Розділ 314 — [21-й раунд] Гонорар за консультацію

Щойно Вчителька моралі відкрила очі, вона зрозуміла, що втратила рухливість через проблеми з хребтом. Тому вона одразу почала читати мені лекцію.

Минуло так багато часу…

— Слухайте уважно, учню Кан Хан-Су. Кажуть, що в комфорті немає щастя, бо воно народжується через страждання.

— О! Тоді ви будете дуже щасливі!

Грижі міжхребцевих дисків навчать її, що справжній біль може проникнути навіть у найменші кістки.

Наші стосунки почали псуватися з 2-го раунду, коли вона вперше зв'язалася зі мною.

Якби я просто закінчив навчання, ми могли б розлучитися на хорошій ноті.

Але минуло вже 200 років.

І це було не так вже й багато порівняно з колосальним 20-річним періодом на Землі!

Найбільше вини за те, що зі мною сталося, слід було покласти на директорку, але Вчителька моралі теж причетна до цього, оскільки вона не навчала належним чином.

— Учень Кан Хан-Су просто не міг впоратися з навчальною програмою.

— Можливо.

Однак, якщо хтось називав себе вчителем, він мав би знати, як навчати учнів, які відставали.

Герой А-рангу Зіг, якого мені представила Вчителька моралі, щоб я навчився у нього «правильних дій», тепер назавжди застряг на рівні початкової освіти.

Іншими словами, перш ніж оцінювати здатність учня до навчання, варто було спочатку подивитися, чи призначений вчитель підходить для цієї роботи.

— Це також ваша вина!

— Як так?

— Ваша класна діяльність полягала в тому, щоб наслідувати учня Зіга, але ви натомість погано на нього вплинули.

— Це брехня, і ви це знаєте.

Вчителька моралі наполягала на тому, що я якимось чином вплинув на Зіга, але у нас було мало спільного.

Він так любив ельфів, що зрадив свій народ.

А як щодо бойової сили?

Навіть після одруження я все одно постійно розвивався. І навпаки, розвиваючи лише Чоловічу силу, він став боксерською грушею після одруження з Сільвією.

І ми по-різному підходили до нашої подорожі.

Я не витрачав дорогоцінний час, намагаючись врятувати одного чи двох місцевих жителів, що було прямою протилежністю його діям.

— Потрібні додаткові пояснення? — запитав я.

— Ви зробили з нього боксерську грушу. Любити ельфів — це нормально. Його подорож пройшла не за планом, і тому він зрадив людство.

— Якби я здавався через те, що моя подорож пройшла не за планом, я б здався тисячі разів протягом свого першого раунду.

— Це не зовсім так.

— Що?

— Вам слід було здатися одразу.

— Он як?

— Радити вам покінчити життя самогубством, коли ви ще не знали про концепцію регресії, було б дивно, але ваш перший раунд був жахливим. Вам слід було відмовитися від шляху героя та жити нормальним життям… Ах?!

— Боже! Не смикайтеся.

У неї був зміщений п'ятий хребець поперекового відділу хребта, через що вона не могла підтримувати верхню частину тіла.

— Це ви мене схопили!

— Я не хочу, щоб така чудова вчителька з такою дивовижною логікою лежала на підлозі.

Вчителька моралі, яка тепер сиділа на стільці, рясно пітніла.

— Проблема в тому, що ви перемогли Повелителя демонів, обравши найскладніший шлях і відкинувши все, чого вас навчили. Ми не можемо видати диплом учню, який має нуль балів. Інститут Фантазії — це не місце для навчання елітних солдатів, для перемогти над Повелителем демонів. Ми ведемо учнів правильним шляхом, працюючи не лише над їхніми сильними сторонами, а й над їхніми особистостями.

— Я пам'ятаю, як ви весь час тікали, кажучи мені, що у вас багато справ, але сьогодні ваш потік слів, здається, взагалі неможливо зупинити.

— …

— Сила та особистість, так? Сила відносна, а особистість абсолютна. Однак, коли справа доходить до оцінок, сила об'єктивна, а особистість суб'єктивна. Ви щоразу тікали і втрачали зв'язок зі своїм учнем.

Колись я розповім іншим про свій 1-й раунд.

Багато разів, як папуги, місцеві жителі, налякані жорстокістю та силою команди героя, казали лише одну фразу: «Спасибі за вашу допомогу!»

А компаньйони героя, сп'яніли від самовдоволення, ніколи не озиралися назад. Їх не цікавила подальша доля країн, міст і людей, яких вони нібито врятували.

Здавалося, вони думали, що, врятувавши їх, вони вічно житимуть у блаженстві.

Вони несли в собі таке жахливе невігластво та сліпу віру, що перевершували навіть фанатизм.

— Що ви, чорт забирай, знаєте, студенте Кан Хан-Су?! — вигукнула Вчителька моралі.

— Здивуйте мене.

— Ха! Ви сказали, що у вас замало часу, щоб самому рятувати місцевих жителів. Однак пересічний студент робить багато добрих справ. Перемагає бандитів, карає лихварів, запобігає політичним шлюбам, ліквідує работорговців і реформує країни.

— У бандитів можуть бути причини, чому вони дожили до такого життя, у лихварів є сім'ї, які потрібно годувати, а політичний шлюб може врятувати цілу країну. Работорговці? Спочатку потрібно перевірити закони кожної країни, щоб визначити, чи є це для них злочином. Герої не повинні реформувати країни. Ті, хто займається цією професією, повинні уважно вислухати думки експертів і мас, оцінити ситуацію з різних точок зору і лише потім починати діяти. Вони не повинні кидатися вперед, керуючись лише силою дружби.

— …

— …

Ми довго дивилися одне на одного, мовчки.

Першою відкрила рота Вчителька моралі:

— Я вчителька.

— І?

— Я завжди намагаюся збагнути, що на думці у моїх учнів.

— Продовжуйте.

— Але я зовсім не можу зрозуміти учня Кан Хан-Су.

— Навіть трохи?

— Так. Герой не може надати ідеальну допомогу всім місцевим жителям. Якщо вони робитимуть те, що я згадала, пригода затягнеться так довго, що вони не отримають жодного прогресу, що зробить їх нездатними перемогти Повелителя демонів.

— Ха-ха-ха!

— Що тут смішного?

— Я цього не очікував, але ви думаєте, як я.

— Я… я думаю, як ви? Це дуже неприємне зауваження…

— Чому неприємно? Ви самі це щойно сказали.

— Що?

— Це займе надто багато часу.

— …

— Гадаю, ви нарешті зрозуміли. Це займе надто багато часу. Якщо так, то виникає питання. Хто такий «Герой»? Це просто найманець, який безплатно виконує накази? Я пам'ятаю, як довго сперечався зі своїми товаришами з цього приводу.

— Що ви намагаєтеся сказати?

— Я дійшов одного висновку. Герої повинні робити те, на що здатні лише герої. Перемогти Повелителя демонів за допомогою здібності «Герой», яка збільшує їхній досвід у п’ять разів, дозволяючи герою швидко здобути перемогу над Повелителем демонів.

— Господи…

Вона була приголомшена, як ягня, що побачило лінивого бога.

— Гей, чоловіче.

— Що?

Ссосія, яка раніше лише слухала нас, раптом втрутилася.

— Гадаю, ти неправильно зрозумів суть п’ятикратного досвіду Героя, — продовжила демониця.

— Неправильно? — здивувався я.

— Його не впроваджували заради якомога швидшої перемоги над Повелителем демонів. Раніше його взагалі не існувало. Тоді учням доводилося тренуватися цілий день, через що більшість із них здавались. Він був розроблений, щоб дати учням відчуття досягнення, водночас забезпечуючи вільний час.

— І для цього їм потрібен був п'ятикратний приріст досвіду?

— Так.

— Я в шоці.

Я думав, що концепція зовсім інша.

Я припускав, що за 10 годин тренувань можна прокачати 100 одиниць майстерності.

Для мене Герой був особливою професією, яка дозволяла мені тренуватися по 10 годин щодня, щоб отримати 500 рівнів майстерності.

Однак інші герої тренувалися по 2 години, щоб отримати 100 рівнів майстерності, а решту 8 годин витрачали на любов та дружбу зі своїми товаришами.

— Схоже, ви нарешті зрозуміли. Ваш спосіб тренувань неправильний, — сказала вчителька.

— Тепер я розумію.

— Рада це чути.

— Я розумію різницю в наших поглядах. Я зовсім не думаю, що мій спосіб неправильний.

— Ви така ж помилка нашої школи, як і Перший герой. Ось чому я ризикнула прийти сюди.

— Вчителька порушує шкільні правила?

Це було справді цікаво.

Викладачі були зв'язані шкільними правилами, що забороняло їм втручатися в освітній процес учня.

Але Вчителька моралі, яка увійшла у фентезійний світ, не лише відкрила продуктовий магазин, але й спонукала Мудреця до провокацій та інтриг.

Це було явне, недопустиме втручання.

— Не ображайте мене. Я ніколи не порушувала шкільних правил і цей раз не виняток. Клас без учнів — це просто звичайна кімната.

— Ага!

Це прозвучало як гра слів, але я зрозумів, що вона мала на увазі.

Фентезійний світ руйнувався щоразу, коли помирав герой, але тепер ми опинилися на рік у минулому, де героя ще не було. І світ був у порядку.

Іншими словами…

— Можливо, на континентах Фантазії є ще більше вчителів, які шукають Першого ангела, — сказала Ссосія.

— Директорку? — перепитав я.

— Так. Поки ми готуємося до інспекційної групи Моллансофту, вчителі та шкільний персонал намагаються знайти її, перш ніж прийдуть інвестори та запропонують альтернативу.

— Невже…

Вони заважали моїй діяльності.

Але це також була можливість розібратися з викладачами, які спотворювали Фантазію.

Попри наявність двох божественних сил, я все одно не міг увійти до учительської.

Однак тепер вони добровільно вийшли зі свого безпечного місця на мою територію.

— Ти збираєшся їх знайти, боягузливий чоловіче?

— Ні.

Мені не потрібно було їх шукати. Було цілком очевидно, де і що роблять вчителі та персонал школи.

У них не було багато цілей.

Знавець Шекспір.

Бог меча Алекс та Снігова жінка.

Чорний дракон Ноебіус.

Принцеса меча та наш син Кріс.

Король гігантів Фенікс.

Королева морозу Ельш.

Королева мудрості Мальфаріція.

… Список був довшим, ніж я думав.

Можливо, були й інші, зокрема охоронці, розміщені у вежі Повелителя демонів, але якби вони захотіли мені нашкодити, ті, про кого я згадав, напали б на них.

Але викладачі не стали б створювати безлад у цьому світі.

Вчителі та персонал школи також хотіли, щоб школа процвітала.

Вони лише боялися, що право власності на неї перейде від директора до Повелителя демонів.

— Потрібно гарно упакувати Вчительку моралі, щоб згодом її можна було використати як козир у переговорах. Першому герою це сподобається.

— Зачекайте секунду! Учню Кан Хан-Су!

Пуф!

Я зірвав з неї весь непотрібний одяг, щоб зменшити її вагу, обережно обв'язав її червоною стрічкою, а потім поклав до Демонічного сховища.

Ссосія здивовано подивилася на мене.

— Що? — запитав я демоницю.

— Ти чомусь так легко їй пробачив.

— Я? Коли?

— Ти виправив її п’ятий хребець.

— Тепер моя сила закарбована в її хребті.

Вона більше ніколи не встане на ноги.

— Ах…

— Давай завершимо розпочату роботу.

Грюк!

Ми спустилися до підвалу магазину, де тримали викрадених дівчат.

У фільмах і оповіданнях полонені були гарно вбрані й чекали на порятунок, але в реальності все було не так чудово.

Вони не могли рухатися, бо їхні руки та ноги були зв'язані, тому їхні дупи були заплямовані власними фекаліями.

Сила думки не могла зупинити фізіологічні процеси.

Їхні повіки були опухлі, бо вони безперервно плакали, їхні очі були порожніми, а нігті та зуби, якими вони намагалися перерізати мотузки, були зламані та кровоточили.

Деякі з них вже померли.

У кутку підвалу стояли відра з водою та годівниці для худоби з їжею, щоб вони не померли з голоду, але, судячи з усього, ними майже не користувалися.

Ці дівчата були психічно зламані. Спочатку помер їхній розум, а потім їхнє тіло.

[Розчарування: Це занадто… Подумати тільки, що моя старша колега, яка викладала мораль, могла б зробити щось подібне…]

“Не сумуйте, Вчителько-практикантко!”

Вона скоїла злочин і поплатиться за нього.

Я любив зло.

Коли в когось було спотворене почуття справедливості, це важко було назвати «злом».

З іншого боку, зло, таке очевидно зловісне та підле, значно полегшувало все, оскільки дозволяло карати винуватців, не відчуваючи особливого почуття провини.

[Надія: Однак не всі мої старші колеги такі. Принаймні я хочу в це вірити].

“Не хвилюйтеся, Вчителько-практикантко з прекрасним тілом і душею!”

Я б вирвав хребти вчителям, які довели мою таємну подругу до депресії, і використав би їх як мотузку для білизни.

Але перед цим…

— Я знаю, що ти шпигуєш за мною, мій темний і божевільний старший. Ти б поговорив зі своїм молодшим, якби я поставив на карту дупу Вчительки моралі?

Відповіді не було.

Чи однієї дупи було замало? Чи його гонорар за консультацію також включав її груди?

[Втомився: Досить…]

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!