Розділ 92 — Відпустка, яка такою не являється (8)

Чому?

Я дивився на їхні обличчя. На відміну від звичайних громадян Імперії, їхній колір шкіри був трохи темніший. І незвичний вигляд обладунків.

Коли це було? Так, я бачив подібне під час Восьмирічної війни, коли був конфлікт з королівством на півдні.

«Зрештою, це ж південь».

Хоча я ще не був точно впевнений.

Щойно я зрозумів, що це південь, інше природно спало на думку.

Звісно, було дещо, що потрібно перевірити, перш ніж довіряти гіпотезі, що виникла.

У будь-якому разі, люди переді мною не змогли б одразу відреагувати, що б вони не почули, тому я без вагань покликав Девелланію.

— Девелланіє.

— Так.

— Цей кордон було виявлено до чи після зміни кварталу?

Я знав, що демони називали періоди мого приходу та відходу «кварталами».

Кордон був виявлений до чи після мого приходу до Царства Демонів?

Хоча вона мить помовчала, відповідь прозвучала з незрозумілою посмішкою, ніби нічого не сталось.

— Це було до того, як змінився квартал.

Це приховували дуже довго. Коли ж вона планувала повідомити про це?

У будь-якому разі, завдяки їй я знайшов відповідь.

Імперія не знала, що на півдні утворився кордон із Царством Демонів. З іншого боку, враховуючи, що лицарі тут, королівство точно знало про існування лінії кордону.

Іншими словами, це королівство навмисно приховало його існування.

Причина полягала...

«Ситуація в Імперії останнім часом досить незвичайна, чи не так?»

Вона розпочала війну в неочікуваний момент.

Король, мабуть, боявся повідомляти людям про кордон, бо ситуація була невизначеною.

Тож, щоб приховати наше існування, вони дають нам гроші та мантії, сподівачись, що ми не потрапимо в халепу.

У будь-якому разі, у мене немає планів влаштувати нещасний випадок, тож я просто тихо спостерігатиму, а потім повернуся, не створюючи проблем.

Я спостерігав, як Девелланія та Бен одягають свої мантії, а потім подивився на мішок з грошима в своїх руках.

«Я отримав вигоду».

— Ох, і я кажу вам у випадку, якщо ви не знаєте.

— ...?

— Речі... не крадуть, а купують за гроші.

— ...

— ... Ви найманці, тож якщо ви не знаєте... ви також багато мандруєте континентом... про всяк випадок...

Голос лицаря, яким він декламував, поступово ставав тихішим, ніби він не розумів сенсу того, що говорив.

Мовчки вислухавши його відчайдушні слова, я тихо повернув голову і подивився на Девелланію.

Ви, покидьки...

Що ж ви вкрали і скільки?

... Варто повернутись назад.

Цей висновок прийшов невдовзі після прибуття на ринок.

З чого мені почати пояснення? Тож, щойно прибувши на ринок, я розмірковував, що робити з цією тільки що отриманою інформацією.

Важлива інформація, про яку Імперія ще не знає. Чи варто мені негайно зв'язатися з Імперією та повідомити про це, чи просто вдавати, що нічого не знаю?

Незважаючи на поглиблення побоювань, рішення вже було прийнято.

« ... Зараз я належу Царству Демонів».

Немає потреби думати про Імперію зараз.

У Царстві Демонів потрібно думати лише про Царство Демонів, а в Імперії — лише про Імперію.

У ту мить, коли я підняв голову, дійшовши остаточного висновку, дещо сталося.

Що це за місце, цей ринок? Хіба тут не має бути людно? Це місце, де люди зазвичай стикаються один з одним під час ходьби у натовпі.

Єдине, чого я не очікував, це те, що моє тіло буде дратівливо слабким, а навколо мене будуть бомби уповільненої дії.

Бах!

— Угх...

Моє тіло сильно затряслося.

Тіло вдарилося дуже сильно і відкинулось назад. Завдяки підтримці Бена мені вдалося уникнути нікчемного вигляду, але удар, який я отримав, не вдалося зупинити, і він спровокував чергову кровотечу.

Кров плеснулась на землю ринку.

— Кх-ха-кх!

— Аруте! Ти в порядку?

— Ти покидьку!

Їх ролі на мить змінилися. Чому Девелланія піклувалась за мене, а Бен схопив когось за комір?

Мабуть, вони вдвох усвідомили це занадто пізно і швидко помінялися місцями.

Бен поспішив прийняти заходи, щоб зупинити кров, а Девелланія схопила хлопця за комір, але він виглядав так, ніби взагалі не розумів, що сталося і що йому тепер робити.

Саме тоді, коли я подумав, що це справді призведе до вбивства, з'явилися лицарі.

— Як ти смієш розпочинати бійку посеред ринку?

Хоча ніхто не виступив уперед, щоб пояснити ситуацію, вони не вагалися, ніби все вже й так знали.

Двоє лицарів схопили хлопця за обидві руки.

— А тепер заспокойся... що це...

— Забираємо його з собою.

— Ні, чому, Корол... Ах!

— Ти багато говориш.

— Чому тут Королівські Лицарі!

— Стережіться! Викличте варту...

Я дивився на них марним поглядом, коли вони миттєво зникли з поля зору, а потім насилу повернув голову.

З самого початку це здавалося зловісним, але, мабуть, мені просто здалося. Це просто збіг обставин.

Це був... лише початок.

— Ти підеш із нами!

— Ходімо.

— Будь ласка, допоможіть мені! Я більше цього не робитиму.

Навіть коли мене мало не обікрали.

— Ох, моя Нарі! Я зробила це, щоб заробити на життя!

— Ходімо.

— Лілі! Нарі!

Навіть коли я мало не обміняв фрукти, які придбав на ринку, на неякісні.

— Що це! Це отрута?

— Це отрута. Схопити її...

— Ні!

Ви збожеволіли, схиблені покидьки!

Що мені робити в цій ситуації? Я маю повернутися, перш ніж спричиню ще більше проблем.

Схоже, лицарі переслідуватимуть нас, доки ми не повернемось. З їхньої точки зору, вони намагались покінчити з усім самостійно, перш ніж демони спричинили проблеми, але мені здавалося, що це тільки погіршувало ситуацію.

Тим часом я міцно тримав придбане чайне листя і тихо покликав цих двох.

— Ходімо назад.

— Ох, вже?

— Так, я отримав всю необхідну інформацію.

Чайне листя, яке я зараз тримав, — це чай Деуса, який поширювався серед знаті за дуже високою ціною, оскільки його важко було дістати в Імперії чи інших королівствах.

Але тут він був на ринку за відносно низькою ціною. Чому так?

«Серед південних королівств це королівство достатньо впливове, щоб продавати цей дорогоцінний чай на ринку».

Я знав лише одне таке королівство.

Хоча воно було невеликим за територіями, це королівство, яке виживало за рахунок експорту чайного листя.

Техон.

— «Лігво купецтва» знову зв'язалися зі мною щодо продажу чайного листя Деуса...

— Трясця! Я ж казав, що не зроблю цього! Чому ці покидьки такі наполегливі?!

— Здається, вони дуже пристрасні, бо це відносно нова купецька гільдія. Вони хочуть відкрити нову мережу імпорту.

— Добре, давай подивимося, що роблять ці покидьки. Скажіть їм прийти.

Я був впевнений. Єдине королівство, яке могло створити таку ситуацію з чайним листям Деуса, — це королівство Техон.

Я озирнувся навколо в галасливому просторі та подивився на Девелланію. Здавалося, вона прочитала моє бажання повернутися і легко кивнула головою.

— Якщо ти задоволений... тоді я тебе проведу.

— Так.

Повертаємося швидше назад.

Я знову натягнув капюшон і пришвидшив крок.

***

— ... Після спостереження було встановлено, що демон у чорному вбранні не був командиром Нульового загону.

— Гм...

Король тихо торкнувся обох скронь.

Йому було приємно чути, що демон у чорному вбранні не був наступною найнебезпечнішою особою після Короля Демонів — командиром Нульового загону — але навіть попри це він не міг стримати сміху.

Він виблював кров через щось подібне, тож це точно був не командир Нульового загону.

— Тоді хто ж він такий?

— Ну, тоді...

Слабкий демон, якому служить командирка Другого загону.

Хто ж це міг бути? Для початку, Царство Демонів — це місце, яке функціонувало, спираючись на логіку сили, тому це твердження не мало сенсу.

Якщо він слабкий, командирка Другого загону ніяк не служитиме йому. Однак доповідач чітко сказав, що командирка Другого загону «прислужувала» йому.

Скільки б він про це не думав, він ніяк не міг знайти відповідь. Зрештою, нерви короля були настільки напружені, що він притис свої налиті кров'ю очі та пробурмотів полегшеним голосом.

— ... Чи маю я бути задоволеним тим, що він повернувся, не спричинивши нещасного випадку?

Він сподівався, що це не повториться.

Він лише зітхнув, усвідомивши, що кількість волосся, що випадало, останнім часом збільшилась.

— Мені потрібно щось зробити з цим...

***

Після відправлення з Другого міста я не зміг встояти перед обережними наполяганнями Бена і негайно зв'язався з Дияволом.

Всупереч побоюванням, Король Демонів не наклав жодного покарання на Девелланію та Гейзітеля за приховування існування кордону з світом людей. Він просто сказав: «Справді?» і проігнорував це.

Я був на мить приголомшений такою безтурботною реакцією, але швидко змирився з цим.

Тому що Диявол переслідував підхід, при якому наслідки були важливіші за процес.

Коротше кажучи: робіть, що забажаєте, аби результати були хорошими.

Хоча існування лінії кордону було приховано, в результаті жодних проблем виникнути не встигло, тож причин для покарання не було.

Тож навіть якби командир Дев'ятого загону, який мав охороняти кордон, повернувся до Замку Короля Демонів лише тому, що він знудився, йому нічого б не сказали.

«Але щойно проблема виникнула б, командиру Дев'ятого загону не зносити голови».

— Ох, і Аруте. Коли повертатимешся до замку, я хочу, що б ти вирушив околицями...

— ... так, що?

— Не хвилюйся. Я не прошу тебе змушувати себе повертатися тим шляхом. Я досі пам'ятаю ту сцену. Їх було більше, ніж очікувалося. Я надішлю П'ятий загін супроводити тебе, щоб ви могли зустрітися посередині та повернутися разом.

У ту мить, коли я збирався відповісти, я зрозумів, як раптом відчув дискомфорт, тому зупинився і закрив рот.

«П'ятий загін...?»

Якщо це П'ятий загін... е-е... не може бути...

... Здається, я розумів, чому він посилав саме П'ятий загін, а не якийсь інший із тих, які зараз перебували у Замку Короля Демонів.

Я знову відкрив рот, який поспішно закрив.

Я спробував запитати, чи можна надіслати ще одного командира, але, на жаль, Король Демонів був на крок швидшим.

— Добре тоді.

— ...

— Тепер тут буде тихо.

Пік. Зв'язок було перервано.

Я стояв приголомшений, не в змозі змиритися з ситуацією, і тихо закрив рот.

Раптом полилася кров.

— Пане Аруте!

***

Імперія була в розпалі війни, і нові новини надходили щодня.

Наприклад, кілька королівств утворили союз для боротьби проти Імперії.

Під час просування на південь зі східної частини Імперії імперська армія була загальмована інфекційною хворобою, що поширювалася, і королівська армія вступила в партизанську війну в цьому середовищі, однак була повністю розгромлена Другим Героєм Стигмою Пріміро та його військами.

Круель Харт, Четвертий Герой у західній частині Імперії, поставив своїм ворогам мат.

Новини про Немезеуса, Першого Героя, який контролював та сприяв південному просуванню з центру Імперії тощо.....

Так, як ви могли здогадатися, Імперія зараз воювала з кількома королівствами одночасно.

Кожен Герой взяв на себе відповідальність за певен регіон і воював проти певного королівства. Це може здатися справжнім божевіллям, але, на жаль, це була реальність.

Імператор вже завершив майже всі підготування, а кронпринц вийшов на поле бою з мечем у руці та залучав кандидатів у Герої, які мали фрагменти, які вони зібрали.

Дивно, але Імперія невпинно розширювала свою територію, незважаючи на абсурдну ситуацію війни з кількома королівствами одночасно, що змушувало задуматись над тим, що всі зусилля зі збору талантів не були марними.

«Гадаю, він поглине половину континенту лише за два місяці або навіть за один».

Герцог відклав звіт, який читав, мовчки поклав руки на стіл, склавши їх разом, і заглибився в думки.

... У будь-якому разі, коли це станеться, гра зміниться. Ця гра також перетвориться на щось інше, ніж захоплення земель.

Що ж йому тоді робити?

«Карти, які я маю зараз».

Громадська думка погіршилася через Церкву Спасіння, дії Імператора та Революційну армію.

Фіолетові очі були спрямовані на папір на столі з інформацією про Революційну армію, написану на ньому. Герцог простягнув руку і підняв його.

Його байдужі очі, здавалося, читали текст, але незабаром зіщулились від роздратування.

Даніель, лідер Революційної армії, який вирушив до Іреону, повернувся. Прихопивши нову силу.

«Хотів би я, щоб він просто тихо виконував мої накази».

Революційній армії не потрібно здобувати більше сили. Вона не мала ставати сильнішою.

Мета Революційної армії — убити Імператора, але єдине, чого від них хотів герцог, — це зменшити підтримку Імператора.

Він був у такому становищі, що хотів запобігти чомусь більшому.

«Тепер, коли вони здобули силу, Революційна армія рушить уперед. Якщо вони всі згуртуються і виконають наказ Даніеля, вони дійсно можуть убити Імператора».

Вираз обличчя герцога закам'янів, коли він згадав їхнього незвичайного лідера.

Імператор не повинен загинути від рук повстанців.

Сила Революційної армії має бути зменшена.

Для цього...

Його нескінченні думки зупинилися.

Опустивши очі та обміркувавши можливості, він розтиснув руки та гукнув жінку, яка чекала осторонь.

— Серін.

— Так, герцогу.

— Зменш кількість революційних військ. Я думаю, найкращий спосіб — розділити їх. Ти можеш скористатися послугами Імператора.