Розділ 20.1

ГЛАВА 20.1

Щойно Лу Лісін договорив, продавчині засяяли від щастя.

— Гаразд, пане, ми зараз миттю...

— Чекайте! — Цзі Цінцін з недовірою глянула на нього. Її очі, здавалося, говорили: «ти що, з глузду з’їхав?!».

Та Лу Лісін проігнорував її погляд і скомандував:

— Нема чого чекати, спакуйте це все негайно.

Продавчині взялися до справи.

Але Цзі Цінцін підвищила голос і крикнула працівникам крамниці, вже готовим розпочати пакування:

— Одну хвилинку!

А потім вона зашепотіла на вухо Лу Лісіну:

— Нащо ти так багато купуєш? Я ж не зможу носити все це.

Лу Лісін процідив крізь стиснуті зуби:

— Вони тобі личитимуть!

Цзі Цінцін насупила брову.

— Навіть якщо личитимуть, я їх не хочу! Те, що я вибрала, достатньо гарне.

Тут так багато одягу, скільки ж це все коштуватиме?

Цзі Цінцін докірливо глянула на чоловіка. Дійсно, ситому голодного не зрозуміти. Наскільки б заможною не була родина Лу Лісіна, не можна отак гроші тринькати!

— Ті, що ти обрала, мали знижки, як моделі минулого сезону, — незворушно заперечив Лу Лісін. — Це тобі не підходить.

«От придурок!» — Цзі Цінцін більше не хотіла витрачати на нього нерви, тож розвернулась і пішла.

Лу Лісін схопив її за руку, глибоко зітхнув і погодився на компроміс:

— Добре, я прислухаюся до тебе й не куплятиму все, але допоможу тобі обрати кілька строїв, гаразд?

Цзі Цінцін відчула, що Лу Лісін сьогодні дуже дивний. Чому він кинувся сюди, щоб купити їй одяг?

— Ви сьогодні...

— Купивши подарунок для дідуся, я повинен купити щось і для тебе, чи не так? Інакше дідусь може поскаржитися, що я про тебе не дбаю.

Цзі Цінцін замислилася. Начебто в цьому був певний сенс.

— Добре.

Міцно стискаючи її зап’ясток, Лу Лісін швидко оглянув стійки з одягом і вибирав найдорожчі та найновіші речі: чотири сукні, п’ять піджаків та жакетів, дві сумки плюс пара сонцезахисних окулярів.

Він діяв так швидко та рішуче, що продавчині відчули себе присоромленими.

— Загорніть це!

Співробітниця магазину з усмішкою понесла обрані ним речі на пакування, але Лу Лісін зупинив її.

— Почекайте, спершу порахуйте, скільки це все коштуватиме. Спочатку я сплачу, потім пакуватимете, — твердо сказав Лу Лісін. — Розрахуйте мене протягом хвилини, або я не стану це купувати!

Лу Лісін вкрай рідко ставив людей у настільки складне становище. Однак ця продавчиня була достатньо досвідченою і раніше вже стикалася з ексцентричними вимогами багатіїв.

— ...Гаразд, пане.

[ Останні дві хвилини ].

Вона взялася схвильовано перебирати речі на прилавку й поспіхом підраховувати загальну суму.

Тим часом Цзі Цінцін відчула, як рука Лу Лісіна, що тримала її зап’ясток, вкрилася потом, й кинула на нього здивований погляд.

— Пане Лу, що з вами?

Сканер штрих-кодів попискував, скануючи кожну річ.

[ Остання хвилина ].

Лу Лісін спокійно й невимушено відповів:

— Все добре.

Нарешті продавчиня з усмішкою повідомила:

— Пане, загальна вартість становить 495 000 юанів.

«...», — у Лу Лісіна язика заціпило.

Тут Цзі Цінцін дістала шовковий шарф, який обрала раніше.

— Пане Лу, можна мені купити ще й це?

— Так! — Лу Лісін схопив шарф і передав його касиру.

— Гаразд... Пане, загальна вартість складає 501 308. Ви платитимете кредитною карткою чи...

— Карта! — Лу Лісін зиркнув на Цзі Цінцін.

— О, ваша кредитка ж в мене, — Цзі Цінцін дістала з сумочки кредитну картку, яку їй дав Лу Лісін, і простягнула її продавчині. — Цією, будь ласка.

— Гаразд.

[ Останні десять секунд ].

Касир плавно змахнула кредитною картою над терміналом.

[ П'ять, чотири, три, дві... ]

— Все добре, пане, платіж пройшов успішно. Ось ваша картка, не загубіть. Дякуємо за покупку.

[ Завдання виконано. Бали життя: +10. Поточна довжина життя: 10 годин. ]

Серце Лу Лісіна, яке майже перестало битися, знову застукотіло рівномірно.

Він забрав у касира свою картку, сунув її в руку Цзі Цінцін й рішуче заявив:

— Бери!

Оскільки вони були на людях, Цзі Цінцін не стала з ним сперечатися й мовчки прийняла кредитку.

— Будь ласка, зачекайте трохи у VIP-залі, поки ми пакуємо ваші покупки, — з цими словами, одна з продавчинь провела їх двох до окремої зали.

Там стояли диванчики й столики, а також було все, що тільки могло знадобилося клієнту, що чекає. Лу Лісін одразу сів, і смикнув краватку, послабляючи її. Нарешті він відчув, що знову може дихати й запитав у тутешнього працівника:

— Випивка є?

Багато фірмових крамниць великих міжнародних брендів тримали алкогольні напої для своїх клієнтів.

— Так. Будь ласка, зачекайте хвилинку.

Борозна між бровами Цзі Цінцін поглибилася.

— Пане Лу, ви в порядку?

— Все гаразд.

— Чому ж ви хочете випити, якщо з вами все гаразд?

Лу Лісін подивився на неї збляклим поглядом:

— Журбу запиваю.

— Ваша кредитна картка... — Цзі Цінцін дістала гаманець.

— Забери, — сказав Лу Лісін.

Замислившись на мить, Цзі Цінцін поклала гаманець назад у сумочку. Вона вирішила прийняти картку.

— ...Дякую, що купили мені весь цей одяг сьогодні, — вона все ще почувався трохи збентеженою, адже він витратив на цю покупку більш ніж пів мільйона юанів, а шкіряний пасок, який купила вона, ледь дотягував до десяти тисяч. У порівнянні вона виглядає якоюсь підступною скупердяйкою, тому тепер Цзі Цінцін турбувалася, чи не перетвориться її щедрий подарунок на непотріб.

— Не варто подяки. Якби ти одразу скористалася моєю карткою, я був би щасливіший.

«Це він, мабуть, про оплату чоток говорить», — подумала Цзі Цінцін.

— Я зробила це лише для того, щоб порадувати дідуся. Уявіть, як дідусь зрадіє, коли ми скажемо йому, що це подарунок від нас обох.

Лу Лісін силувано посміхнувся.

— О, так, зрадіє.

Цзі Цінцін замовкла. Чомусь посмішка Лу Лісіна виглядала якось неправильно.

Співробітник магазину приніс два келихи червоного вина.

Лу Лісін взяв їх і випив все одним духом.

Алкоголь допоміг тимчасово уповільнити його серцебиття. Він заплющив очі й поступово заспокоївся.

Лу Лісін поводився настільки дивно, що хоч Цзі Цінцін і не знала чому, все ж підсвідомо відчула, що, можливо, в цьому є її провина.

— Вибачте, — обличчя Цзі Цінцін сповнилося жалю. Вона тихо промовила, — Цього разу я свавільно прийняла рішення, не порадившись з вами. Гадаю... Схоже, я завдала вам чимало клопоту. Але не хвилюйтеся, це буде востаннє. Такого не повториться.

Лу Лісін відкрив очі й подивився на Цзі Цінцін. Йому дуже хотілося вилаяти її, щоб дати вихід своїм почуттям, але як тільки він побачив щирий вираз її обличчя, знову зітхнув:

— Забудь, ти в цьому не винна.

Цзі Цінцін уже підготувалася до того, що на неї зараз нагримають, і зовсім не очікувала, що Лу Лісін так легко спустить їй це діло з рук усього лише після пари слів. Тому, примруживши очі, вона засяяла усмішкою:

— Дякую, чоловіченьку.

[ Бали життя: +1. Поточна тривалість життя: 11 годин ].

Значить, як все в порядку, то «пане Лу», а як тільки проблеми — «чоловіченьку».

Ха! Ці жінки!..

***

Куплений одяг швидко спакували, й вони вдвох покинули торговий центр та разом попрямували додому, під саму зав’язку забивши багажник автомобіля здобутками сьогоднішнього шопінгу.

Щойно вони повернулися додому, Цзі Цінцін дбайливо передала скриньку з сандалового дерева з низкою нефритових чоток старійшині Лу.

— Дідусю, поглянь, це наш спільний тобі подарунок.

Побачивши скриньку, старий на мить трохи завмер від здивування. Він подивився на Цзі Цінцін, потім на свого онука:

— Ви купляли це разом?

— Так, ми купили вдвох.

Погляд старійшини Лу затримався на них, а очі, здавалося, до краю сповнилися усмішками:

— Чудово! Я дуже радий бачити, що ваше подружжя так шанобливо ставиться до старших, тому із задоволенням приймаю ваш подарунок.

Старий узяв скриньку, відкрив і, побачивши низку з сорока дев’яти намистин із високоякісного нефриту, відчув ще більше задоволення.

— Тітонька Пей, — Цзі Цінцін вручила економці вишукану скриньку для коштовностей. — Я вибрала для вас це намисто. Сподіваюся, воно вам сподобається.

Тітонька Пей знітилася від такого неочікуваного прояву прихильності:

— Ох, панночко, невже ви... Чому ви купили мені подарунок? Це надто витратно!

— Дякую за всю ту турботу, якою ви оточили мене за ці дні. Будь ласка, прийміть це, — Цзі Цінцін наполегливо сунула скриньку з намистом в руки економки.

Тій не залишилось нічого іншого, як тільки прийняти подарунок:

— Красно дякую.

Деякий час старійшина Лу милувався чотками, але потім звернув увагу на велику кількість пакетів різного розміру, які приніс слуга.

— Це..?

Лу Лісін пояснив:

— Це одяг, який я купив для Цінцін.

Старійшина Лу і тітонька Пей перезирнулися. Обидва виглядали так, наче раптом щось усвідомили.

Невже цей хлопчина нарешті навчився дбати про інших?!

// П.п.: Щоб стала трохи зрозуміліша вся ця метушня навколо подарунків, маю зазначити, що прописані до найменших дрібниць церемонії щодо багатостороннього обміну подарунками між нареченими та їхніми батьками є дуже важливою складовою традиційного китайського весілля. Якість подарунків була першим сигналом про ставлення одне до одного самих наречених, які часто були малознайомі до весілля, а також сильно впливала на майбутні стосунки між молодятами та старшим поколінням родини. Хоча зараз мало хто дотримується цих церемоній в повному обсязі, але старше покоління все ще дуже чутливе до таких питань.

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені новели рідною мовою!