Розділ 296 — [20-й раунд] Чесно та справедливо!

Іноді події розвивалися не так, як можна було б уявити.

Ситуація з ворожими големами була яскравим прикладом.

Товсті кінцівки робили суглоби міцнішими, що мало б збільшити їхню бойову силу.

Але те, що сталося, перевершило всі очікування.

Бах! Бам! Бум!

Дівчина-андроїд з тонкими руками і ногами легко знищила ворожих роботів.

Важко було повірити в те, що відбувається, хоча я бачив це на власні очі!

— Чому големи слабші за Бориса?

Кіт надавав тиграм по дупі.

Борис навіть не шахраював, використовуючи потужну магію, як боягузливі аніме-дівчата.

Умови були рівні.

Всі вони були на 1-му рівні та билися, використовуючи бойові мистецтва.

Усе вказувало на те, що Борис був приречений на поразку.

Однак насправді все сталося навпаки.

Борис самотужки знищив групу Ріхеля.

— Кхе?!

— Ааааа?!

— Фууух!

Зі своєю стрункою фігурою він перемагав хлопців, набагато більших за себе.

Остаточна перемога була лише питанням часу.

Це була мить слави Бориса.

Бах!

Тріск!

Бам!

Три могутні големи, яких мій молодший назвав своєю секретною зброєю, швидко перетворилися на купи металолому.

Вони навіть не могли дати відсіч, оскільки їхні товсті кінцівки не витримували ударів Бориса.

Невже різниця в їхній бойовій силі справді була такою великою?

— Це не так дивно, як тобі здається, боягузливий чоловіче.

— Як це?

— Подумай. Що станеться, якщо палички для їжі з Романтинію зіткнуться зі сталевими трубами?

— Ах!

Приклад Ссосії був легким для розуміння.

Романтиній проти сталі.

Сила легендарного металу Романтинію залежала від сили любові.

З іншого боку, ворожі големи були зроблені зі сталі — поширеного металу, який можна знайти всюди.

Їх навіть не варто було порівнювати.

Матеріал, з якого був створений Борис, робив безглуздим обговорення товщини кінцівок големів та законів фізики.

— Зупиніть 2D! Швидше!

— Пане герою! 2D занадто сильний!

— 2D іде!

Компаньйони, яких герой Ріхель збирав три роки, були знищені за 30 хвилин після зустрічі з останнім Небесним лордом, що завадив їм навіть дістатися до мене.

— Що за чорт?! Вони збрехали мені про бойову силу 2D, Лорд сталі... Ухх?!

Герой, проклинаючи тих, хто надав йому неправдиву інформацію, втратив здатність говорити.

— Слухай уважно, тупоголовий. Мене звати Борис, а не 2D. Я був темним принцом, який правив трьома зірками Андромеди. Це моя справжня особистість.

— Я не тупоголовий! Мене звати... Кхе-кхе!

— Мене аж ніяк не цікавить ім'я невдахи. Я все одно забуду про тебе, як тільки регресую.

— Забери від мене свої брудні руки...

Тріск!

Борис скоїв жахливий злочин з героєм Ріхелем.

— О, боже! О ні! Мій друже Борисе! Що ти накоїв?! — закричав я.

Він зламав шию не між 6-м і 7-м хребцями, де найчастіше траплялися грижі шийного відділу хребта, а між 4-м і 5-м, що по суті було безглуздим місцем.

Іншими словами, він показав внуку директорки, що той навіть не гідний гриж міжхребцевих дисків!

Це була незгладима ганьба!

Андроїд був набагато злостивішим, ніж сам Повелитель демонів.

— Якщо це ганьба, то те, що я відчуваю щоразу, коли сплю з тобою — це справжнє знущання, — сказала Ссосія.

— Гей! Якщо хтось це почує, то може неправильно подумати! Крім того, востаннє ми спали разом три роки тому.

— Це не змінює моєї думки, — насупилася демониця.

— Послухай праведного Повелителя демонів MAX-класу, перш ніж говорити. Я знущаюся лише з твого тазу.

— Ось про це я й говорю!

— Це зовсім різні речі! Як Моллан і Муллан.

— Моллан?

— О! Майстре Моллан! Ви вирішили показати себе. Будь ласка, поділіться мудрістю з цією дурною демоницею, яка, здається, не може зрозуміти різниці між Молланом і Мулланом.

— Моллан? Моллан~

— Тепер розумієш, боягузлива дружино?

— Ні. Моллан просто хитався з боку в бік, як завжди.

— У цьому вся суть.

— …

— Цк-цк. Колись ти зможеш це зрозуміти.

Коли шию Ріхеля жорстоко зламали, фентезійний світ почав руйнуватися, і ми одразу ж регресували.

Все, від Ланувель до зруйнованого замку Повелителя демонів, повернулося до свого початкового стану.

Крім того…

Карма E → Карма D

Оскільки директорка змінила правила, усі навички Героя залишилися незмінними, але ранг його Карми підвищився.

[Тип: Навичка

Назва: Карма

Ранг: D

C: Довіра зменшується з кожним регресом.

D: Прихильність зменшується з кожним регресом.

E: Слава зменшується з кожним регресом.

F: Репутація зменшується з кожним регресом].

Прихильність, слава, репутація.

Навіть якщо вони зменшувалися, це не впливало на бойову силу.

Однак їхнє падіння відбивало бажання мешканців Фантазії співпрацювати. А це було незамінним у пригодах Героя.

Я все ж не ігнорував Героя.

— Ха-ха-ха! Ти смієш називати себе героєм і навіть, з таким слабким хребтом, бажаєш кинути виклик Повелителю демонів Пармамону?! А ти, Ланувель. Твій жалюгідний таз… Га?!

Несподівана подія, «Втілення Повелителя демонів» зустріло героя Ріхеля, наче пролог до гри.

— Знову?!

“Не кажи мені, що ти цього не очікував?”

Ця подія мала повторюватися!

Я хотів зняти стрес, але через Бориса не мав нагоди битися. Це мене засмутило.

“Підлий дворянин! Я дарую тобі благословення!”

— Ха-ха-ха!

— Цього разу я не дозволю так легко мене вдарити… Га?!

Я теж не байдикував останні три роки.

Звикнувши до тіла молодого аристократа, я почав керувати ним ефективніше.

Після стрибка я вдарив коліном у нижню щелепу ангела, підкинувши його в повітря, а потім виконав комбінацію, якої навчився у мого дорогого товариша Ноебіуса.

— Моллан! Моллан! Моллаан!

Важливо було підтримувати ритм.

Бах! Бах! Бум!

Я ще не закінчив.

Найважливіше було переконатися, що він не впаде на землю і не втратить свідомість.

Комбо x10! Непогано!

Комбо x20! Добре!

Комбо x30! Чудово!

Комбо x40! Ідеально!

…

Молланфон був кращим за земні смартфони!

Я не фентезійний дикун!

Я доведу це своїй мамі завтра о десятій ранку!

— Придуркуватий син графа збожеволів…

— Невже Повелитель демонів Пармамон справді воскрес?..

— Граф, мабуть, не навчав свого спадкоємця належним чином…

— Ви просто збираєтеся це дивитися? Якщо ви не втрутитеся, герой помре!

Здивовані вельможі зчинили галас, а королівські лицарі вихопили мечі та кинулися на допомогу.

Шух! Шух! Шух!

Втілення Повелителя демонів, яке побило героя Ріхеля, впало на підлогу.

Цього разу його рани були смертельними.

Невдача?

Пельменний король, побачивши, що ситуація вирішена, нарешті заговорив:

— Як це могло статися в моїх володіннях?! Герою! Герою, ти мене чуєш?

— Е-е… О-о… Кхе… Т-так, ваша величносте.

— Це ти винен в тому, що сталося, оскільки виявився слабшим за мого підданого.

— Дякую, ваша величносте… Зачекайте, що? Ха-ха!

Герой Ріхель, кашляючи кров’ю, був вражений зухвалістю Пельменного короля.

— Я не поширюватиму чутки, що Герой слабший за молодого аристократа. Натомість я вимагаю від тебе один рік служби.

— Це божевілля… — насупився Ріель.

— Ти хочеш щось сказати, Герою?

— О, ні, ваша величносте.

Він смиренно схилив голову, не бажаючи провести десять років у брудному підземеллі за образу короля.

Вираз обличчя Пельменного короля пом'якшав. Може йому сподобалася смиренність героя, обраного богом?

— Але якщо ти такий слабкий, ти не зможеш належно мені служити. Я напишу рекомендаційного листа, який дозволить тобі тренуватися у Бога меча Алекса.

— Дякую, ваша величносте. Ха-ха-ха!

— Можеш йти.

— Як бажаєте… Кхе-кхе.

Герой Ріхель вийшов з тронної зали, бурмочучи собі під ніс прокльони та випльовуючи вибиті зуби.

Ланувель дивилася йому вслід із тривогою на обличчі.

Здавалося, вона вже думала про те, щоб покинути цей світ.

— Пане герою! Я думаю, що тобі слід пройти медичний огляд, — наздогнавши хлопця, Ланувель все ж вирішила трохи поспостерігати за ним.

— Все гаразд. Кх-х-хе.

— Твій стан може завадити подорожі, яка розпочнеться через рік.

— Через рік…

— Принаймні у тебе є шанс навчитися у самого Бога меча Алекса!

Однак на обличчі парубка не було й тіні радості. Він знав, що Алекс, зрештою, вже на боці Повелителя демонів.

Однак через мить герой Ріхель посміхнувся, піднявши кутики своїх набряклих губ.

— Пані Ланувель має рацію.

— Хе-хе.

— Все склалося абияк, але воно того варте, бо втілення Повелителя демонів точно померло.

Те, що старший MAX-класу більше не міг втручатися в його справи, як у 19-му раунді, здавалося, задовольнило мого молодшого.

Це був досить оптимістичний спосіб мислення.

— Що з тобою сталося, мій боягузливий чоловіче? Я думала, ти знову будеш заважати його подорожі хитрими витівками.

— Навіщо мені це?

— Його Карма підвищилася, але якщо Ріель не ідіот, він ще краще підготується до вторгнення в замок Повелителя демонів. Дивися! Він уже вживає заходів.

Як сказала Ссосія, герой Ріхель, виходячи з тронної зали, не пішов до жалюгідної спальні королівського палацу.

Натомість він вийшов у сад і крикнув:

— Летючий корабель Оргат!

Хлоп!

Він викликав транспортний засіб, який я раніше у нього відібрав.

Права власності були повернуті йому, щойно він регресував.

Я не ображався за це.

Я також використовував Чорну скриньку, щоб викликати Святий меч і Божественність з самого початку своєї подорожі.

Однак, я не збирався просто сидіти склавши руки.

Мій тесть був лінивим і не прогресував. Однак я, неупереджений Повелитель демонів MAX-класу, був зовсім іншим!

Бій мав бути чесним.

— Ссосіє, я покажу тобі наскільки твій чоловік широкоглядний.

— Що? У тебе знову є якісь хитрощі в рукаві?

— Не хитрощі. Прогрес.

Клік!

Я дістав Молланфон А зі Сховища демонів і натиснув кнопку, щоб відправити дані.

— Смартфонів тут немає, боягузливий чоловіче. З ким ти взагалі плануєш зв'язатися?

Ссосія поставила справді гарне запитання.

— Я зв'язуюся з виробником Молланфону.

Не мало значення, скільки разів герой Ріхель регресував.

Фентезійний світ продовжував розвиватися.

[Передача даних… Готово]

[Розпакування… Готово]

[Очікування підтвердження.]

[Одержувач: Шекспір]

— Ах! Читати повідомлення від мого минулого, але водночас і майбутнього «я» — це зовсім інший рівень досвіду. Я отримав повний опис ситуації, тому в мене немає питань.

Шекспір, Знавець і фактичний правитель Західного континенту, не виглядав здивованим чи шокованим, коли зв'язався зі мною.

Здавалося, що інший Шекспір досить добре ввів його у курс справи.

Завдяки йому я зміг уникнути багатьох пояснень.

— Повелителю демонів та надії, цей світ підкориться твоїй істині.

Моя істина?

Мене не цікавили такі похмурі філософські міркування.

Мені вистачало вчень великого Майстра Моллана.

Він був справедливим і неупередженим до всіх!

Як його учень і перший апостол, я став неупередженим Повелителем демонів MAX-класу.

Тому…

Я не дозволю герою, який може регресувати, ставати нескінченно сильнішим.

Хіба боротьба не повинна бути чесною?

— Шекспіре, візьми під контроль Летючий корабель Оргат і передай його мені.

— Дай мені п'ять секунд.

“Я конфіскую приватний літак, який твої батьки купили тобі для відвідування початкової школи, мій підступний молодший!”

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!