Розділ 82 — Заворушення (2)

Імператор не хвилювався про переворот.

Принаймні, він знав, що Криваві Лицарі не програють. Бо вони були авангардом, який топтав своїх супротивників і вчиняв різанину під час Восьмирічної війни.

«Після всього, що з ними сталось, їхні тіла ніяк не могли заіржавіти».

Отже, як і раніше, Революційну армію залишили лицарям Деона Харта. Йому більше не потрібно було про це турбуватися, а лише чекати новин пізніше.

Імператор сидів на чолі конференц-залу, спираючись ліктем на стіл, неквапливо погладжуючи губи, спостерігаючи за продовженням обговорення.

Щоразу, коли спалахували золоті очі, схожі на очі дикого звіра, дворяни, які обмінювалися думками, здригались, але ніхто не коментував цього.

На що їм зараз потрібно було звернути увагу, так це на повідомлення Імператора, яке він оголосив раніше. Слова, які були кинуті так, ніби вони закріплювали той факт, що кінець війни ще не скоро.

[Яке королівство мені обрати для наступного завоювання?]

Це було сказано в той час, коли королівство Іреон вже було підкорене, а домовленості ще не були повністю завершені.

Хоча багато людей спочатку виступали проти війни, зараз ніхто й слова проти не сказав.

Не тому, що всі одразу змінили свою думку. А тому, що дворяни власною шкірою відчували, що Імператор зараз у дуже поганому настрої.

Оскільки їхні життя були дорогоцінними, вони не могли нічого сказати і лише продовжували цю безглузду дискусію.

Потім, у задушливій атмосфері, один дворянин наважився заговорити до Імператора.

— Перепрошую, Ваша Величносте, але як би я про це не думав... ця війна буде важкою.

Його голос тремтів. Дворяни навколо нього затамували подих.

Він міцно заплющив очі, ніби подумав, що цими словами підписав собі вирок, але Імператор не покарав його одразу.

Звір, який спостерігав за ситуацією в конференц-залі з піднятим підборіддям, повільно опустив руку та випрямив свою поставу.

Щось схоже на посмішку з'явилося на безвиразних губах.

— В чому причина?

— Чисельність війська... становить велику проблему.

— Чисельність...

Імператор одразу зрозумів, що той мав на увазі.

Замість того, щоб щось сказати, він кивнув, ніби просячи його продовжувати, і дворянин, набравшись сміливості, почав повільно говорити.

— Саме існування завойованого королівства є змінною. Потрібна певна кількість військ, щоб стежити за ними та готуватися до непередбачених ситуацій. Революційна армія всередині Імперії є прикладом такої змінної.

— І оскільки я не маю наміру зупиняти війну, кількість військ продовжуватиме зменшуватися.

— Так, це правда. Існують обмеження щодо використання військ із завойованих королівств, тому проблема лише зростатиме з часом.

Битви неминуче призведуть до втрат. Можливо, поки що це не здавалось проблемою, але чим довше буде йти війна, тим більше відчуватиметься нестача військ, як снігова куля, що нашаровуватиметься.

Навіть під час підкорення королівства, туди відправляють певну кількість військ. З огляду на це, було очевидно, що кількість солдатів, які можна буде відправити на нову війну, різко скоротиться в майбутньому.

«Якби ми повністю розгромили королівську родину окупованого королівства та поглинули б всі їх війська, як це було під час Восьмирічної війни, ми б ще могли якось встояти...»

Але, з огляду на те, що Імператор прийняв капітуляцію королівства Іреон і пощадив їх королівську родину, ситуація, що вже була в розпалі, суттєво відрізнялась від тієї, що була під час Восьмирічної війни.

Вельможа поглянув на Імператора.

На щастя, поки що він виглядав спокійним.

— ... Ресурси можна отримати шляхом завоювання, але не солдатів. На відміну від армій інших королівств, імперська армія — це армія з сильною гордістю та відданістю Імперії. Солдати, отримані шляхом завоювання, ніколи не будуть такими ж.

— Гей, чоловіче. Залиш це.

Відчувши, що Імператор може ось-ось вибухнути, інший дворянин поруч обережно зупинив доповідача.

Інші дворяни, які мали з ним зв'язки, також тихо кликали його, бо не хотіли бачити, як голову близької їм людини відріжуть прямо на їхніх очах.

— Так, армію можна поповнити за рахунок рекрутів-простолюдинів. Достатньо просто зібрати бідняків із нетрів прямо зараз. Оскільки народ Імперії бореться за Імперію, їх відданість була б природною...

— Нісенітниця! Мотивація солдатів також важлива на війні! Наскільки мотивованою має бути людина, яку насильно відправили на поле битви!

— Якщо хочуть вижити, візьмуть меч і почнуть боротись.

— Як ви може таке казати...!

— Досить, зосередьтесь на початковій темі, маркграфе Аміайбле! Навіть якщо їх мотивація низька, з такою кількістю...

— Є межі того, коли можна мати перевагу лише за рахунок кількості. Тим паче керувати ними, ніби маріонетками, за наказами командира ще важче, чим їх більше, тож...!

Маркграф Тендер Аміайбл, який не усвідомлено підвищив голос, мимоволі повернув голову та поглянув на Імператора, після чого застиг і навіть дихання затамував. Інші дворяни, які стежили за його поглядом, також на мить перестали дихати, побачивши вираз обличчя Імператора.

Його золоті очі дивилися на них з убивчим наміром, який був готовий вийти назовні будь-якої миті.

— ...

— ...

У тиші Імператор підняв руку та погладив підборіддя. Хоча це була незначна дія, вона змусила тіла вельмож помітно здригнутись і ніби зменшитись на місці.

— Я не знав, що ви маєте такий талант. Ви так добре вмієте гавкати.

— ...

— Але я не можу проігнорувати нісенітницю, яку почув.

Його крижаний голос пролунав в приміщенні, ніби принісши із собою холод гірської вершини посеред зими.

— Говорите, війська можна поповнювати, залучаючи простолюдинів.

Нестерпне відчуття жаги крові залило всю конференц-залу.

Щось було не так. Дворяни, які відчули, що їхнє життя стояло на кону, поспішно опустили голови. Імператор оглянув їх із суворим виразом обличчя. Не приховуючи свого дискомфорту, він почав випльовувати кожне слово.

— Ви знаєте, чому простолюдини платять податки?

Під час Восьмирічної війни людей насильно залучали до військової служби. Це був неприємний досвід, який змусив Імператора зіткнутися з власними пріоритетами та егоїзмом, що осів в куточку його серця.

Це рішення було запропоновано, як крайній захід, коли війська закінчувались. Яким же роздратованим він тоді був, коли віддавав цей наказ.

Як вони сміли легковажно пропонувати пожертвувати саме тим, що колись викликало в нього почуття провини та сильну самозневагу, й поклало початок кошмару?

— Податки — це ціна за захист та добробут.

В замін податків, що Імперія збирала з громадян, вона мала захищати їх та піклуватись про них, щоб вони могли продовжувати проживати спокійне життя.

Це був обов'язок дворян, які володіли землями, і обов'язок самого Імператора.

— Але тепер, після збору податків з простолюдинів, коли виникла потреба в додаткових військах, ви одразу ж пропонуєте вербувати саме їх?

Імператор навіть не очікував, що вельможі зможуть забезпечити соціальне благополуччя простому народу. Це не так просто зробити, адже навіть він, Імператор, не міг цього зробити.

Але хіба навіть захисту вони не могли їм пообіцяти?

— Замість того, щоб віддати своїх солдатів і самим піти воювати зі зброєю в руках, ви впевнено говорите про мобілізацію простолюдинів!

— ...

— Отже, ви кажете, що громадяни Імперії будуть боротися за Імперію, адже їх відданість — це данність? Навіть у гавкання мають бути свої межі. Що, заради всього святого, ви говорите? Захищати Імперію — це вибір її громадян, а от захист народу — це прямий обов'язок самої Імперії! Народ Імперії вільний відмовитись від неї, якщо вона не виконує своєї ролі!

— Але як простолюдини можуть...

— А чому ні? Хіба ви думаєте, що якщо Імперія не ставитиметься до свого народу належним чином, її громадяни продовжуватимуть залишатись тут, і навіть візьмуть зброю в руки, щоб захистити її? Ваша віра в це просто смішна. Я вже бачу, як це місце буде зруйноване народом Імперії, який зрадили, а ваші голови будуть котитись по підмостках гільйотини.

— Ваша Величносте!

— Це вже занадто!

— Занадто?

Невже вони справді не розуміли, чому Імператор так розлютився?

Коли під час Восьмирічної війни не вистачало військ, перше, що зробив Імператор, це наказав дворянам взяти участь у битві. Тож вони, ймовірно, знали, що існує такий метод.

Просто їхня власна безпека та майно були для них важливішими за народ Імперії.

«Я не маю права гніватись, адже саме я розв'язав цю війну, але...»

Якщо Імператор вже збожеволів, хіба його підлеглі не повинні зберігати здоровий глузд? Що ж буде, якщо вони всі разом збожеволіють?

Це огидно. Вони всі огидні, і він в тому числі. Тож він не міг цього контролювати.

Не усвідомлюючи цього, він схопився за рукоятку меча, що стояв біля трону.

Саме коли він почув, як прем'єр-міністр прокашлявся, він усвідомив свої дії.

— Гхм.

Він прийшов до тями від звуку, який оживив атмосферу.

Інші, здавалося, теж отямилися, коли атмосфера трохи заспокоїлася, і вельможі, які тримали язики за зубами з обличчями, сповненими страху, поспішно вклонилися.

— Вибачте.

— Це була дурна ідея.

— ... Так, це була погана ідея.

Імператор озирнувся на бліді обличчя вельмож, відпустив рукоятку меча та погладив своє підборіддя. Чорний привид завис у куточку його поля зору.

Він міг зрозуміти, що це, навіть не роздумуючи. Він стиснув зуби та виплюнув ці слова.

— Дурість — це не гріх, але для людини, яка має владу, бути дурною — майже що злочин. Хіба ви не знаєте, скільки життів визначається кожним документом, який ви підписуєте, і кожним словом, яке ви вимовляєте? Гадаю, вам потрібно переосмислити поняття «положення зобов'язує».

— Нам соромно.

— ... Приношу вибачення маркграфу Аміайблу, але я не маю наміру відкладати чи зупиняти війну. Тож дозвольте мені одразу пояснити: «Якщо у нас закінчаться війська, першим наказом я зобов'яжу вас вступити у війну».

Так само, як це було під час Восьмирічної війни.

— Критерії відбору ті ж, що й тоді. Якщо в родині двоє або більше чоловіків, один з них повинен взяти участь у війні з більш ніж половиною солдатів родини. В іншому випадку, понад дві-треті солдатів мають бути відправлені.

— ...

— Мобілізація простолюдинів — це лише крайній захід.

— ...

Імператор, який якусь мить мовчки дивився на дворян, що затихли, зітхнув і схрестив ноги.

Коли його поза стала більш розслабленою, атмосфера серед дворян також трохи полегшала, і, давши їм хвилинку, щоб заспокоїтися, Імператор невдовзі знову відкрив рота.

— Тоді повернімося до основної теми зборів.

Яке королівство буде наступним?

...

Розпустивши зустріч і повернувшись прямо до свого кабінету, Імператор відкинув меч і сів на стілець. Він поклав обидва лікті на стіл, торкнувся скронь, а потім, не замислюючись, подивився на стіл.

Там був керамічний виріб, який він розглядав перед зібранням.

Один із трофеїв з королівства Іреон.

Як це називалось, королівська порцеляна?

Хоча він не був експертом з ремесел і не мав достатніх знань, майстерність роботи була настільки вишуканою та прекрасною, що навіть він міг вважати цей виріб дивовижним.

Тоді й виникла ця думка...

«Хіба я не можу продати це й поповнити військовий бюджет?»

Едуардо свідомо намагався не думати про неприємні події в конференц-залі та зосередився на предметі перед собою.

Але це було марно.

Імператор розглядав кераміку, і коли підняв її, щоб перевірити дно, помітив щось дивне.

Чорна пляма осіла на білій порцеляні.

Він потер її великим пальцем, щоб побачити, чи прилипло щось до неї, але на руці жодного сліду не залишилось.

Імператор, який дивився на свій акуратний великий палець, знову перевів очі на порцеляну. Коли його погляд сфокусувався на плямі... вона зарухалась.

Ворушитися.

І тоді...

Кераміка почала чорніти, немов папір, на який вилили чорнило.

Тук тук.

— Ваша Величносте, це Ардал...

Дзвін!

Від звуку, ніби щось розбилось, вираз обличчя прем'єр-міністра Ардала заціпенів, коли він стояв перед дверима. Він швидко відчинив двері, не питаючи дозволу, і його очі розширилися, коли він побачив руйнування, що відбулось в кабінеті.

Він був розбитий. Безцінний шматок королівської порцеляни.

— Ваша Величносте... Що це тепер...

Його губи тремтіли. Почувши цей майже беззвучний стогін, Імператор байдуже відповів.

— ... Ця порцеляна була негарною. Здається, це був бракований виріб.

— Брак...! Ваша Величносте, але ж ви не розбираєтесь в порцеляні!

Крик прем'єр-міністра, як завжди, був проігнорований. Імператор подивився вниз на розбиті черепки кераміки.

... Галюцинації посилилися. Але цього було недостатньо, щоб заважати його повсякденному життю.

Те що поглинуло керамічний виріб точно було плодом його уяви. Істота, яка залишалась в царині розуму і не могла мати прямого впливу на реальність.

Він підняв голову. Його очі зустрілися з чимось темним, що дивилося на нього й сміялось з-за спини прем'єр-міністра.

— ...

Імператор гордо посміхнувся.

Прем'єр-міністр насупився, запитуючи себе, чи сміється той після інциденту, але йому було байдуже.

Ось чому він був у поганому настрої в конференц-залі. Імператору потрібно було зосередитися на урядовій роботі, але його постійно переривали, то як віг міг почуватися добре?

Він все одно не мав наміру насолоджуватися раєм, тож чому вони так наполегливо його переслідували?

«Вони зовсім не мають терпіння».