Розділ 264 — [15-й раунд] Незручна правда

— Моллан~?

— Муллан-Муллан~?

Перебуваючи посеред підземелля, ми спостерігали за дружньою розмовою між великим Майстром Молланом та слизняком з туалету.

Я думав, що Зіг поквапить нас піти, але він спокійно почекав, поки вони закінчать.

Невже в ньому теж з’явилася повага до мого вчителя?

Після цього все пройшло добре.

Зіг швидко переміг середнього боса, Боязкого слизняка, а потім, доклавши невеликих зусиль, переміг фінального боса, Сміливого слизняка.

Він досяг 37 рівня лише за два дні!

Порівняно з моїм 1-м раундом, його прогрес був досить швидким.

— Ходімо до Святого королівства!

Наша група вирішила покинути Пельменне королівство і вирушити до сусіднього Святого королівства, щоб завербувати Святу А.

Останнього разу, коли я її бачив, Свята А стала регентом, керуючи об'єднаним Північним континентом замість мене.

Тоді вона була надзвичайно амбітною жінкою…

Мені було цікаво, чи вона залишилася такою і зараз?

— Ви герой? Допоможіть! Мій батько хворий!

Після того, як ми очистили моторошне підземелля від слизнів і вирушили до столиці Пельменного королівства, щоб придбати запаси на подорож, нас зупинила молода дівчина, яка, здавалося, чекала на нас.

Ось чому я не користувався дорогами.

Було б вигідніше пройти через ліс і розправитися з монстрами, що там жили, допомагаючи всьому людству.

Зрештою, вони могли напасти на перехожих. Не було ні слави, ні нагороди, проте це було важливіше, ніж невеликі побічні завдання, які дають випадкові громадяни.

Але це була лише моя власна думка.

Зіг, ватажок нашої групи, оглянув дівчину з голови до ніг і посміхнувся їй.

— Люба, будь ласка, розкажи нам, що трапилося.

— Гаразд… — заскиглила вона.

Дівчина почала розповідати свою історію зі сльозами на очах.

Її батько, мисливець, був серйозно поранений під час бою з орком.

Вона хотіла найняти цілителя, але це було занадто дорого. Тому вона вирішила скористатися народною медициною, фіолетовими травами, які росли лише в густому лісі.

— Але ти не можеш їх назбирати, бо по всьому лісу живуть жахливі монстри?

Дівчина кивнула на знак підтвердження.

— Не хвилюйся. Я тобі допоможу!

Лідером нашого загону був Зіг.

Мені не дуже сподобалося його рішення, але я звик до таких дій, провівши десять років, стикаючись зі спонтанними рішеннями моїх компаньйонів.

Як я міг забути біль, якого зазнав протягом першого раунду?

Тому я не втручався.

Тепер я був не героєм, а «супутником» героя Зіга. Я мав поважати його судження.

Однак…

— Тож твого батька можна вилікувати? — спитав я дівчину.

Не було потреби йти до лісу. Фіолетові трави все одно були лише ліками.

Не мало значення, як ми допоможемо її батькові зцілитися.

— Т-так, але я не бачу жодної святої у вашій групі. Вони могли б вилікувати мого хворого батька…

— Я шаман.

— Ого! Це рідкісна професія! Будь ласка, допоможи мені зібрати трави своєю силою! Мій батько дуже хворий…

— В мене є духи, які можуть зцілювати.

— …

— Мила дівчино, будь ласка, відведи мене до свого батька. Зазвичай це платна послуга, але заради тебе я зроблю виняток.

Я не знав, наскільки жахливим був його стан, але не було жодного пацієнта, якого не змогла б вилікувати колишня свята, яка могла воскресити навіть людину, що давно померла і залишилася без тіла.

Дівчина незграбно посміхнулася та відступила назад.

— Ох! Я щойно згадала, що в мене термінова зустріч. Мені треба йти! Тату, не хвилюйся, я тебе якось вилікую! Прощавай, герою!

Дівчина втекла.

Вона мала лише 2-й рівень і ніяк не могла сховатися від нас, але ми не погналися за нею, бо лідер нашої групи не рухався.

— Що щойно сталося?

Я спробував придумати найпростіше пояснення для свого наївного друга.

— Офіційна назва фіолетової трави, яку хотіла знайти ця молода леді — Селебріті, рідкісний мак, який росте лише в дикій природі. Хоча його використовують як знеболювальне, це також афродизіак найвищого класу. Він настільки ж дорогий, наскільки рідкісний і ефективний. Потрібні додаткові пояснення?

— Отже, це першокласне знеболювальне…

Некомпетентність мого друга була феноменальною.

— Дівчина збиралася нас обдурити. Вигадавши історію про свого батька, вона намагалася отримати дорогі трави безкоштовно. Я навіть не знаю, чи в неї взагалі є батьки.

— Я не згодна, маркізе. Можливо, у неї справді була термінова зустріч! — втрутилася Ланувель.

Терпіння, мені потрібне було терпіння. Це був не мій загін…

— Кхм, міс Ланувель, яка зустріч може бути важливішою за хворого батька?

— Хм… А! Побачення! Навіть якщо її батько хворий, він, мабуть, протримається ще кілька днів, але все буде скінчено, якщо її хлопець порве з нею!

Хіба не повинно бути навпаки?

Однак я більше не хотів розмовляти з Ланувель, тому замовчав. Все одно останнє слово щодо нашого наступного кроку мав Зіг.

— Ланувель має рацію.

“Ти збожеволів?”

— Звичайно, герою! Я думаю, ти прийняв правильне рішення!

Після постійних повчань вона вперше за два дні похвалила Зіга.

Це вже був знак.

— Така мила дівчина не могла б збрехати мені. Звичайно, я не вірю в її виправдання про термінову зустріч. Мені здається, що маркіз Сосіріс налякав її, змусивши втекти.

Тож це була моя вина?

Я м’яко розмовляв з нею з посмішкою праведного героя, але її це злякало? Ніщо з цього не мало сенсу.

“Гей, боягузлива дружино, не відводь погляду”.

— Ну… Це дуже переконливе припущення. Її втеча через страх перед тобою не така вже й неправдоподібна.

“Не можу повірити, що ти зайшла так далеко. Це зовсім не допомагає!”

— Зіг! Я піду за дівчиною і дізнаюся, де її будинок. Збери фіолетові трави, які ростуть лише в густому лісі. Зустрінемося біля фонтану на міській площі на заході сонця!

Ланувель злетіла в небо, використовуючи магію польоту, і пішла за дівчиною.

Ах. Прямо як у мої перші дні.

Як вона могла покинути загін без дозволу героя?

“Гей! Зіг! Скажи щось”.

— Нам треба поспішати. До заходу сонця залишилося небагато часу. Залишимо дівчину на Ланувель. Ми підемо по трави! Маркізе, допоможи нам знайти їх, використовуючи духів землі та вітру. Сільвіє, будь ласка, збери їх, як тільки він їх знайде.

Зіг слухняно виконав план.

— Ти чув це, правда? Берися за роботу, — сказав я Королю духів землі, який ховався у мене в паху.

Після цього я ніжно помасажував скроні. Я відчув, що в мене піднявся кров'яний тиск.

І все через мого дурного друга!

Настав час дисциплінувати групу, покаравши Ланувель, яка навмисно покинула нас.

— Як хочеш. Тепер ти принаймні трохи схожий на справжнього героя.

Принцеса Сільвія, яка, як я вважав, змінилася на краще, погодилася із Зігом.

Незважаючи на те, що Королівство ельфів сильно змінилося, а ельфи тепер здобували ранню освіту, здавалося, що їхня природна дурість все ще залишилася.

Я зосередився і покликав Бориса, який чекав неподалік.

— Господарю? Щось не так? Я бачив, як Ланувель залишає ваш загін.

— Добре, що ти це помітив. Іди за нею.

— Як накажете.

Я знайшов трави на прохання Зіга, але не я доклав до цього зусиль, а Король духів землі. Ні, точніше, це були духи на самому дні їхньої соціальної ієрархії.

Насправді, мені навіть не потрібна була Сільвія з її дурістю.

Я міг би зібрати всі лікарські трави в цьому лісі, мобілізуючи духів. Мені б навіть не довелося йти глибоко в хащі і боротися з комарами, оскільки духи могли зібрати та доставити ці рослини.

Попри це, я не втручався і діяв відповідно до вказівок.

— Я нарешті знову побачила терпіння мого чоловіка. Хіба ти не можеш бути таким терплячим вночі?

— Можеш піти, якщо тобі це не подобається.

Навіть без боягузливої демонесси навколо мене було достатньо грілок для зняття стресу.

— Хоча ти й поводишся грубо, я знаю, що це просто тому, що ти відчуваєш багато стресу. У такі моменти я раджу тобі насолоджуватися теплими обіймами твоєї дружини.

— Моллан~

Майстер Моллан сказав погодитися, не залишивши мені іншого вибору, окрім як зробити це.

Правою рукою я обійняв вузьку талію Ссосії та притягнув її до себе, насолоджуючись її боягузливою ніжністю.

Мій розум трохи заспокоївся.

— Пані Ссосія, з усією повагою, вони справжні? — обережно запитала Сільвія, заздрісно дивлячись на груди демонесси.

Ельфи, які не мали плоских грудей, були надзвичайно рідкісними.

— Чи потрібно мені відповідати на це? — відповіла вона.

— Ні… Я можу зрозуміти це, просто дивлячись на вираз обличчя твого чоловіка. Хм… Мені просто потрібно вийти заміж.

Сільвія не ставила під сумнів форми Ссосії.

Не всі ельфи були однакові.

Були потворні ельфи, товсті ельфи, м'язисті ельфи…

Звичайно, чистокровні ельфи не могли мати таке видатне тіло, як Ссосія, це суперечило здоровому глузду.

Я навіть міг би стверджувати, що її фігура суперечила основам генетики.

Отже, Сільвія, королівська «Архіельфиня» з чистою кров'ю, не мала ні мрій, ні надій.

— Гадаю, я зібрав забагато…

Зіг, найслабший в нашій групі, добровільно став носієм. Герой B-рангу помітно пітнів через вагу мішка з травами.

Якщо це було так важко, йому варто було б просто заощадити трохи грошей і купити чарівний мішок.

Якби я описував цю ситуацію термінами RPG, то…

[Збір трав: 4713/5]

Це було б щось на кшталт цього.

Старанні найнижчі духи зібрали кожну фіолетову травинку, яка росла в цьому лісі.

Хіба цієї трави не було забагато, щоб називати її рідкісною?

Але вона справді була незвичайною для простих травників, враховуючи, що росла під валунами та в місцях, де жили сильні монстри, що ускладнювало її збір.

Після цього ми пішли на міську площу, щоб зустрітися з Ланувель, яка вже чекала на нас, коли ми туди прийшли. Вдаючи милу, вона розмахувала рукою над головою.

— Сюди! Сюди!

Зіг помахав у відповідь.

— Ти відшукала будинок дівчини?

— Ні, на жаль я не знайшла її!

— Е…! Що нам тепер робити? Я зібрав стільки трав…

Ніби очікуючи такої відповіді, вона швидко відповіла:

— У мене є гарна ідея! Продати їх на ринку за низькою ціною! Таким чином, дівчина зможе купити їх і вилікувати свого батька.

— О! Гарна ідея!

Це було просто смішно.

Зіг наївно вважав, що магиня 200-го рівня пропустила дівчину 2-го рівня. І на додачу вона запропонувала позбутися трав за низькою ціною, що було рівносильно простому викиданню.

У такому разі…

— Ти, мабуть, витратив багато енергії на перенесення трав, то чому б тобі не перекусити? Я пригощаю.

Я зробив пропозицію, від якої голодний герой B-рангу, який через Ланувель не їв від світанку, не міг відмовитися.

— Якщо маркіз пригощає, то я з вдячністю приймаю цю пропозицію!

Я пішов до найближчого вуличного торговця.

— Дай мені чотири страви, які та велика самозванка нещодавно замовляла в тебе.

— Велика самозванка? О! Чудова пані знову тут! Будь ласка, зачекайте трохи, пане. Скоро буде готово.

Закінчивши з їжею з одного продуктового кіоску, я повів Зіга до іншого.

І зробив те саме замовлення.

— Дай мені те саме, що ця велика самозванка їла сьогодні вдень.

— Сьогодні вдень? О! Пані Ланувель, бачу ви привели своїх друзів до нашого магазину. Те, що ви їли, було досить гостре, чи не так? Будь ласка, сідайте і дайте мені хвилинку! Я зроблю дива з приправами!

Ми повторювали це знову, і знову, і знову…

Зіг, який спочатку не надав великого значення моїм словам, почав помічати, що щось не так.

І нарешті…

— Ланувель, ти шукала в місті дівчину, чи не так?

Я поставив їй питання, яке прозвучало як ультиматум.

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!