Розділ 297 — [20-й раунд] Сморід корупції

— Це просто смішно! З цим місцем щось не так!

Герой Ріхель, у якого конфіскували летючий корабель, сидів у саду королівського палацу з розпачливим виразом обличчя.

Він щойно розпочав новий раунд, а його транспортний засіб вже вкрали.

Цей хлопець тільки те й робив, що шахраював, і тепер бурмотів собі під ніс скарги, що світ до нього несправедливий. Як жалюгідно.

— Я не думаю, що ти маєш право говорити щось про шахрайство, чоловіче, враховуючи, що ти вирушив до замку Повелителя демонів на 1-му рівні та переміг мого батька лише за один день.

— А яке це має до цього відношення?

Ссосія, здається, не хотіла визнавати заслуги свого чоловіка MAX-класу.

Чорна скринька була цілком законною.

Це була навичка та професія, розроблені моїм ображеним старшим, чия сила була розсіяна по всій Фантазії.

Однак, не Чорна скринька дозволила мені перемогти.

Навіть якби в мене її не було, я був би достатньо сильним, щоб здолати свого тестя на 1-му рівні.

Як?

Завдяки вченням Майстра Моллана я зміг використовувати силу біології та розвивати своє тіло.

Окрім своєї Темної енергії, попередній Повелитель демонів не мав інших козирів, щоб протистояти мені.

— Але у тебе були проблеми зі мною.

— Ти відволікала мене своїми боягузливими грудьми. Навіть мій Святий меч відскакував від них! Тобі варто хоча б усвідомити свою боягузливість!

— Не виправдовуйся за сексуальні домагання!

Тим часом пригоди героя Ріхеля продовжувалися. Цього разу без корабля.

Порушивши свою обіцянку служити Пельменному королю протягом року, серед ночі він втік і попрямував на північ.

Спочатку герой Ріхель пішов до Гільдії найманців і знову запросив Найманку А, на прізвисько «Буревісниця», приєднатися до своєї групи. Потім він продовжив свій шлях і отаборився у лісі, щоб його не знайшли переслідувачі з Пельменного королівства.

Куди він прямував?

Мені не довелося довго чекати, щоб дізнатися. Він тримав курс до таємного місця, про яке не знав навіть я, герой з 100-річним досвідом.

— Цвинтар.

Але це був не звичайний цвинтар. Він належав імператорській родині Лануберків, засновникам Священної імперії.

Тут могли бути поховані лише імператор та його найближчі спадкоємці.

Звісно, доступ громадськості був суворо заборонений, а його охорона була настільки високою, що грабіжники навіть не наважувалися туди зазирнути.

У більшості могутніх родин, великих чи малих, були такі цвинтарі.

Тож я не звертав на них особливої уваги.

Однак, щойно герой Ріхель пролив свою кров на надгробок за межами цвинтаря, сталося щось дивне.

Бррр!

Могильна плита розкололася вертикально навпіл, обидві частини з'їхали вбік, як розсувні двері.

Але жодних таємних сходів, що вели до підземелля, не було.

Натомість відкрилися просторові ворота, резонансний небесно-блакитний вихор, наповнений білою Божественністю, змішаною з блакитною магією.

— Пане герою! Не думаю, що нам варто туди заходити.

— Все гаразд, Ланувель. Не хвилюйся. Я просто покажу дурням, що таке благородна кров.

— Он як…

— Ходімо всередину. Я не хотів цього робити, але тепер я повністю втратив інтерес до фентезійного світу.

— Невже…

На мить я засумнівався у своїх очах.

— Що сталося з Ланувель? — здивувався я.

Її вираз обличчя раптово потемнів, втративши свою фальшиву милоту.

Герой Ріхель, здавалося, не помітив змін у її поведінці, але не я, який провів багато років поруч із нею.

Вона поводилася дивно.

— А як саме проявилася її дивність, чоловіче?

— Уважно дивися. Ланувель не розгойдує таз з боку в бік, як вона зазвичай робить, коли входить у будь-яке підземелля.

— Ти такий жалюгідний. Це просто означає, що коли ти входив у підземелля, то дивився на сідниці цієї прекрасної дівчини.

— Я помітив це лише тому, що мене це дратувало.

Я не заперечуватиму, що мав нерозділене кохання до Ланувель у перші дні мого першого раунду, коли все здавалося страшним і незнайомим.

Я покладався на неї… принаймні доки не зрозумів, що вона навмисно наступала на пастки або обирала найскладніший шлях, щоб ускладнити мою пригоду.

Тссс!

Герой Ріхель, Найманка А та Ланувель увійшли у міжвимірні ворота, поки Ссосія зневажливо дорікала своєму чоловікові MAX-класу.

І вони зникли.

Я міг би використати статус почесного вчителя Тіні А, щоб «таємно» наглядати за всіма учнями.

Однак…

— Здається, щось не так, мій чоловіче, любителю дуп красивих дівчат.

— Я люблю тазові кістки, а не сідниці. У будь-якому разі, я теж це помітив. Ріхель зник із системи для спостереження.

Мій молодший, за яким я міг донедавна шпигувати, повністю зник з мого радара.

Як це сталося?

Я хотів порадитися зі Ссосією, розробником системи, але…

— Перестань говорити такі дивні речі, — нахмурилась демониця.

Дивні? Моя гордість була зачеплена.

— Ссосіє, я намагався не говорити про це, але щоб уникнути таких непорозумінь, мушу зізнатися. Твої стегнові кістки — найкращі.

З незліченних тазових кісток, які я оглянув, саме у неї були найкрасивіші.

— Га? Я не хочу нічого чути! Ідіот! — роздратувалася Ссосія.

— Хі-хі-хі! Моя племінниця така мила, коли червоніє~

— Тітонько, я… Гей?

Я підвівся з трону Повелителя демонів, перервавши виправдання Ссосії.

Настав час оглянути сімейне кладовище Лануберків на власні очі.

Туди можна було полетіти на крилах, але натомість я вирішив використати Летючий корабель Оргат.

… Заради справедливості.

Оскільки я поїхав у відрядження на північ Центрального континенту без жодної причини, було б справедливо відправити туди решту моїх копій, щоб не порушувати загальний сценарій.

Однак, щоразу, коли втручалася нова «змінна», історія змінювалася.

Вступ: Герой викликав летючий корабель.

Основна частина: Повелитель демонів конфіскував летючий корабель.

Висновок: Повелитель демонів сів на борт летючого корабля.

Ріхель викликав летючий корабель, тому Повелитель демонів Пармамон вирішив відповісти.

Іншими словами, я не порушив принципи справедливості.

Причиною моїх дій були дії мого підлого молодшого.

[Захоплення: Ви просто дивовижні. Ви зробили можливим навіть таке тлумачення!]

“Потрібно вміти адаптуватися до будь-якої ситуації, Вчителько-практикантко!”

Навіть викладачі, які завжди були упереджені до мене, не змогли б нічого сказати.

[Ласкаво просимо на борт, капітане].

[Будь ласка, встановіть курс].

Якби інший герой викликав летючий корабель, моя копія також мала б діяти так само як і я, заради принципів справедливості. Однак, за винятком мого маленького молодшого Ріхеля, якого добре забезпечили батьки, всі герої починали свої пригоди з порожніми руками.

Тож з цим не було жодних проблем.

— Священна імперія Центрального континенту — це країна, заснована нащадками бога, чи не так? — подумав я вголос.

Знаючи таємницю королівської родини, Ріхель відчинив таємні ворота своєю кров’ю.

— Ти намагаєшся сказати, що моя тітка — засновниця родини Лануберк?

— Ти йдеш зі мною?

Моя боягузлива дружина піднялася на Оргат.

— Якщо я не піду з тобою, ти подумаєш, що я залишилася, бо мені було соромно. Я хочу зрозуміти твоє захоплення тазовими кістками.

— Моя племіннице~

— Тітонько, не зрозумій неправильно!

Мені набридло їхнє перекручування слів.

З яких це пір моя боягузлива дружина поводиться як милий персонаж?

Раптом мені спав на думку спогад про 1-й раунд.

Ми були на борту Летючого корабля Лауріта, позиченого у хранителя Північного континенту, і проривалися крізь хуртовину до схованки одного з П'яти великих лих, Королеви морозу Ельш.

[Захоплення: Мабуть, це було дуже романтично].

“Був лютий холод, Вчителько-практикантко з теплим серцем і душею”.

І день видався дивним.

Я закохався в Принцесу меча, яка критикувала мене за вбивство Крижаної принцеси, яка втекла і завдала страждань селянам.

Тому того разу я набрався сміливості та покликав її на палубу Лауріти, щоб зізнатися в коханні.

Це була дуже темна ніч. На небі не було жодної зірки.

[Передчуття: Як все пройшло?]

Йдучи палубою, вкритою тонким шаром льоду, Принцеса меча послизнулася та впала за борт десь у сніги.

[Збентеження: Нещастя…]

“Так”.

Я не міг навіть уявити, що жінка, яку називають найсильнішим лицарем Фантазії, впаде так безглуздо.

Рятувальна операція?

Я не хотів, щоб мої супутники знову почали мене звинувачувати, тому нікому про це не розповів та ліг спати.

Я думав, що вона замерзла на смерть, але Принцеса меча пізніше виявилася живою та залишилася в моєму загоні до самого кінця мого 1-го раунду.

Звісно, наші стосунки були дуже напруженими.

— І у тебе народився від неї син?

— …

Я не відповів на сповнене ревнощів запитання Ссосії.

Це був найкращий хід, який я міг тоді зробити.

Північний континент, яким правив милий трирічний імператор, потребував наступника. Навіть зараз я не шкодую про свій вибір.

Чому Принцеса меча?

Тому що жінка, яка мене народила, була її подругою дитинства, і довіряла їй.

Іншої причини не було.

[Капітане].

[Ви прибули до місця призначення].

[Приземлення].

Летючий корабель Оргат, який раніше був громадським транспортом для юних ангелів, був дуже швидким.

За той час, що знадобився, щоб перелетіти з півдня на північ Центрального континенту, я б встиг задовольнити Ссосію лише тричі.

— Ти справді це порахував?!

— Ні.

Невже вона не знала, що таке аналогія? Я мав на увазі лише те, що ми прибули до місця призначення в одну мить.

— Я це знаю! — погодилася демониця.

— Ти сьогодні така ж мила, як і завжди, моя племіннице~!

— Будь ласка, помовчи, тітонько. Хоча б сьогодні.

— Хі-хі-хі!

— І не смійся з таким виразом обличчя!

— Ти моя племінниця, тож можеш відкрито зізнатися мені.

— Зізнатися в чому?

— У своїх непристойностях~

— Що?!

Я проігнорував їхню суперечку та подивився на надгробок.

Однак навколо мене був шум, який заважав зосередитися.

— Це божественний корабель!

— Ах! О господи!

— Сам Бог зійшов до нас!

Летючий корабель Оргат був величезним. П'ятищогловий вітрильник було важко не помітити.

Жителі Священної імперії були вражені, побачивши, як він зупинився на території кладовища.

— Це сходження Бога!

У цьому була частка правди.

Повелитель демонів також був божеством, і моя сила сформувала половину фентезійного світу.

Я хотів негайно розповісти роззявам про велич Майстра Моллана, але в даний момент був зайнятий своїм підлим молодшим.

Однак я не міг просто ігнорувати натовп глядачів, бо не хотів, щоб моя особа була розкрита.

Хтось мав вийти до них і відволікти.

Мені спала на думку гарна ідея.

Плеск!

— Ви кликали, майстре?

Вона переродилася в духа з клоакою, але все ще виглядала як прекрасна богиня.

Рисове тістечко.

Головне обличчя Фестивалю героїв.

Вершина краси!

Жоден мешканець не сумнівався б у її благородстві та святості.

— Перепрошую, що прошу зробити це одразу після виклику, але, будь ласка, вийди до людей і розкажи їм про Вчення Моллана.

— Звичайно, довірте це мені.

На відміну від Першого духа, чий вираз обличчя та мова були жалюгідними, Рисове тістечко, колишня Свята, була досконалою богинею з усякого погляду!

— Ах!

— Ох!

— Боже!

Усі, хто бачив, як вона ширяє в повітрі, впали перед нею ниць, що було цілком природно для громадян Священної імперії, які вважали себе божим народом.

І в цей момент…

Фшух!

Герой Ріхель, Ланувель і Найманка А вискочили з небесно-блакитних просторових воріт відкритого надгробку.

Однак тепер все було інакше.

Їхні рівні та навички значно зросли, а спорядження було набагато кращим, ніж раніше.

— Хм? Що за чорт?

На поясі героя Ріхеля висів Святий меч C.

Наскільки я пам'ятав, він містив душу колишньої героїні.

І він мав функцію змінювати свою форму та розмір.

Я не використовував його, бо мене дратували вказівки душі всередині, але він, здається, був корисним для тих, хто почувався самотнім.

Однак його назва тепер була іншою.

Молланрод, Святий меч русалок!

Однак проблема була не в цьому. У 5-й навчальній програмі було п'ять Святих мечів, кожен з яких був захований на одному з п'яти континентів.

Поточний Святий меч C, як і в 4-й навчальній програмі, знаходився на Північному континенті.

Герой дістав цей Святий меч з гробниці на Центральному континенті?

Це тільки мені здалося, чи сморід корупції поширився повсюди?

— Що?!

Так само, як я був здивований його новою зброєю, герой Ріхель був здивований, коли подивився в мій бік, збентежений тим фактом, що його загублений транспортний засіб тепер належав неупередженому Повелителю демонів MAX-класу.

Це було очікувано.

За винятком…

— Гей, куди ти дивишся?

Мій підлий молодший навіть не глянув на свого поважного старшого.

Його очі були прикуті до когось іншого…

— Бабусю?

Його погляд був спрямований на мою особисту грілку, яка завзято проповідувала Вчення Моллана.

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!