Розділ 12.1

ГЛАВА 12.1

🔈 Послухати озвучення Розділу 12

Цзі Цінцін рішуче гримнула дверима перед Лу Лісіном.

Провести разом ніч?

Якого біса?!

Якщо самотній чоловік з одинокою жінкою, які одружилися менш як два дні тому, збираються лягти в одне ліжко, то хіба це не означатиме неминуче переспати?

Цзі Цінцін розлютилася до краю.

Однак, пройшовшись кімнатою кілька разів, вона трохи заспокоїлась.

В ці два дні Лу Лісін виглядав так добре й поводився так жваво, що Цзі Цінцін вже не раз забувала, що насправді він знаходиться на порозі смерті.

Вона прочинила двері й крізь щілину подивилася на чоловіка, який стояв у коридорі, одягнений у просторий домашній одяг.

У коридорі було доволі темно. Лише тьмяна жовто-помаранчева лампочка під самою стелею світила Лу Лісіну через плече. В цьому слабкому світлі Цзі Цінцін не могла розгледіти виразу обличчя Лу Лісіна. Вона бачила лише глибоку, бездонну темряву, що впиралася йому в спину. Такий самотній.

Вона відчинила двері навстіж, і яскраве світло з її кімнати миттю ринулося в коридор, розганяючи нескінченну темряву за спиною Лу Лісіна.

— Що ти щойно сказав?

— Проведемо ніч разом.

Цзі Цінцін уточнила:

— Як саме?

— Ти ляжеш зліва, а я спатиму праворуч.

Вона закліпала очима.

— Просто спатимемо?

Лу Лісін запитав у відповідь:

— А ти сподіваєшся на щось іще, окрім сну?

Цзі Цінцін промовчала. «Ти б вслухався у власні слова! Хто б від такого не розсердився?»

— Я випадково пролив воду на ліжко, коли пив. Вже надто пізно, тому я не хотів турбувати тітоньку Пей. Якщо тобі незручно, то я...

Цзі Цінцін відійшла вбік.

— Заходь.

Не може ж вона змусити хвору людину спати в кабінеті або у вітальні, чи не так?

Кімната, в яку поселили Цзі Цінцін, являла собою гостьові покої з окремою ванною, які тітонька Пей спеціально прибрала для неї. Велике вікно від підлоги до стелі виходило на схід. З одного боку стояла велика шафа для одягу, а з іншого — туалетний столик. Хоча цю кімнату не зрівняти з великою спальнею Лу Лісіна, все одно вона була вельми затишна.

Минуло багато часу з тої пори, як в родині Лу була присутня жінка. Лу Лісін помітив, що кімната Цзі Цінцін відрізнялася від їхніх чоловічих спалень. І найбільша різниця полягала в тонкому ароматі, який поширювала її ковдра.

Це був не запах дорогих парфумів, а особливий аромат, який притаманний тільки жінкам.

Лу Лісін відчув його з тієї миті, як увійшов до кімнати Цзі Цінцін.

Під шовковим халатиком, який доходив до середини стегон на ній була лише маленька нічна сорочка з рожевого шовку на тоненьких бретельках. Така піжама дуже легка і приємна на дотик, облягає тіло, наче друга шкіра, від чого зазвичай Цзі Цінцін почувалася в ній дуже комфортно, але тепер, коли вона збиралася з кимось ділити ліжко...

Таку сорочку вдягати не можна.

Поміркувавши, Цзі Цінцін пішла у ванну кімнату й одягла найконсервативнішу бавовняну піжаму з довгими рукавами. Коли вона вийшла, то побачила Лу Лісіна, який стояв біля ліжка і задумливо дивився на нього.

Вони на мить застигли в мовчанні, обидва відчуваючи головний біль через те, що ділитимуть одне ліжко сьогоднішньої ночі.

— Не хвилюйся, я сплю цілком сумирно, — заявила Цзі Цінцін. — Це ліжко шириною метр-вісімдесят, тож нам обом місця вистачить. Я спатиму з цього боку, а ти — з іншого, й посередині розмежуємося подушками. Заборонено наближатися, заборонено мене торкатися, й заборонено намагатися мною скористатися.

Лу Лісін кинув на неї довгий погляд.

— Чого б це мені користатися тобою?

— Я жінка і, як ти сам сказав, дуже приваблива жінка, така, що сподобається будь-якому чоловікові.

— ...Не стану я тобою користатись, — Лу Лісін щиро пошкодував про сказані вдень компліменти.

— Тоді ходімо спати.

Вони вдвох лягли в ліжко.

Цзі Цінцін намагалася влаштуватись якомога ближче до краю, ледве не падаючи.

Лу Лісін мовчки спостерігав за нею.

Невже вона вважає його настільки потворним? Не те щоб його неземна краса була здатна приваблювати і бджіл, і метеликів*, але на бенкетах та вечірках до нього завжди підходило багато жінок.

// * П.п.: Згідно з азійськими уявленнями про вроду, найвищим її проявом є зовнішність, приваблива для будь-якої статі, оскільки це асоціюється з виглядом богів — безстатевих небесних жителів невимовної краси.

Та не варто було звинувачувати в цьому Цзі Цінцін. Пальців однієї руки було б достатньо, щоб порахувати, скільки разів вона мала стосунки з представниками протилежної статті від дитинства і до дорослого життя. Вона ще навіть за руки з чоловіком не трималася жодного разу. А тепер вона в один крок перетворилася з жінки, що жила самотньою протягом понад двадцяти років, у заміжню жінку.

Вона не звикла до такого. Абсолютно достеменно не звикла.

Цзі Цінцін згорнулася під ковдрою калачиком. Вона відчувала, як прогнулося ліжко під вагою Лу Лісіна. Запах, природній запах чоловіка, повільно поширювався, проникаючи під ковдру й незрозумілим чином примушуючи її серце битися швидше. Здається, обличчя також палало, але вона не наважувалася торкнутися його, щоб перевірити.

Це вперше вона спала під однією ковдрою з чоловіком.

Пройшло чимало часу. Зрештою Цзі Цінцін висунула голову зі свого кокона з ковдри й подивилась на Лу Лісіна, намагаючись стримати деякі слова.

— ...Як щодо того, щоб я пішла спати до кабінету або вітальні?

Лу Лісін напіввідкрив одне око:

— Спи.

— Угу...

Світло в кімнаті було вимкнено.

Цзі Цінцін розплющила очі, не в змозі заснути.

Лу Лісін заплющив очі, також не в змозі заснути.

Очі Цзі Цінцін аж злипались, так їй хотілося спати, але в голові царював безлад і розум досі гудів від думок.

Лу Лісін був сповнений енергії, оскільки ніколи не лягав раніше першої ночі. Він просто не звик спати в цей час.

Приблизно через годину Цзі Цінцін обережно поворушила рукою, яка заніміла, й висунула голову з-під ковдри, під якою ледь не задихнулася. Вона зробила кілька глибоких вдихів, почуваючись чудом врятованою утопленицею.

Чоловік, що лежав на сусідній подушці начебто спав: його дихання було рівним, а обличчя спокійним. Цзі Цінцін тихо простягнула палець, щоб перевірити.

На щастя, він ще дихав.

Подумавши, вона торкнулася його чола, а потім свого, але не відчула різниці в температурі.

Лу Лісін відкрив очі й тихо проказав:

— Заспокойся, я ще не помер.

З ніяковою посмішкою Цзі Цінцін повільно прибрала руку, що застигла в повітрі.

— Ти ще не спиш? Я просто хвилювалася за тебе…

Лу Лісін заплющив очі й гмикнув:

— Угу, якби ти не взялася перевіряти, чи я ще живий, то я, мабуть, уже заснув би.

«...» — Цзі Цінцін стисла губи й не промовила більше ні слова.

У кімнаті стало тихо, було чутно лише їхнє дихання.

Цзі Цінцін повернулася на бік і стала вдивлятися в обличчя Лу Лісіна. Високе перенісся й глибокі очі цього чоловіка вдень створювали дуже холодне й неприступне враження, але зараз його риси виглядали незвично м'якими.

Після двох днів, проведених разом, якби не звіти лікарні та результати повторного обстеження тутешнім лікарем, їй справді було б важко повірити, що він був невиліковно хворий.

До цього Цзі Цінцін лише одного разу зустрічала людину напередодні смерті.

Це сталося, коли вона була ще дитиною. Старенька бабуся, що робила зацукровані фрукти на паличках, й жила по сусідству, цілий місяць була прикута до ліжка через хворобу. Але одного дня вона раптом змогла встати. Літня жінка здавалася повною енергії, коли розмовляла з сусідською дівчинкою, й зробила для неї саме таку паличку цукатів, яку вона давно жадала. Цзі Цінцін була надто мала, тому простосердо вирішила, що бабуся одужала. Вона навіть просила стареньку зробити їй ще кілька цукатів завтра. Але наступного дня літню жінку знайшли мертвою.

Пізніше, коли вона подорослішала й згадала про це, то зрозуміла, що це і був «останній спалах згасаючої свічки».

Хіба з Лу Лісіном не те саме?

Її уява розгулялася.

А якщо з ним буде, як з тою старою бабусею, що раптово померла?

А якщо...

Цзі Цінцін раптом широко розплющила очі й подивилася на чоловіка, який лежав на сусідній подушці.

Ні-ні. Лу Лісін виглядав таким здоровим протягом дня. Не може бути, щоб вночі з ним трапилась біда, чи не так?

Ретельно подумавши, Цзі Цінцін повернулася спиною до Лу Лісіна й дістала свій смартфон.

Вона ніколи не вчилася на медсестру, але з подвійною увагою слухала вказівки лікаря перед випискою Лу Лісіна. Тож їй пригадалося, як доктор казав, що враховуючи поточний стан хворого, бажано наглядати за ним цілодобово й хоча б раз на годину перевіряти, чи все з ним гаразд.

Цзі Цінцін налаштувала на смартфоні сім будильників так, щоб він беззвучно вібрував щогодини до сьомої ранку наступного дня, й засунула його під подушку.

Тоді заплющила очі та нарешті заснула.

Лише коли дихання Цзі Цінцін заспокоїлося, Лу Лісін розплющив очі й подивився на неї.

Майже тридцять років друга подушка в його ліжку залишалася порожньою. Йому ніколи не подобалися сильно нафарбовані та надушені парфумами жінки, яких він зустрічав на вечірках. Проте, коли сьогодні він побачив Цзі Цінцін без макіяжу, з розпущеним і трохи скуйовдженим волоссям, у вільному домашньому одязі, цей образ людини, байдужої до свого зовнішнього вигляду, несподівано потішив його очі.

Тонкий аромат тіла Цзі Цінцін наповнив ніс Лу Лісіна й поступово розслабив нерви, що весь день перебували в напрузі. Він влаштувався зручніше й заплющив очі.

Соннота вже підступилась до нього.

Можливо, сьогодні він зможе заснути раніше...

Наступної миті тендітна рука простягнулася над ним й лягла прямо на груди Лу Лісіну.

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені новели рідною мовою!