Розділ 299 — [20-й раунд] Простір проти Часу
Розділ 299 — [20-й раунд] Простір проти Часу
Тссс!
Немов змінюючи вбрання ігрового персонажа, в одну мить з’явилися типові ангельські лахміття, які вкрили тіло ангелиці, принаймні його невелику частину.
Її переповнювала Божественність.
— Читання твоїх думок змушує мене почуватися жертвою сексуальних домагань.
— Тоді не читай їх.
Їй не слід було вдавати з себе благородну.
Директорка назвала учня покидьком.
Її особистість була сумнівною.
— Що ти маєш на увазі? Я лише доброзичлива директорка, яка стежить за дотриманням шкільних правил. Саме тому я зробила догану за те, що учень нахабно зазирнув під спідницю жінки. Однак я також тямущий та співчутливий лідер, тому цього разу я тобі пробачу.
— Бабусю…
— Ріель, маленький негіднику! Тримай язик за зубами, коли я говорю.
Герой Ріхель одразу замовк.
Директорка знову яскраво посміхнулася:
— Хо-хо! Я добра до студентів і сувора до членів своєї родини.
— Тоді я, мабуть, член твоєї родини.
— Ти що, збожеволів?! Навіть не смій такого казати... Кхм! Кан Хан-Су такий комік. Хо-хо-хо!
Вона намагалася зберегти посмішку на вустах, приземляючись і витираючи холодний піт з чола тильною стороною долоні.
Коли вона спускалася, я не відводив від неї очей.
Існувало багато способів зайняти чуже тіло.
Одержимість, пригоди, втілення, реінкарнація, узурпація, введення, злиття, співіснування…
Що ж тоді сталося з Рисовим тістечком?
— …
Я ніяк не міг цього перевірити, тому озирнувся, бажаючи почути виправдання Першого духа та моєї боягузливої дружини. Вони обидві добре знали директорку.
Я дав їм можливість захищатися.
— Я так давно не бачила свою тітку, але не розповім тобі, скільки саме, щоб не розголошувати свій вік, — сказала Ссосія.
— Я в такій самій ситуації, як і моя племінниця.
Це все?
— Продовжуйте.
— Так, так. Я просто ніколи не уявляла, що моя тітка, яка наголошувала на тому, що жінки уособлюють багатство родини, виглядатиме зовсім інакше. Це не моя вина.
— Це правда. Якщо у тебе є совість, покажи нам, як ти насправді виглядаєш, люба! — сказала Перший дух.
Директорка здригнулася, почувши критику від своєї племінниці та подруги.
Але вона не відступила.
— Ви двоє звинувачуєте мене в тому, що сталося в далекому минулому? У той час жінок, які добре їли та мали пишні форми, називали красунями. Тепер я стала символом бідності та голоду.
— Яке жалюгідне виправдання, тітонько.
— Безсоромна.
Ссосія і Перший дух критикували ангелицю.
— Якби це не призводило до таких ускладнень, як гіпертонія, гіперглікемія, лейкемія, безпліддя, артрит, задишка, жовчнокам'яна хвороба, жирова хвороба печінки, апное, риніт, астма, артеріосклероз, інсульт, аритмія, стенокардія, інфаркт міокарда, хропіння та гіперліпідемія, я б зберегла свою колишню красу! — виправдовувалася директорка.
— Гей, тітко? Ти ж знаєш, що звучиш зовсім непереконливо, правда?
— Мені так тебе шкода, в мене аж сльози навертаються.
— Цк, — під тиском племінниці та подруги, директорка почервоніла.
Її онук, герой Ріхель, мовчав, але виразу його обличчя було достатньо, щоб сказати мені, про що він думає: «Це перший раз, коли я бачу, як моя бабуся соромиться інших!»
Тепер я приблизно зрозумів, що насправді сталося.
Я потай сподівався, що це не так, але реальність була жорстокою.
Маріонетка.
Рисове тістечко — це аватар директорки.
Була причина, чому Перший дух і Другий демон не впізнали її.
Не мало значення, наскільки вона вродлива, якщо її кістки ховалися під шарами жиру.
[Збентеження: Впізнавати її за кістками? А не за тілом?]
“Ви правильно почули, Вчителько-практикантко!”
Що стосується краси, то ключиці та тазові кістки мають бути чітко видимі.
Окрім цього…
Які у мене залишалися варіанти?
Якщо вона була аватаром директорки, то я нічого не міг вдіяти.
Маріонетка є маріонеткою.
— Так, студенте Кан Хан-Су. Свята Хіпполія, яку ти називаєш Рисовим тістечком — моя маріонетка. Учні цього не помічали, але я завжди була з ними та проводила Фестиваль героїв, хоча я директор школи.
— Хм…
Спортивні заходи та фестивалі в школах починалися з вступної промови директора та завуча.
“Ви знали про це, Вчителько-практикантко?”
[Заперечення: Ні. Я стажист. Я завжди опускаю голову перед старшими, тому не маю нагоди бачити їхні обличчя. Я бачила фотографію в рамці перед кабінетом директорки, але, здається, ця фотографія була зроблена в далекому минулому].
Здавалося, Перший ангел дуже шкодувала про минуле, оскільки досить довго не змінювала свою фотографію.
— Чому?
Мені стало дуже цікаво.
— Це дуже гарне питання, студенте Кан Хан-Су. Воно підводить нас до суті справи. Мені подобається, що ти зацікавився, не кидаючи звинувачень, як моя подруга і племінниця.
— Досить дурниць. Переходь до суті.
— Слідкуй за язиком, йолопе... Хо-хо-хо! Краса відносна. Так само як рідкісні камені класифікуються як дорогоцінні, її формула нічим не відрізняється. Красу можна порівняти з рідкісністю.
— Розумію.
Тепер я знав, чому директорка була одержима минулим.
У давнину на Землі, коли людям було важко набрати вагу через бідність та проблеми з добуванням їжі, пухкенькі жінки мали свої переваги.
Фентезійний світ був схожим.
Пересічна жінка тут виглядала настільки розкішно, що її навички стали частиною критеріїв, за якими оцінювали її красу.
Чарівність, благородство, гідність, божественність, невинність, спокусливість, товариськість, здатність до парування, хіть…
Однак це були людські стандарти.
З ангелами, расою, яка вже народилася з навичками, все було інакше.
— Здається, ти розумієш.
— Ні.
Ангели не набирали зайвої ваги, тому що їхні навички завжди коригували їхню фігуру та зовнішній вигляд.
Але Перший ангел помилково сприйняла своє ожиріння за «красу», бо це було рідкісним явищем.
Це було справді смішно.
— Смішно? Смішно те, що моя племінниця та подруга критикують мене за те, що зараз я відрізняюся від свого звичайного образу. Досить цього. Хіба не час вирішити нашу проблему? Учень Кан Хан-Су, відпусти мого онука Ріеля та відступи.
— А якщо я відмовлюся?
Директорка дуже помилялася, якщо думала, що я не можу їй нашкодити, бо вона використовувала тіло Рисового тістечка.
“Ніколи не підкоряйся своїм ворогам”.
Цей девіз допоміг мені пережити перший раунд.
Відтоді нічого не змінилося.
[Раса: Перший ангел
Рівень: 999+
Професія: Богиня (Повелитель демонів → Рівень ↑)
Навички: Божественність G, Поспіх ZZZ, Повільність ZZZ, Політ ZZ, Нескінченність Z…
Стан: Благословення, Захист, Божественний дракон, Управління, Директор…]
Її характеристики були такими ж мерзенними, як і вся ця система.
Її професія «Богиня» автоматично підняла її на рівень вище, ніж у Повелителя демонів.
Але це не мало значення.
Я з самого початку не мав наміру перемагати директорку фентезійними навичками.
Тссс!
Я розберуся з нею власною силою.
— Учень Кан Хан-Су, здається, ти забув. Я — Перший ангел. Так само як ти контролюєш простір, я контролюю час.
— Я знаю.
— Ні, ти нічого не знаєш. Ти коли-небудь помічав, що маленький дракончик, якого ти назвав Зеленим пиріжком, росте занадто швидко?
— …
Чесно кажучи, так.
Однак я думав, що це через Рисове тістечко, яка виховувала і навчала його.
Але це було ще не все.
Хоча він належав до виміру Фантазії, а не до Фестивалю героїв, Зелений пиріжок не зник навіть після регресії.
Це було явище, яке спочатку здавалося неможливим.
Але втручання директорки все пояснювало.
— Твій названий син, Зелений пиріжок…
Бах!
Зосередивши демонічну силу в правій руці, я вдарив ангелицю.
— Що...?!
Зігнувшись від удару, який припав їй у живіт, вона виплюнула кров.
Однак пошкодження були не такими великими, як я сподівався.
Їй вдалося уповільнити мою швидкість атаки, щоб пом'якшити удар.
Навіть попри це, все вийшло добре.
Моя несподівана атака була успішною.
Перш ніж заговорити, вона мала б знати, що гра в заручники не спрацює проти мене.
У моєму першому раунді це було найпоширенішою причиною смерті моїх компаньйонів.
Я без вагань позбувався своїх супутників, які ставали заручниками через їхню зухвалість діяти самостійно.
Мені було байдуже, якщо вони помруть, оскільки я завжди мстився за них.
Як справжній герой, я жорстоко знищував ворогів, які ховалися за заручниками та нехтували своєю обороною, вірячи, що я здамся.
— Це не повада «Героя»!
— Говори за себе.
Може здатися, що ми уклали перемир'я після мого несподіваного нападу, оскільки вели неквапливі розмови, але це було зовсім не так.
Уууу!
Зрештою, час значно сповільнився.
Мої атаки більше не могли досягти її тіла.
Але мене це не дуже турбувало.
— Цк. Ти розділив простір!
— Так. Ти більше не можеш покинути це місце без мого дозволу.
Однак її поневолення не буде вічним.
Демонічне сховище, в якому ми були ув’язнені, повільно зменшувалося через маніпуляції з часом, які здійснювала директорка.
Що вона казала про те, що я не знаю її сили володіння «часом»?
Теорія відносності Ейнштейна була одним із базових знань старшокласників, які жили на Землі.
Я був готовий до битви.
— Тітку спіймали?
— Хі-хі-хі! Я знала, що наркоманський Повелитель демонів зможе з нею впоратися!
Моя боягузлива дружина та жалюгідний дух відреагували по-різному.
Однак для мене це було очевидно.
Праведний Повелитель демонів MAX-класу виграв цю битву.
— Учень Кан Хан-Су.
— Здавайся.
— Зізнаюся. Було помилкою думати, що ти недосвідчений.
— Жодних переговорів.
— Хіба ти не хочеш додому?
— Я піду, коли з тобою розберуся.
— Ні. Тоді буде вже запізно.
Уууу!
Я відчув, як Перший ангел тисне на мій простір. Однак тріщини, спричинені прискоренням або уповільненням часу, не могли створити жодних дірок.
— Ти все ще віриш, що зможеш звідси втекти?
— Звичайно, — спокійно відповіла директорка.
— …
— Якщо так триватиме й дальше, ти зрештою обов’язково переможеш. Адже я не можу битися. Але чи буде твоя родина до того часу ще жива?
— Твої нісенітниці не спрацюють проти мене.
Демонічне сховище було повністю відрізане від зовнішнього світу.
Звісно, це означало, що зв’язку теж не було.
Директорка не зможе доручити комусь завдати шкоди моїй родині на Землі.
— Як ти смієш припускати, що я — директор, намагатимуся завдати шкоди родині учня? Я здивована, що тобі це взагалі спало на думку.
— Це були твої слова, не мої.
— Ти мене неправильно зрозумів. Я маю на увазі, що до того часу, як ти вийдеш звідси, члени твоєї родини постаріють і повернуться до природи.
— Хм?
Що за нісенітниці вона говорила?
— Час — річ відносна. Поки я пояснюю, у вимірі Фантазії минуло вже три десятиліття. На твоїй рідній планеті це… три роки, так?
— Цк.
Це не здавалося брехнею.
Перший герой вже колись так зі мною вчинив.
Тепер, коли Перший ангел опинилася в моїй пастці, вона більше не могла впливати на зовнішній світ, але все ще могла вільно маніпулювати часом у цьому просторі.
Отже, теоретично це було можливо.
— Сорок років, — спокійно промовила ангелиця.
— …
— Ми можемо не поспішати з переговорами, але тобі краще поквапитися. На Землі вже минуло п’ять років.
Я заплющив очі.
І подумав про свою родину.
Моя мама, мій батько. Знову моя мама… О! Я мало не забув про свого молодшого брата, який забрав любов і увагу моєї матері.
Я був готовий.
— Продовжимо.
— …
— Роки, десятиліття, століття, тисячоліття, еони. Роби, що хочеш. Ти звідси не вийдеш. Навіть якщо це коштуватиме втрати чогось цінного, я принаймні захищу щось набагато цінніше.
— Ти…
— То про що ми будемо говорити далі? О! Тобі подобаються хребці? Рисове тістечко обожнювала, коли я тер її спину між 4-м і 5-м поперековими хребцями. Озираючись назад, я думаю, що вона хотіла догодити моїм смакам. А що твоє справжнє тіло думає про це?
— Ах, ти покидьок…
Ха! Як недоречно.
— Хіба я не той герой, про якого ти мріяла?
— Що? — здивувалася директорка.
— Безкорисливий герой.
— …
— Я маю рацію, чи не так?
Навіть якщо герой мусить пожертвувати власним щастям, він ніколи не повинен піддаватися злу.
Тепер я зрозумів.
//Пр.п.:
- Повада — певний спосіб життя, манера поведінки, схильність до чогось; властивість вдачі, характеру.
- Еон — найбільший період геологічної історії Землі, що об'єднує кілька ер.
- =============
- // Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!