Розділ 80 — Повернення до Царства Демонів (8)

Я бачив лише щити, тому не міг підтвердити це безпосередньо, але це точно був він. Минуло не так багато часу з нашої останньої зустрічі, тож я й не подумав би, що ми знову зустрінемося.

Здавалося, він заспокоїв хаотичну ситуацію навколо просто своєю появою і неквапливо поставив запитання тим, хто вже замовк.

— Який зараз рівень загрози?

— За попередніми оцінками, перший.

— Попередніми? Ви ще не перевірили все як слід?

— Вибачте.

— Все гаразд. Просто покличте Бена.

— Так.

— Тоді... приберіть.

Ці слова були схожі на смертний вирок.

Щити, що були щільно зсунуті, розступились, і між ними з'явився Король Демонів.

Він зробив крок всередину, зачекав, поки щити знову з'єднаються в суцільну стіну, а потім застиг, подивився на мене та обережно відкрив рота.

— Аруте.

— ...

— Аруте, ти мене чуєш?

Я чув його, але не знав, що сказати спочатку.

Все зайшло надто далеко, щоб можна було просто впоратися з цією ситуацією.

— З такої відстані ти ніяк не можеш мене не чути, тож здається, ніби ти мене просто ігноруєш, але мені все одно варто це сказати, а тобі почути.

— ...

— По-перше, присутні тут тобі не вороги. Ніхто не збирається нападати на тебе, і тобі немає потреби когось зараз вбивати.

... Я знаю. Я знаю це. Я це дуже добре знаю.

Війна закінчилася, битви не відбувались, окрім особливих випадків, і я живу в реальності.

Звідки це взагалі взялось?

Коли я спостерігав, як Король Демонів тихо говорив до мене серйозним тоном, щоб заспокоїти, мені здавалося, що я ось-ось вибухну сміхом, тому тримав язика за зубами.

Король Демонів знову відкрив рота. Мені стало цікаво, як він інтерпретує моє мовчання. І...

— Тож заспокойся трохи і поклади ту пляшку алкоголю, яку тримаєш у руці...

— Королю Демонів! Я чув, ви кликали мене! Ви не постраждали...!

Ах, цей голос. Це Бен.

Чому він викликав лікаря? Він справді хотів мене відгамселити до смерті, а потім вилікувати...?!

Але поведінка Диявола була занадто доброзичлива, щоб так подумати. Він не з тих, хто вбиває когось з лагідною посмішкою на вустах... чи не так?

... чи не так?!

Поки я був у глибоких роздумах, Король Демонів, який наказав прибрати щити і приготувати мечі, холодно мовив, не відводячи від мене очей.

— Арут випив. Перевір, на якому він зараз рівні.

— Так, зрозуміло.

Які ще рівні?

Поки я схилив голову, слухаючи незрозумілу розмову, Бен вийшов уперед.

Він зробив крок уперед із серйозним виразом обличчя та поглянув на мене, ковтаючи суху слину. І перше, що він зробив, це опустив верхню частину тіла, злегка підняв руки у покірному жесті і мовив:

— Пане Аруте, я не ваш ворог.

Саме це він сказав.

Поки він це говорив, Бен не уникав мого погляду і не опускав піднятих рук.

Ніби я якийсь дикий звір... Ох, чорт, мабуть, в цьому і річ?

— Ну що ж, пане Аруте? Якщо ви мене чуєте, можете мені відповісти?

— ... так.

— !?

Бен завмер на місці від моєї неохочої відповіді. Те саме стосувалось і Короля Демонів поруч із ним.

Я був настільки шокований їхньою реакцією, що намагався зрозуміти, чи сказав я щось не так, але все, що я мовив, було «так».

Я відвів погляд та озирнувся навколо, дивуючись, що відбувається, але Бен, чиї очі були широко розплющені, заїкаючись промовив.

— П-пане Аруте...?

— Так.

— Пане Аруте?

— Слухаю.

— Угх, пане Аруте, ви говорите ввічливо...?

— Що? Звісно.

Я завжди намагався говорити ввічливо, тож я не розумів, про що вони.

— ... Гадаю, він не п'яний.

— Здається, так...

У цей момент хтось з них міг би пояснити мені ситуацію, але, здається, їм було не до цього.

Король Демонів і Бен залишили мене самого і почали серйозно перешіптуватись.

Час від часу вони обмінювалися різкими словами, такими як «неправдивий донос», «покарання» та «чи варто мені вбити», але це незабаром припинилося, і Диявол підняв голову та подивився на мене.

— Ти пив демонічний алкоголь?

— Я його не пив.

Нарешті я сказав це. Я відчував полегшення, але все ще трохи хвилювався про те, що буде далі. Справа стала такою масштабною, тож чи легко буде з цим впоратися?

Однак, всупереч моїм побоюванням, Король Демонів, який жодного разу не підвищував голос переді мною, і цього разу продемонстрував свою незмінну позицію. Він спокійно кивнув, ніби приблизно зрозумів ситуацію.

Не було жодних ознак гніву чи роздратування, спричинених раптовим хаосом.

— Добре... тоді як щодо того напою у твоїй руці?

— Він був тут. Це напій, широко відомий у людському світі, тож дивно...

— Королю Демонів, я думаю, він намагався випити його. Пан Арут нізащо не пройде повз алкоголь.

... що, що я намагався зробити?

Що ж, заради всього святого, Бен про мене думав? А як щодо Короля Демонів, який кивав головою?

Одне це вже було абсурдно, але слова командирки Другого загону Девелланії, яка перестрибнула через щити і увійшла в оточення, що мене здивувало, адже звідки вона дізналась про це місце і яка була її мета, були ще більше шокуючими.

— Схоже, Аруту нудно. Як щодо того, щоб дозволити йому вийти з замку на деякий час? Наприклад, хай вирушить зі мною до Другого міста купувати одяг...

Я засміявся, чітко відчуваючи абсурдність цієї ситуації, до якої призвело її несподіване зауваження.

Чорт. Вона думала, що я піду? Я планував залишатись у безпечному Замку Короля Демонів. І навіть якщо я піду кудись, то точно не з нею. Чому б це я мав?

Це був момент, коли я так думав.

***

Наступне питання ніби вдарило мене по голові.

Хто його задав?

— Хотів би ти піти до Другого міста з Девелланією?

— Що...?

Диявол.

Це була пропозиція, чи радше наказ, який пролунав лише через тиждень після того, як закінчився бурхливий інцидент із випивкою.

Я трохи заспокоївся, бо він не кликав мене цілий тиждень, але потім він заявився з такими словами. Як він посмів атакувати мене з такою ганебною затримкою.

Абсурдний інцидент із випивкою закінчився нічим. Я не пив тоді алкоголю, тож це був очікуваний результат.

Мені дуже подобалося те, що все закінчилося тихо, без жодних смертей, особливо без моєї, що суперечило природі демонів, яким треба відрубати комусь голову, щоб заспокоїтися, якщо вони вже встигли витягнути меч, але мені дуже не подобалась нинішня ситуація.

З Девелланією у Друге місто!

— Просто уяви, що це звичайна прогулянка. Але, замість того, щоб йти по прямій, зроби невеличкий гак по околицям.

— ... з командиркою Другого загону... тобто.

— Так.

— ...

Хіба я міг просто відмовитись?

— Краще сходити, поки є можливість.

Ніби помітивши мій схвильований вигляд Король Демонів підійшов до мене з посмішкою на обличчі.

Він не просто підійшов, а майже притулив губи до мого вуха, тримаючи мене за плече. Потім він дещо прошепотів. Коли я почув його слова, зміг відповісти лише:

— Яке це має значення...

— Ти справді так думаєш?

— ... Я піду.

Хоча я все ще не міг приховати своєї неприязні до цієї ідеї, у мене не було іншого вибору, окрім як висловити свою згоду.

Хитрий Диявол. Навіть якщо здається, що це не має до мене жодного стосунку, якщо він скаже: «Ти справді так думаєш?», я відчую тривогу і не матиму іншого вибору, окрім як погодитись.

Якби я знав, що він мав на увазі, кажучи мені піти околицями, я б ніколи не пішов, що б він не казав. Трясця.

***

[Війна скоро почнеться.]

Тож йому була потрібна його допомога. Навіть якби це було не так, різні раси протестували через проблему з монстрами.

[Я сподіваюсь, що мені не доведеться утримувати тебе тут, коли вона справді розпочнеться.]

[ ... Я піду.]

Король Демонів Кабер, який легко переконав Деона, відкинувся на спинку стільця, поглядаючи на зачинені двері. Характерні для Короля Демонів чорні очі сяяли темним світлом.

Імперія прийняла капітуляцію королівства Іреон.

Кажуть, що справжньої битви не було взагалі. Вони лише захопили два міста по прямій лінії до столиці, але саме це змусило короля Іреону втратити бажання боротися та оголосити про капітуляцію.

Ні, звістка про капітуляцію прийшла саме тоді, коли Імперія топтала друге місто, тобто рішення про капітуляцію було прийнято, коли захоплювали тільки перше місто.

Якщо вони так просто здалися, навіщо тоді вдалися до такої марної провокації?

Вони думали, що «Імперія», побудована на крові, просто проігнорує це? Якщо вони справді так думали, то цих ідіотів вже не врятувати.

Не було потреби будити сплячого лева, а потім навіть не зачіпити його.

«Ми зіткнемося з Імперією швидше, ніж я думав».

Тепер Імператор почав божеволіти, не приховуючи своєї мети завоювати континент.

Він Імператор, який вже якось воював з кількома королівствами одночасно. Якщо йому легко вдалося це один раз, то немає нічого дивного в тому, щоб зробити це вдруге.

Король Демонів не мав наміру спокійно спостерігати, як Імперія пожирає континент.

Очевидно, що сила, яка в змозі підкорити цілий континент, зрештою поверне в бік Царства Демонів.

Він думав почати діяти, коли приблизно половина континенту буде поглинута, але здається, він не матиме стільки часу, як вважав.

Кабер, який дивився на стелю, відкинувшись на спинці стільця, повільно випрямився і потягнувся до краю столу.

Зрештою, з його вуст зірвався голос без сліду сміху, коли він підтвердив, що камінь зв'язку був у нього в руці та що він пов'язаний з усіма керівниками Замку Короля Демонів.

— Відтепер я забороняю магію по всьому Царству Демонів. Ніколи не використовуйте магію, окрім тієї, що вже закарбована на інструментах, у вашому повсякденному житті. Однак використання дозволено лише, якщо вашому життю загрожує небезпека.

Поява Героя зазвичай його не хвилювала, але тепер все було трохи інакше. Якщо Герой з'явиться під час війни з Імперією, це буде досить проблематично.

Тому варто було або різко збільшити використання магії, щоб заохотити появу Героя перед початком війни, або й взагалі її заборонити, щоб відтермінувати його появу.

До початку війни з Імперією залишалося небагато часу, і навіть якби так сталось і Герой з'явився зараз, Імператор ніяк не міг відправити його до Царства Демонів одразу, тому зрештою залишався лише один варіант.

«Невідомо, чи піде світ за моїм наміром».

Як передбачити та зупинити тайфун?

Найкраще бути якомога підготовленішим.

Таким чином, правитель, відповідальний за долю цілої раси, віддав наказ.

— Додаткові обов'язки покладаються на командирів Другого, Четвертого та Восьмого загонів. Якщо виявиться хтось, хто використовуватиме магію без поважної причини, наказую вистежити та покарати його належним чином.

Що означало просто вбити його.

Цей метод завжди використовувався в минулому, тому в ньому немає нічого дивного.

Коли командирка Другого загону збирає різну інформацію, командирка Четвертого об'єднує всі дані, щоб звузити коло підозрюваних, а командир Восьмого перевіряє їх одного за одним, щоб ідентифікувати та знищити ціль.

Цей метод також використовувався для виявлення та усунення тих, хто поширював інформацію про командира Нульового загону за межами Замку Демонів, тож проблем бути не мало.

— Це все.

Після того дня використання магії припинилося у всьому Царстві Демонів.

Цю, здавалося б, незначну зміну могли відчути лише Король Демонів, смертельний ворог Героя, та Король Фей, який був чутливий до потоку світу. Король Фей, який відчув цю зміну, тихо посміхнувся посеред свого лісу.

[Вже надто пізно.]

Король Демонів лише приблизно відчував, що поява Героя наближалась, але не знав точно.

Світ уже зробив усі приготування і просто вичікував потрібного моменту.

Момент, коли світ надішле Героя, буде найгіршим для Короля Демонів.

Його кінець, найімовірніше, буде смертю.