Розділ 272 — Клятва служіння

— Наказуй мені, Повелителю демонів, я виконаю твою волю, — відповіла ангелиця-коваль, заплямована моєю Темною енергією.

Я замінив Божественність, яку витягнув з неї, Темною енергією, але це лише трохи продовжило її життя.

Зрештою, ангели, по суті, були «духами світла».

Світло, яке постійно генерували тіла ангелів, пригнічувало підйом Темної енергії всередині них. Однак, якби темрява заразила їх зовні, вони увійшли б у нестабільний стан. Вони не були б «ангелами, що борються з темрявою», а просто істотами, які швидко вмирають.

Але мене не цікавило майбутнє цієї ангелиці-коваля. Мені просто потрібно було, щоб вона виконала моє замовлення.

— Розплав цю зброю та використай її як матеріал.

Хлоп!

Я викликав зброю ангелів і поклав її перед ковалем.

Я не мав уявлення, наскільки цінною та ефективною була їхня зброя, оскільки ніколи нею не користувався, але для мене мало значення лише те, що вона була створена у вимірі Фестивалю героїв.

Як зазначалося раніше, предмети, виготовлені з матеріалів цього виміру, ніколи не зникли б, навіть якби я регресував.

Ось чому я вирішив звернутися за допомогою до ангелів.

Вони краще знали свою зброю.

— Це добре зроблена зброя.., — сказала ангелиця.

— У мене її багато.

Ангели, що жили у вимірі Фестивалю героїв, надали мені достатньо матеріалів.

Зброя, обладунки, стріли, коштовності, твори мистецтва… Руки та крила праведного героя були набагато сильнішими за будь-що з цього, тому я їх не використовував.

— Якщо Повелитель демонів бажає, я можу взятися за роботу прямо зараз.

***

Ангелиця-коваль, побачивши креслення, відтворила усе, використовуючи фентезійні матеріали та фентезійні технології.

Зрештою, народилися мінігенератор і зарядний пристрій, обидва покриті металом, який ніколи не зігнувся б навіть під вагою драконів, але все ще мав ефект пам'яті форми, який зазвичай використовувася для клинків мечів.

Бррр…

Генератор і зарядний пристрій працювали без проблем.

Вони видавали тихі механічні звуки, але це було пов'язано з чутливістю моїх вух. Ніхто інший не міг їх почути.

— Ти чудово впоралася!

Але я на цьому не зупинився. Зрештою, мінігенератор постійно потребував би палива для роботи.

Вугілля, нафта, деревина, енергія вітру чи води…

Тип палива для генератора варіювався залежно від креслення.

Однак я хотів використовувати те, яке було б легкодоступним будь-де у цьому фентезійному світі.

Наприклад, Темна енергія!

— Якщо Повелитель демонів захоче, я можу переробити та поєднати пристрої, враховуючи ваші побажання.

— Продовжуй.

У цієї ангелиці був справді міцний хребет.

— Наркоманський Повелителю демонів, мені нудно з того дня, як ти почав возитися з цією дурною коробкою. Чому б тобі іноді не вилізати з тепла моєї племінниці, та не полювати на героїв для зміни обстановки?

— Тітонько! Я не ковдра!

— Якщо тобі нудно, полюй на них сама, — відповів я Першому духові.

Серед тубільців Фантазії була одна поширена помилка.

Вони не знали про те, що цей світ вже був на межі знищення ще до того, як воскреслий Повелитель демонів MAX-класу почав йому погрожувати.

Перший дух.

Залежний дух, що цілий день лежала у мене на голові, могла стерти все людство фентезійного світу лише однією командою.

Навіть я не був на це здатний.

Я не міг контролювати всі свої копії одночасно.

Але Перший дух, навіть не ворухнувши пальцем, могла просто сказати: «Діти! Вбийте всіх людей!»

І на цьому все й закінчиться.

У її руках була кнопка запуску ядерних ракет.

— Це надто просто та абсолютно нецікаво, — відповіла вона.

— Не думаю, що Залежний дух, якого ельфи спіймали та запечатали в каналізації, має право так говорити. Дозволь показати тобі, наскільки цікавим може бути смартфон.

Тепер я міг заряджати акумулятор свого смартфона, і функції, якими я не міг користуватися досі, стали легкодоступними.

Аніме, фільми, телешоу, вебтрансляції…

Раніше я уникав відвідування сайтів з великою кількістю зображень, але зараз вони не створили б проблем.

Сигнал залишався слабким, тому все завантажувалося повільно, але з достатньою терплячістю можна було б переглянути всі сайти.

Єдине, що не працювало — це мобільні ігри, хоча мені не було б нудно навіть без них. Зрештою, за останні десять років накопичилася величезна кількість аніме, фільмів, ранобе та манги, якими я міг себе побалувати.

— Мене не цікавлять картинки.

— Хм. А як щодо цієї?

Я показав їй фотографію.

— Наркогерою, хто вони?

— Це мої батьки та мій брат.

— Брат? Я вперше чую, що в тебе є молодший брат чи сестра.

Знуджена Залежний дух вперше за довгий час проявила інтерес.

Ссосія, чиї коліна я використовував як подушку, не була винятком.

Це не було великою таємницею, тому я міг чесно відповісти.

— Він народився після того, як я зник. Зараз йому має бути близько двох років.

Він не був таким милим, як я, бо був схожий на мого тата.

— Він такий милий.

— Він як маленький Повелитель демонів.

Ці жінки не розуміли немовлят!

Я вирішив запитати думку когось іншого.

— Тату, ти мене кликав?

Якби я викликав Зеленого пиріжка в його первісній формі, яка вже була розміром із задню ногу Ноебіуса, мій замок би зруйнувався.

Тому він завжди з'являвся у вигляді хлопчика.

Зелене волосся, зелені очі, зелений одяг… Одна лише його поява кричала: «Я зелений дракон!»

— Підійди сюди та поглянь на це фото. Що ти думаєш про мого брата?

— Це мій дядько?

— Ааа… так.

Хоча різниця у віці та розмірі була величезною, малюк на сімейному фото технічно все ж був його дядьком.

Зелений пиріжок кілька разів кліпнув очима, перш ніж поділитися своєю думкою:

— Він не милий.

— Ось воно! Ти успадкував мої очі!

Дракончик не мав слів.

— Що?

— Нічого. Я просто дуже радий, що хоч чимось схожий на свого батька.

Вираз обличчя Зеленого пиріжка, який говорив про своє щастя, здавався трохи похмурим, але, мабуть, це була лише моя думка.

— Отже, ось як виглядає твій батько. А я думала, що він схожий на якогось жахливого людожера, — Ссосія була здивована.

— Я ж тобі казав, що в мене звичайний батько.

— Я тобі не повірила. Твоя мати — дуже гарна жінка.

— Але час її не щадить. На її лобі більше зморшок, ніж коли я бачив її востаннє... Кхм! Ні, ну, загалом, звичайно, вона ще молода і гарна! Ха-ха-ха!

— Що? Це ти про зморшки?

— Я нічого не казав.

Я нарешті зміг знову доторкнутися до цивілізації.

Шкода, що інтернет був повільним, але це було краще, ніж бути в повній ізоляції.

Принаймні, я нарешті міг переконатися, що мої батьки в безпеці.

Це було найважливіше.

Однак, якщо було світло, то була і темрява.

[ Мама ]: [Ти такого ще не бачив, чи не так?] (9:25)

[ Мама ]: [Невістка дала мені це.] (9:25)

Мама надіслала мені фотографію.

Це був смартфон, з-під якого вилазила біла пластикова панель.

Це новий вид смартфона?

Я не думав, що є потреба купувати новий продукт, якщо телефон має повністю функціональну функцію дзвінків і може підключатися до інтернету, але як хороший син, я щиро відповів.

[ Син ]: [Вау! У нього унікальний дизайн.] (11:54)

[ Син ]: [Я тобі дуже заздрю.] (11:54)

Я не дуже заздрив, але вирішив порадувати маму цим повідомленням.

[ Мама ]: [Ха-ха-ха!] (20:15)

[ Мама ]: [Навіть бездротова зарядка є.] (20:16)

[ Мама ]: [Просто кладу смартфон на станцію, і він заряджається сам.] (20:17)

[ Мама ]: [Синку, ти тепер селянин?] (20:18)

…

Так, з точки зору технологій, я відстав.

Хоча ситуація була напруженою, коли армія Першого героя, так звані інопланетяни, вторглися на Землю, це призвело до прискорення, а не сповільнення розвитку науки й технологій.

Я побачив багато дивних предметів переглядаючи товари на інтернет-сайтах.

Але вони здавалися дивними лише мені. Для звичайних цивілізованих людей вони нічим не відрізнялися б від звичайної побутової техніки.

Це завдало болю моєму серцю.

— Мама зачепила болюче місце свого єдиного сина…

— Єдиного сина? Вас вже двоє, — нагадала Ссосія.

— О, точно! Двоє!

У мене тепер був молодший брат, який народився без мого відома.

Я не міг заздрити своєму молодшому братові, який був ще зовсім малюком, але мені терміново потрібно було повернутися на Землю.

Я відклав смартфон.

— Тож ти заздриш своєму братові?

— Ні, — відповів я Ссосії.

— Хм.

— Є якісь скарги?

— Ні. Я не бачу нічого поганого в тому, що мій чоловік постійно бавиться зі своїм смартфоном, намагаючись вибратися з виміру Фантазії. Але мене турбує мій батько, який втік.

— У нього все добре, я впевнений.

Хвилюватися за нього було марною тратою часу.

Я добре знав це, бо мене призначили другим Повелителем демонів, що дало мені доступ до необмеженого запасу Темної енергії.

Повелителя демонів ніколи не можна було б перемогти, якби він був пильним.

Ось наскільки абсурдною була його сила.

— Я не хвилююся саме за свого батька. Я хвилююся про те, що він може і що він зробить.

— Поки він не наближається до Землі, мені байдуже, що він робитиме.

Всесвіт був нескінченно величезним. Ймовірність того, що мій тесть відвідає Землю, була майже нульовою.

— Через помсту він може зробити багато чого…

— Я не згоден.

Перемігши мого божевільного старшого, об'єкт своєї помсти, мій тесть негайно прилетить рятувати свого найкращого зятя і боягузливу дочку!

Нам залишалося тільки чекати.

— Це не так просто, як ти кажеш. Мій батько більше не Повелитель демонів. У нього немає такої ж кількості Темної енергії.

— Хм?

— Подумай. Якби було так легко призначити інших Повелителів демонів, просто оголосивши про це, їх уже були б десятки тисяч.

— …

Зауваження Ссосії мало сенс.

Щойно він залишив сімейний бізнес і свою дочку мені та втік з Фантазії, його професія більше не була «Повелителем демонів».

Окрім цього…

— Мені нудно.

Відколи я відклав свій смартфон, мені не було чим зайнятися.

Кількість героїв, які безрозсудно мчали до замку Повелителя демонів зі своїми жалюгідними надіями та мріями, значно зменшилася.

Тягар навички «Карма» придушив їхній запал.

[Підтвердження: Студент Кан Хан-Су має рацію. Через Карму студенти більше не можуть діяти так безрозсудно, як раніше. Вони втратили дух авантюризму та намагаються знайти безпечніші методи вирішення своїх проблем. Згідно з останньою статистикою, улюблена місія новачків змінилася з «Полювання на слизняків» на «Пошук загубленого кота дівчинки»].

“Дякую за пояснення, Пані практикантко!”

Видно, багато героїв тепер марнували дорогоцінний час і сили на пошуки кота, який навіть не давав їм очок досвіду.

Мені знадобилося десять років, щоб успішно завершити 1-й раунд. Однак ситуація тепер була зовсім іншою.

Величезну територію Повелителя демонів зменшили до одного-однісінького замку, і Великий герцог В залишався єдиною бойовою одиницею, здатною практично на все. На додачу до всього, ми були оточені.

Людство було в неймовірно вигідному становищі.

— Зачекайте… Вигідному?

“Прекрасна та розумна Пані практикантко, у мене є питання!”

[Цікавість: Питайте!]

“Мене цікавить освітня політика, встановлена викладацьким складом. Я хотів би знати, що охоплює «Клятва героїв»”.

[Рішучість: Ми — герої Фантазії, і ми повинні: 1) Прагнути до любові та дружби 2) Захищати мешканців Фантазії та стояти на сторожі світового миру. 3) Виходити переможцями в битвах зі злом. 4) Дотримуватися закону та виконувати прохання слабких. 5) Об’єднавшись, захищати наші мрії та надії. От і все].

“Розумію… Від одного лише слухання цього у мене запаморочилася голова”.

— Щоб завоювати героїв на свій бік, мені потрібно перетворити їхні мрії та надії на відчай, а їхню любов та дружбу на зраду та ненависть.

— Як ти взагалі придумав таку логіку, диявольський чоловіче?

— Тепер все здається таким простим.

Я б розтоптав їхні марні надії та мрії про перемогу над справедливим та добрим Повелителем демонів MAX-класу.

Вони мріяли повернутися до своїх рідних міст, сповнених смогу, пережити веселі пригоди та побудувати гарем.

Що, якби їхня реальність пішла під укіс?

— Їм доведеться триматися за боягузливого Повелителя демонів? — запитала Ссосія.

— У них не буде іншого вибору.

— Це буде важко…

— Навіть якщо так, я зможу з цим впоратися. Я мушу!

У мене була вагома причина для цього.

[ Мама ]: [Ти знаєш, що це таке?] (19:35)

[ Син ]: [Це схоже на річковий трамвай.] (3:41)

[ Мама ]: [Це автомобіль! І він може літати!] (16:20)

[ Мама ]: [Синку, ти там користуєшся вагонами? Ха-ха-ха!] (16:22)

Невдача була неприйнятною.

//Пр.п.: Річковий трамвай — це пасажирське судно, яке курсує по річці за постійним маршрутом і розкладом, подібно до міського трамвая або автобуса.

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!