Розділ 28.1

ГЛАВА 28.1

Те, як Лу Лісін відносив Цзі Цінцін до їхньої кімнати, ненадовго налякало старійшину Лу та тітоньку Пей. Вони вже подумали, що з невісткою трапилося щось серйозне, але незабаром зітхнули з полегшенням, вислухавши пояснення Лу Лісіна.

Після того, як він вклав дружину в ліжко, дідусь покликав Лу Лісіна до свого кабінету.

— Лісіне, я викликав тебе сьогодні, тому що хочу обговорити стосунки між тобою та Цінцін.

— Слухаю тебе.

Дід з онуком сіли на диван.

Старий стиснув у руках низку з сорока дев’яти нефритових намистин, які йому подарували Цзі Цінцін з Лу Лісіном. Після миті роздумів він сказав:

— Відколи ти прийшов до тями в лікарні, я намагався не набридати тобі розмовами, а зараз тебе важко застати вільним, тому тільки тепер я запитую про твої почуття до Цінцін. Що ти думаєш про цю дівчинку?

— Дідусю, ти...

— І не треба мені тут хвостом крутити. Просто чесно скажи, як ти до неї ставишся?

Лу Лісін на мить замовк.

Старий Лу подивився на вираз обличчя онука, з яким Лу Лісін намагався підібрати слова, та зітхнув:

— Того дня, коли ми повернулися з лікарні, в присутності Цінцін я запитував тебе, чи готовий ти одружитися з нею та піклуватися про неї до скону. Й ти тоді сказав, що згоден.

— Так, я погодився.

— Тепер, після того, як ви двоє кілька днів провели разом, чи зрозумів ти, якою є ця дівчина?

Лу Лісін ненадовго замислився:

— Вона чудова. Доволі розумна й добра. Хоча іноді може бути дещо недоладною, але вона життєрадісна й порядна. Дійсно хороша дівчина.

— Тобто ти не відштовхуєш її?

— Я не відчуваю огиди.

Старійшина Лу кивнув:

— Ти готовий прийняти її від щирого серця?

Лу Лісін опустив очі. Довгі вії приховали нотку ніжності у його погляді:

— Вона дійсно чудова.

Хоча часто Цінцін була доволі галасливою, але порівняно з іншими жінками, з якими йому доводилося спілкуватися раніше, Лу Лісін мав визнати, що з нею йому було найкомфортніше.

Йому не треба було сильно напружуватися, щоб ладити з нею, а пару раз він навіть почувався задоволеним і розслабленим біля неї.

— Я дав тобі трохи часу, щоб познайомитися з нею, і думаю, що за ці кілька днів Цінцін також отримала загальне уявлення про твій характер. Вона твоя дружина, і вона буде тією людиною, з якою ти проведеш залишок свого життя. Якщо десь в глибинах твого серця є хоч куточок, який ненавидить її та не хоче приймати її як дружину, то у вас обох не буде щасливого майбутнього. Натомість вона буде марно страждати, залишаючись з тобою. Тоді я не буду примушувати її залишатися в родині Лу.

Сіпнувши бровами, старий усміхнувся й продовжив:

— Я мав схожий досвід. З твоєю бабусею було так само. Хоча це був шлюб за домовленістю, навіть без натяку на кохання, після місяця спілкування, вона вже більше не могла триматися від мене осторонь. Але в її серці залишалася частка неприйняття мене, навіть краплинка ненависті, тому ми не змогли одразу бути разом.

Лу Лісін знав, що дідусь, як і всі старигані, у вільний час любив згадувати минуле та розповідати про свої молоді роки.

— Але якщо ти справді готовий прийняти її, тобі слід підготуватися й засватати її за всіма правилами.

— Засватати?

— Звичайно! Не кажи мені, що ти збираєшся дозволити Цінцін жити в родині Лу до кінця її життя, не давши їй офіційного статусу? Ти маленький негідник! Хіба ми з бабусею так тебе виховували? Хіба ти не знаєш, наскільки важлива репутація невинної дівчини? Вона вже живе з тобою в одній кімнаті, навіть не маючи статусу дружини в очах людей, а ти навіть не думав влаштовувати весілля?

— Дідусю, я не це мав на увазі. Просто я відчуваю, що це... трохи несподівано.

— Яке ще несподівано? Є речі, які важливо робити правильно від початку. Хоча ви живете разом, факт вашого одруження поки що не розголошується стороннім. Але в неї також є батьки, родина. Якщо ви одружуєтесь, це не може стосуватися лише вас двох. Це об’єднання двох родів. Вона твоя дружина. Її батьки — твої батьки. Й чим раніше ви зіграєте весілля, тим менше пліток про вас гулятиме.

Родина Цзі Цінцін...

Лу Лісін почувався дещо збентеженим, та водночас йому було трохи цікаво дізнатися, в якій родині пройшло дитинство Цзі Цінцін.

— За результатами моєї перевірки, Цінцін дуже шаноблива дитина. Вона постійно підтримувала родичів фінансово протягом багатьох років. Тобі варто обговорити це з нею та визначити час, коли краще відвідати її родину.

Лу Лісін відкрив рота, щоб щось сказати, але Старий Лу негайно перебив його.

— Твоя робота почекає. Невже компанія прийняла стільки людей, щоб вони дарма свій хліб їли? У тебе сотні співробітників, чому ти все вирішуєш сам? Це було прийнятно, поки ти був одинаком, але не тепер, коли у тебе є сім'я. Ти не можеш ігнорувати дружину й сидіти на роботі цілими днями. Повертайся з роботи вчасно й залишайся вдома у вихідні, а не так, як раніше: з роботи повертався ледь не на світанку, а ще до сніданку вже знов йшов — так, що ми тебе по півмісяця не бачили.

Побачивши, що онуку нема, що сказати у відповідь, старійшина пильно поглянув на нього й продовжив:

— Всі гроші не заробиш. Така велика компанія, що не збанкрутувала, поки ти цілий місяць провів у лікарні, переживе твою відсутність ще кілька днів. Не переймайся про це.

Вислухавши настанови старого, Лу Лісін міг лише безпорадно зітхнути:

— Не хвилюйся, дідусю, я обов’язково обговорю це питання з Цінцін.

— Що ж, тоді вважатиму це питання вирішеним, — сказав старійшина Лу, перебираючи в руці нефритові чотки. — Ви вдвох можете самі обговорити деталі. Ви вже дорослі, тож впораєтеся і без моєї допомоги.

Лу Лісін підвівся:

— Якщо більше питань немає, то я піду.

Старійшина махнув рукою, відпускаючи його. На обличчі старого з’явилася задоволена усмішка.

Лу Лісін вийшов з кабінету, і щойно він відчинив двері, як зіткнувся зі старою економікою.

— Тітонько Пей, що це ви...

Та зазирнула до кабінету, загадково посміхнулася Лу Лісіну, зачинила двері кабінету й, знизивши голос, запитала:

— Чи старий пан поговорив з вами про те, що треба як слід засватати вашу дружину?

Лу Лісін кивнув.

Усмішка тітоньки Пей стала ще ширшою:

— Я так цього чекала! А щоб вам допомогти, заздалегідь вже приготувала належні подарунки для батьків нареченої. І можете бути певні, я обрала гарні речі, які не зіпсуються швидко*, тому можете спокійно обирати будь-яку дату для візиту.

// П.п.: Значну частину подарунків під час сватання традиційно складала їжа: торти, цукерки, вина, м’ясні страви тощо.

Тітонька Пей піклувалася про Лу Лісіна більшу частину свого життя. За всі ці роки вона так і не одружилася й не мала дітей, тож вже давно ставилася до нього, як до свого сина. Її єдиним бажанням було побачити, як він створить власну сім’ю, але оскільки Лу Лісін був надто зайнятою людиною, знайти дружину для нього було непросто. Тож тепер вона була готова докласти всіх зусиль для підготовки цього весілля. До того ж тітонька Пей відчувала, що як і будь-який чоловік, Лу Лісін просто не зможе подбати про все необхідне самостійно.

Лу Лісін розумів добрі наміри тітоньки Пей, тому лише безсило посміхнувся:

— Дякую за вашу турботу.

— Не варто мені дякувати, юний господарю. Краще владнайте цей шлюб якнайшвидше. Вам все одно доведеться пояснити ситуацію старійшинам її роду. Та й її статус дружини має отримати підґрунтя. Що б ви не говорили, скільки б не робили для дружини, ніщо не зрівняється з повноцінним весіллям.

— Не хвилюйтеся, я знаю, що повинен робити.

Тітонька Пей пішла, цілком задоволена його відповіддю.

Лу Лісін повернувся до свого кабінету й ще раз переглянув резюме Цзі Цінцін, яке він отримав з «Тянью Ентертеймент».

Батьки живі, є молодші брат і сестра, сім'я середнього достатку.

Знайомство з батьками...

Лу Лісін покрутив у голові ці слова на всі боки, дивлячись на фото родини з п’яти осіб, й надовго занурився у мовчанку.

***

Близько третьої години дня Цзі Цінцін прокинулася, почуваючись одурманеною.

Вчора вона була надто схвильована через майбутню роботу й довго не могла заснути. Сьогодні через «візит тітки» з раннього ранку й протягом всього дня її мучив біль. Ще й вся ця біганина по компанії та студії... Невдовзі після того, як вона сіла в машину Лу Лісіна, повіки стало просто неможливо втримати.

Вона перевернулася на інший бік і знову заснула. Коли вона прокинулася наступного разу, була вже четверта година й сонячне світло за вікном почало потроху тьмяніти.

На телефоні її чекало повідомлення від Лу Лісіна у WeChat: «Ти прокинулась?».

Цзі Цінцін відповіла: «Прокинулась».

Потім вона відклала телефон вбік та пішла у ванну. Повернувшись, вона вже зібралася знов перевірити телефон, коли раптом прочинилися двері й Лу Лісін увійшов до кімнати.

— Тобі вже краще?

Цзі Цінцін згадала їхнє інтимне зіткнення в машині й почервоніла.

— Так, набагато краще.

— Це добре, бо я хочу дещо з тобою обговорити.

Лу Лісін зняв піджак, відкривши білу сорочку. Ретельно зав’язана краватка була підтягнута під саму шию, а охайні штани підкреслювали його й без того довгі ноги. Навіть просто розслаблено стоячи без діла, він був такий гарний, що очей не відвести.

— Щось сталося?

— Дідусь попросив мене поговорити з тобою та призначити дату офіційного знайомства з твоїми батьками, — Лу Лісін зробив паузу. — Я знаю, що ви, люди шоубізнесу, не любите розголошувати свій сімейний стан, тож якщо ти теж хочеш це приховати, то саме весілля ми можемо відкласти.

— Знайомство з батьками? Весілля? Так скоро?

В глибині погляду Лу Лісіна заклубочилась темрява:

— Ти не хочеш?

Цзі Цінцін з силою похитала головою.

Звичайно, ні! Як вона могла хотіти?

Вона перевтілилася зовсім недавно й ще не дізналася як належить, що за родину мала попередня власниця тіла. Як вона могла привести Лу Лісіна до батьків, яких і сама ще не бачила?

В неї не вистачало сміливості привести його додому без будь-яких приготувань.

У романі було небагато подробиць про родину Цзі Цінцін. Вона неясно пам'ятала, що її персонаж походив зі звичайної сім'ї, і вони, здається, мали якусь величезну діру в бюджеті. Цзі Цінцін доводилося наполегливо працювати, щоб заповнити цю діру, відправляючи додому майже всі гроші, зароблені в шоубізнесі. Але, схоже, це була діра того типу, яку швидко заповнити неможливо.

З очей Лу Лісіна остаточно зник вираз очікування, м’язи обличчя напружились, а тон раптом похолоднішав.

— Чому не хочеш?

На мить Цзі Цінцін відчула, що родина первісної власниці тіла являє собою суцільний головний біль, але вона не могла сказати цього Лу Лісіну, тому промовила:

— Моя родина... трохи складна. Тому я якось виділю день, щоб відвідати їх і... спочатку сама поговорю з батьками, — вона підняла очі на чоловіка. — Я так довго була самотня, тож не можу отак просто привести тебе й сказати, що одружуюсь. Це було б надто несерйозно.

Лу Лісін на мить застиг:

— Несерйозно?

— Ми ж не можемо бути єдиною стороною, яка готується до візиту. Принаймні спочатку я маю повідомити батьків, щоб вони теж мали змогу підготуватися.

Лу Лісін підняв брови:

— Гаразд. Тоді тобі доведеться владнати це питання.

Цзі Цінцін розсіяно кивнула.

Діставши свій мобільний телефон, вона довго вагалася над номером із підписом [Мама], так і не спромігшись набрати його.

Родина первісного власника тіла була для неї абсолютно чужою, й вона ще не була готова зіткнутися з групою незнайомців і назвати їх своєю родиною.

Проте Лу Лісін правильно сказав: з батьками таки доведеться зустрітись.

Обмірковувавши це кілька разів, Цзі Цінцін нарешті набралася сміливості, щоб зателефонувати матері, аж раптом її телефон задзеленчав.

Абонент: [Мама].

Цзі Цінцін мимоволі підняла слухавку.

— Привіт, Цінцін, це мама.

— ...Мамо, чому ти подзвонила? Щось трапилось?

— Трапилось! Ще й як трапилось! — мама Цзі не помітила паніки в голосі Цзі Цінцін. Вона посміхнулася й продовжила. — Слухай, скільки часу минуло з тої пори, як ти надсилала додому гроші? Твоїм молодшим братові й сестрі потрібні гроші на університет, хронічна хвороба твого батька знову дається взнаки, ще й стіна у вітальні протікає. Я звернулася до ремонтно-будівельної компанії, і ти знаєш, шо? Ти не уявляєш! Той хлопчисько заявив, що треба всю стіну міняти й запросив сті-ільки грошей!.. Ох-ох! Це все наша провина! Ми такі безталанні...

— Добре, я надішлю тобі грошей пізніше.

Мама Цзі зазвучала ще радісніше:

— Це чудово! Звісно я почекаю на твій переказ. Й от іще що. У тебе є час завтра? Ти вже давно не була в нас у гостях, приходь завтра вдень — пообідаєш, поспілкуєшся з родиною.

— Завтра в обід... я вільна.

— От і добре, значить завтра опівдні ми чекатимемо на тебе вдома. Тільки приходь трохи раніше, гаразд?

— Добре, я приїду раніше.

— Гаразд. Ти, мабуть, зайнята, тож я кладу слухавку.

Цзі Цінцін припинила розмову та взялася перевіряти свої банківські перекази в телефонному застосунку. Виявилося, що Цзі Цінцін щомісяця переказувала родини по 300 000 юанів* чи близько того.

// * П.п.: На липень 24-го року це більш ніж 1,6 млн грн. Щомісячно. Такі бідні-біднісінькі 😤

Поміркувавши над цим, Цзі Цінцін вирішила поки що не переказувати гроші. Оскільки вона планувала завтра навідатися до родинного будинку, неважливо, відправить вона їх сьогодні чи завтра. Перш ніж віддавати гроші, вона хотіла на власні очі побачити ситуацію вдома.

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені новели рідною мовою!