Розділ 33.1

ГЛАВА 33.1

Відповідь системи на звинувачення Лу Лісіна була цілком невинною:

[ Ви мене не запитували. ]

Зіпсований документ довелося викинути. Не змінюючи виразу обличчя, Лу Лісін зателефонував асистентці й наказав принести нову копію. За кілька хвилин вона увійшла до кабінету та поклала копію на стіл.

— Чи є в нас якісь плани, що потребують відвідати місто N найближчим часом?

Чень Цзін поправила окуляри на переніссі, опустила голову та переглянула на планшеті розклад Лу Лісіна:

— Таких планів на найближчий час немає, пане гендиректоре.

Попри те, що штаб-квартира корпорації планувала створити філію в місті N, економічний розвиток там нині був не надто добрим, тому саме Лу Лісін наклав вето на цю пропозицію під час наради.

— Які наші проєкти там є?

— Наразі корпорація не має інвестицій чи проєктів у місті N.

Лу Лісін насупився:

— Перевір, скільки в мене днів відпустки.

— Хвилинку, — Чень Цзін працювала асистентом Лу Лісіна з дня його входу в компанію, тому на цей момент цілком могла вважатися справжнім уособленням компетентності, якою має володіти особистий помічник. Вона швидко провела на планшеті підрахунки й, посміхнувшись, сказала. — Ви працюєте вже шість років практично без вихідних. За цей час у вас накопичилося сімсот три невикористаних святкових та вихідних днів. Однак за правилами компанії працівники можуть зберігати відгули лише протягом одного року. Таким чином, якщо підсумувати ваші невикористані відпустки за останній рік, то ви маєте право на сто двадцять днів відпочинку.

Сто двадцять днів — це ж третина року.

Після обчислення цього дивовижного числа Чень Цзін ледь не втратила самовладання. Вона знала, що її бос трудоголік, але шість років поспіль без жодної перерви — хто б повірив у таке?

— Гендиректоре Лу, скільки вихідних ви плануєте взяти?

Лу Лісін пригадав поточні справи. Контракт, необхідний для найважливішого нині проєкту, він вже підписав. Подальші деталі можна було передати підлеглим — мають впоратися навіть без його контролю. Більше великих проєктів, що потребували б його участі, у компанії наразі не було.

— Я візьму один тиждень, починаючи з завтрашнього дня.

— Добре, — Чень Цзін зробила відповідний запис.

— Також допоможи мені забронювати місце на найближчий рейс до міста N на завтрашній ранок.

[ Попередження про смерть! Будь ласка, повечеряйте разом з вашою дружиною, Цзі Цінцін, протягом двох годин. За відмову або провал місії з вас буде знято 10 балів життя. ]

Шкряб...

Документ під ручкою Лу Лісіна знову був зіпсований.

— Підготуй мені нову копію цього документу. А також замов квитки до міста N на сьогоднішній вечір. І чим швидше, тим краще.

Чень Цзін уявлення не мала, чому Лу Лісін раптом передумав і вирішив брати квитки на вечір. Але обміркувавши те, як він змінював час відправлення знову і знову, вирішила, що справа, ймовірно, дуже важлива.

— Добре, я негайно зроблю це.

Тим часом Лу Лісін усіма силами намагався зберегти спокій.

Виконати цю місію було просто неможливо. На цей момент у нього залишалось двадцять два бали життя, але після провалу місії та вирахування десяти балів залишиться лише дванадцять. Якщо він не спатиме в одному ліжку з Цзі Цінцін, під час нічного сну бали також втрачатимуться. А отже йому було конче потрібно дістатися до міста N ще сьогодні.

Інакше його життя буде під загрозою.

Як тільки Чень Цзін пішла, Лу Лісін взявся писати електронного листа віцепрезиденту компанії, щоб повідомити про свою відпустку.

Ледь дописавши та відправивши листа, він рвучко підвівся, підхопив піджак, вийшов з кабінету та швидко попрямував до виходу з офісу. На порозі його зустріла Чень Цзін, яка саме збиралася увійти, але тепер була змушена розвернутися й майже бігти за ним.

— Гендиректоре Лу, ось документи, — вона передала щойно надруковані аркуші Лу Лісіну. Той забрав ручку й папери та прямо на ходу розмашисто розписався на останніх сторінках.

— Що з авіаквитком?

— Я забронювала вам місце на рейс о 19:30, а також організувала бронь у готелі. Вас зустрінуть одразу після прибуття. І ваша заява про відпустку також вже готова.

Лу Лісін на мить зупинився.

— Забронюй мені той готель, де зупинилась команда «Тянью».

Дещо приголомшена Чень Цзін відповіла:

— Гаразд.

Лу Лісін кивнув на прощання й увійшов до ліфта.

— Чень Цзін, я правильно почула? Гендиректор Лу пішов у відпустку?

— Схоже, в нього виникла якась термінова справа в місті N.

— О Боже! Я працюю в компанії вже три роки й за весь цей час жодного разу не бачила, щоб гендиректор Лу брав вихідні, окрім новорічних свят. Наскільки ж важливою повинна бути ця справа?

— Що вже говорити про три роки? Я працюю тут понад шість й то ніколи не бачив, щоб гендиректор Лу давав собі відпустку!

— А ви не знаєте, що трапилась?

— Та хто ж зна...

***

Дорогою до аеропорту Лу Лісін зателефонував дідусю, щоб повідомити що він вирушив до міста N. Старійшина Лу звик довіряти рішенням онука, тому не розпитував багато, а лише побажав щасливої дороги та порадив добре піклувався про себе.

Літак злетів о пів на восьму. Після майже чотирьох годин подорожі Лу Лісін нарешті приземлився у місті N. Близько одинадцятої вечора він вийшов з аеропорту й поїхав машиною до готелю.

Тим часом Чень Шуї надіслав йому розклад Цзі Цінцін, який Лу Лісін отримав як тільки ввімкнув мобільний телефон. До готелю, де розташувались співробітники «Тянью», Лу Лісін прибув вже близько дванадцятої.

Він не був упевнений, чи не спить ще Цзі Цінцін, тому подзвонив її агенту, Цинь Юе.

Той був саме зайнятий обговоренням із помічником режисера деталей повернення Цзі Цінцін до знімальної команди, тож, отримавши дзвінок з невідомого номера, не звернув уваги й просто скинув його.

Тоді Лу Лісін набрав номер Цзі Цінцін. Цього разу на дзвінок відповіли, але не сама акторка, а одна з її помічниць.

— Вибачте, але сестричка Цінцін зараз не може відповісти.

— Це Лу Лісін.

Вень Жоу, асистентка Цзі Цінцін на мить закам'яніла від здивування, коли зрозуміла, з ким розмовляє. Її мозок застиг секунди на три, перш ніж вона змогла глибоко вдихнути прохолодне повітря й вимовити:

— Гендиректоре Лу!

Лу Лісін забрав у реєстратора ключ-карту від свого номера й зупинився, чекаючи на ліфт.

— Що робить Цзі Цінцін?

— Вона... у душі.

— В якому номері?

— 2109.

Ліфт прибув, тож Лу Лісін, мугикнувши, поклав слухавку і натиснув двадцять перший поверх.

Зупинившись біля дверей з номером 2109, Лу Лісін постукав.

Вень Жоу відчинила двері, і її серце мало не зупинилося, коли вона побачила за ними Лу Лісіна.

Коли відповідала на дзвінок, вона вже зрозуміла, що між ним і Цзі Цінцін щось відбувалося. Але вона ніяк не очікувала, що Лу Лісін з'явиться сьогодні в їхньому готелі!

Він стояв прямо під дверима!

Вони ж тільки сьогодні ввечері приїхали! Що могла означати його присутність?

Тільки те, що гендиректор Лу слідував за ними практично по п’ятах!

— Гендиректоре Лу... В-в-ви, цейво...

Лу Лісін зробив крок вперед, впевнено вступаючи на жіночу територію. Вень Жоу мимоволі відступила вбік, даючи йому дорогу.

— Я тут у відпустці, — заявив Лу Лісін, не змінивши виразу обличчя. Його очі обвели кімнату. — Вона досі у ванній?

Вень Жоу кивнула.

— Чому так пізно?

Асистентка усміхнулася:

— Сестричка Цінцін завтра має приєднатися до знімальної команди, тому весь вечір перечитувала сценарій та тренувала зі мною репліки. І ми дещо затримались.

— Тобі варто повернутися у свій номер і відпочити.

Вень Жоу глянула на чоловіка, потім тривожно подивилась в бік ванної кімнати. Вона не впевнена була що їй краще зробити — піти чи ні.

Поспостерігавши за нею, Лу Лісін спитав:

— Маєш тут іще справи?

— ...Та ні, нічого. До побачення, гендиректоре Лу, я вже йду, — і з цими словами вона швидко вислизнула з кімнати.

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені новели рідною мовою!