Розділ 16.1

ГЛАВА 16.1

Лу Лісін, що тридцять років прожив одиноким собакою, справді не міг зрозуміти цю жінку.

До зустрічі з Цзі Цінцін всі жінки, яких він зустрічав, поводилися стримано та елегантно, були добре освіченими, розважливими та лагідними. Усі вони дотримувалися правил благопристойності. Але зустрівши Цзі Цінцін, він щодня відчував бажання розбити їй голову, щоб побачити, що там всередині!

— Скотиняка? — Лу Лісін, якого вже вдруге раптово вилаяли, відчув одночасно гнів та бажання розреготатися. — Що я такого сказав, щоб називати мене скотинякою?

— Ти забажав, щоб я використала свій рот на віддяку тобі. Хіба це не слова повного покидька?

— Я побажав, щоб ти відкрила свого рота й назвала мене «чоловіченьку»! Цзі Цінцін, як ти можеш бути така безсоромна?! Що за думки бродять у твоїй голові?! — дивлячись на впевнену у своїй правоті дівчину, він справді хотів дізнатися, про яку нісенітницю вона подумала.

Цзі Цінцін застигла. Вона уважно придивилася до обличчя Лу Лісіна — не схоже, що він бреше — й відчула збентеження.

Кінчики її вух повільно почервоніли.

Лише назвати його «чоловіченьку»?

Попри відчуття сорому, Цзі Цінцін все одно почувалася щасливою. Вона зраділа, що Лу Лісін не забажав, щоб вона... поцілувала його.

Подумавши про те, наскільки неправильно вона щойно зрозуміла чоловіка, Цзі Цінцін відчула деякі докори сумління. Однак зовні вона не могла дозволити собі здати позиції, тому голосно вигукнула:

— От бачиш, ти поводишся як справжній негідник!

Однак, правда не в гучності. Ці слова Цзі Цінцін були лише порожньою бравадою.

Побачивши, як відчайдушно дівчина боїться втратити лице, Лу Лісін не став поглиблювати суперечку про те, чи є він покидьком, а просто сказав:

— Якщо ти вважаєш мене негідником, то це твої проблеми. Вирішуй їх сама і не турбуй мене, — з цими словами він сів за стіл й почав гортати документи, що лежали на ньому.

Цзі Цінцін скрипнула зубами.

Багатий можновладний виродок!

— Якщо ти мені не допоможеш, я піду до дідуся, — сказавши це, вона розвернулась та попрямувала до виходу.

— Стій! — Лу Лісін прикрив очі, вени на скронях у нього запульсували. Він кілька разів глибоко вдихнув, щоб заспокоїтися. — Назви мене чоловіченьком сто разів, і я візьмуся за розв'язання твоєї проблеми.

Цзі Цінцін зупинилася, обдумуючи його пропозицію. Її все більше переслідувало відчуття, що Лу Лісін просто якийсь збоченець!

Ладно ще назвати його чоловіченьком, але повторювати це сто разів?

Вона обернулася, пильно придивилася до нього й підняла руку з розчепіреними пальцями:

— П’ять разів.

Лу Лісін буркнув:

— П’ятдесят.

— Десять.

— Тридцять.

— П’ятнадцять.

— Двадцять разів.

Цзі Цінцін замислилась.

— Ні, не годиться. Що ж, зупинимося на цьому. Піду пошукаю дідуся.

Ручка в руці Лу Лісіна продряпала документ.

— П'ятнадцять, так п'ятнадцять. Домовились!

Цзі Цінцін, ледь переставляючи ноги, підійшла до його столу. Вона дивилася на це обличчя, яке цілком можна було назвати бездоганним, й кінчики її вух червоніли все більше.

Хоча це всього лише питання ворушіння губ, й попри те, що вона вже стільки разів тренувалася називати його так, але щойно на кінчику язика повисло «чоловіченьку», як її серцебиття прискорилося у кілька разів.

— Чо... чоловіченьку, — на неї нахлинуло здивування: звідкіля у Лу Лісіна міг з'явитися такий химерний фетиш — бажати чути, як хтось називає його чоловіченьком?

— Чоловіченьку.

— Чоловіченьку.

— Чоловіченьку.

Серце калатало так, що у вухах дзвеніло. Цзі Цінцін здавалося, наче її вуха палають. Але, стиснувши зуби, вона рішуче закінчила:

— Чоловіченьку, чоловіченьку, чоловіченьку, чоловіченьку, чоловіченьку, чоловіченьку, чоловіченьку, чоловіченьку, чоловіченьку, чоловіченьку, чоловіченьку.

Тим часом Лу Лісін і сам не помічав, як його усмішка стає все ширшою.

[ Бали життя: +15. Поточна тривалість життя: 34 години ].

— Досить! Тепер поспіши скористатися власним ротом і розв’язати мою проблему.

Лу Лісін взяв смартфон і набрав якийсь номер.

Незабаром абонент на іншому кінці підняв слухавку й Лу Лісін увімкнув гучний зв'язок.

— Гей, Шуї, це я, Лу Лісін.

— Лісін? — трохи недовірливо відгукнувся співбесідник. — А хіба ти не...

— Я майже повністю вилікувався, але це довга історія, я потім тобі поясню. А зараз я хочу запитати дещо інше.

— ...Кажи.

Лу Лісін одразу перейшов до справи, не розмінюючись на сторонні дрібниці:

— Ота справа в Tianyu Entertainment стосовно Цзі Цінцін та Шень Вейвей, я чув, що в неї втручається хтось із вищого керівництва. Хто саме?

Схоже, його співрозмовник не очікував, що перший дзвінок Лу Лісіна після такої важкої травми буде стосуватися якихось актрис-початківців з дочірньої розважальної компанії. Поспіхом перебравши спогади про останні події, він смутно згадав, до й справді чув щось таке.

— Справа між Цзі Цінцін і Шень Вейвей... Є таке діло. Але щодо того, хто там втручався, я не впевнений. Треба уточнити.

— Коли дізнаєшся, хто це, можеш мені не передзвонювати. Це справа Цзі Цінцін. Нехай вирішує її, як забажає. Ніяких втручань.

Чень Шуї був другом дитинства та колишнім однокласником Лу Лісіна. Вони виросли разом, тож можна було сказати, що він добре знав Лісіна й ще ніколи не бачив, щоб той публічно заступався за жінку. То чому ж сьогодні він звернувся до Шуї спеціально, щоб вирішити дрібну справу такої маленької зірочки?

Якщо він правильно пам’ятав, ця молоденька актриса не мала нічого, окрім гарного личка та поганих відгуків.

Попри всі ті питання, що крутилися в нього на язиці, Чень Шуї не промовив ні слова. Він чудово знав Лу Лісіна й пам'ятав як той не любив надміру допитливих.

— Гаразд, я потурбуюсь про це.

Поклавши слухавку, Лу Лісін подивився на Цзі Цінцін.

— Чень Шуї — віцепрезидент Tianyu Entertainment, він допоможе тобі розв'язати твою проблему.

Цзі Цінцін зітхнула з полегшенням.

Вся ця ситуація насправді не була такою вже проблемною, але й сказати, що проблеми зовсім немає також не можна. Основний клопіт створювало саме те, що один з високопоставлених керівників компанії забажав захистити Шень Вейвей. Цзі Цінцін — лише маленька актриса, що не має ні влади, ні впливу. І якщо вона образить топменеджера Tianyu Entertainment, її майбутньому в цій компанії, безсумнівно, ніхто не позаздрить.

Але якщо поруч з тобою є могутнє чоловіче плече, то питання, чи варто притулятися до нього, насправді перетворюється на питання, чи доведеться їй в майбутньому ставати на коліна перед Шень Вейвей і чистити її взуття, чи не так?

Цзі Цінцін промовила з багатозначною посмішкою:

— Дякую вам, пане Лу.

Однак Лу Лісін вже схилив голову над якимсь документом. Не піднімаючи очей він буркнув:

— Якщо дійсно хочеш віддячити мені, залишайся сьогодні на своєму боці ліжка.

«...», — посмішка миттю зникла з обличчя Цзі Цінцін.

Ну що за зануда!

// Від автора: Що це ви минулого разу понавигадували собі стосовно значення слів Лу Лісіна про подяку за допомогою рота?! Ану марш у куток і обличчям до стіни, безсоромники!

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені новели рідною мовою!