Розділ 262 — Супутник героя

Я ніколи не міг забути минулих образ.

Чим кращими були характеристики, тим кращою була пам'ять. Тому я пам'ятав Алекса та його жорстокість в першому раунді до найдрібніших деталей.

Однак, якби я продовжував зосереджуватися на таких переживаннях, то в мене було б забагато ворогів, таких як Ланувель, яка навмисно заманювала героїв у пастки підземель; Принцеса меча, яка намагалася вбити мене та називала збоченцем після того, як я побачив її оголене тіло через її власну недбалість; Свята А, яка цінувала простолюдинів, але бачила в Герої жалюгідну комаху; Мудрець, який часто руйнував плани через кровотечі з носа; Сільвія, яка воліла зосередитися на своєму егоїзмі, замість того, щоб бути вдячною своєму рятівнику, та Аква, яка постійно тікала та затримувала подорож щоразу, коли проходила повз красивого чоловіка…

Хоча я відчував подвійне обурення до Алекса та Ланувель, бо вони були моїми найпершими супутниками, я завжди був раціональною людиною. Я ніколи не піддавався своїм емоціям.

— Чому ти так на мене дивишся?

— Мене нудить від твоїх думок, — грубо пробурчала Ссосія.

Нам з Алексом потрібно було обговорити важливі справи, тому я вирішив відкласти покарання моєї боягузливої дружини до пізнього вечора.

Окрім цього, я все одно мав образу на Алекса через 4-й навчальний курс. У цей критичний момент мені потрібно було мати гнучкий спосіб мислення.

Я знову опинився в пастці у фентезійному світі після того, як мій тесть залишив мені свій бізнес. Різниця полягала в тому, що цього разу хороші оцінки мені вже не допоможуть.

Я опинився в добре спланованій пастці.

Нинішні обставини могли затримати мене тут на тисячі, а то й десятки тисяч років.

Якби це допомогло мені повернутися на мою рідну планету, в моє прекрасне місто, і дозволило б мені знову вдихнути чудовий запах ранкової роси, я був готовий навіть з ворогом переспати.

— Ти справді воскрес… — Алекс швидко помив посуд і повернувся до мене.

Знизавши плечима, я виправив його.

— Я ніколи не вмирав.

Мене просто обдурила системна адміністраторка, Перший ангел. Останні 2000 років пролетіли для мене як одна мить.

— Ти просиш мене перейти на твою сторону, сторону Повелителя демонів, Справжній герою?

— Ну, грубо кажучи, так.

— …

— Не хвилюйся, Алексе. Моя ціль не в тому, щоб завоювати весь світ. Моя єдина мета — переманити на свій бік героя, який хоче мене вбити без жодної особливої причини. Це дасть тобі змогу побачити світ.

— Я бачив достатньо за останні 2000 років.

Алекс не був балакучим.

— Континенти Фантазії, які колись були брудними, тепер чисті та красиві завдяки зливним туалетам, які я запровадив. Подумай. Навіщо мені руйнувати те, над чим я так наполегливо працював, власними руками?

— А Ланувель?

— Вона служить богу.

Ланувель завжди була для мене справжнім головним болем.

Вона викрала хлопця, який жив цілком благополучним життям на Землі, і змусила його боротися проти Повелителя демонів, максимально ускладнюючи його подорож.

Чи може бути щось більш непрощенне, ніж це?

Вона навіть прикидалася милою, вчиняючи всілякі звірства!

— Хм…

— Невже це проблема, через яку варто так хвилюватися? Алексе, ти вже подорожував зі мною раніше. Ти ж знаєш, яка я людина.

На лобі Алекса з'явилися зморшки.

Ніби згадуючи події 2000-річної давнини, він відповів:

— Навіть якщо ворог — новонароджена дитина, ти ніколи не виявиш до нього милосердя. Ти готовий використовувати будь-які методи, щоб забезпечити собі перемогу, і вважаєш нормальним жертвувати жменькою заради багатьох.

— Як дотепно…

— Але твої судження завжди давали найкращі результати. Ти набагато кращий варіант, ніж той, хто необдумано розпалював війну і масове вбивство заради дівчини в сльозах.

Усі його записи зникли, але Алекс, який прожив понад 2000 років, все ще чітко пам’ятав невиправдану жорстокість і темне минуле мого старшого.

Його порівняння надихнуло мене.

— Твоє рішення?

— Я піду за тобою, але не зможу допомогти відкрито, тому не варто багато від мене очікувати…

— Добре. Я створю сценарій, де я, Повелитель демонів MAX-класу, буду погрожувати курці… життю твоєї коханої дружини. Це має дати тобі привід працювати на мене.

Алекс, здавалося, хотів щось сказати, але промовчав.

— Якісь проблеми?

— Ні, я просто згадав, що твоя бойова сила — не найстрашніша твоя риса. Що нам робити з цим?

— Це просто.

Я посміхнувся та обійняв свою боягузливу дружину за талію. Вона позіхнула, показуючи, як їй це все набридло.

***

Ссосія, боягузлива розробниця, яка частково повернула собі контроль над системою Фантазії, мала численні здібності.

Ось чому мої копії могли безпечно шпигувати за Героєм та Ланувель.

Вона також зробила можливим ще один мій план.

— Герою Зіг, я знову зв’язався з тобою, щоб представити сина друга мого друга. Він стане дуже корисним у твоїй пригоді, яка буде сповнена випробувань та мук.

Алекс представив мене. Через свою ученицю Сільвію, він запросив Зіга та Ланувель до себе додому.

Я збирався привітати їх посмішкою праведного героя, але мені довелося пом'якшити вираз обличчя, після того як Ссосія попередила, що через це вони можуть впізнати мене.

— Привіт. Я шаман. Дух, що сидить на моїй голові, відомий як Менший дух, а прекрасний дух, що стоїть позаду мене, відомий як Великий дух. Зрештою, ця боягузлива жінка — моя дружина. Можете називати її Шаман B… Кхе! Гей! Що з тобою?

Ссосія, стоячи поруч зі мною, штовхнула мене ліктем у бік.

Я цілком нормально представив Залежного духа, Рисового пиріжка та мою боягузливу дружину, але вона все одно чомусь розлютилася. Чи це тому, що я згадав її останньою?

Така дитяча поведінка…

— Хо-хо-хо! Для мене велика честь познайомитися з Героєм! Я Ссосія Сосіріс, дружина цього жартівника, і ми з маєтку Сосіріс, розташованого в Чарівному королівстві на Північному континенті. Вибачте моєму чоловіку. Здається, він хотів приховати свою справжню особистість, але ми ж не повинні затаювати правду від наших майбутніх колег, чи не так? Мій чоловік — маркіз і власник маєтку Сосіріс. Можете називати його маркізом Сосіріс. А я — маркіза, яку він любить і плекає. Можете просто називати мене Ссосією, — Ссосія знову представила нас, вигадуючи власний сценарій.

Вона зовсім не переймалася аудиторією. Нікого б не зацікавив такий довгий і банальний виступ…

— Приємно познайомитися, маркізо Ссосіє! Я Ланувель, археологиня, яка отримала пророцтво про Героя та стала його супутницею. Ім'я цього чоловіка, що слиниться в присутності Великого духа — Зіг. Ви, мабуть, мені не повірите, але він Герой, обраний богом, — радісно відповіла Ланувель.

— Хм…

Зіг розглядав мене, як приватний детектив.

Він, мабуть, дивився на мою статистику, але нічого не міг там знайти.

Зрештою…

[Раса: Людина

Рівень: 427

Професія: Шаман (Благословення = Духи ↑)

Навички: Духи ZZ, Благословення Z, Політика A, Опір A, Благородство B…

Стан: Хороший]

Я все добре приховав.

Щоб замаскувати свою зовнішність, я пофарбував волосся в синій колір і змінив колір очей на золотий, що було типово для королівської родини та знаті Північного континенту.

Окрім цього, не потрібно було сильно змінюватися.

Няня, яка мене народила, була справжньою принцесою Північного континенту. Тому моє обличчя, яке успадкувало її гени, вже мало унікальні риси, властиві цьому регіону.

Моя шкіра була білосніжною, ніс трохи піднятий, волосся на грудях…

Моєї зовнішності було достатньо, щоб обдурити будь-кого.

А Ссосія?

[Раса: Ельф

Рівень: 389

Професія: Екзорцист (Демон → Шкода ↑)

Навички: Чарівність MAX, Екзорцизм S, Опір темній енергії S, Товариськість A, Імунітет A…

Стан: Хороший]

Її роги та крила, обидві расові ознаки демонів, були приховані, а колір її шкіри змінився.

Спочатку ми двоє мали бути «Шаманами», але оскільки демони інстинктивно підкорялися нам, демонесса змінила свої плани, ставши натомість ворогом демонів, «Екзорцистом».

Тим часом Борис, справжній екзорцист, сховався від сторонніх очей, щоб координувати небезпечні ситуації. Я не хотів, щоб якісь дурні демони розкрили мою особу.

Хлоп!

Алекс плеснув у долоні.

— Увага. Це подарунок, який моя дружина приготувала для Героя. Завдяки йому ви можете негайно потрапити в будь-яке місце, яке збереглося у вашій пам'яті.

— Вау! Перо леді Снігової жінки! Велике спасибі! — прийняла подарунок Ланувель.

Їм дали лише дві з багатьох пір'їн, що звисали з крил цієї гарпії-мутантки, але вони вже наробили стільки галасу.

Я взяв близько двохсот.

Завдяки Ссосії, яка могла контролювати систему, можна було піти куди завгодно без пір'я, але ми не могли скористатися цим привілеєм перед іншими.

Тому пір'їни не були б зайвими.

— Будьте обережні у своїх пригодах! — побажала удачі Снігова жінка.

На цьому наше емоційне возз'єднання закінчилося!

Снігова жінка попрощалася, схвильовано махаючи крилами.

Зрадівши тому, що їхня група зросла, Ланувель радісно помахала їй на прощання, потім повернулася до Зіга та виштовхнула його.

— Зіг! Пригоди нікого не чекають! О! Не забудь продати шкури зайців, яких ми спіймали на світанку.

Зайці? Навіть не огри?

Після регресії рівень Зіга став занадто низьким. У ньому не було нічого привабливого, окрім його Чоловічої сили Z.

Однак це було легко виправити.

П'ятсотвідсоткове збільшення очків досвіду, отриманих Героєм як особливість його професії, було не просто для прикраси. Навіть при мінімальних зусиллях це значно підвищувало його ефективність і результативність.

Окрім цього…

— Якісь проблеми, герою Зіг?

З того часу, як я вийшов з розкішного особняка Алекса, і до цього моменту, коли ми йшли ринком у центрі столиці Пельменного королівства, він не переставав дивитися на мене.

Це було далеко не так, як він зазвичай дивився на дупу Сільвії.

Чи сумнівався він у моїй особі?

— Ні… — сказала Ссосія.

— Це добре.

Решта моїх клонів не могли робити те, що робив я.

Я не міг постійно контролювати їх усіх, тому вони не приєднувалися до команд героїв. Але я передав повідомлення Алексу через демона, який таємно працював у Пельменному королівстві.

І всі його версії в усіх вимірах прийняли мою пропозицію.

Якби йому сказали послухатися, він би збунтувався.

Однак, я особисто стежив за героєм Зігом і спостерігав за Алексом з цього виміру, аналізуючи його поведінку та думки.

Снігова жінка, їхній шлюб, його репутація, одержимість дружиною… Повідомлення, яке я надіслав Алексу, враховувало все це.

Саме тому я досяг успіху.

— Зіг! Чому ти так виглядаєш? Ти маєш бути щасливим, бо сьогодні у нас з'явилися нові компаньйони! — Ланувель поклала руки на стегна, дорікаючи йому.

Я не погоджувався з Ланувель, але й сам хотів би знати.

Я зустрів Зіга менше години тому. Він досі не отримав удару між 6-м і 7-м шийними відділами хребта, і, здається, він також не усвідомлював моєї справжньої особистості.

Що з ним, чорт забирай, не так?

— У моїй команді чоловік… Більше того, подружня пара… — Зіг нарешті висловив своє незадоволення, наче дитина, якій не сподобалася їжа, подана на стіл.

Я нічого не міг вдіяти зі своєю статтю, але міг би хоча б трохи покращити його становище.

— Хіба ти не чула, моя боягузлива дружино? Зіг каже, що йому некомфортно поруч з тобою. Відійди трохи далі.

Я штовхнув Ссосію ліктем у бік.

Настав час моєї помсти!

— Гей, це боляче! Можливо, справа не в мені, а в ньому? Чи нормально для героя бути таким? Жінки, які його не кохають, навіть не можуть приєднатися до його групи. Чи справді він може врятувати світ, не думаючи головою?

— Не хвилюйся. Бог йому допоможе.

Поки що він міг полювати лише на зайців, але після отримання Святого меча А, оснащеного функцією автоматичного бою, справи підуть угору.

Подорож буде трохи нудною, поки не настане цей день, але доти нічого не можна буде вдіяти.

— Чи існує жінка, якій може сподобатися такий чоловік? — запитала Ссосія.

— Чому ж ні? У романах їх багато.

— Романи — це художні твори.

— Але те, що я пережив досі, не дуже відрізняється від цих історій. У Зіга все ще є надія.

— Хм, я розумію твою точку зору… Зрештою, навіть тобі вдалося одружитися.

— Що ти намагаєшся сказати?

Тим часом загін героя пішов до міського коваля з грошима, заробленими від продажу заячих шкур.

Зіг продав свій старий дерев'яний тренувальний меч, наданий Пельменним королівством, і купив іржавий мисливський кинджал.

Вже переживши регресію, він зробив правильний вибір.

Ціна була однаковою, але краще було придбати кинджал з кращою міцністю та ріжучою здатністю, ніж покращувати дерев'яний меч, навіть якщо лезо кинджала було коротшим.

Йому просто потрібно було бути впевненим у ближньому бою.

— Ха!

— Хооо?!

Зіг пропустив полювання на зайців, слизняків та кабанів і натомість спробував повоювати з гоблінами у дикій природі, успішно роблячи це без особливих труднощів!

Спостерігати за ним було трохи неприємно, бо він справлявся в сто разів краще, ніж я у моєму першому раунді.

— Зіг непоганий.

— Я знаю. Він впорається.

Ми спостерігали збоку, не заважаючи розвитку його навичок.

Сільвія допомагала лише тоді, коли групі гоблінів вдавалося його оточити.

Тим часом Ланувель…

— Ем… Вибачте. Чудово бачити, що ви дуже близька пара, але Зіг виглядає так, ніби ось-ось покінчить життя самогубством. Чи можете ви дати йому якусь пораду?

Я підійшов до Зіга, поклав руку йому на плече і сказав:

— Якщо ти ревнуєш, то тобі варто одружитися. Це справді чудово. Це наповнює моє повсякденне життя щастям.

Я говорив з упевненістю праведного героя.

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!