Розділ 46.1

ГЛАВА 46.1

// Особлива подяка спонсорці глави, пані Валентині Коноваловій. //

Фільмування продовжувалося повним ходом.

Цього разу потрібну сцену пройшли надзвичайно гладко. Коли Шень Вейвей піднесла піалу з рідкою кашею до рота Цзі Цінцін, режисер Чжоу аж подих затамував. Він боявся, що ця бісова посудина знову перекинеться. Та, на щастя, цього разу дія пішла як по маслу й сцена була знята з першого дублю. Цзі Цінцін вбила персонажку Шень Вейвей й покинула її в дров’яному сараї. Сцена закінчилася крупним планом її обличчя, яке поступово суворішало.

— Стоп! Знято! — яскраво посміхнувся режисер Чжоу. — Цінцін, гарна робота, так тримати! А також, Вейвей, вітаю із завершенням знімання!

Цзі Цінцін зітхнула з полегшенням і потерла заклякле обличчя.

— Дякую, режисере Чжоу. Дякую всім за старанну працю.

Шень Вейвей встала й виплюнула з рота штучну кров. Вона прийняла від одного з робітників рушник і воду та нашвидку вмилася.

— Дякую, режисере Чжоу. Також дякую всім за допомогу протягом цих днів. Дозвольте мені сьогодні пригостити вас всіх обідом.

Якби Шень Вейвей сказала ці слова пів години тому, ймовірно, мало хто відгукнувся б на її пропозицію. Зрештою, вона зіграла у цьому проєкті настільки незначну роль, що навіть вбивство її персонажа навряд чи могло викликати резонанс серед глядачів.

Але тепер все змінилося.

Тепер усі знали, що Шень Вейвей — дівчина рідного брата Лу Лісіна. На додачу, з того, що Лу Літін прийшов сьогодні забрати Шень Вейвей було зрозуміло, що їхні стосунки були дійсно близькі й вони зустрічалися не лише заради розваги.

Тільки-но Лу Літін зайшов до знімального павільйону, як Шень Вейвей швидко підійшла до нього й взяла за руку з широкою усмішкою:

— Літіне, я закінчила, але хочу пригостити всіх обідом. Поїдемо додому вже після цього, добре?

Після розмови з братом Лу Літін почувався трохи ніяково, але не став нічого говорити Шень Вейвей:

— Звичайно, без проблем.

Усмішка Шень Вейвей стала ще яскравішою. Вона обернулася до режисера та інших:

— Режисере Чжоу, дякую за вашу турботу та настанови протягом цього часу. Будь ласка, приходьте сьогодні ввечері. Брате Цзян Су, сестро Цзін’юн, будь ласка, приходьте також. Ви дуже мені допомогли, я щиро бажаю вам віддячити.

Цзян Су і Ці Цзін’юн відклали сценарії та, глянувши на Шень Вейвей, промовчали.

— Цінцін, ти ж прийдеш?

Цзі Цінцін, якій саме знімали макіяж, відчула гостре бажання закотити очі.

— Вибач. Я сьогодні зайнята.

Усмішка Шень Вейвей застигла. Почуваючись трохи самотньою вона вимушено посміхнулася:

— Зайнята? Це ж просто обід, він не займе багато часу.

Підійшов Лу Лісін і подивився на Лу Літіна.

— Мій рейс о другій годині дня. Ти їдеш зі мною.

— Але...

Лу Лісін суворо зиркнув на нього й між бровами Лу Літіна пролягла глибока тінь.

— Які ще важливі справи в тебе тут залишилися?

Шень Вейвей спробувала розрядити атмосферу, щоб допомогти Лу Літіну. З лагідною усмішкою вона сказала:

— Все гаразд. Я залишуся та сама пригощу знімальну групу обідом. Літіне, в тебе так багато роботи, тож повертайся першим.

Тим часом режисер Чжоу переглянув графік знімання. Сьогодні на другу половину дня було заплановано ще чотири сцени, і всі дуже важливі.

— Ах, Вейвей, у нас на сьогодні ще чимало сцен заплановано. Боюся, сьогодні у нас не буде часу на частування, — ці слова не залишили Шень Вейвей жодного шансу зберегти обличчя.

Але дівчина, здається, зовсім не переймалася тим, що режисер Чжоу практично зганьбив її, й з посмішкою відповіла:

— Все гаразд. Я сама винна, що не подумала про це. Тоді, як щодо такого: я пригощу всіх якось іншим разом, коли всі будуть вільні.

— Звичайно.

Цзі Цінцін підійшла до Лу Лісіна.

— Твій рейс о другій, але в мене заплановано ще кілька сцен пізніше, тому я не зможу провести тебе до аеропорту.

Лу Лісін мугикнув у відповідь, погоджуючись, і перевів погляд на режисера.

— Режисере Чжоу, будь ласка, й надалі дбайте про Цінцін.

Старий режисер не наважився б відмовити йому в такому проханні, тому одразу відповів:

— Звісно, не хвилюйтеся, пане Лу.

Лу Літін стояв поруч із Лу Лісіном, тримаючись якомога далі від Цзі Цінцін. Та навіть так він з першого погляду помітив на шиї та ключицях дівчини ледь помітні червоні сліди.

Він не міг бути певним стосовно походження цих слідів, проте його обличчя заціпеніло, брови насупилися, а в очах з’явився ледь помітний холод.

До павільйону зовні зайшов чоловік, щоб поквапити їх. Він був у строгому костюмі та виглядав незнайомо. Здавалося, це був хтось з підлеглих Лу Лісіна.

Він вклонився та сказав:

— Генпрезиденте Лу, машина вже чекає надворі. Нам потрібно йти.

Лу Лісін подивився на Цзі Цінцін та тихо сказав:

— Я вже піду.

Та кивнула без жодного натяку на небажання розлучатися в погляді й навіть помахала йому на прощання з усмішкою.

Добре, що він їде. Без нього вона зможе повністю зосередитися на зніманні, бо Лу Лісін більше не перетягуватиме на себе більшу частину її уваги.

Чоловік підняв брови:

— Ти така рада, що я поїду?

Цзі Цінцін постаралася вгамувати свою радість та вдати неохоту. Похитавши головою, вона урочисто промовила:

— Ні, я не можу спокійно дивитись, як ти йдеш. Насправді мені так сумно, що я зараз розплачуся.

Лу Лісін мало не засміявся через її лицемірний вигляд:

— Досить вже. Перестань прикидатися.

[ Попередження про смерть! Будь ласка, обіймайте на прощання свою дружину, Цзі Цінцін, протягом не менш як п’яти хвилин .]

— Обійми?

— До побачення, — сказала Цзі Цінцін і пошепки додала. — Тут забагато людей.

З цими словами вона обернулася та зібралася відійти. Однак Лу Лісін схопив її за зап'ястя, з силою притягнув до себе й міцно стиснув в обіймах.

Коли Цзі Цінцін раптом встромилася носом прямо йому в груди, її серце підскочило й забилося швидше.

Усі присутні на знімальному майданчику ніяково відвели погляди, багатозначно посміхаючись. Пара мала розлучитися доволі надовго, тож обійми були цілком нормальним явищем.

Стиснута сильними руками Лу Лісіна, Цзі Цінцін не могла вивільнитися ні на мить. Її щоки запалали рум’янцем. Вона простягнула руки та обійняла його у відповідь.

— Ну, добре, добре. Тобі варто поквапитись. Недобре вийде, якщо ти пропустиш свій рейс.

Однак Лу Лісін наче й не чув її слів.

— Гей, досить вже, — у Цзі Цінцін урвався терпець. Вона поплескала його по плечу, але Лу Лісін не поворухнувся.

— Кхм, тойво... — дуже своєчасно з’явився режисер Чжоу й сердито зиркнув на витріщак, що застигли дещо віддаля, тихенько посміюючись. — Цзін’юн, Цзян Су, нумо обговорімо ваші ролі. А ви і ви, вже все закінчили? Швидше готуйтеся до наступної сцени!

Більшість робітників знімальної групи досі стояли тут, нишком відстежуючи тривалість обіймів. Почувши слова режисера, вони поспішно зрушили з місця. Усі вдавали, що нічого не бачать, не чують і взагалі по самі вуха зайняті якоюсь роботою. Обличчя Цзі Цінцін почервоніло ще дужче, і вона, немов страус, втиснулася головою в плече Лу Лісіна.

— Що ти робиш? Можна подумати, ми більше не побачимося. Не більш як за два місяці... чи навіть, швидше, через місяць я повернуся.

— Не рухайся. Дозволь мені ще трохи тебе пообнімати, — тихо сказав Лу Лісін.

Але подумки він в цей час шалено спілкувався з системою. «Скільки часу минуло?!»

[ Не пройшло й трьох хвилин .]

Чоловік, що стояв позаду нього, незграбно кашлянув пару раз, щоб поквапити їх.

Тіло Цзі Цінцін заціпеніло. Вона спробувала опиратися, але Лу Лісін продовжив безжально притискати її до себе.

Обличчя Лу Літіна, що стояв трохи осторонь, зблідло, а кулаки міцно стиснулися. Якби не страх перед владою та впливом Лу Лісіна, він би давно вирвав цю жінку з обіймів брата!

Напевно Цзі Цінцін спокусила його! Як інакше його мудрий та могутній старший брат перетворився б на ось такого закоханого йолопа?!

[ Залишилася одна хвилина. ]

Знову почувся кашель.

Лу Літін більше не міг цього терпіти й суворо нагадав:

— Старший брате, тобі вже пора.

Лу Лісін продовжував міцно обіймати Цзі Цінцін. Його ніс був повністю заповнений ніжним ароматом її волосся.

За останні дні він став найзнайомішим запахом для нього.

Цзі Цінцін підняла голову і поклала підборіддя йому на плече. Вона почувалася безпорадною через те, що Лу Лісін перед від'їздом поставив перед нею таке складне завдання.

— То ти їдеш чи ні?

[ Час вийшов. Завдання виконано. Бали життя: +5. Поточна тривалість життя: 537 годин .]

Хватка Лу Лісіна на плечах Цзі Цінцін повільно послабилася й нарешті його руки опустилися.

— Я пішов.

Почервоніла як помідор Цзі Цінцін швидко відступила на три кроки назад, боячись, що він може викинути ще якогось коника, поки вони на публіці.

— Бувай.

Лу Лісін ще раз пильно подивився на неї, перш ніж розвернутися та піти. Кроки його довгих ніг були такими швидкими, що чоловікові в костюмі, який супроводжував його, довелося бігти підтюпцем, щоб не відстати.

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені новели рідною мовою!