Розділ 259 — Подорож до мрій!

Фшух!

Відштовхнувшись від поручнів тераси, я розправив крила праведного героя та злетів у повітря. У цей момент я дещо зрозумів.

— Мої крила набагато більші, ніж раніше.

Це було не просто відчуття.

Раніше мені доводилося обмежувати їхній розмір, щоб уникнути остеопорозу, але тепер мене ніщо не стримувало, оскільки їм більше не потрібне було залізо з мого тіла. Натомість вони були зроблені з Темної енергії.

Якби я захотів, то міг би закрити своїми крилами все сонце.

— Ці жахливі крила…

— Ах! Повелитель демонів прокинувся!

— О Боже! Проклятий герой повстав!

— Воїни світла! Приготуйтеся до бою!

Помітивши мене, люди з фортеці одразу почали метушитися.

Зацікавлений, я перевірив їхню статистику.

[Раса: Людина

Рівень: 794

Професія: Лицар (Відданість → Стійкість ↑)

Навички: Стійкість Z, Володіння мечем A, Здібності A, Опір B, Витривалість B…

Стан: Напружений]

Лицар-спортсмен.

[Раса: Людина

Рівень: 813

Професія: Маг (Вік → Магічна сила ↑)

Навички: Магія Z, Магічна сила Z, Чаклунство A, Концентрація A, Посилення B…

Стан: Напружений, Посилення]

Старий маг.

[Раса: Людина

Рівень: 999+

Професія: Цілитель (Вік → Зцілення ↑)

Навички: Зцілення ZZ, Чари Z, Спокуса A, Зв'язок B, Благословення B…

Стан: Напружений, Благословення]

Милий маленький цілитель.

Загалом, вони мали добре збалансовані рівні та ранги навичок, але все ще були занадто слабкими, щоб увірватися до схованки фінального боса.

— Вони не слабкі, Наркогерою. Ти просто занадто сильний.

— Яка різниця, Залежний дух?

Не мало значення, чи вони слабші, чи я сильніший. Вони залишалися моїми ворогами. Якщо вони хотіли мене вбити, їм краще бути готовими до того, що їх вб'ють у відповідь.

Політ F → Політ D

Фізична сила F → Фізична сила E

Терпіння F → Терпіння E

Ранги моїх навичок почали зростати в міру мого просування вперед. Зрештою, за винятком моїх трансцендентних навичок, які залишилися після того, як я став Повелителем демонів, всі інші навички довелося прокачувати з нуля.

Що було ще цікавіше, так це мої копії, які були створені в інших вимірах з викраденої Темної енергії. Вони отримали лише одну навичку, Темну енергію Z-рангу.

[Раса: Об'єднаний дух Фантазії

Рівень: 999+

Професія: Повелитель демонів (Герой → Рівень ↓)

Навички: Темна енергія Z

Стан: Демонічний меч]

Їхні рівні були вказані як «999+», але по факту не відповідали моєму рівню, здатному пронизати галактику.

Можлива ситуація, яка мене найбільше турбувала, стала реальністю.

На прохання підлого викладацького складу, силу моїх копій було знижено настільки, щоб було легше виховувати нових героїв.

Допомогти в цій ситуації могло лише одне.

— Покажемо їм боягузливу силу дружби.

Мій розум і розуми моїх копій були тісно пов'язані. Отже, ми змогли поділитися характеристиками раси ОДФ.

Досвід і знання героїв, які я засвоїв, передавалися їм, і куточки їхніх губ піднялися.

Клац!

Я легенько клацнула пальцем.

Мої клони, Повелителі демонів Кан Хан-Су, які з'являлися в кількох вимірах або класах, як їх називали викладачі, також клацнули пальцями.

Клац, Клац, Клац, Клац —

У відповідь на цей звук земля навколо замку Повелителя демонів затряслася та розлетілася на друзки, але не духи землі спричинили це. Моя секретна зброя, темна матерія, була тим, що спровокувало землетрус.

Це було вміння, яке не було зазначене у моїй статистиці. Тому навіть копії могли його використовувати.

— Що?!

— Допоможіть!

— Мамо!

Фортеця розсипалася, а її мешканці провалилися в тріщини, що утворилися від підземних поштовхів.

Звісно, не всі пали від цього наступу.

Деяким вдалося вижити завдяки своїй здатності літати або спритності.

— Це не добре.

Я вирішив суворо покарати тих, хто вижив.

Фшух! Фшух! Фшух!

Гострі, як списи, кістки, випущені моїми крилами, обрушилися на них, немов армагеддон.

Це також була моя навичка, якої не було вказано в статистиці.

Це була моя власна сила, заснована на вченні Майстра Моллана.

— Я врятую тебе... Га?!

— Я виживу... Ні!

Подібно до сили Майстра Моллана, яка жахала навіть самого Першого героя, моя сила була неймовірною та жахливою.

Фортеці, що утворювали оборонну лінію навколо замку Повелителя демонів, були миттєво знищені разом з моїми супротивниками, які там жили.

Однак моя відплата ще не закінчилася.

Гррр!

Я поглинув трупи, розкидані по всій території, своєю Темною енергією G-рангу, воскрешаючи їх як нежить.

Вони відмовилися від своєї людяності.

— Я вклоняюся Повелителю демонів!

— Слава Повелителю демонів!

— Хай живе Повелитель демонів!

Відразу після свого перевтілення вони швидко, без вагань, стали переді мною на коліна, присягнувши на вірність своєму творцю.

Мої копії не могли відтворити такий подвиг, оскільки їхня Темна енергія мала лише Z-ранг. Однак результат нашого наступу все ж був сприятливим, враховуючи, що вони змогли значно підвищити свій рівень та майстерність.

У мене, звісно, були ще козирі в рукаві.

Паф! Паф! Паф! Паф! Паф!

Земля, вогонь, вітер, вода, душа.

П'ять Королів духів, які були відокремлені від мене протягом 2000 років, відчули мою енергію та швидко стали на мій бік.

Вони одразу ж оселилися в моїх пахвах і паху, щоб треті особи не могли претендувати на їхні території.

Під правою пахвою оселився вітер, а під лівою — вода. Моя "облогова зброя" стала твердою, як земля, і гарячою, як вогонь.

Я не зупинився на цьому.

Незалежно від того, наскільки міцними були ворота неприступних фортець, Король духів душ посилив мою облогову зброю, щоб вона могла проникати, незважаючи на перешкоди.

— Брудний звір.

Чи це тільки мені здалося, чи я почув голос боягузливої демониці, яка широко відчинила свої ворота, щоб я міг увійти, дозволяючи мені грабувати її, як мені заманеться, поки вона не засне?

— Моя племінниця досі не може розкрити свої справжні почуття, бо вона сором'язлива, тому я прошу твого розуміння.

— Тітонько!

— Моя племінниця така мила! Хі-хі-хі!

Оскільки Ссосія покинула систему, ставши моєю особистою власністю, у неї не було клонів поруч із моїми копіями.

Однак з Першим духом все було інакше.

Вона все ще була прив'язана до системи.

Мої копії не були здатні зачаровувати духів, як я, але це не мало значення, оскільки «Перші духи», які слідували за ними, були на вершині ірраціональної соціальної ієрархії свого роду.

— Спершу я маю відвоювати всі втрачені території.

Звісно, я не робитиму цього особисто.

Оскільки мої копії слідували за кожною моєю дією, я віддав наказ Королям духів, які потім передали його тим, хто був нижче за них.

Однак навіть найвищі духи, що поступалися лише королям та Першому духу, не зрушили з місця. Вони подивилися на своїх нижчих і розповіли їм про ситуацію.

Потім просунуті духи жестом покликали середніх духів, а середні духи покликали найнижчих духів…

Королі духів, верховні та найвищі, просунуті, середні та найнижчі!

Найнижчі духи, яким не було на кого перекласти відповідальність, почали наполегливо працювати.

Бррр!

Руїни колишніх демонічних сіл і міст були вкриті горами та озерами, а навколо них утворився густий ліс.

Крім того, всюди були викопані болота та ями, щоб перешкодити людям легко перетинати та проходити місцевість. З інших регіонів було перевезено та обережно посаджено насіння отруйних грибів.

Після цього мені залишалося лише спостерігати, оскільки монстри природним чином з'являлися в районах із сильним «впливом природи», таких як густі джунглі, до яких люди не могли легко дістатися або дослідити. Чим сильніший був вплив природи, тим вищими були навички та рівні монстрів на момент їх виникнення.

Я міг штучно маніпулювати цією змінною.

Звісно, я сам цим не займався.

— Перестань експлуатувати моїх дітей, Наркогерою!

— Хто б казав.

— Я ніколи їх не змушую. Я просто прошу.

— Так, ти просиш, знаючи, що вони не можуть відмовити.

— Оооо!

— Трох!

— Гро! Гро!

Навколо замку Повелителя демонів з'явилися всілякі монстри.

Я міг би легко відвоювати міста, контролюючи та спрямовуючи монстрів, але я цього не зробив.

— Зрештою, це я створив зливні туалети.

Я не збирався знищувати фентезійний світ власними руками, коли він був заповнений зливними унітазами, які були мені як рідні діти.

— Боягузливий чоловіче, хіба ти не надто одержимий ними?

— Одержимий?

— Так.

Я відповів на її дурне запитання власним запитанням.

— Ссосіє, ти хочеш послухати 100-річну лекцію? Цікаво, чи зможеш ти після цього сказати щось настільки ідіотське?

У світі без зливних туалетів людям довелося б сідати навпочіпки, добре цілячись в отвір, і випорожнюватися своїми відходами! Роблячи це, їм потрібно було бути обережними, щоб не забризкати сечею спідниці чи штани. Їм також потрібно було регулярно чистити отвір, інакше вони не тільки відчували б запах аміаку, але й приманювали б шкідливих комах.

Більшість людей також не мали іншого вибору, окрім як чистити його самостійно, відмовляючись показувати іншим, що вони їли напередодні.

Для довідки: чим ближчі до золотистого кольору були екскременти, тим здоровішим був їхній кишківник…

— Досить! Перестань мені про це розповідати! Я дізналася достатньо. Вибач, що не оцінила їх належним чином!

Ссосія, виглядаючи трохи засмученою, одразу ж підняла білий прапор.

— Ніколи більше не недооцінюй зливні туалети.

— Добре…

Я не був задоволений її відповіддю, але вирішив проігнорувати її як люб'язний чоловік MAX-класу.

— Окрім цього…

Я поступово почав розуміти почуття свого тестя, який завжди сидів на троні, ніколи з нього не сходячи.

Тепер я зрозумів, що він не жартував, коли казав, що навіть невеликий рух викликає в нього розумову втому.

Причиною цього були копії.

Хоча ляльки, які мене імітували, здавалося, думали та діяли автономно, вони не були повністю незалежними.

Вони діяли за моїми інструкціями та з мого дозволу, по одному.

Якби я був звичайною людиною, я б уже був доведений до вегетативного стану через те, що мої клітини мозку відмерли б від перевтоми.

Якби їх було лише один чи два, це було б не так погано.

Але мій мозок напівавтоматично контролював сотні тисяч моїх копій.

Зокрема, щоразу, коли спалахувала запекла битва, як та, що відбувалася зараз, починалося інформаційне перевантаження.

— Ха-ха! Наркогерою! Ти тепер мене розумієш? Я весь цей час сиділа у тебе на голові, не через лінь!

— Залежний дух, як мені з цим впоратися?

Хоча мені не хотілося просити поради у Першого духа, головний біль та втома були моїми головними турботами.

— Ти, мабуть, вже знаєш відповідь на це питання. Рухайся якомога менше. Віддаючи накази копіям, будь лаконічним. Завжди краще уникати таких одночасних битв.

— Це так проблематично.

Я знову сів на трон Повелителя демонів, який мені передав мій тесть. Мої копії, які були активні в інших вимірах, також повернулися на свої місця.

Ефект перепочинку, запропонованого Першим духом, був очевидним одразу.

Моє розумове виснаження почало спадати.

Як і Повелитель демонів переді мною, тепер я нерухомо сидів на цьому троні.

Принаймні, поруч зі мною була боягузлива демонесса, на відміну від моїх клонів, які залишилися на самоті.

Те саме стосувалося й Першого духа.

Оригінальна Перший дух, або «Дух А», була балакучою. Тим часом «Перший дух B» з моєю копією мовчала, бо зосередила свої емоції на «Першому духу А».

Копії були ляльками-манекенами.

— Хм…

Ситуація стала ще складнішою.

Я планував захопити весь фентезійний світ за допомогою війни, не залишаючи місця для виклику майбутніх героїв.

Якби система освіти була порушена, цей заклад був би змушений закритися!

Але це стало неможливим.

Причина полягала в тому, що зростаюча кількість новостворених копій для навчання перевищувала швидкість, з якою я міг би захопити світ.

Я розмірковував над можливими рішеннями цієї проблеми.

Я не хотів чекати роками, як мій тесть…

— У мене є ідея, боягузливий чоловіче.

— Хм? І яка ж?

Поки я нетерпляче дивився на неї, Ссосія задоволено піднесла свої лавандові губи до мого вуха і прошепотіла.

— Вирощування і поглинання героїв.

— Ах!

Моя подорож до здійснення моїх мрій почалася заново!

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!