Розділ 69.1

РОЗДІЛ 69. Яка ж бідолашна система — Малюк А

ГЛАВА 69.1

Протягом наступних тридцяти–сорока хвилин завдяки постійному галасові в інтернеті історія Цзі Цінцін та Лу Лісіна стала відомою практично всій мережі.

Тим часом десь далеко старий пан Лу у своєму маєтку з самого полудня не мав спокою: телефон дзвонив безперестанку, дзвінки йшли один за одним.

— Лу, стариганю, вітаю тебе з появою нової невістки в родині! А Лісін, цей хлопчина, — справний легінь! Таку гарненьку дівчину собі знайшов!..

— Пане, щиро вас вітаю! Таке велике свято! Коли все буде готове, обов’язково й мене повідомте...

— Старий Лу, ну це вже якось не по-товариськи! Така подія — і не сказав мені заздалегідь. Я тільки зараз дізнався. Добре ж ти вмієш секрети тримати!..

Післяобідній час, повністю присвячений отриманню привітань та спілкуванню, зірвав усі плани пана Лу на риболовлю. Вчергове поклавши слухавку, він насупився:

— Я ж іще жодних оголошень не робив, тож звідки вони... Як всі ці старигані дізналися?

Тітонька Пей засміялася і налила йому склянку води:

— Пане, щойно мені подзвонив молодий господар й розповів, що він разом із дружиною знімається в якомусь телешоу, тож там вони і оголосили про свої стосунки.

Старійшина Лу здивовано застиг, а потім знову усміхнувся:

— Цей хлопчисько... Що за шоу? Покажи мені.

Тітонька Пей, не припиняючи усміхатися, показала старому відеоролик із публічним зізнанням Лу Лісіна. Пан Лу надів окуляри й, уважно переглянувши запис, з’ясував, що саме його телефонний дзвінок «викрив» усю справу. Хоча саме Лу Лісін першим поставив питання щодо весілля, все одно всі сприйняли це так, ніби він «випадково проговорився».

Все ще усміхаючись, пан Лу вигукнув:

— От малий негідник! Знову мене надурив! Ну, почекай, хай тільки повернеться — я йому покажу! — та попри ці слова на його обличчі не було ані сліду гніву, лише усмішка. — Хм, це лише невеликий уривок. Маєш ще? А краще покажи мені цю передачу цілком.

— О, зачекайте хвилинку.

Тітонька Пей знайшла і відкрила пряму трансляцію програми. Без спеціальної обробки зображення виглядало трохи розмитим і віддаленим. На екрані було видно лише Лу Лісіна, який сидів на дивані й читав журнал. Час від часу він зупинявся, перевіряв телефон і відповідав на кілька дзвінків.

Старійшина Лу насупився:

— А де ж Цінцін?

— Здається, пані пішла прийняти душ. Молодята майже весь день провели на вулиці й втомилися.

Не встигла тітка Пей договорити, як у відео пролунав короткий скрик.

Ошелешений Лу Лісін одразу підвівся, підійшов до дверей ванної кімнати й тихо запитав:

— Що сталося?

Після довгої паузи з ванної долинуло «хух», і Цзі Цінцін відповіла:

— Все гаразд. Підлога занадто слизька — я ледь не впала.

— Будь обережнішою.

Після цього Лу Лісін повернувся на диван і знову розгорнув недочитаний журнал.

[ Господарю, я зобов’язаний нагадати вам , що ви вже давно не виконували щоденні завдання . Я знаю, що віднімання трьох балів на день для вас ніщо — достатньо лише, щоб Цзі Цінцін тричі назвала вас «чоловіченьком», — але це все ж таки три години життя . Чи не могли б ви хоч трохи з більшою повагою ставитися до цих трьох балів життя? А також до мене і завдань, які я вам даю? ]

Лу Лісін з місця не зрушив і навіть бровою не повів.

Малюк А рідко був настільки готовий до діалогу з ним.

[ Не варто настільки недооцінювати ці три години. Можливо, вони колись зіграють вирішальну роль. ]

Промовляючи подібне, Малюк А відчув себе дещо приниженим — його образ незворушної, відстороненої системи повністю розвалився.

Лу Лісін трохи примружився:

— Здається, раніше ти не був таким балакучим, га?

«Ще б пак! — подумав Малюк А. — Все через те, що тепер Цзі Цінцін постійно ласкаво називає тебе “чоловіченьку”, а то й взагалі “коханий”!»

Відчувши, що сенс його власного існування стає все менш значущим, Малюк А зрозумів, що повинен використати як логіку, так і почуття, аби тільки переконати Лу Лісіна.

Звісно, вголос Малюк А про ці побоювання нізащо не сказав би, але Лу Лісін проігнорував його мовчанку.

[ Господарю, запас життя замалий. Може, візьметеся за місію? ]

Лу Лісін холодно посміхнувся й голосно гукнув:

— Цінцін!

З ванної пролунав голос Цінцін:

— Що сталося, коханий?

Система, зціпивши зуби, видала:

[ Бали життя: +1. Поточна тривалість життя: 10 годин! ]

— Все гаразд, — відповів їй Лу Лісін.

Після цього він знову холодно посміхнувся: «Скільки там балів відніме провал місії?»

Сарказм у словах Лу Лісіна був очевидним. Невиконання місії призводить до віднімання балів життя? Ну-ну, віднімай, віднімай скільки хочеш.

Він глибоко вдихнув, розправляючи плечі. Його охопило відчуття тріумфу, адже він знову почувався господарем ситуації.

Малюку А страшенно кортіло вилаятися, навіть матюкнутися, але він стримався.

[ Ця місія дуже проста: вам лише потрібно протягом пів години змусити Цзі Цінцін одягнути ваш одяг. Скільки годин вона його носитиме, стільки балів життя ви отримаєте. Це ж така вигідна угода! ]

Лу Лісін промовчав й неквапливо перегорнув сторінку журналу, який тримав у руках.

З ванної долинув голос Цзі Цінцін:

— Любий, ти не міг би мені допомогти?

Лу Лісін підвівся:

— Що сталося?

Крізь двері Цзі Цінцін прошепотіла:

— Моя блузка впала на підлогу й намокла. Ти не міг би принести іншу?

— Зараз, зачекай трохи.

Він зайшов до кімнати Цзі Цінцін і почав перебирати речі в її шафі.

[ Ви можете зараз просто дати Цзі Цінцін одну зі своїх сорочок, і місія буде виконана. Яка чудова нагода! Це ж простіше простого! ]

Лу Лісін залишився байдужим і вибрав кремову блузу.

[ Пане Лу, зробіть мені ласку. Хіба то не я дав вам шанс вижити? ]

Лу Лісін зупинився на мить, спокійно обміркував ситуацію, а потім повісив блузу назад.

У його словнику ніколи не водилося поняття «знищити дощенту» — адже навіть миша, загнана в кут, здатна кота загризти. Що вже казати про систему, можливостей якої він зовсім не знав.

Повернувшись до своєї кімнати, він дістав із шафи власну білу сорочку й відніс її Цзі Цінцін.

У дверях ванної кімнати відкрилася вузька щілина, і з неї простягнулася рука з ніжною білою шкірою, вкритою крапельками води. Вона забрала сорочку з рук Лу Лісіна й зникла.

***

Цзі Цінцін оглянула одяг, який їй приніс Лу Лісін. Сорочка? Хіба вона привозила з собою сорочку, ще й таку велику?

Дівчина розправила одежину. Чим довше вона на неї дивилася, тим знайомішою та їй здавалася. Перевіривши розмір, вона зрозуміла: це ж сорочка Лу Лісіна!

Ну й навіщо він дав їй свою сорочку?

Цзі Цінцін тихо запитала у бік дверей:

— Ти, часом, не переплутав одяг?

Лу Лісін й оком не змигнув:

— Одягни поки що це.

— Хіба ти не міг принести щось моє?

— Я перебрав твою шафу, але там весь одяг трохи брудний.

Брудний?

— Невже не лишилося нічого чистого?

З-за дверей деякий час не було чути жодної відповіді.

Цзі Цінцін зітхнула, змирившись, і вдягла сорочку Лу Лісіна. Застібнувши останній ґудзик, вона поглянула на себе у дзеркало. =============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі . Смакуйте улюблені новели рідною мовою!