Розділ 81 — Заворушення (1)

Інформація про капітуляцію королівства Іреон швидко поширилася по всьому континенту.

І, природно, вона майже одразу досягла вух Революційної армії, яка була дуже зосереджена на новинах з Імперії.

Члени Революційної армії мовчки обурювались.

Як була створена Революційна армія? Хіба це не група людей, які були розгнівані та виступали проти насильницького завоювання Імператора Едуардо?

Перш за все, більшість їй учасників походили з королівств, які були зруйновані рукою Імператора.

Дії Імператора, який без вагань просувався вперед і домігся капітуляції королівства, посипали сіль на гіркі рани революційних солдатів і повернули болісні спогади.

Виснажлива Восьмирічна війна, в якій багато королівств зникли з карти. І їх власна країна зникла, оскільки вона входила до «численних королівств».

«Минув вже деякий час відтоді, як ми припинили усі свої дії. Як довго нам доведеться ось так мовчати і ховатись?»

«Нічого страшного, якщо ми не можемо убити Імператора зараз. Було б непогано хоча б ускладнити його життя».

«Чому ми взагалі припинили свою діяльність? Зрештою, хіба причина, чому ми так далеко просунулися, полягала не в бажанні підірвати його владу та знизити рейтинг схвалення, а не в його вбивстві?»

«Про що, заради всього святого, думає лідер?»

Вони хотіли діяти. Хотіли пробити діру у владі Імператора. Сподівались побачити, як обличчя Імператора жахливо спотвориться від відчаю.

Дії Імператора розпалили жагу Революційної армії до помсти.

Однак відповідь лідера після почутої новини та реакції членів Революційної армії була простою.

[Без змін у командуванні.]

Сили слід було зберегти як є.

Звичайно, багато людей протестували. Однак наступні слова лідера миттєво заглушили їхні голоси.

[Приготуйтеся відрубати Імператорові голову.]

Новий вітер почав віяти серед Революційної армії.

***

Тим часом Даніель, лідер Революційної армії, який віддавав усі ці накази, тихо готувався залишити штаб. Його обличчя, вкрите втомою, було ледь помітно напруженим.

Він одягнув пальто і ледь чутно зітхнув.

«Я втомився».

Його тіло чудово з цим поралось, але розумова втома була неймовірна.

Він одразу зрозумів, що буде нелегко контролювати тих, хто намагатиметься кинутися вперед у гніві, але відчувалося, що з кожним днем це ставало все важче.

Чим більше відкладалось рішення діяти, тим небезпечнішим ставало його становище.

Чесно кажучи, це несправедливо.

«Завдяки кому ми досі залишались разом і не розпались?»

Коли люди з різних королівств зібралися разом, не було жодного способу уникнути виникненню угруповань.

Серед тих, хто був розділений на угрупування та ворогував один з одним, саме Даніель координував їх і утримував разом.

Навіть якщо ця одна річ буде втрачена, Революційна армія не зможе належним чином об'єднатися і розколеться.

— Брате.

— А, Поле.

— Ти збираєшся відвідати свою матір?

— Так. Тож зачекай тут. Я скоро повернуся.

Він залишив Пола і пішов темною дорогою. Коли йшов по шляху без освітлення, що виглядав як таємний прохід, чоловікові різне спало на думку.

Він знову згадував це. Причину, через яку утворилась Революційна армія.

Все почалося з дуже простої причини.

[Моє королівство зруйноване. Я розлючений і хочу помсти, але немає королівської родини, яка б служила центром повстання та зібрала армію.]

Тому що жорстокий Імператор розшукав і вбив усіх членів королівської родини, навіть побічні гілки. Навіть якщо це були не королівські особи, а просто достатньо впливові люди, їх убивали без милосердя.

Люди бажали повстати, але не мали того, хто б їх об'єднав.

Поки вони стримували себе і лише спостерігали за тим що відбувалось, хтось вийшов вперед, ніби представляючи їхні почуття.

[Я вб'ю Імператора. Будь-хто, хто хоче взяти участь, будь ласка, приєднуйтесь. Походження не має значення.]

Оскільки не було дискримінації походження та мета вбивства Імператора відповідала бажанню багатьох.

Зібралося багато людей.

Кількість була неймовірною. Здавалося, вони могли досягти своєї мети будь-якої миті.

Тоді, хоча вони ще нічого не зробили, у тих, хто встиг остудити голову, виникли побоювання щодо того, що станеться після перевороту.

[Якщо ми вб'ємо Імператора та всіх членів його родини, хто займе трон?]

Кронпринца чи принцесу не можна було використовувати, як маріонеток. Адже вони теж мусять померти.

Однак, якщо хтось із них, членів Революційної армії, займе це порожнє місце, теж виникнуть проблеми.

Це була група людей з різних королівств, які розтоптав Імператор. Було зрозуміло, що якби хтось один отримав владу, інші були б незадоволені.

Поки велась ледь помітна битва розумів, бо ніхто не мав змоги придумати чіткого плану, пролунав чийсь голос.

[Чи справді нам потрібно займати порожнє місце? Хіба не можна ліквідувати саму «посаду»?]

Якщо просто вбити Імператора, вони лише стануть бунтівниками.

Тож варто створити нову систему в ім'я «революції». Настав час скасувати класову систему та створити світ, де всі рівні.

Ця заява отримала підтримку більшості та стала основною ідеологією Революційної армії.

Таким чином, радикальна та насильницька група, що народилася переважно з помсти та гніву, перетворилася на нинішню Революційну армію, яку підтримували не лише ті, хто втратив свою країну, а й цивільні особи та навіть деякі громадяни Імперії та вчені.

«Цілком природно, що ця ідея захопила розуми багатьох людей».

Ті, хто був обурений втратою своєї країни, захоплював насильницький аспект убивства Імператора, тоді як вчені виступали за нову концепцію ліквідації класової системи, а цивільних осіб приваблювало мрійливе майбутнє світу, де всі рівні.

Але чи справді вони розуміли це?

Усі ці процеси та результати не випадкові, а виникали завдяки чиємусь ретельному плануванню.

Даніель на мить зупинився перед дверима, до яких він підійшов, і врешті-решт підняв руку та постукав у двері.

Тук тук.

— Мамо, це Даніель.

— Заходь.

«Хтось», хто зібрав людей разом під приводом «вбивства Імператора».

Коли люди хвилювалися про те, що станеться після повстання, «одна людина» сказала: «Давайте ліквідуємо трон та створимо світ, де всі рівні».

Даніель давно знав про концепцію «світу, де всі рівні».

Світ без королів, знаті та класової системи. Світ, де кожен був господарем країни, і її ж підданим.

— Ласкаво прошу, синку. Ти поранений?

В кімнаті була жінка з благородною аурою, що сиділа в кріслі-гойдалці, вітаючи його. Вона мала очі такі ж ясні та глибокі, як море, що ніби пронизували світ, і дрібні зморшки, які виглядали так, ніби вона часто ніжно посміхалась.

Вона, здавалось, тільки що в'язала, адже на її колінах лежав майже готовий шарф. Встановивши зоровий контакт з Даніелем, її погляд пом'якшився.

Даніель, який стояв в дверях, зробив крок уперед з посмішкою, схожою на її.

— Все добре. Мамо, як ти?

... Його мати була донькою знатної родини, яка втекла та вийшла заміж за простолюдина.

Важко було подумати, що це просто історія про дурну людину, яка втратила глузд від кохання. Вона була розумнішою, ніж можна було собі уявити.

Закохавшись у простолюдина, вона порушила основні правила, які ніхто раніше не ставив під сумнів.

Ідея, яка виходила за рамки основних правил і була близькою до основ суспільства.

Класова система.

З юного віку Даніель, сидячи у матері на колінах, слухав, як вона ділилась з ним своїми думками.

Навіть продовжуючи просте подружнє життя з його батьком, навіть коли батько помер після того, як його прийняли за дворянина, і навіть коли його мати ослабла через сильний стрес.

Вона поясняла свої думки та методи Даніелю, і Даніель накопичував ці знання у своїй голові.

І поки він спостерігав, як його мати слабшає день у день, він прийняв рішення.

Він покаже їй той світ, про який вона мріяла, перш ніж заплющить назавжди очі.

— Зі мною все гаразд. Синку, що привело тебе сюди сьогодні?

— Я збираюсь вирушити до Іреону.

Даніель став на коліна біля ніг матері, коли промовив цю назву, яка тепер була регіоном Імперії, а не окремим королівством.

Їм потрібно збільшувати свої сили до вирішального моменту перевороту.

На відміну від Восьмирічної війни, король та його рід досі живі в королівстві Іреон, але факт залишається фактом: Імперія отримала вимушену капітуляцію. Звичайно, знайдуться люди, незадоволені цим результатом. Якщо їм вдасться добре впоратись, повстанці зможуть отримати підтримку від короля.

«Або навпаки насторожаться через революційну ідеологію».

Навіть без підтримки дворянства, якщо вони зможуть залучити тих, хто незадоволений поточною ситуацією, цього буде достатньо.

— Це буде небезпечно.

— Багато людей вже загинуло.

Він схилився обличчям на коліна матері та заплющив очі.

Обличчя тих, хто віддав своє життя даремно, з'являлись перед ним.

— ... Якщо ми продовжуватимемо так, то не зможемо досягти нашої мети. Нам потрібно збільшити наші сили.

— Сину.

— Мамо, я грішник.

Саме він був тим, хто давав повстанцям бомби і казав, що якщо ситуація буде не сприятлива, їм хоча б не доведеться помирати на самоті, і саме він змушував їх робити те, що ймовірно приведе їх до смерті.

Потім, коли він час від часу чув новини про те, що в гущу подій потратив і загинув цивільний, Даніелю доводилось страждати цілий день.

Він розплющив очі. Ніби навіть не відчуваючи, як рука ніжно пестила його голову, Даніель тихо пробурмотів, його очі сяяли рішучістю.

— Заради них мета має бути досягнута.

— Ти плануєш вирушити особисто?

— Так, як можна заслужити їхню довіру, не прибувши особисто?

— Імператор, мабуть, цього очікує. Можливо, він вже підготував засаду.

Імператор розумний. Він ніяк не міг не знати про плани Революційної армії.

Звісно, якщо він не зайнятий іншими речами... Невідомо.

— ... Імператор знову розпочне війну. Я впевнений. Імператор ніколи не зупиниться. Я скористаюся цією можливістю, щоб дійти до кінця. Тож...

Продовжуючи розмірковувати, він робив скептичні припущення.

— Не варто хвилюватися про це. Крім того, в Революційній армії останнім часом не було жодних серйозних інцидентів, тому ми, можливо, вже не в списку його пріоритетів.

Ніби відчуваючи його наміри, жінка доброзичливо посміхнулася, замість того, щоб спростувати його слова.

— Тобі немає потреби переконувати свою матір. Синку, роби все, що хочеш.

— Ах...

— Але перш ніж ти підеш, є дещо, що б я хотіла отримати від свого сина... чи можеш ти це для мене зробити?

— Все, що забажаєш, мамо.

Рот жінки розтягнувся в посмішці, а обличчя Даніеля, який мовчки слухав її, одразу зблідло, почувши наступні її слова.

...

— Ти вже повернувся?

— Так. Все в порядку?

— Так.

— Ох, Поле. Чи не міг би ти, будь ласка, сказати Іраму, щоб він зібрав кількох вправних людей? Звичайно, ти підеш з нами.

— Що? А, так. До речі, з тобою все гаразд? Ти виглядаєш недобре...

— Ах.

Він рефлекторно торкнувся свого обличчя.

— ... Нічого страшного. Є ще дещо, що я хотів би попросити в тебе, Поле.

— Будь ласка, говори.

— Будь ласка, знайди отруту, яка дозволить безболісно померти.

— ...!

— Будь ласка.

Деніел гірко посміхнувся, дивлячись на здивований вираз обличчя Пола.

Це було найкраще, що він міг зробити.

[Яка мати може пережити втрату своєї дитини?]

[Ти повинен повернутися безпечно.]

[Якщо мій син помре, я помру вслід за ним.]

Він не міг змінити думку своєї матері.

***

Всупереч очікуванням, Імператор навіть не думав про Революційну армію. На другій скликаній нараді кожен дворянин, який вважав цю тему цінною, запропонував план дій щодо Революційної армії.

Виявилось, ідеї були різноманітнішими, ніж він міг собі уявити. Вислухавши кожен план, Імператор обрав найефективніший, а решту роботи залишив іншим. Йому не було потреби витрачати свою увагу на подібне.

«Вони сказали, що як тільки королівство Іреон буде завойовано, Революційна армія рушить туди, тож варто поставити солдатів напоготові?»

Мабуть, так.

Отже, він пам'ятав, як дав короткий наказ.

[Відправте Благородних Лицарів.]

Інша їх назва — Криваві Лицарі.

Було дві причини, щоб відправити саме цих хлопців.

По-перше, вони завдали занадто багато нещасних випадків, з якими варто було розібратись.

Через нудьгу, роздратування чи радість... Імператор відчував, як його сильний головний біль посилювався, бо вони щодня ставали причиною чергового інциденту. Чому вони руйнували будівлю за будівлею і чому жонглювали залізними мечами, мало не відсікаючи випадково чиюсь руку? Вона навіть не належала комусь із них, це була рука слуги, який проходив повз.

А по-друге...

«Хто ще може мати справу з божевільними?»

«Криваві Лицарі» - самопроголошена група безумців, а Революційна армія - мало чим від них відрізналась.

Хіба з божевільними не повинні розправлятися такі ж божевільні?