Розділ 278 — Нащадки драконів

— Професія «Хоробрий» набагато поширеніша, ніж я думав.

Чим краща професія, тим рідкіснішою вона має бути. Однак, здавалося, що тут все навпаки.

Логічно, що концепція Найвеличнішого-надсекретного-легендарного-ультра-генерал-імператора ZZZ-рангу повинна бути доступна лише одній людині!

Однак у цьому світі такої логіки не було.

Мене вразило те, наскільки Перший герой був вірний своїм юнацьким інстинктам.

Цього було більш ніж достатньо, щоб сказати, що він найвірніший у всьому всесвіті.

Зрештою, більшість тварин розмножувалися лише зі собі подібними.

Але він цікавився не лише ссавцями, а й рептиліями, птахами та рибами.

Його плодючість передалася його нащадкам… разом з його професією «Хоробрий».

— Що тут відбувається?!

Однокласник А був спантеличений.

Покладаючись виключно на свою силу та вміння, він більше не міг рухатися у своїй новій важкій броні.

Йому явно було потрібно більше тренуватися.

Однак це не означало, що я не розумів почуттів Однокласника А.

Однією з переваг Героїв було збільшення досвіду на 500%.

Навіть якщо вони не старалися так сильно, як інші, герої все одно могли підвищувати рівень у тому ж темпі, що й тубільці, якщо не швидше. Однак, щоб наростити м'язову масу, потрібні були суворі тренування.

Ось тут і виникала проблема.

Чим вищим був ранг навички «Фізична сила», тим більше людина покладалася не на свою фізичну форму, а на саму навичку. Герої досягали стану повної залежності від неї в п'ять разів швидше, ніж інші. Ні, враховуючи, що зростання їхнього рівня також було збільшено вп'ятеро, то теоретично кажучи, вони досягали його у двадцять п'ять разів швидше!

Він нічого не міг вдіяти.

— Зачекай мене тут, друже. Не помри.

Звичайно, нічого з цього не стосувалося мене.

Мої м'язи, що розвивалися лише завдяки моєму диханню, ще 100 років тому перевершили обмеження людської раси, що призвело до перебудови мого тіла. Було враховано особливості різних рас і індивідуумів, включаючи самого Ноебіуса, Верховного дракона забуття.

Я був втіленням еволюції і інновацій.

Це була воля Моллана!

Було важко довести теорію еволюції Дарвіна, оскільки для еволюції потрібні були тисячі років.

Але еволюція Моллана була іншою.

Просто знання вчення найвеличнішої істоти було достатньо, щоб зміни відбулися миттєво.

Це була найефективніша форма розвитку!

— Я не знаю, хто такий Дарвін, але можу з упевненістю сказати, що він набагато величніший за Моллана, боягузливий чоловіче.

— Ти просто не знаєш правди, — відповів я Ссосії.

Я вийшов крізь зруйновану стіну кузні та злетів у небо, використовуючи свої крила праведного героя, які були кінцевим продуктом еволюції.

Не було потреби витрачати час на пошуки дружини та дітей мого дорогого товариша Ноебіуса.

Зрештою, битва відбувалася недалеко від нас.

Однак бій був настільки безбарвним, що важко було повірити, що бійці були драконами.

Їхнє мляве зіткнення було пов'язане з тим, що їхні рівні впали до 1-го, а їхні найсильніші навички були запечатані, оскільки вони були у формі людей, а не драконів.

Але навіть зараз вони не були повністю людьми.

[Раса: Зелений драконід

Рівень: 1

Професія: Зелена королева (Джунглі → Благословення ↑)

Навички: Воскресіння ZZZ, Вічне життя ZZ, Відновлення ZZ, Відродження ZZ, Луска дракона ZZ…

Стан: Щаслива, Трансформація, Об'єднання, Луска дракона]

Тіло Божественної драконихи було вкрите зеленою лускою. Поверх неї була чорна луска, що нагадувала броню.

А на голові був темний рогатий шолом, що захищав її обличчя та зелене волосся, які не були покриті лускою.

— Як практично.

Я думав, що вона просто ексгібіціоністка, яка не знає про захист, але це змінилося після того, як зелена дракониха вийшла заміж і народила дітей.

Однак, її чорна луска зацікавила мене найбільше.

Як би я на це не дивився, це точно була луска Ноебіуса.

Чорна луска на зеленому драконі?

Логічно це не було неможливим, але здавалося, що їхнє «Об’єднання» спрацювало. Його результати відобразилися як на статусі драконихи, так і на статусі Ноебіуса.

На драконисі також був шолом.

“Як цікаво”.

Темна луска, яку я отримав від Ноебіуса, повністю покривала моє тіло, залишаючи мене без волосся!

— Здавайся, нащадок Хороброго, — сказала Божественна дракониха, дивлячись на супротивницю.

Вона була озброєна, але не покидала свого місця.

Замість неї билися її діти.

— Не ображай матір!

— Ти погана людина.

Атаки зеленоволосої дівчинки та чорноволосого хлопчика були невмілими, що підтверджувало брак досвіду.

Натомість їхня супротивниця була досвідченим бійцем.

[Раса: Напівдракон

Рівень: 1

Професія: Хоробрий (Усі = Рівень 1)

Навички: Блискавка ZZ, Трансформація ZZ, Відображення Z, Володіння мечем Z, Магія Z, Магічна сила Z, Спритність Z, Відбиття Z, Скритність Z, Витривалість Z, Тупа зброя Z, Контратака Z, Харизма Z, Раптова атака Z, Рукопашний бій A, Полювання A, Зарозумілість A, Стрільба з лука A, Стійкість A, Енергія A, Чаклунство A, Захист A, Дружба A, Внутрішня сила A, Імунітет A, Відновлення A, Надшвидкість A, Торгівля A, Тиск A, Масове вбивство A, Засідка A, Благословення A, Любов A, Володіння списом A, Отрута A, Ремесло A, Кидання списа A, Концентрація A, Командування A, Обман A, Алхімія A, Чари A, П'ять почуттів A, Збирання A, Риболовля A, Ухилення B…

Стан: Трансформація, Благословення, Розширення можливостей, Зілля]

Вона була оснащена кількома бойовими навичками.

Однак ця жінка не була збалансованим персонажем. Хоча її наступальні навички були першокласними, її захисні вміння були в кінці списку. Більше того, їх було лише кілька.

Вона була схожа на вбивцю, яка прагнула ліквідувати свої цілі одним ударом, або на мисливицю, яка полювала лише на слабку здобич. Або і те, і інше.

— Ці монстри…

Її зовнішність нічим не відрізнялася від звичайних жінок-найманок на континентах, за винятком її світлого волосся, яке, здавалося, блищало, як зірки.

На ній були звичайні коричневі шкіряні обладунки.

У її руках, одягнених у золоті рукавиці, був золотий молот, яким вона розмахувала так легко, що він здавався іграшкою. Одне це показувало, що вона не була звичайною людиною і що в ній текла кров золотих драконів.

Але це було все, що вона мала.

Бум! Бум!

Діти Ноебіуса залишалися на ногах, невпинно атакуючи її, кидаючись вперед наче кинджали, навіть коли їх вражала її зброя.

Вони миттєво оговтувалися від найтяжчих травм і смертельних ран.

— Удачі.

Тук!

Божественна дракониха, спостерігаючи за битвою, ніжно вдаряла по землі своїм посохом щоразу, коли їй потрібно було воскресити своїх дітей.

— Так, помріть! Помріть! Прокляті монстри! — кричала найманка.

Дорослі не повинні так розмовляти з дітьми.

Але я чудово розумів, що відчувала ця напівкровка.

— Мене це теж турбувало.

Оскільки «Перша свята» стояла позаду Першого героя, постійно воскрешаючи його, я думав, що нашій останній битві не буде кінця.

Однак кінець таки настав, коли його дім, який став нашим полем битви, більше не міг витримувати наших зіткнень. Через це мене звідти вигнали.

— Я не монстр. Та це не має значення. Ти скоро впадеш.

— Досить істерики. Просто помри вже.

Двоє дітей швидко одужували завдяки чудовим генам, які вони успадкували від батька. А якщо вони не могли, їх рятувала шахрайська здатність матері.

Золота дракониха, з іншого боку, вже була побитою.

“Хм. Мені не потрібно втручатися”.

Їхня родина була надто сильною.

Ноебіус, останній бос і голова їхнього сімейства, ще навіть не прокинувся.

— Цк! Монстри! Побачимо! Наступного разу… Кия?!

— Наступного разу не буде, — сказав я.

Вона спробувала втекти за допомогою Блискавки, расової ознаки раси Золотого дракона, але моя рука схопила її за шию між 6-м і 7-м хребцями.

О! Який збіг!

— П-повелитель демонів?! — викрикнула світловолоса найманка.

Вона подивилася в мій бік, змусивши мене обернутися. Однак я ніде не бачив свого тестя.

Я одразу ж зосередив свою увагу на розробниці Фантазії.

— Що це означає, моя боягузлива дружино?

Звідки ця ящірка дізналася, що я Праведний повелитель демонів MAX-класу?

— Не знаю. У програмі немає жодних збоїв…

Я глянув на свою професію, але там все ще було написано «Пророк».

— Ти впевнена?

— Була впевнена…

— Це означає, що ти зараз не переконана. У тебе є багато часу та ресурсів. Я можу почекати, поки ти поясниш причину цього, боягузлива дружино.

— Замовкни. Я ненавиджу не знати причини так само, як і ти, можливо, навіть більше.

Я залишив Ссосію саму. Її гордість отримала фатальний удар. Я хотів безпосередньо запитати джерело плутанини.

Але мені навіть не довелося ставити питання. Тремтячи від страху, Золота дракониха зізналася сама.

Вона почала щось незв'язно бурмотіти:

— Все так, як розповідала мені мама! Твої жахливі крила гірші за будь-який кошмар. Я тоді сміялася з її абстрактних пояснень, але тепер я розумію, що мама описала їх ідеально.

— Що не так з моїми крилами?

Вони не були жахливими.

Вони досягли вершини еволюції заради покарання зла, яке могло б стати на моєму шляху.

— Проблема, здається, не в моїй системі, а в твоїх крилах, які можна легко впізнати.

— Чорт забирай!

Я не думав, що мої крила стануть відомішими за мене.

— Наркоманський Повелителю демонів, навіть просто подивившись на них, будь-хто одразу припустив би, що вони належать Повелителю демонів. Навіть моя благородна аура не може вплинути на їхній жахливий вигляд.

— Таким упередженням не повинно бути місця в цьому світі, Міньйоне А, — відповів я Першому духові.

Сприйняття зброї залежить від її користувача та від того, коли і де вона використовувалася.

Це можна підтвердити силогізмом давньогрецького філософа Арістотеля.

Важлива передумова: «Я був праведним».

Менша передумова: «Мої крила були частиною мене».

Висновок: «Отже, мої крила були праведними».

Ось чому вони називалися «крилами праведного героя».

Їх, природно, слід сприймати як героїчні, а не диявольські!

— Вау! Як круто!

— Я заздрю.

Діти мого товариша Ноебіуса дивилися на мої крила з побожністю і захопленням в очах.

Вони точно були розумними дітьми!

Добрі створіння не побачили б злоби в моїх крилах.

З іншого боку…

— Твій страх перед моїми крилами праведного героя служить доказом твоєї злобності та підступності. Я хочу очистити тебе від гніву, але все лише ускладниться, якщо ти зараз помреш. Розумієш?

Напівкровка-найманка привернула до себе увагу, крикнувши: «Повелитель демонів!» Я мав переконатися, що вона заплатить за таке богохульство.

— Хм! Підкоритися такій явній загрозі… Ее? — Золота дракониха не знала що сказати.

— Зблизька вони ще красивіші. Гадаю, це тому, що це кістки дракона, які рухаються без мого відома, як і мої руки… Ха-ха!

— …

— Гей, скажи щось. Це… ти вперше бачиш свої хребці? Справді? Хочеш доторкнутися до них?

— Аааааа?!..

***

Були непередбачені обставини, але все закінчилося на мою користь, без моїх зусиль як Повелителя демонів MAX-класу.

— Шановні громадяни! Я перепрошую за такий галас і за брехню про те, що бачила Повелителя демонів! П-причина? Ну… я просто хотіла уваги, щоб підвищити свою цінність як найманки… Прошу вибачення…

Напівкровка вибачилася на колінах перед оточуючими.

У цей час Герой B-рангу, який відновив свій рівень після того, як Хоробрий зник, нарешті дістався нас.

Як завжди, мій друг думав з запізненням.

— Хан-Су! Що сталося?!

— Ця найманка стане твоєю супутницею.

Це не входило до мого плану.

Я просто хотів непомітно вбити цю дівчину, щоб вона більше не поширювала чутки про те, що я — Повелитель демонів.

Але Божественна дракониха попросила мене залишити їй життя, оскільки вона була дочкою старої подруги.

Тому я вирішив призначити їй опікуна.

— Що? — здивувався мій друг.

Звісно, для цього завдання я обрав Однокласника А, жалюгідного хлопця, якого покинула Ланувель.

— Тобі потрібні додаткові пояснення? Чи ти відмовляєшся?

— Ні-ні! Ха-ха-ха! Я просто збентежений, бо ти раптом дав мені коханку! Моллан! Хай живе Моллан! Моллан! Моллан!

“Не коханку, а компаньйонку…”

Навичка Віри Однокласника А знову зросла.

— Привіт, Пане герою. Я незаконнонароджена дитина, бурхливого особистого життя Золотої драконихи Гладісії. Оскільки мій батько, який помер до мого народження, був людиною, я народилася напівкровкою, що заважає мені перетворитися на повноцінного дракона. Натомість я успадкувала силу свого батька: Хороброго.

— А… Приємно познайомитися. Я герой, і мене звати Піко, – коротко відповів Однокласник А, вислухавши її нудний вступ від початку до кінця.

Навіть мені стало якось незручно, коли я просто стояв поруч із ними.

“Гей, друже, тобі більше нічого розповісти, крім свого імені?”

Навіть це був лише псевдонім, вигаданий для того, щоб тубільці Фантазії могли легко його запам'ятати.

У цей момент Ссосія легенько штовхнула мене в бік.

— Боягузливий чоловіче, ти ж не вбив би своїх батьків, які живуть тихо та мирно, просто щоб урізноманітнити свою нудну біографію, чи не так?

— Хіба я казав, що вони мають померти?

Я міг говорити про свою родину щонайменше годину.

З іншого боку…

[ Мама ]: [Синку, бери приклад зі свого молодшого брата]. (7:31)

[ Син ]: [Чому я маю наслідувати приклад дворічного малюка?] (13:26)

[ Мама ]: [Він ніколи не перестане мені подобатися. Він не плаче, вміє розрізняти какання і пісяння, і користується популярністю у наших сусідів]. (16:15)

[ Син ]: [Мамо, твій син — шанований герой]. (19:15)

[ Мама ]: [У тебе є час на повсякденне життя?] (22:01)

Я був впевненим, що можу говорити про свою матір більше десяти годин…

//Пр.п.: Повсякденне життя — це життя з його щоденними справами, трудовою діяльністю, різноманітними успіхами й проблемами, зустрічами та розмовами, побутом і відпочинком.

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!