Розділ 275 — Во ім'я Моллана!

//Вітаю з прийдешнім Новим роком! 🌲

— Уллууу?!

Уллуллу, велетень небачених розмірів, намагався розчавити русалок, як щурів, але зрештою втратив рівновагу та впав у воду.

Пшшш!

Величезна хвиля миттєво поглинула русалок та людей на березі озера, внаслідок чого поле битви, де дві раси воювали протягом двох тисяч років, було повністю змито.

Такою була велич Уллуллу, Короля озера.

Однак він так і не встав.

— Атакуйте його! — крикнув сміливий чоловік, який виліз на голову Уллуллу.

Міцно стиснувши меч у руці, він пронизав око велетня.

ЗЕМЛЕТРУС!

— Уллууу?!

З криком, схожим на грім, велетень почав розмахувати руками та ногами в усіх напрямках. Однак, сила покинула його.

Все це сталося через зниження його рівня до 1-го.

Звичайно, всі одразу ж помітили зміну.

— Уллуллу ослаб!

— Він збезсилів!

— Атакуйте!

Окрилені русалки відновили свій запал, схопили списи і мечі з риб'ячих кісток і почали штрикати тіло Уллуллу.

Поодинці вони були набагато слабші за нього, але разом вони швидко перетворили тіло велетня на подушку для голок.

Тотальне панування!

Риб було занадто багато, щоб він міг впоратися з ними самотужки.

— У-ллу… ллуу…

На 1-му рівні можна було забути про навички та битися, використовуючи лише власні можливості.

У цьому відношенні Уллуллу був сильнішим за русалок у всіх аспектах.

Вага, сила, витривалість, бойові вміння…

Однак русалки розчавили його чисельністю.

Це було схоже на напад сотень тисяч піраній. Без сили магії чи науки вижити було неможливо.

І Уллуллу втратив магічну силу своїх навичок.

— Пане герою! Я думаю, нам слід допомогти Уллуллу!

— Зачекай! Ворогів занадто багато!

Герой Е, спостерігаючи здалеку за муками велетня, вів гарячу дискусію з Ланувель.

— Якщо Уллуллу впаде, ми будемо наступними!

Ланувель знову верзла нісенітниці.

Русалок було досить легко зрозуміти. Якби їм завадили паруватися, вони б натомість прагнули крові.

Навіть зараз вони билися лише тому, що їм завадили займатися улюбленим заняттям.

Партія героя їх зовсім не цікавила.

— Я з нею згодна.

Однак Свята А підтримала Ланувель.

— Будь ласка, виживи, Герою~?

Тим часом, щойно Аква зрозуміла, що вони втратили свою перевагу, вона негайно повернулася на бік свого народу. Весь цей час її погляд був прикутий до чоловіка, який проколов око Уллуллу.

Це було схоже на спостереження за орлом, який пильно дивиться на свою здобич.

Фух! Фух! Фух! Фух!

Продемонструвавши свої блискучі навички володіння списом, зрадниця безтурботно пронизала Уллуллу.

Інші принцеси-русалки одразу ж зібралися навколо неї.

— Акво! Ти відчуваєш запах цього чоловіка?

— Сестро! Ми зовсім не раді тебе бачити!

— Акво, я не віддам тобі свого чоловіка.

— Не слинься. Я перша його помітила.

— Всім привіт~!

Хоча сестри намагалися її стримати, вони прийняли Акву назад, ніби нічого не сталося.

Зрештою, в цьому й полягала суть їхньої раси. Дурні рибоголові.

Однак їх не слід недооцінювати.

Їхня гладка шкіра була настільки слизькою, що навіть стріли, випущені прямо в них, не могли залишити подряпини, а хвостовий плавець був достатньо сильним, щоб убити потужного ворога на сто рівнів вищого за них.

Вони також мали переваги під час бою у водоймах, наприклад, здатність швидше зцілюватися.

Уллуллу досить швидко розпався, спричинивши десять днів сильних дощів.

Відступивши та спостерігаючи здалеку, щоб не бути зметеним запеклою битвою та шаленими хвилями, Герой Е зі своїм гаремом, який зменшився, впав у відчай через падіння свого союзника Уллуллу.

Але не я.

— Отже, ти тут насолоджувався життям, так?

Нарешті я знайшов нащадка Першого героя, який хвалився однаковою любов'ю до всіх рас. Чоловік, який проколов око Уллуллу, був Нащадком А. Це він послабив сома за допомогою Хороброго.

Він насолоджувався перемогою в оточенні русалок, отримавши величезну кількість досвіду як нагороду.

— Герою! Що ти тепер робитимеш?

— Ох… Я маю відступити.

Тим часом наш Герой Е, коли Свята А запитала його, висловив намір втекти.

Учень початкової освіти, який думав, що він на правильному шляху, був повністю розгублений.

— Хоробрий? Що це за шахрайська професія?!

Звинувачуючи у всьому професію Нащадка А, він спробував покинути Святе королівство, але Свята А схопила його за щиколотку і не відпустила.

— Будь ласка, візьми на себе відповідальність за прорив лінії оборони озера.

В результаті…

— Досить… Я більше не можу…

Герой Е, який хоробро бився з усіма русалками, що зібралися навколо нього як тунці заради розмноження, за допомогою свого «Святого меча», помер від серцевого нападу.

***

Я не регресував особисто, але щоразу, коли герой помирав, копія, якою я керував, автоматично поверталася на трон, що по суті нічим не відрізнялося від регресії.

Після перезавантаження я вирішив перейти до іншої копії.

— Хм…

За винятком повних новачків, отримувати смартфони від героїв стало складніше, оскільки вони не на жарт почали уникати Алекса.

Було б добре, якби я міг сам робити смартфони, як і зарядні пристрої, але напівпровідники та програмування не входили до арсеналу мого коваля.

Поки я не знайшов ефективного методу, мені не залишалося нічого іншого, окрім як дотримуватися поточного плану.

Я переглянув свої копії зі смартфонами в їхньому вимірі і, скориставшись привілеєм почесного вчителя, перевірив місцезнаходження та зовнішність героїв.

Чорношкіра жінка, білий чоловік, азіат, біла жінка, азіат…

Їхні національності та раси були такими ж різноманітними, як і їхня зовнішність.

Алексу вдалося зловити багатьох із них, але деяким все ж вдалося втекти.

Я уважно придивився до втікачів.

— О!

— Що трапилося, боягузливий чоловіче? Ти виглядаєш так, ніби щойно побачив обличчя ворога.

— Ну, ти не помиляєшся.

Я знайшов Однокласника А.

Моя мати ставилася до мене як до фентезійного селюка, бо цей покидьок, якого я зустрів на Фестивалі героїв, повернувся на Землю та нарозказував якихось нісенітниць.

Моє обурення було таким же великим і глибоким, як і всесвіт.

— Ти йдеш? — запитала Ссосія.

— Так, але цього разу маскування не потрібне.

Я зустрів кількох героїв, але жоден з них не усвідомлював, що я був Повелителем демонів, поки я приховував свої характеристики.

Адже вони не знали, як виглядає Повелитель демонів.

Сьогодні обличчя більшості лиходіїв, включаючи мого тестя, були добре відомі на Землі, оскільки випускники художніх факультетів малювали їхні портрети.

Але це не стосувалося мене.

Поки що лише одна героїня бачила моє обличчя.

Якби моя боягузлива дружина маніпулювала системою, щоб приховати професії, то наші особистості могли б назавжди залишитися прихованими.

— Вау! Кан Хан-Су!

— О? Це ти! Давно не бачилися!

Я поводився так, ніби наша зустріч була випадковою.

— Хан-Су…

— Що?

— Назви моє ім'я.

— Радий зустрічі, друже!

— Якщо ти збираєшся вдавати, що ми близькі друзі, то хоча б запам'ятай моє ім'я!

Однокласник А за цей час майже не змінився.

Жовте волосся, жалюгідне обличчя та худе тіло…

Якби в нього були гострі вуха, а волосся пофарбоване в зелений, його можна було б прийняти за ельфа.

— Отже, ти досі не закінчив навчання.

— Я зараз над цим працюю. Хіба ти не посів 1-ше місце на Фестивалі героїв і не вступив до середньої освіти? Що ти тут робиш?

Гарне спостереження.

Але я вже підготував відповідь на це конкретне запитання.

— Я проводжу дослідження.

— Що? — здивувався Однокласник А.

— Я прийшов сюди на деякий час, щоб виконати домашнє завдання з дослідження екосистеми учнів початкової освіти.

— Ого… Учням середнього курсу потрібно робити справді дивні речі.

Однокласник А, який не мав жодного уявлення про курс середньої освіти, наївно мені повірив.

— Вітаю. Я Ссосія, його дружина.

Ссосія, яка подивилася на мене так, ніби я сказав якусь дурницю, представилася. Гордість супроводжувала її голос.

— Нічого подібного! Те, що ти почув — це жаль! — заперечила Другий демон.

— Моя боягузлива дружино, хіба ти не знаєш, як тобі пощастило бути зі мною?

— Хіба не навпаки? — запитала демониця.

— Хі-хі! Моя племінниця така… — розсміялася Перший дух.

— Навіть не намагайся продовжувати те, що хочеш сказати, тітонько!

Однокласник А похмуро дивився на нас.

— Є якась проблема, друже? — запитав я свого колишнього однокласника.

— Так. Більше ніж одна, — відповів хлопець.

— Я слухаю.

Зазвичай я не давав інтерв'ю, поки герой не досягне замку Повелителя демонів, але зробити виняток не завадило б.

Милостивий Повелитель демонів MAX-класу був готовий вислухати його.

— Де ти взяв таку ідеальну дружину, Хан-Су?

Що це була за нісенітниця?

— А! У твого друга набите око. На жаль, мій чоловік навіть не може зрозуміти, як йому пощастило.

— Він такий, скільки я себе пам'ятаю, пані, — сказав Однокласник А.

— Будь ласка, розкажи нам про ті часи, — попросила демониця.

— Ну, тоді він... Кхе?!

Я по дружньому схопив Однокласника А за шию між 6-м і 7-м хребцями.

У нашій дружбі минуле не мало значення.

У мене було питання, яке я хотів поставити йому.

— Мій дорогий друже! Де Ланувель?

— Ну...

Однокласник А відвів погляд, не наважуючись відповісти.

Я спробував його заспокоїти.

— Юний герою, від імені Моллана, я повідомляю тобі, що позбутися Ланувель — це не гріх. Моллан.

— Хм…

— Немає потреби щось приховувати від мене.

— Це якась псевдорелігійна сповідь? — запитав герой.

Ха! Це була далеко не псевдорелігія! Вчення Моллана було єдиною істиною та спасінням. Цей світ почався з Моллана і закінчиться з Молланом. Моллан!

— Кажи вже.

— Я зізнався Ланувель в коханні, але вона мені відмовила.

— Цк! Брехати — це погано, друже. Мені соромно говорити про цей ганебний спогад, але я знаю, що це далеко від правди, бо я теж зізнався Ланувель у першому раунді і отримав відмову. Однак ця погань все одно не покинула мене.

— Ну, просто…

Мені навіть не потрібно було слухати.

Голова Однокласника А вже була сповнена думок про це.

«Я не можу зізнатися, що змусив Ланувель випити багато алкоголю та намагався до неї залицятися!»

“Розслабся. Твоя душа розповіла мені все, друже”.

Його план вже з самого початку був приречений на провал, бо та алкоголічка-притворщиця могла пити алкоголь, як воду.

Вона не помре, навіть коли вміст алкоголю в ній перевищить 4,5 проміле.

Ця погань не була людиною.

— Ланувель раптово пішла, сказавши, що дуже розчарована в мені.

— Забудь про неї. Хай благословить тебе Моллан. Моллан! — я підбадьорив Однокласника А

— Ей, як ти познайомився зі своєю дружиною?

Моєю боягузливою дружиною?

— Поки я поширював велич Майстра Моллана на Північному континенті, Ссосія зізналася мені, похитуючи переді мною своїми підлими грудьми.

— Це було зовсім не так! Перестань вигадувати! — втрутилася демониця.

— Вигадувати?

Я й не намагався, хоча мав навичку Фабрикація ZZ-рангу.

— Ей, Хан-Су…

— Не соромся. Говори, друже.

— Якщо я приєднаюся до вченьня Моллана, чи зможу я знайти дівчину таку ж гарну, як твоя дружина? Після інциденту з Крижаною принцесою я втратив впевненість у собі…

— Звичайно. Він справедливий до всіх, — відповів я Однокласнику А.

— Моллан?

Навіть зараз Майстер Моллан залишався скромним, демонструючи удаване невігластво.

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!