Розділ 93 — Ошуканий, використаний та поборений (1)

Вона б здогадалася, чого він бажав.

Як і очікувалося, чітка відповідь надійшла без жодних вагань.

— Добре.

Наскільки це можливо?

Герцог повернув голову та подивився на неї. Їх порожні погляди зустрілись.

... Він знав, що подобався їй.

Герцог повільно підвівся зі свого місця.

Він обійшов стіл і став перед Серін, злегка нахилившись і ніжно взявши її за руку. Їхні погляди зустрілися, і його фіолетові очі розплющилися.

Потім він опустив голову, його розпущене фіолетове волосся торкнулось тильної сторони її руки, створивши навколо них завісу. Тим часом губи герцога приземлилися на тильну сторону її долоні.

Вияв прихильності до благородної леді.

Для Серін, простолюдинки, було природно розширити очі. Коли вона заціпеніла і відвела погляд, навіть не в змозі прибрати руку, герцог спокійно підняв голову.

Посмішка, яка, здавалося, була намальована на його обличчі, була спрямована виключно на неї.

— Дуже вдячний тобі.

— ... Ні, це природно.

Коли Серін поспішно пішла виконувати свої обов'язки, герцог, який спостерігав за нею, тихо поправив свій одяг.

Серін досягне успіху. Вона спричинить розкол серед Революційної армії, що призведе до того, що її частина вирушить до Імператора. Без такого гарного лідера як Даніеля, і переважаючої кількості, вони стануть просто здобиччю для Імператора.

Однак існують речі, які трапляються випадково, тому не можна просто сидіти склавши руки та чекати результатів.

Не те щоб він сумнівався в Серін. Людина, яка викликала найбільші підозри, — це ніхто інший, як сам Імператор.

«Виникли б проблеми, якби він справді помер від їх рук».

Імператор завжди жив, не маючи можливості померти.

Головне — це бажання Імператора вижити. Варто змусити його хотіти жити ще хоч трохи.

«Я чув, що Імператор нещодавно повернувся до палацу».

Імператор не міг залишатися бездіяльним в імператорському палаці і вдень і вночі.

Незалежно від того, наскільки добре кронпринц керував справами, чинним Імператором Імперії все ще був Едуардо Дезерт, тому він час від часу повертався до імператорського палацу, щоб перевірити, як ідуть справи.

Тож якщо зараз вирушити до імператорського палацу, можна зустріти його.

Варто негайно приготувати карету. Герцог вийшов з кабінету.

***

Якщо бути чесною, Серін підтримувала Революційну армію.

Існував бар'єр статусу простолюдинки у почуттях до герцога. У такій ситуації ідеологія Революційної армії, яка стверджувала про скасування кастової системи, була справді заманливою.

Однак цей факт ніколи не висловлювався зовні.

Вона підтримувала Революційну армію, бо любила герцога.

Оскільки вона любила герцога, вона була на шляху до знищення Революційної армії.

Тому що той, кого вона так сильно любила, хотів цього.

— Вітаю, пане Ейдене.

— Ах, Серін.

— Я чула, що лідер повернувся? Де він?

— Це ж очевидно. Мабуть, він пішов до матері.

В кінці речення пролунав клацаючий звук, ніби йому це не подобалося.

— Ситуація погана, але він навіть не може отямитися і просто вийти з кімнати.

— Звичайно.

Здається, вона могла це використати. Очі Серін заблищали.

Варто подумати. Яким був характер Ейдена? Чи був він жадібною людиною? Якщо ви жадібні, що б ви обрали: багатство чи владу? З якою метою він вступив до Революційної армії?

Чи легко ним скористатись і чи варто це зробити?

— Коли ж він збирається з цим покінчити?

— Я не знаю. Як довго ви плануєте це відкладати?

— Герцог, здається, сподівається, що Революційна армія скоро почне діяти. Хіба це не довільний вибір лідера, який не має нічого спільного з думкою пана Ейдена?

— Звичайно. Ми божеволіємо від розчарування.

— Ви знаєте причину затримки перевороту?

— Причина завжди одна й та сама: «Ми не були готові, або час був невідповідний».

— Це... схоже на виправдання.

Вона піднесла долоню до щоки, нахилила голову і поставила запитання, бурмочучи неоднозначним тоном.

— Пане Ейдене, ви думали про це? Чому лідер відкладає повстання?

— ... Я не знаю, бо не задумувався про це так глибоко.

Вона люб'язно вказала на запитання, які він ігнорував весь цей час.

— Я думала про це і, здається, що це тому, що лідер не бажає втрачати свою нинішню посаду.

— Що...

— Хіба ні? Величезний альянс, що складається з людей з численних королівств. Голова повстання. Буде шкода, адже якщо з Імператором розправляться, вітер змін може подути і змінити владу.

Отруйний шепіт.

Обличчя Ейдена спотворилося. Дрова невдоволення спалахнули та породили ще одну негативну емоцію.

Серін на цьому не зупинилася і поспішно роздула віялом полум'я, коли вогонь ось-ось мав згаснути.

Вона дізналась про Ейдена з розмови, а також пам'ятала те, що було записано на папері.

Він був жадібною людина, незалежно від того про що йшла мова: про владу чи гроші. Він вступив до Революційної армії, бо хотів убити Імператора, і тому, що Революційна армія мала високі шанси на успіх.

Якщо переворот вдасться, його метою було покращення власної репутації, підкресливши свою участь. Зі зростанням репутації відбуватиметься все більше подій.

Він легкий у маніпуляції персонаж, і його варто використати, оскільки він очолює досить великі сили в Революційній армії.

Тоді час діяти.

— То як щодо того, щоб пан Ейден покінчив з Імператором і став центром нової країни?

— У Революційній армії всі рівні...

— Слова — це добре. Але де може існувати такий казковий світ? Саме прагнення повністю ліквідувати трон було абсурдним від початку. Ні, навіть якщо його можливо ліквідувати, зрештою, знадобляться ключові фігури, щоб керувати країною.

«Розумна» Серін була «простолюдинкою».

Гарний розум і просте походження спотворили задану ідеологію в її очах та опустили її з «ідеалу», який не враховував «зло», притаманне всім людям, до «реальності», яка включала більш людські бажання.

Ідеал — це лише ідеал.

Серін не знала, кому спала на думку ця ідея, але, ймовірно, це був якийсь аристократичний вчений, який виріс без особливих труднощів, або позитивна людина з квітучим розумом.

Серін, як простолюдинка, яка відчувала велику й малу людську злобу в усьому, з чим стикалася на вулиці чи ринку, не могла нічого вдіяти, окрім як негативно ставитися до можливості того, що все піде за планом.

Людська жадібність безмежна, і це стосувалось навіть тих, хто розпочав революцію та брав у ній участь.

— Очольте війська, пане Ейдене, та вбийте Імператора. І завдяки цьому, станьте центром Революційної армії, яка скасує кастову систему, і буде включена до керівництва країною.

— ...

— Може, поговоримо трохи відвертіше? Ми створюємо світ, де всі рівні, окрім влади. Якщо пан Ейден вміло скористається «ситуацією вбивства Імператора», він, можливо, навіть зможе обрати владу.

Наприклад, згадка «Людина, яка дуже допомогла мені досягти успіху в цій справі, це...» Це будуть слова людини, яка приведе Імператора до смерті, тому її, ймовірно, загалом поважатимуть.

Дивно, але все це спало на думку одразу.

— Герцог також сподівається, що переворот буде здійснено якомога швидше. Тож навіть якщо він не зможе бути активно залученим, він певною мірою допоможе з Імператором.

Звичайно, можливість того, що Ейден вб'є Імператора...

— ... Мені потрібне підтвердження.

Нуль відсотків.

Серін яскраво посміхнулася.

— Я дістану розклад Імператора.

Ось і все. Серін тихо погладила тильну сторону долоні. Місце, якого торкнулися губи герцога, все ще здавалося теплим на дотик.

Герцог все ще достатньо поважав її.

... Герцог знав, що він їй подобається.

Якби він думав про неї як про щось, що можна використати лише один раз і викинути, він би вже затягнув її до спальні, щойно помітив її почуття. Бо так набагато легше використовувати.

Насправді, серед тих, хто мав до нього почуття, він тягнув до своєї спальні лише тих, кого вважав невдахами, незалежно від статі.

Іноді вона ревнувала до них без причини, але точно знала, кого герцог цінував більше.

Без вагань Серін відмовилася від короткої мрії, яка їй привиділась.

***

Раптове прохання про аудієнцію було швидко прийнято, ніби це було само собою зрозумілим.

Хоча слуги імператорського палацу були здивовані, герцог очікував, що Імператор обов'язково це зробить, тому він прийняв це як належне та пішов уперед, дотримуючись вказівок слуги.

Тому що краще вислухати будь-яку нісенітницю, ніж не слухати своїх політичних опонентів взагалі.

Крім того, якщо є впевненість, що вас не штовхнуть до психологічної війни, це також можливість дізнатися, що думає інша людина.

Імператор Едуардо ніяк не міг цього уникнути.

— Слава Імперії. Герцог Старб Іллюстер вітає нинішню Імперію.

— Так, герцогу. В чому справа?

Замість відповіді герцог подивився на Імператора. А точніше, трохи нижче його обличчя.

Імператор, який сидів, поклавши руки на підлокітники, ніби втомився, дивився вниз на зарозумілого герцога, який виявляв лише мінімальну ввічливість, ніби був незадоволений, але герцог не звертав на це уваги.

Було дещо, що більше привертало його увагу, ніж суворі очі Імператора.

— Що сталось з вашими руками?

— Не варто про це хвилюватися.

Ліва рука, що була забинтована білою тканиною й звисала з підлокітника, м'яко стиснулася в кулак.

Герцог примружив очі та оглянув постать перед собою.

«Він отримав поранення на полі бою? Як же шалено він гарцював там?»

Він ретельно оглянув його, щоб перевірити ступінь серйозності рани, але білосніжна пов'язка, на якій не було видно жодної краплі крові, ймовірно, тому, що він замінив її одразу після прибуття, повністю приховувала ступінь пошкодження.

« ... Ну, він не міг так легко показати свою слабкість».

Коли на губах герцога з'явилася ледь помітна посмішка, холодний голос покликав його.

Голос, який приковував його погляд, ніби його власник не хотів просто спостерігати, як герцог оглядає його рану.

— Ви тут, щоб подивитися на мої рани, герцогу?

— ... ні. Вибачте, Ваша Величносте.

Добре, тепер була його черга говорити.

Щоб запобігти смерті Імператора від рук Революційної армії, щоб запобігти власному самогубству за ці слова...

Очі, які були заплющені, тихо відкрилися. Герцог, який дивився в підлогу, повільно підвівся і, здавалося, зупинив погляд на грудях Імператора, потім підняв очі вище і зупинився прямо на його золотих очах.

Його золотисті очі, схожі на очі дикого звіра, все ще були лютими, але тіні під ними виказували явну втому.

Імператор не дозволив йому поглянути на своє обличчя, але й не дорікнув герцогу за те, що той самовільно підняв голову та побачив його.

Однак увесь тронний зал був сповнений жагою вбивства.

Це було відчуття, яке було занадто важким для герцога, далекого від володіння мечем, але зрештою він стояв непохитний і промовив правду, яка була глибоко похована всередині.

— Ви пам'ятаєте смерть колишнього Першого принца, який був батьком нинішнього кронпринца та принцеси та старшим братом Його Величності?

Чоловік з лагідним характером, єдиний серед багатьох братів, хто піклувався про Едуардо Дезерта.

На щастя, Імператор не одразу встав зі свого місця і не вихопив меча.

Він просто поплескав по тильній стороні перев'язаної лівої руки, нахмурився і тихо наказав оточуючим піти.

— Нехай варта теж піде.

— Так, Ваша Величносте, Генерал...

— Я сам скажу Немезеусу.

— ...

— Ви думаєте, лорд Іллюстер може вбити мене?

— ... Я йду.

Імператор, чиєї охоронці пішли, подивився на герцога. Тихішим голосом пролунав спокійні слова.

— Ти маєш на увазі інцидент, який, як кажуть, був спричинений герцогом Градісом, але насправді його вбив саме ти?

— То ви вже знаєте.

— Ти збожеволів.

Коли правда була виявлена, Імператору довелося її приховати.

Тому що герцогство Градіс вже зникло. Ім'я родини було повністю стерто через вбивство Першого принца, але тепер неможливо було сказати, що це була неправда.

Якщо цей факт стане відомим, постраждає не тільки Імператор, а й герцог також повинен буде пожертвувати своїм життям. Але зізнатися в цьому прямо перед ним ось так?

— Я не розумію, чому ти згадуєш про це зараз. Що ти, заради всього святого, плануєш?

— Хіба вам не цікаво, чому я його вбив?

— ...

— Я зробив це, щоб досягти найвищого положення.

Невже він думав, що Старб буде задоволений посадою герцога?

Якщо зійти на посаду герцога, трон імператора буде в межах досяжності. Якщо зійти на трон імператора, цілий континент буде біля його ніг.

Старб Іллюстер був такою людиною.