Розділ 268 — [16-й раунд] За лаштунками

Я націлився на курс початкової освіти.

Може здатися, що Праведний повелитель демонів MAX-класу насміхається з слабих і пригнічує їх, але це було не що інше, як марення вузьколобих людей.

Коли героїв викликали до початкової школи, деякі з їхніх речей потрапляли у цей світ разом із ними.

Щоразу, коли новачок регресував, його речі поверталися разом з ним.

До закінчення початкової освіти я постійно починав у шкільній формі з гострим олівцем 0,3 мм у кишені.

Після того, як я потрапив у пастку свого божевільного старшого, я переродився як милий імператор Північного континенту Фантазії, з того часу я завжди був голим підчас регресії. Однак, після переходу до середньої освіти, я нарешті зміг позбутися безплатного стриптиз-шоу.

— Ваша величносте Пармамон! Всі зібралися!

Демони королівської крові збіглися в мою тронну залу, відгукнувшись на мій заклик.

Сидячи на своєму троні, я оглянув усіх. Дивлячись на них у мене виникло питання, яке я не міг не поставити Великому герцогу В.

— Це всі?

Переді мною було лише вісім.

— Так, на жаль. За останні два тисячоліття, через появу зливних туалетів, армія Повелителя демонів втратила майже всі свої землі та людей. Більшість демонів ховаються по всьому світу зі своїми послідовниками, але, на жаль, вони не мають можливості відгукнутися на ваш заклик.

— Чорт…

Враховуючи, що їм вдалося протриматися так довго, вони були сильними демонами, але серед них усіх лише Великий герцог В міг вступити в бій проти могутніх супротивників.

Решта були жінками, які були аристократками лише за статусом, а не за силою.

— Вони — представниці високопоставлених сімей. Після того, як усі чоловіки загинули на полі бою, ці жінки стали їхніми наступницями. Вони також мої дружини, але якщо хочете, я можу…

— Не треба.

Я не був таким всеїдним, як мій злостивий старший. На додачу я був одруженим чоловіком з дитиною. Мені не потрібні були заміжні жінки.

Мені було достатньо моєї боягузливої дружини.

— Столиця перебуває в оточенні людей вже близько 500 років. Завдяки деяким послідовникам демонів, розкиданим по всьому світу, ми ще якось тримаємося, але ворожі фортеці оточують нас з усіх сторін.

— Розумію.

Те, що демони ще не програли за моєї відсутності, було дивовижним.

— Крім того, населення людства різко зросло завдяки великим досягненням, які ваша величність здобула перед вимушеним сном. Оскільки життя людей коротке, багато хто з них уже все забув, але дракони та ельфи досі пам'ятають ваші найбільші досягнення.

— Іншими словами, ми тут замкнені.

— Саме так.

Наша ситуація виявилася напруженою.

Людство, яке я виховував, тепер загрожувало мені.

Відтепер мені доведеться вирішувати все по черзі.

— Як цікаво.

Я не мав наміру розпочинати війну.

У будь-якому разі, зараз я не міг легко перемогти у війні. Оскільки мої копії були пасивними, я не міг просто кинути їх у бій. Сила моїх демонів також була абсолютно жахливою.

Моєю єдиною ціллю були смартфони героїв.

Я не мав наміру знищувати світ, який я забезпечив змивними туалетами.

У моєму розпорядженні були лише послідовники демонів, тож я мав задовольнятися ними та сильним союзником, який був у моєму розпорядженні.

— Великий герцог В.

— Так, ваша величносте.

— Передай цього листа Алексу.

— Ви говорите про Бога меча Алекса, відомого як Непереможний герой та захисник Снігової жінки?

— Так.

Мої клони зробили багато однакових листів, які виглядали як фотокопії. Потім вони повторили моє розпорядження Великому герцогу В.

— Що написано в листі, боягузливий чоловіче?

— Скоро побачиш.

— Хм… Знову якийсь підлий план?

Ігноруючи провокації Ссосії, я віддав наказ Великому герцогу В.

— Надішліть це Королю велетнів Феніксу з Південного континенту. Він ще не мертвий, чи не так?

Король велетнів здобув вічну молодість, проковтнувши Першого ельфа.

Але це було близько 2000 років тому.

За ці тисячоліття багато чого сталося. Я мав з’ясувати, чи він ще живий.

— Король велетнів у доброму здоров'ї. Протягом останніх двох тисяч років він править наймогутнішою на всіх континентах імперією. Навіть Бог меча не може змагатися з Феніксом, який може викликати тайфун одним лише свистом.

— Ах. Він досяг успіху.

Здавалося, ніби лише вчора м'яка дупа Капітана Фентезі розчавила його.

— Ви впевнені, що хочете, щоб цей лист був доставлений Королю велетнів?

— Так.

Це ознаменувало завершення першого етапу мого плану.

Тепер мені потрібно було спостерігати за діями героїв і будувати плани відповідно до їхньої поведінки.

— Ссосіє, за мною.

— Знову Зіг? — невдоволено спитала вона, хоча ще нещодавно їй було шкода його через брак друзів. Це запевнило мене, що її жаль до нього був порожнім.

— Так. Зрештою, я знаю пароль від його смартфона.

— Хіба це не надто дріб’язкова причина, нікчемний чоловіче? Тобі зовсім не соромно стояти перед ним?

— Ні.

Скарги не допускаються!

Телефон Зіга розрядився, тому в цій ситуації знання пароля нічого не означало.

Спочатку я мав його зарядити.

***

— Ласкаво просимо, Пане герою!

— Подумати тільки, що я помру від того, що метеорит раптово впаде мені на голову…

Зарядку завершено!

— Ти схаменувся?

— Ха! Це божевілля!

— Пане герою, будь ласка, візьми себе в руки.

Зіг збентежено подивився на Ланувель, коли вона його вітала.

Він вирушив до Святого королівства, щоб завербувати Святу А в супутниці, але після того, як метеорит упав йому на голову, він помер маючи 64 рівень, що призвело до регресу.

Я був лише випадковим свідком тієї сцени.

Це був просто нещасний випадок.

— Де твоя совість, боягузливий чоловіче?

— Тсс. Замовкни.

Герой розпочав нову подорож.

Цього разу ми вже не були його супутниками, ми просто спостерігали. Нам потрібно було бути обережними, щоб нас не спіймали.

Сам Зіг не зміг би нас виявити, але обережність не завадила б.

Збентежений, він опинився в Пельменному королівстві.

Він уже провів близько 88 років у Фантазії, але досі не знав базового етикету, що викликало сміх аристократів. Після тридцятисекундної розмови з гордовитим Пельменним королем йому було надано статус волонтера.

Дуже швидко настав другий день його пригоди.

Прокинувшись у занедбаній маленькій кімнатці, якою не користувалися навіть служниці, Зіг приготувався полювати на зайців, потребуючи заробити достатньо грошей, щоб знову купити іржавий кинджал.

Однак, на виході з палацу, ельфійська принцеса Сільвія перегородила йому шлях.

— Вітаю, Пане герою. Я…

— Сільвіє!

— Як неввічливо. З першої ж нашої зустрічі ви одразу ставитеся до мене так фамільярно.

— О! Будь ласка, вибачте мою грубість, принцесо Сільвіє. Я просто не міг не відчути задоволення від зустрічі з такою прекрасною принцесою. Ви — як оазис у пустелі…

— Перепрошую, що я така.

— О, ні! Я не хотів бовкнути нічого поганого! Я просто хотів сказати, що ви втішаєте моє серце, як оазис…

— Немає потреби пояснювати далі.

— Он як…

Зіг виглядав зневіреним, але поява Сільвії стала для нього поштовхом.

Він більше не звертав уваги на Ланувель, яка намагалася йому догодити.

Ось наскільки він був зацікавлений ельфійкою.

Я був у цьому впевнений.

Хоча я й став Повелителем демонів MAX-класу, завдяки моєму контракту з Тінню А, я все ще міг користуватися привілеями почесного вчителя.

Я міг спокійно читати думки Зіга.

«Чому Сільвія з'явилася саме зараз?!»

“Гей, друже. Легше просто здатися. Ти все одно не зможеш зробити нічого корисного для своїх стосунків з нею своєю дурною головою”.

Мої копії вже написали та відправили листа Алексу, який, щойно прочитавши його, наказав Сільвії привести героя до нього.

— Славний Бог меча Фантазії, пан Алекс, бажає зустрітися з вами, Пане герою.

— Дякую, але…

— Вибачте, але якщо ви відмовитеся, мені доведеться привести вас силою.

— Ох!

Почувши слова Сільвії, він підскочив зі свого місця.

Причина була простою.

«Якщо я зустрінуся з ним, ця демонічна пара спробує знову потрапити до групи! Я ніколи не дозволю цьому повторитися!»

“Не хвилюйся, Зіг. Цей сценарій вже скасовано”.

Він, звичайно, не знав про таку зміну, тому й відмовився. Однак, коли він це зробив, Сільвія, ельфійка 425 рівня, силоміць потягла героя 1 рівня до оселі Алекса.

Ланувель пішла разом з ними.

— Ласкаво просимо, Герою, — радісно привітав його Алекс, згідно з моїми вказівками.

— Хе… Алекс… Чому…

— Повелитель демонів неймовірно могутній і водночас хитрий, його не можна порівнювати з іншими. Ми зі Сніговою жінкою знаємо його давно, тому дуже добре розуміємо. Якщо ти плануєш протистояти Повелителю демонів з безрозсудною мужністю та невіглаською надією в серці, то тебе чекають лише випробування та негаразди.

“Гей, Алексе. Звідки беруться ці порожні погрози? Я ж лише вихований Повелитель демонів MAX-класу”.

Я б підтримував хребти усіх своїх молодших без жодної дискримінації.

— Алекс має рацію, Пане герою! О! Привіт! Я Снігова жінка! Моє повне ім'я Біла курка. Мені подобається ім'я, яке дав мені мій попередній власник, але моєму чоловіку воно недовподоби, тому, будь ласка, називай мене Сніговою жінкою. Оскільки в мене немає рук, Алекс піклується про мене.

— Приємно познайомитися, Снігова… Хе?!

— Не дивись на мою дружину, про яку я піклувався протягом останніх двох тисячоліть, Герою, якщо не хочеш, щоб я вирвав твої безсоромні очі.

Алекс знову схопив Зіга за горло, коли той вітався з Сніговою жінкою.

Здавалося, що цей герой не зміг виправити свої погані звички навіть після кількох регресій.

***

Отримавши листа від мого клона, всі Алекс із вимірів початкової освіти почали тренувати героїв.

Звісно, все почалося з побиття під виглядом тренувань.

— Алексе, я голодна, — сказала безрука Снігова жінка, яка завжди заважала тренуванням.

Пояснюючи щось про фехтування, Бог меча відповів без тіні роздратування на обличчі:

— Ох! Стільки часу вже минуло, еге ж? Герою, візьми цей камінь і занеси його на вершину тієї гори. Я перевірю виконання цього завдання після того, як нагодую свою дружину, тож для твоїх кісток буде краще, якщо ти не будеш шахраювати.

— Як ти можеш очікувати, що я дотягну такий величезний камінь аж до того місця на 1-му рівні, Алексе?

— Я не терплю, коли мене переривають, коли я доглядаю за Сніговою жінкою. Ніхто не має права забирати в мене дорогоцінний час, який я можу провести з нею.

— …

— Сільвіє, пані Ланувель, простежте, щоб Герой не ухилявся від виконання завдання.

Усі герої з початкової освіти, включаючи Зіга, схопили каменюку і почали нести її на гору.

У цей час Демон А, який отримав мій наказ, увійшов до будинку Алекса та забрав речі героїв.

Я міг би просто взяти їхні смартфони, але це змусило б людей задуматися, чому я зосередився виключно на одному предметі, коли демони та решта тубільців цього світу навіть не знали, що таке телефон.

Отже, мені довелося видати команду вкрасти всі їхні речі.

Після цього все було просто.

— Пане демоне, будь ласка, передайте вітання моєму власнику!

Набивши свій шлунок їжею, яку приготував Алекс, Снігова жінка перенесла Демона А до замку Повелителя демонів.

Якби герої отримали її пір'я, вони змогли б вторгнутися в мою фортецю, не проходячи через систему безпеки, не кажучи вже про подорож через мою територію.

Але вони про це не знали.

***

Завдяки Алексу, я зміг зібрати смартфони героїв в найкоротші терміни.

Через слабкий сигнал їхній акумулятор швидко розряджався, але не було потреби про це турбуватися.

Я тримав світ на плаву, як каже старе прислів'я.

Я міг міняти смартфони від копії до копії, забезпечуючи собі нескінченний час роботи акумулятора.

Була лише одна проблема.

— Я забув, що у смартфонів є паролі!

Я пам’ятав пароль Зіга, тому міг би легко ним скористатися, але я не знав паролів інших героїв.

Це була величезна помилка з мого боку! Я не міг скористатися жодним смартфоном, навіть якщо ті ще були заряджені!

Навіть Майстер Моллан засміявся, проповзаючи повз.

— Моллан-Моллан!

“Хм! Найвеличніша істото, як ти можеш так поводитися зі своїм учнем…?”

[Жаль: Вибачте, студенте Кан Хан-Су. Правила забороняють спілкування, тому я нічим не можу вам допомогти…]

“Все гаразд, розумна та красива Пані практикантко!”

Винні були викладачі та їхня зловмисність, враховуючи, що вони надали доступ до Інтернету, але не смартфон. Все, що вони зробили, це додали ще більше проблем до мого списку.

У будь-якому разі, у мене було рішення.

— Час використати силу красоти!

Мені просто потрібно було відправити шпигунів, щоб вони підійшли до героїв і запитали, спокусили, обдурили або спостерігали за введенням їхніх паролів.

— Надішліть красунь до героїв-чоловіків, а красенів до героїнь-жінок!

Я також мав переконатися, що вони не будуть такими дурними, як Снігова жінка, попри свою виняткову зовнішність.

Вони мали бути здатні зрозуміти та уявити, як виглядає смартфон, лише з простого опису в листі. Вони також мали знати саму концепцію пароля та арабських цифр.

Вони також повинні були бути з Центрального континенту.

Зрештою, навіть якщо телефони були вимкнені, вони все одно поступово втрачали заряд. Мені потрібно було, щоб шпигуни наблизилися до героїв і дізналися їхні паролі за найкоротший час, поки, під приводом навчання, земляни були замкнені в будинку Алекса.

Якщо так, то вони також мали бути товариськими.

— Чи не висуваєш ти забагато вимог? — Ссосія песимістично подивилася на ситуацію, але я — ні.

Я мав близько 100 років досвіду як герой.

За цей час я завів багато знайомств. Більшість із цих людей мали неприємні особистості, як Ланувель, але не всі.

— Свята А та Томат ідеальні.

— Хм? Томат? З якого часу ти почав використовувати овочі як компаньйонів?

Як Ссосія могла так сказати?! Він не був овочем! Я не міг повірити, що вона насміхалася з імені, яке дали йому батьки, так ретельно все обміркувавши!

Наймогутніший герой Святого королівства та голова Святих лицарів.

Він також мав гарну зовнішність і дружні стосунки зі Святою А.

Його єдиним недоліком було ім'я!

[Плутанина: Він не Томат, студенте Кан Хан-Су. Він Томас. У Святому королівстві його також називають Лицарем світла.]

Невже? Мабуть, з усіма змінами, що відбулися з навчальною програмою, змінилося навіть його ім'я.

— Ха… Мабуть, так, боягузливий чоловіче.

Я, Повелитель демонів MAX-класу, скоригував усі свої плани та зосередився виключно на зборі потрібних мені паролів.

Однак це тривало недовго.

— Повелителю демонів Пармамоне! Прийми свою смерть від мого меча, що містить надію всього людства!

На одну з моїх копій напали.

Перенісши свої думки на згаданого клона, я відповів на провокації дівчини, оточеної красивими чоловіками:

— Ласкаво просимо, героїне з вузьким тазом.

Вона була першою гостею, яка з'явилася за останні десять днів після того, як я успадкував сімейний бізнес від свого тестя. Вона прийшла рано-вранці.

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!