Розділ 30.1

ГЛАВА 30.1

Ледве вони зайшли в ліфт, як Цзі Цінцін поспішно натиснула кнопку, що зачиняла двері. Однак, коли вони вже майже стулилися, між ними раптом просунулася рука.

Ліфт, який мав зачинитися, знову відкрився.

Перед ліфтом стояв Ю Ян і важко дихав, розглядаючи пару всередині. Коли його погляд впав на Лу Лісіна, напівзакритого фігурою Цзі Цінцін, він різко втягнув в себе холодне повітря.

Щойно, перш ніж дівчина відтіснила його, він лише нечітко побачив постать, яка здалася йому трохи знайомою. Ю Ян не зміг одразу пригадати, хто це, проте, коли він присів, щоб взутися, в його голові раптом наче лампочка спалахнула.

Ю Ян був впевнений, що ця здогадка не може бути правдою, але його тіло рухалося швидше за мозок. Він мимоволі бігом кинувся до ліфта і заблокував його двері перш ніж вони зачинилися.

— Лу... — Ю Ян зробив крок вперед, намагаючись увійти до ліфта.

Але Лу Лісін сердито зиркнув на нього:

— Геть.

Ноги Ю Яна наче кригою скувало. Ледь ступивши правою ногою всередину ліфта, він подався назад.

— Ану стій! — пролунав різкий і пронизливий голос. Двері ліфта, які вже почали зачинятися, хтось знову штовхнув у сторони.

Біля ліфта стояла матінка Цзі. Вона поставила одну ногу між дверима, щоб не дати їм зачинитися, й поглянула на Лу Лісіна, якого Цзі Цінцін тримала за руку. Якийсь час вона розглядала його з голови до ніг.

Глибокий погляд Лу Лісіна також оцінював матінку Цзі.

Запала тиша.

Лише після того, як пролунав попереджувальний сигнал ліфта, матінка Цзі перевела погляд на доньку й запитала:

— Цінцін, хто це?

Дівчина завагалася, розриваючись між «друг», «колега», «хлопець» та «чоловік».

Тоді заговорив Лу Лісін:

— Вітаю, тітонько, я хлопець Цінцін.

— Хлопець? — посміхнулась матінка Цзі. — Ну, якщо ти її хлопець, то заходь, пообідай з нами.

Її тон був не надто ввічливим, в ньому навіть прозвучали глузливі нотки.

— Як же я можу відмовитись?

Погляд матінки Цзі пішов далі й зупинився на Ю Яні:

— Ай-я, Ю Яне, поглянь на себе, ти стільки часу витратив, щоб дістатись до нашого дому! Як ти можеш піти, навіть не доївши? Тато Цзі спеціально для тебе приготував кілька крабів*. Як ти можеш піти, навіть не скуштувавши їх? Заходь, заходь, з’їж хоч пару, — з цими словами вона підштовхнула Ю Яна назад до входу в квартиру. Той обернувся, не зводячи очей з Лу Лісіна.

— Ох, надто ми вже з батьком балували Цінцін з самого дитинства. Вона виросла така свавільна! — продовжувала матінка Цзі в пів голосу торочити до Ю Яна, не помічаючи його збентеження. — Але, будь ласка, зрозумій нас правильно. Цінцін виросла в такій простій родині, тож любить заводити друзів серед усіляких нікчем. З того, що я побачила, той хлопчина в ліфті такий самий — його й близько не можна порівнювати з тобою.

Ю Ян нарешті прийшов до тями, коли почув слова матінки Цзі. Без найменшого натяку на усмішку він вимовив:

— Ви перебільшуєте.

Та хто ж зможе зрівнятися з...

Юй Ян згадав, як старші в його родині постійно використовували Лу Лісіна за взірець, щоб дорікати йому. А він міг лише безпорадно усміхатись.

Нікого в їхньому поколінні не можна було порівнювати з Лу Лісіном, це дійсно так.

Тим часом у ліфті Цзі Цінцін розтисла долоню, якою тримала руку Лу Лісіна.

— Не раджу тобі туди йти. Якщо мої батьки зрозуміють, що ти багатий, вони не заспокояться, поки не обберуть тебе до нитки, — піднявши голову, Цзі Цінцін зустріла спантеличений погляд Лу Лісіна та зітхнула. — Мої батьки замолоду жили в злиднях й з тої пори бояться бідності. Зараз вони так сильно люблять гроші, що, дізнавшись про твоє багатство, точно вчепляться гірше за кліщів. Краще просто їх уникати.

Однак Лу Лісін усміхнувся:

— Оскільки я вже тут, то як можу не зайти?

Він вийшов з ліфта.

— Тоді не бери близько до серця те, що вони казатимуть! — Цзі Цінцін заклопотано кинулася за Лу Лісіном, подумавши, що варто заздалегідь усе чітко йому пояснити. — Вони просто думають, що сім'я Ю Яна багата, тому хочуть звести нас з ним разом. Але цей сучий потрох вже одного разу кинув мене. Спочатку увивався за мною, що твій барвінок, які тільки хитрощі не використовував, а коли я нарешті поступилася, вигнав мене. Нізащо не повірю, що оце він повернувся через добрі спогади про мене. Що ще за повернення блудного сина?!

Почувши це, Лу Лісін трохи насупився:

— То ти і Ю Ян...

— Це все в минулому. Хто в юності не помилявся? Мені просто не пощастило закохатися в останнього паскуду.

Лу Лісін тихенько мугикнув, погоджуючись.

Вони вдвох зайшли до квартири. Матінка Цзі ігнорувала їх, натомість опікуючись лише Ю Яном. Вона посадила його за стіл та поставила перед ним одразу обидві тарілки з крабами.

Лу Лісін сів навпроти Ю Яна й втупив у нього холодний погляд, а той опустив очі й натужно усміхнувся. Перед такою людиною він поводився набагато скромніше, ніж раніше.

— Ю Ян, що ти там казав? Чим займається твоя родина? А то ми часто чуємо від людей, наскільки відома «Чженсінь Інтернешнл», а самі до ладу і не знаємо — що це за компанія, чим вона займається?

З вимушеною посмішкою Ю Ян глянув на Лу Лісіна:

— Це просто звичайна інтернет-компанія.

— Інтернет? Невже інтернет зараз дає такі великі гроші? Ти такий молодий, а вже маєш статки у два мільярди! Та ти справжній чемпіон серед своїх однолітків! Ніхто може зрівнятися з тобою, — матінка Цзі глянула на Лу Лісіна й посміхнулася. — Ти ж хлопець Цінцін, так?

Лу Лісін кивнув:

— Так.

— Й чим же ти заробляєш на життя?

— Я працюю в технологічній компанії. Здебільшого оформляю деякі документи.

Цзі Цінцін, яка саме пила воду, коли почула відповідь Лу Лісіна, ледь не розприскала все, що було в неї в роті.

Опис Лу Лісіна був на диво доречним. Хіба він дійсно не працював з документами щодня з ранку до ночі?

— Оформлюєш документи? — погляд матінки Цзі став ще більш презирливим. — Тож ти просто дрібний клерк? Скільки ти можеш заробити за місяць? Чи зможеш ти взагалі прогодувати мою Цінцін?

— Я докладу усіх зусиль.

Матінка Цзі засміялася:

— Яким би старанним ти не був, хіба зможеш зрівнятися з Ю Яном? Ти хоч уявляєш, як живуть у його родині? Вони володіють маєтком, наймають прислугу, водіїв й витрачають на все це більш ніж триста тисяч щомісяця. А ти? За скільки років ти зможеш заробити ті триста тисяч?

Ю Ян перебив її:

— Тітонько, насправді це все належить моїм батькам...

— Але ж це саме твої батьки. Що належить батькам, належить і дітям. Дехто може хоч все життя надриватися на роботі, але ніколи не досягне такого багатства.

Ю Ян, наче на голках сидячи, не зводив очей з Лу Лісіна.

— Ну, добре, добре, досить базікати, — помітивши вираз обличчя Ю Яна, татусь Цзі неправильно його зрозумів, тож посміхнувся. — В такий щасливий день варто трохи випити. Цінцін тут недавно надіслала мені кілька пляшок хорошого вина, а я так і не зібрався його випити. Давайте відкоркуємо одну?

Навпроти Лу Лісіна Ю Ян почувався так, наче в нього вся спина в колючках, тож з ввічливою усмішкою кивнув у відповідь:

— Звичайно, скуштуймо.

Татусь Цзі дістав із бару пару пляшок з червоним вином, а матінка Цзі принесла кілька келихів. Вручаючи келих Лу Лісіну, вона навмисно підкреслила:

— Це Цінцін купила для нас таке гарне вино. Воно коштувало п’ятизначну суму. Ти маєш спробувати.

Вираз обличчя Лу Лісіна не змінився. Він злегка кивнув і сказав:

— Тоді сьогодні мені неодмінно треба його ретельно розсмакувати.

Татусь Цзі дбайливо розлив усім вино.

Цзі Цінцін зробила невеликий ковток. Це червоне вино сильно відрізнялося від гіркої та пекучої горілки чи дешевого пива, які вона зазвичай пила у минулому житті. Воно було запашне й мало м’який насичений смак, водночас солодкий і кислий, трохи гірко-солоний. Цей смак наче вибухнув в роті й заполонив усе піднебіння.

Який же смачний напій!

Матінка Цзі усміхнулася й запитала Ю Яна:

— Ну як? Правда ж, смачне вино?

Той кивнув і неохоче посміхнувся:

— Так, дійсно дуже добре вино.

— Ой, тільки не треба нахвалювати його лише з ввічливості! Звісно, це не таке хороше вино, як ті, що ви п’єте зазвичай, але вже чим багаті, тим і раді. Просто пий, скільки хочеш.

Потім матінка Цзі знову звернулася до Лу Лісіна:

— Ти коли-небудь раніше пив таке вино?

Лу Лісін поставив келих і чесно похитав головою.

Він справді ніколи раніше не пив вина з усього лиш п’ятизначною ціною за пляшку.

— Тоді сьогодні вважай, що тобі пощастило. Якщо тобі подобається, випий ще, адже варто тобі піти з цього дому і ти більше ніколи не скуштуєш такого вина.

Цзі Цінцін безпорадно глянула на матір:

— Це вино надто дешеве, він зазвичай такого не п’є.

Матінка Цзі, впевнена, що Цзі Цінцін просто намагається допомогти своєму хлопцеві зберегти обличчя, не звернула уваги на її слова.

— Нумо, Ю Яне, давай я тобі ще наллю.

— Дякую, тітонько, я й сам можу налити.

— Чого ти такий ввічливий, коли у нас в гостях? Можеш вважати це місце своїм другим домом!

Мати й батько Цзі дбали лише про Ю Яна, а Лу Лісін сидів збоку тихо, ні з ким не розмовляючи. Не зважаючи ні на що, він спокійно їв свою порцію, без жодного прояву збентеження.

А Цзі Цінцін повелася, як справжня ненажера. Навіть випивши три повних келихи вина, вона ніяк не могла зупинитися. До того ж її витривалість до спиртного, схоже, була не надто високою. Лу Лісін помітив, що її щоки розпашілися, а погляд трохи розфокусувався. Схоже, вона вже була напідпитку.

— Не пий багато, це вино доволі міцне.

Цзі Цінцін задурманено посміхнулася, навіть не думаючи брати його слова до уваги:

— Не хвилюйся. Це лише якихось три келихи. Я не сп’янію!

Й вона долила собі ще вина.

Лу Лісін спостерігав, як вона пила келих за келихом, але не став її зупиняти.

Всім треба час від часу випускати пар. Якщо надто довго щось ховати у глибині серця, то рано чи пізно просто захворієш.

Цзі Цінцін вже не могла пригадати, скільки келихів вона випила. Їй просто здавалося, що вино стає все солодшим, а тіло й розум — розслабленішими. Це змусило її пити келих за келихом, поки вона не сп’яніла настільки, що голова почала паморочитись. Перед очима все розпливлося, а повіки стали такими важкими, що ще трішки, й непереборно зімкнуться.

Зазвичай за столом люди п’ють, щоб трохи підняти настрій, але Цзі Цінцін зараз пила так, як п’ють з горя — щоб напитися до нестями.

// П.п.: В оригіналі краби, спеціально приготовані для Ю Яна, мають точну назву — китайські мохнорукі краби (Eriocheir sinensis, 大闸蟹), які раніше мешкали здебільшого у водах Жовтого моря і, напевно, вважались делікатесом. Але в останні роки ці доволі агресивні представники фауни розповсюдились по всьому світу. Їх можна зустріти навіть в українських водах. Не знаю, чи насправді вони такі вже смачні, але наші спеціалісти не радять вживати їх у їжу, оскільки ці краби часто стають переносниками легеневого сисуна — паразита, який вражає легені, а іноді й головний мозок людини. Коли прочитала про це, одразу подумала, що мама й тато Цзі, явно, зловживали м’ясом цих крабів й мають повний мозок тих сисунів 🤭. =============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені новели рідною мовою!