Розділ 83 — Заворушення (3)

Поки Імператор з усмішкою дивився на нього, Ардал швидко пройшовся по купі документів, вийняв пачку, перегорнув кілька сторінок, дістав ручку, відредагував деталі на місці та зітхнув.

— Ха... три вироби з королівської порцеляни...

Він викреслив кількість королівських порцелянових виробів і вписав нову цифру, а потім, бурмочучи, повернув звіт на місце.

Спочатку подія в конференц-залі, а тепер, в що прем'єр-міністр не міг повірити, він розбив дорогоцінну кераміку.

Хоча Імператор називав себе тираном, він також встановлював певні межі для себе та діяв відповідно ним. Але нині він був трохи дивним.

Оскільки події продовжували розвиватися так, як Імператор, якого він знав, не допустив би, питання, які у нього виникали, почали спливати одне за одним, змішуючись з невдоволенням, яке стрімко накопичувалося останнім часом.

— Ваша Величносте, знаєте, що дивно в ці дні? У цей важливий період, ви дивно поводитесь, а в інші моменти стаєте надмірно чутливим, і коли мені здається, що ви на щось дивитесь, після перевірки виявляється, що там лише порожнеча. Ніби-то...

Ардал замовк на мить.

У дивній тиші його зіниці розширилися, а руки, завислі в повітрі, затремтіли.

Він повернув голову і подивився на Імператора. Той мовчав, не було зрозуміло, чи просив він таким чином його продовжувати говорити, чи просто збирався й далі робити вигляд, що нічого не розуміє, поки Ардал не озвучить вірну відповідь.

— ... ніби вам щось примарилось.

— ...

Відсутність відповіді тільки переконала Ардала. Тим паче, він знав її й так.

— Гадаю, ви не кликали лікаря.

Почуття провини, замасковане під відповідальність.

— Ні.

— Ха...

Незважаючи на грубість цієї дії, чоловік потер свій лоб.

Ардал не міг зрозуміти Імператора. Едуардо Дезерт був найнезрозумілішою людиною з усіх, яких він знав.

Так, людиною.

Він обміркував це слово, яке не пасувало Імператору, який робив усе бездоганно, включаючи битви, паперову роботу і навіть повсякденне життя, а потім гірко засміявся.

Зрештою, він також людина.

— Ви здатні бачити різницю між другом та ворогом?

— Поки що так.

— Так, ви маєте це робити. Щойно Ваша Величність втратить розум та замахнеться мечем на союзника, імператорська влада буде передана іншому.

Це означало, що він особисто візьме на себе ініціативу щодо заміни Імператора.

Хоча Імператор чітко розумів, що той мав на увазі, він нічого не сказав. Бо знав, що для Ардала головним пріоритетом була «Імперія».

Хіба не було б добре мати хоча б одну таку людину серед тих, хто сповнений жадібності?

— Їх Королівська Високість кронпринц та принцеса знають?

— Кронпринц знає.

— Тоді існує висока ймовірність того, що й Її Високість принцеса теж знає. Хіба вони не просили вас пройти медичний огляд? ... Ні.

Звичайно, вони просили. Йому варто було по-іншому поставити запитання.

— Ваша Величносте, ви все ще не бажаєте звертатись за лікуванням?

— Ні. Більше того, прем'єр-міністре.

Імператор рішуче змінив тему, ніби більше не хотів про це говорити. Ардал, який збирався щось сказати, стулив рота на його наступних словах.

А точніше через дії Імператора, який вказав на певне місце на карті.

— Як ти знаєш, адже був присутнім на зустрічі, наступною ціллю у війні було визначено королівство Срахан. Я планую розпочати атаку з цієї території, тож підготуй документ, що міститиме характеристики цього регіону...

— Ви серйозно?

Вираз обличчя Ардала сполотнів.

Імператор, замовкнувши, підняв голову.

Їхні погляди зустрілися в тиші.

Розкішні золоті очі, немов у дикого звіра, були сповнені сильної волі, і, як завжди, інтенсивно палали, використовуючи власну душу як жертву.

Ардал, який мовчки дивився на нього, повільно відкрив рота, щоб розвіяти тишу.

— Ви не в найкращому стані.

— Хіба це не питання розуму, а не тіла?

— Розум має безпосередній вплив на тіло.

Як і інші дворяни, Ардал не був радий цій війні.

Якщо стосовно королівства Іреон у них не було особливого вибору, то не було потреби зв'язуватися з іншими королівствами та створювати безлад. Звичайно, оскільки метою Імператора було завоювання континенту, його не хвилювало подібне...

Але найбільше йому не подобалася причина, чому Імператор поставив собі за мету завоювання континенту.

Тож, коли підтвердилося, що стан Імператора поганий, він сподівався в глибині душі, що якщо він не скасує план завоювання, то хоча б відкладе війну.

— Отже, прем'єр-міністре, ти кажеш нам відкликати план, який вже був утверджений на зібранні?

— ... Але.

Він знав, що це було б неповагою до дворян, які брали участь у зустрічі.

Але все ж.

— Це божевілля.

Пролунав його напружений голос.

Імператор відігравав значну роль у могутності Імперії.

Хіба недарма Імператор був першим Героєм Імперії? Імператор — найсильніший серед тих, хто володів фрагментами.

Той, хто відігравав ключову роль як полководець, так і генерал, був не в найкращому стані, але все одно збирався розпочати війну.

Війна — це небезпечна річ, де якщо щось піде не так, життя незліченної кількості людей може зникнути вмить.

Що станеться, якщо стан Імператора погіршиться і він не зможе відрізняти правильне від неправильного, віддаватиме хибні накази або навіть розмахуватиме мечем, не розрізняючи, де ворог, а де союзник?

— Знаю.

— Тоді чому...!

— Ну...

Його золоті очі тихо опустилися, ніби він задумався, а довгі вії створювали тінь.

Імператор, який мовчки дивився на розбиті черепки порцеляни на підлозі, невдовзі підняв куточки рота та подивився на прем'єр-міністра.

Дивний голос пролунав в тиші.

— Чи потрібна божевільній людині причина, щоб робити щось божевільне?

Бах!

Імператор, який ліниво посміхався, одразу ж прибрав посмішку, як тільки пролунав голосний звук. Золоті очі опустились вниз, щоб побачити руку, що вдарила по столу, а потім знову піднялися, щоб поглянути на її власника.

Імператор, який безвиразно дивився прем'єр-міністру в обличчя, стиснувши зуби, ніби мав ось-ось вибухнути, тихо запитав.

— Що це означає, прем'єр-міністре?

— Якщо ви збираєтеся божеволіти, робіть це без наслідків для інших, а якщо хочете померти, йдіть кудись подалі і помирайте насамоті, замість того, щоб жертвувати невинними громадянами Імперії! Якщо хочете завдати собі шкоди, використайте для цього ніж, а не направляйте Імперію до її краху!

Зрештою, він вибухнув.

В очах імператора був холод, але Ардал, здавалося, не боявся і без вагань вибухнув гнівом, виливаючи на чоловіка слова, які досі стримував.

Він розлютився, бо знав мету Імператора і тому що піклувався про Імперію більше, ніж будь-хто інший.

— Ваша Величність, мабуть, знає, що солдати, які жертвують собою на війні, також являються громадянами Імперії. То чому ж ви наполягаєте на війні? Головне, щоб вони виконали свої обов'язки, а їхні життя не важливі? Чому ви виключаєте варіант взагалі не розпочинати війну? Чому народ Імперії має бути принесений у жертву, а Імперія використана для ваших особистих цілей! Чому, заради всього святого!

— Прем'єр-міністре.

— Відповідальність — це добре. Це те, що кожна людина заслуговує нести. Але...

Чому він думав, що головним пріоритетом Імператора була «відповідальність»? Ні. Імператор надавав пріоритет відповідальності, але вона не була першочерговою.

Якщо Імператор справді ставив би відповідальність на перше місце, то...

— Відповідальність за щось інше важливіша для вас, ніж народ та Імперія?

Він поставив би Імперію та її народ вище своєї відповідальності за своїх померлих братів і сестер.

Найголовнішим для нього було...

«Почуття провини».

Чи варто казати, що відповідальність стояла на другому місці, а не на першому? Для початку, «провина» — це щось, що навіть не могло бути включено до списку.

Імператор надавав пріоритет провині, яку він маскував за відповідальністю.

Зрештою, він також був лише слабкою людиною, якою керувало почуття провини.

— Прем'єр-міністре.

— ...

Ардал не відповів.

Імператор, який просто мовчки спостерігав за ним, поки той важко дихав, невдовзі заговорив повільно, ніби обмірковуючи кожне слово.

— Ти пам'ятаєш, що я казав?

— ... ха.

Зрештою, розмова повернулась до початку і закінчилась таким чином.

Значення його слів було: «Я не нехтуватиму Імперією, бо я сам — Імперія». Не було відомо, чи означало це «Тож не хвилюйся», чи просто «Замовкни і роби, як тобі кажуть, бо я і є Імперія», але в будь-якому разі, висновок був такий.

Все йшло згідно з волею Імператора.

Ардал, який тихо дивився на Імператора, переглянув файли, що зберігалися на книжковій полиці, дістав один з них, поклав його на стіл і відкрив його.

— ... Я вже підготував це. Характеристики місцевості, згадані Вашою Величністю.

— ...

— Ви думаєте, що я знаю вас лише день чи два? У мене були певні очікування.

Яке рішення він прийме і яким шляхом піде, якщо розпочне війну? Все це.

[Я і є Імперія.]

Якби ці слова сказав хтось інший, а не «Едуардо Дезерт», Ардал би пішов геть без сумнівів, навіть якби ця людина була тим, хто його врятував.

Зазвичай людина, яка каже подібне, — безвідповідальний тиран, якого історія надовго запам'ятає, і такий тиран ніяк не зможе належним чином керувати країною.

Але Едуардо Дезерт....

— Вчиняйте, як вам заманеться. У будь-якому разі, я не той, хто може зупинити Вашу Величність...

Поки він не покине Імперію напризволяще, в більшості випадків Ардал готовий закривати очі на його дії.

Він промовчав, проковтнувши останні слова. Імператор, який гортав документи, підняв голову та зустрівся поглядом з ним, ніби знаючи, про що той думає.

— ... гаразд.

Він знав.

Якщо він покине Імперію, він більше не буде Імператором.

«Що ж до мене, я зроблю все, що в моїх силах, щоб відрубати вам голову і повісити її на стіну в такому випадку».

Ардал подивився Імператору в очі, а потім тихо відвів погляд.

Запанувала важка тиша.

Цього дня Імперія оголосила війну іншому королівству на кордоні, і кілька інших країн, які з підозрою ставилися до постійних спроб Імперії розв'язати війну, хоча інше королівство явно не зробило нічого серйозного, здавалося, щось зрозуміли і швидко оголосили воєнний стан.

Це був момент, який передбачав криваву бурю, яка скоро пронесеться по всьому континенту.

***

Наразі в Імперії є чотири офіційні Герої.

Три Герої, які з'явилися під час Восьмирічної війни, та четвертий, якого було визнано Героєм за його досягнення згодом.

Троє Героїв Восьмирічної війни — це ті, хто проявили себе незліченну кількість разів серед тих, хто отримав такий же титул, але зрештою помер і був забутий. Це ті, хто змогли вижити до кінця та зберегти своє ім'я.

Таким чином, їхній внесок був значним.

На початку війни Перший Герой, спираючись на сильну підтримку Імператора, піднявся на посаду головнокомандувача та очолив битву.

Другий відзначився з самого початку війни, без вагань знищуючи ворогів та будуючи гору із їх трупів.

Третій Герой взяв на себе ініціативу з початку та до середини війни, продемонструвавши свою справжню жорстокість, не залишаючи після себе жодного неушкодженого тіла ворога.

Стигма Приміро був Другим Героєм серед них.

— Королівство Іреон вже здалося?

— Так.

— Я взагалі не розумію, навіщо тоді вони нас провокували. Кляті виродки.

Огида промайнула в очах чоловіка, який був одягнений у вишуканий одяг, що трохи відрізнявся від імперського.

Це була неминуча реакція для того, хто ненавидів слабких.

Він опустив схрещені ноги, ніби не бажаючи витрачати свою увагу на переможених, з якими вже покінчили.

Він перевернув закривавлений меч, який грубо тримав, догори дриґом і встромив його в землю, потім поклав на нього обидві руки та підборіддя. М'який голос продовжив.

— То чому Його Величність мене покликав?

— Він сказав вам готуватися до війни.

— Війна? Хіба війна ще не закінчилась?... Бути не може.

Очі чоловіка розширилися.

Хоча він був здивований, він на мить скривив губи, ніби в чомусь переконався.

— Хах...

— ...

— Ха-ха-ха!

Освіжаючий звук його сміху розлився небом.

Чоловік, який довго сміявся, торкнувся губ, все ще усміхаючись.

— Як і очікувалося від Його Величності.

Нарешті.

Стигма ще кілька разів засміявся, бурмочучи щось нечутно собі під ніс.

Він очікував, що Імператор не закінчить війну просто так. Його дії під час Восьмирічної війни, здавалося, мали на меті завоювання всього континенту.

Сам по собі крок Імператора щодо завоювання континенту не був для нього головною радістю. Стигма був радий тому, що міг брати участь у війні.

Якщо бути точним, тому, що він зможе зробити свій внесок в неї.

«Цього разу точно».

В обмін на свої заслуги він попросить знищення своєї родини.

Як і той хлопець тоді.