!! — крикнула Ссосія, але було вже пізно.

Я інтуїтивно зробив крок назад. Однак слова Короля демонів Педонара були швидшими.

— Звільнися від своїх кайданів героя, і нехай прокляття Другого демона поглине тебе! Ти станеш Другим королем демонів, а я, Перший демон, з радістю прийму долю, яку приготував для мене сам Всесвіт!

Фінальної сутички між Королем демонів і Героєм, на яку всі так чекали, так і не відбулося. Натомість народився новий Король демонів.

{Кінець частини 1}

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!