Розділ 94 — Ошуканий, використаний та поборений (2)

— На той час ситуація була такою, що Перший принц, старший син королівської родини, майже був визнаний спадкоємним принцом. То що станеться, якщо його вбити?

— ... Інші принци та принцеси, мабуть, почнуть шаленіти через порожнє місце.

— Так, це справді сталося. Я планував обрати одного з них, кого можна було б використати як маріонетку, і посадити його на трон...

Почувся гучний сміх.

Герцог, який опустив очі, ніби згадуючи минуле, замовк і підвів погляд. Імператор дивився на нього з презирством.

— Це смішно. Ти вважав, що все буде так легко, як ти задумав?

— ... Це правда. Я був занадто зарозумілим.

Едуардо, очевидний доказ зарозумілості, порожньо подивився на герцога, а потім посміхнувся.

— Хто б міг подумати, що Дев'ятий принц, який не мав жодної влади, так проявить себе?

Якщо бути точним, він збожеволів.

Дев'ятий принц Едуардо вважав, що смерть Першого принца сталася внаслідок боротьби за владу, тому він убив усіх своїх братів, які намагалися здобути трон, і сам зайняв його.

Він не знав милосердя. Навіть їхніх дітей вбив, щоб знищити зародки повстання.

Герцог мовчки спостерігав за всім цим.

Едуардо, який зійшов на трон, назвав королівство «Імперією» та визнав дітей Першого принца кронпринцом і принцесою.

Він засміявся. Хто ще кого мав захищати?

— ... Дивно. Чому ти сьогодні такий провокаційний?

Імператор підняв руку і торкнувся чола, ніби в нього боліла голова.

— Від недбалої згадки про Першого принца до зізнання у вбивстві, про яке я не знав, та виявлення твоєї брудної жадібності.

— ...

— Який у тебе, заради всього святого, намір?

Він був втомлений, тому не розумів, навіщо герцог прийшов і розбурхав рану.

Спогади про минуле, яке він поховав через своє насичене життя, знову повернулися до нього, і Імператор надав сили руці, що тримала підлокітник.

[Я повернуся. Це не займе багато часу.]

[Тим часом подбай про Елпідія та Алетею.]

Якби він знав, що це буде останній раз, коли він бачив брата, він би ніколи його не відпустив.

Слід було зупинити його, коли він відчув щось зловісне.

Коли він почув новину про його смерть, варто було розслідувати все, замість того, щоб хапатися за меч.

Якими б огидними не були брати, що прагнули зайняти його посаду, вони б не стали так легковажно здіймати свої мечі проти нього.

Едуардо не повинен був легко піддаватися дещо правдоподібній чутці про те, що його інші брати вбили Першого принца, щоб зайняти трон.

«Ах».

В нього боліла голова.

Привид показує своє обличчя перед ним та гигоче. Він кружляє колами навколо герцога та зливається з ним.

Імператор хотів витягнути меч і одразу ж ударити його по шиї, але стиснув зуби, замість того, щоб поспішно висловити свої емоції.

Він не міг повторити ті ж самі помилки, що й тоді.

— Смерть Першого принца, відправлення Деона Харта на Восьмирічну війну замість Круеля Харта. Церква Спасіння.

— ...

— За кожним з цих інцидентів завжди хтось стояв. Ви знали це, тож вам варто побоюватися того, що може статися цього разу.

— Звичайно. Якщо подумати, навіть зараз я не знаю, що в тебе на думці.

Імператор підняв голову. На його обличчі з'явився рідкісний вираз здивування.

Промовляючи ці слова щойно, герцог визнав два факти.

Що він був причетний до всіх інцидентів, які перерахував, і що цього разу він теж щось замислив.

Серед них була історія, яка перевернула б світ з ніг на голову, якби її почув Деон Харт.

[Герцог є винуватцем участі Деона Харта у Восьмирічній війні, а не Круель Харт.]

Під час Восьмирічної війни саме Круель Харт мав брати участь у битві від імені родини Хартів. Якби документи не були змінені посеред війни, ймовірно, все було б саме так.

Імператор дізнався про те, що документи були змінені під час ділової поїздки після війни.

Якщо бути точним, коли Деон Харт попросив знищити власну родину, він відчув щось дивне та провів розслідування.

Документи були змінені, і Деона Харта змусили взяти участь у війні. У відповідь родина Хартів кілька разів подавала прохання про зміни до імператорського палацу, але всі записи про це зникли.

Хоча він і знав усю правду, він удав, що не знає, закрив рота, заплющив очі та прийняв прохання Деона Харта, вчинивши як справжній покидьок...

Імператор пильно подивився на більш слизького виродка перед собою.

— Тепер ти визнаєш усе це? Мінімальним покаранням була б смертна кара, але схоже, що герцог справді збожеволів.

Якщо не враховувати те, що він убив Першого принца, той факт, що він визнав свою причетність до всіх інших серйозних інцидентів, робить кожен з них серйозним злочином.

Герцог посміхнувся голосу, сповненому глибокої жадоби крові та загрози, а також питання, яке неможливо було приховати.

— Я вже казав вам це раніше. Ваша Величність не може мене вбити.

Він озирнувся навколо награним жестом, ніби нагадуючи, що вкусив Імператора.

— У вас немає свідків чи доказів. Вам потрібне належне обґрунтування для цього.

— ...

Інцидент із вбивством Першого принца не можна було підтвердити, оскільки пройшло забагато часу, а правда щодо участі Деона Харта у Восьмирічній війні не стане для герцога серйозним ударом, якщо не буде доказів того, що документи були викрадені безпосередньо з імператорського палацу. Герцог тоді зв'язався з графською родиною, яка нині втратила свою владу, тож що можна було про це сказати зараз?

Більше того, не було чітких доказів того, що герцог був причетний до Церкви Спасіння, тому Імператор не мав підстав для його страти.

— Звичайно, Ваша Величносте, навіть якщо немає жодних доказів, ви могли б особисто покінчити зі мною. Але ви, ймовірно, не станете цього робити. Якщо ви вб'єте мене без жодних доказів, моя честь залишиться недоторканою, а Ваша Величність стане вузьколобим тираном, який убив герцога зі страху перед його владою.

— Ти гарно говориш...

Раптом золоті підлокітники деформувалися.

Імператор повільно нахилився вперед, подивився на герцога і посміхнувся, ніби показуючи зуби.

— Як довго, на твою думку, ти зможеш прожити, знищуючи всі докази та приховуючи їх?

Саме так.

— Просто спробуй протриматися якнайдовше. У момент, коли прогалина буде виявлена, це буде день твоєї страти.

Це також буде день, коли все, що він створив, впаде у прірву.

Сенс життя, який зникав кожної миті, знову став зрозумілим.

Мета життя міцно закарбувалася в Імператорові, і він почав відчувати затяжний жаль стосовно власного життя, яке, здавалося б, не мало жодного сенсу, навіть коли він помре.

До того моменту, як він зруйнує усе, що створив герцог Старб Іллюстер, і жорстоко вб'є його.

Імператор поклявся не помирати.

***

Даніель, який не мав уявлення, що відбувається, поки він був відсутній, зупинився перед зачиненими дверима та подивився на свій одяг.

На щастя, він спершу переодягнувся, тому пошарпаного вигляду, який мав, коли щойно повернувся, вдалося позбутись. Травми, отримані в битві, були приховані під чистим одягом, а слабкий запах крові перекривали парфумами.

Ідеально.

Обличчя Даніеля на мить злегка скривилося, коли він згадав битву з Кривавими Лицарями, що чекали в Іреоні, але він швидко заспокоїв свої емоції.

Бо він не міг виглядати подібним чином перед матір'ю.

— Мамо. Це Даніель.

— Будь ласка, заходь.

Коли він відчинив двері та увійшов, перше, що побачив, була жінка, яка посміхалася та простягала руку.

Це був, мабуть, вітальний жест, але Даніель підійшов до неї, став на одне коліно, шанобливо взяв її за руку та схилив голову, щоб притулитися своїм чолом до неї.

Замість того, щоб прибрати руку, жінка підняла іншу долоню та ніжно погладила його по голові. М'який голос пролунав, наче струмок.

— Ти десь поранений?

— Ні, я повернувся благополучно.

— Ти використав парфуми.

— Так.

— Не думаю, що ти зазвичай користуєшся парфумами.

— Я спробував лише цього разу. Тобі подобається?

— Синку.

— ...

Шокований Даніель підняв голову.

Скориставшись цією можливістю, жінка природно відвела руку і обхопила його щоки, змусивши його підняти голову. Очі, які були дуже схожими, зустрілися.

Жінка не заглиблювалася далі в лазівки в його словах і не робила йому догану.

Вона просто дивилась порожньо.

Після короткої, але довгої по відчуттям мовчанки Даніель першим відступив.

— ... В Іреоні стався конфлікт з Кривавими Лицарями. Я отримав кілька травм, але вони були несерйозними, тож я вирішив не розказувати про це тобі. Вибач.

— Добре, як я можу дорікати синові?

— Ні...!

Відповідь на зітхання не могла бути закінчена.

Даніель підвів свій порожній погляд, коли відчув дотик м'якої тканини, що обгорнули навколо його шиї. Жінка, яка пов'язала готовий шарф навколо його шиї, ледь помітно посміхалася.

— Зима майже закінчилася, але оскільки я його закінчила, я подумала, що краще віддати його тобі.

— ... Це...

— Незалежно від того, де мій син і що він робить, я нічого не скажу. Тому що не заслуговую на це. Якби я могла попросити лише про одну річ як послугу...

Теплий голос, ніби талий сніг, торкнувся його вух, ніби сповіщаючи про прихід весни.

— Будь обережним, синку, не застудися.

«Куди б ти не пішов, не травмуйся, не хворій і особливо не помирай».

«Бережи себе, синку».

Мати досі зберігала подарунок, який їй подарував син.

***

— Ви впевнені, що хочете вирушити негайно?

— Так.

— Ви навіть не переодягнулись.

— Герцог знову щось запланував. Дивлячись на те, як він впевнено сказав мені, навіть якщо я проведу розслідування, буде надто пізно щось змінити, краще поспішити і вирушити, поки щось не сталося.

Переодягнутися можна і після прибуття.

Імператор широкими кроками перетнув коридор, все ще одягнений у свої громіздкі обладунки. Прем'єр-міністр, який йшов позаду, говорив так, ніби хвилювався.

— Супровід...

— І так нормально, мене він дратує.

— Ви вдягнули громіздкі обладунки і рушаєте без супроводу. До того ж, хіба місце призначення — не поле бою? Ви справді при здоровому глузді?

— Я не знаю. Було б краще, якби я просто помер.

— Ваша Величносте!

— Це жарт. Чому це прем'єр-міністр не може відрізнити серйозність від жартів?

У голосі, сповненому явного сміху, пролунало відверте зітхання. Імператор глянув на прем'єр-міністра, потім знову перевів погляд уперед і пробурмотів слова.

Губи, що ледь посміхалися, знову стали напруженими, ніби ще мить тому на них не було посмішки.

— Що означає бути правителем? Було дещо, що сказали брати і сестри, намагаючись вразити батька. Я досі пам'ятаю це.

— ...

— Одна сестра сказала, що хоче зробити королівство багатим, а інший брат сказав, що хоче зробити його королівством, яке жодна інша країна не зможе ігнорувати як імперію. Я не пам'ятаю, хто це був, але був також брат, який мав грандіозні прагнення об'єднати континент.

— ...

— Я такий радий, що існує так багато жадібних людей. Завдяки ним я живу таким насиченим життям.

Сухий сміх луною пронісся коридором.

Імператор, який щойно вийшов з будівлі, залишивши свою посмішку в коридорі, не зупинився і без вагань крокував вперед по доглянутому газону. Він продовжив.

— Я планую палати до самого кінця. Тож тобі не варто думати про такі безглузді речі, ніби я прагну смерті.

Можливо, існує неминуча смерть, яку він не в силах контролювати, але в нього так багато справ і обов'язків, що він ніколи не помре добровільно. Зараз він навіть не відчував, що бажав померти завдяки декому.

Імператор, який щойно прибув до стайні та торкнувся носа свого коня, раптом вигукнув: «А!»

— Завдяки тобі я згадав дещо, про що встиг забути. Я мав би сказати про це давно.

— ...?

— Я не ціную це бездушне тіло. Тож якщо я помру...

— Ваша Величносте.

Прем'єр-міністр, відчуваючи щось зловісне, поспішно покликав його.

Він хотів зупинити його. В більшій мірі тому, що він відчував, що знав, що саме буде промовлено.

Але його поклик не завадив Імператору говорити.

— Сподіваюся, ви не витратите марно наші війська лише заради того, щоб повернути цей шматок м'яса.

— Ваша Величносте!