Розділ 95 — Ошуканий, використаний та поборений (3)

Прем'єр-міністр не міг легко продовжити говорити.

Він кілька разів відкрив рота, щоб заговорити, але знову закривав його та проводив долонею по обличчю, щоб позбутися шоку.

Він не знав, з чого почати. Чи варто вказати на припущення смерті, чи на порівняння тіла Імператора зі «шматком м'яса»?

Імператор припускав, що його смерть не буде нормальною. Можливо, він думав про ситуацію, коли його голова впаде з плечей на полі бою.

«Що мені сказати...?»

Багато слів застрягло в горлі.

Його слова були занадто різкими. Чому він думав про смерть? Хіба він не казав, що він — Імперія? І тому подібне.

Однак слова, які нарешті вирвались з вуст після мовчання, були дещо іншими.

— Принаймні... зніміть свій плащ і залиште його тут. Це ж не частина обладунків, чи не так? Він тільки приверне увагу.

Імператор засміявся. Він погладжував поділ свого червоного плаща з вигравіруваним на ньому імператорським гербом, потім скочив на коня і тихо заговорив.

— Чому я маю так легко позбуватись цього дрібного символу, який дає зрозуміти, що я Імператор?

...

Імператор, який вирушив на одинці, покинув палац верхи з мечем у руці та вправно проскочив ліс, глянув у певне місце. На його губах з'явилася посмішка.

Він повільно натягнув віжки коня, на якому сидів.

Кінь, який послухався волі Імператора, поступово сповільнився і невдовзі зупинився. Імператор зіскочив, поплескав тварину по спині, потім підійшов до дерева та сів, ніби хотів відпочити.

Він схрестив ноги, подивився на небо кілька секунд, прихилився потилицею до стовбура, заплющив очі та заговорив.

— Чи казали вам коли-небудь остерігатися забуття?

— ...

— Люди, які забувають минуле, неминуче повторюватимуть ті самі помилки. Я сам не прожив достатньо довго, тому розумів це лише головою, але нещодавно почав відчувати це на власній шкірі.

Він легенько обмахнув рукою польові квіти на землі та пробурмотів сухим голосом.

Порожній голос розлетівся поміж деревами.

— Це справді дивовижно. Оскільки ті, хто безпосередньо пережив Восьмирічну війну, ще живі та здорові, я б ніколи не подумав, що з'являться ті, кого вже пожер монстр забуття.

Ще навіть не відбулася зміна поколінь.

Наводячи як приклад зарозуміле королівство Іреон, Імператор, який стискав куточки очей, розправив ноги та поклав меч, який тримав, на коліна. Ліву руку, обмотану білою пов'язкою, він поклав на траву, а праву випрямив, тримаючи кинджал.

У той момент, коли «вони» не змогли відреагувати на таку природну поведінку, дещо сталося.

Фіііть!

— ...!

Відчуття хвилювання змішувалося з тишею.

Збентеження з'явилося в очах тих, хто побачив, як кинджал пронизав тильну сторону руки не когось із них, а самого Імператора.

Незалежно від емоційного стану своїх ворогів, Імператор просто витягнув кинджал із байдужим виразом обличчя та тихо пробурмотів.

— ... Тепер краще.

Біла пов'язка, яку так акуратно змінили, знову почервоніла.

Біль залишився в минулому.

На його обличчі з'явився вираз непомітного задоволення, коли чорні привиди, що весь час затуляли йому зір, зникли.

Він повернув кинджал у піхви та підвівся. Він ходив навколо, ніби прогулювався, тримаючи в правій руці піхви з мечем, а з лівої руки стікала кров.

На землі з'явилися червоні сліди, ніби його кроки залишали слід скрізь, де він проходив.

— Про що ми говорили? Так, я говорив про небезпеку забуття. Тож дозвольте мені запитати вас зараз. Чи знаєте ви, як Едуардо Дезерт зійшов на трон?

Він зупинився. Підняв свою криваву руку і торкнувся квітів, що розквітали на дереві.

Кров заплямувала гарні пелюстки.

Він продовжив задавати питання.

— Чи знаєте ви, хто був однією з провідних фігур на полі бою, яка призвела до перемоги у Восьмирічній війні?

Хто той безіменний герой, який мав фрагмент Героя?

— Ви знаєте, чому в мене немає таємного ескорту?

Отож бо, забувати — це така страшна річ.

Якби вони знали про дії Імператора під час повстання, якщо б пам'ятали про його заслуги під час Восьмирічної війни, якби вони провели хоча б деякі дослідження про те, яким був Імператор на полі бою нині.

Якби це було так, вони б не наважилися так незграбно переслідувати його.

Імператор мовчки посміхнувся, торкаючись квітки, яка втратила свій первісний колір після того, як випила стільки крові.

— Цей хлопець і той хлопець.

Рука, що торкалася пелюсток квітки, опустилася до стебла, з'єднаного з деревом.

Якого кольору була ця квітка спочатку? Вона була фіолетовою.

... Так, фіолетовою.

Стебло було відламано без вагань, ніби чиясь шия. Він підніс квітку до носа, ніби хотів її понюхати, але все, що відчув, було сильним запахом крові.

Імператор, який опустив очі, ніби відчуваючи запах квітки, повільно перевів свій погляд. На відміну від темної тіні під очима, яскраво блискучі золоті очі дивилися прямо вперед.

Серед напруженої тиші пролунав голос, схожий на гарчання тварини.

— Що ти взагалі верзеш?!

Тук. Битва почалася за сигналом падаючих квітів.

Імператор з мечем, оголеним, немов блискавка, розтоптав опалі квіти та зарухався вперед. Порожні піхви лежали на землі, а кров хлинула у всі боки.

Голова одного з ворогів покотилась по землі.

Люди в паніці швидко відповіли зброєю, яку тримали в руках, але це лише відтермінувало їхню смерть.

Криваво-червоний плащ майорив на вітрі. Ні, можливо, це справді була кров. Якщо хтось бачив спалах червоного кольору в своєму полі зору, це означало, що чиясь голова точно впала. Потім знову червоний колір наповнював поле зору, і жахлива смерть наздоганяла вже його.

— Зачекайте хвилинку...

— Цей одяг та цей візерунок. Я впізнаю їх. Ви члени Революційної армії. З того, що я пам'ятаю, ваш лідер не такий вже й дурний. Пішли проти його наказу? Відтепер не потрібно буде турбуватися про Революційну армію.

— А-а-а-а....

Тільки тоді вони згадали.

Його талант був прихований за титулами «Імператор» та «тиран». Ім'я людини, чий талант був особливо видатним серед тих, хто володів фрагментами Героя.

— Едуардо Дезерт...

— Врятуйте мене...

Його майстерність фехтування була неперевершено лютою та водночас захопливою.

Він був здатен вільно тримати та розмахувати довгим мечем однією рукою. Потужна сила, яка, здавалося, могла розрубити все, навіть якщо перед ним постала б гора.

Щоразу, коли меч здіймався над чиємусь тілові, він робив чистий розріз, і кров бризкала в повітря. Меч рухався легко, ніби підхоплений вітром, але розмах був зроблений з великою силою в кожному русі, щоб розрубати супротивника. Хоча він і вразив багатьох людей, його тіло було чистим, без жодної краплі крові.

Кожен, хто став би глядачем цієї сцени, міг би відчути катарсис від того, наскільки це було холоднокровно. Однак усі, хто зараз дивився на Імператора, були його ворогами.

— Гадаю, я розумію, що мав на увазі герцог сьогодні. Отже його слова стосувались Революційної армії?

План дій, який, схоже, не був пов'язаний із задумом їхнього лідера. Проте, розклад Імператора потрапив до їхніх рук.

Це все герцог. Якби вони не мали герцога за спиною, ці незграби ніяк не могли б отримати розклад Імператора.

Однак, якщо герцог ризикував своїм життям, щоб спровокувати його...

«Гадаю, це тому, що він не хотів, щоб я загинув від їхніх рук».

Незважаючи на його суперечливі дії, Імператор якимось чином, здавалося, знав, про що той думав.

Щоб герцог досяг свого бажання, Імператор не мав загинути від рук Революційної армії. Герцог прагне вищого становища та влади, не бажаючи світу, де всі рівні.

Отже, «революція» ніколи не повинна досягти успіху. Водночас, щоб контролювати зростаючу силу Революційної армії...

Чоловік голосно засміявся.

— ... Як ти посмів скинути на мене свій багаж?

Але фізичних доказів цього також не було.

Він лиховісно засміявся і знову розмахнув мечем. Імператор легко рухався, навіть вдягнений в громіздкі обладунки.

Хтось наважився простягнути руку та схопити його за плащ, але замість того, щоб спіткнутися чи втратити контроль над дистанцією, Імператор потягнув супротивника назад на себе та проткнув його мечем.

Коли він витягнув меч, який глибоко проштрикнув тіло, кров полилась рікою, а його плащ замайорів, підіймаючись та опускаючись у такт його рухам.

— Немає потреби в комусь за лаштунками. Гадаю, я знав це і без твоїх нагадувань.

Не було жодної причини залишати їх в живих. Але й наміру відпускати їх, навіть якщо вони зможуть втекти, Імператор не мав.

Тож єдиний спосіб для них вижити — це вбити його.

Але вони не знали, чи було це можливо.

Цього дня одна дев'ята Революційної армії випарувалася.

Лідер Даніель, який отримав цю новину із запізненням, мовчки торкнувся свого чола, оскільки війська, які він відновив, повернулися до початкового стану.

— Він ніяк не міг би самотужки дістати розклад Імператора. Він не мав таких здібностей.

— З ким він зустрічався перед цим?

— ... Серін?

Була сильна підозра, але не було переконливих доказів.

Цей інцидент закінчився свавільними діями нерозумного керівника, який залишив лише особисті підозри Даніеля без жодних фізичних доказів його зв'язку з герцогом.

В результаті це стало інцидентом, який зупинив Революційну армію, як і сподівався герцог.

***

— Аруте, подивись на це. Я придбала це під час подорожі, це рибальське знаряддя із світу людей. Це так?

— Так...

— Нитка така слабка, що я не розумію, як можна зловити нею рибу. Чому люди використовують таку слабку нитку?

— Для Царства Демонів ця нитка може бути слабкою, але для світу людей вона достатньо міцна і жорстка.

— Чому?

— Тому що Царство Демонів і світ людей відрізняється.

— Чим?

Ось чому я не хотів зустрічатися із командиркою П'ятого загону.

Командирка П'ятого загону Óрел. Вона не була особливою загрозою в фізичному плані, але в інших аспектах вона все ж залишалась досить загрозливою командиркою загону.

Просто зважаючи на нинішню ситуацію, можна сказати, що вона дуже сильно впливала на мою психіку та стрес, тож що мені ще потрібно було пояснювати?

Як могло статися, що навіть сам Король Демонів викинув її із Замку Демонів під приводом «патрулюванням Царства Демонів»? Все тому, що було важко впоратися із її цікавістю.

Це не просто припущення. Коли він сказав мені, що відправить мені на зустріч командирку П'ятого загону, Король Демонів чітко промовив дещо, перш ніж обірвати зв'язок.

[Тепер тут буде тихо.]

... Що ж до мене зараз?

— Ох, і, Аруте, подивися на це. Це прилад зв'язку із людського світу, який називається «комунікатор».

— Ах...

— Гадаю, ти знаєш про це. Хіба це не дивовижно? Це явно магічний камінь, але чому його використовують у людському світі?

Цей комунікатор... як вона його отримала?

Якщо вона думала, що магічне каміння використовується тільки в Царстві Демонів, то вона сильно помилялась. Чи вона гадала, що Імператор посилав кандидати у Герої до Царства Демонів без причини?

Магічні камені розглядались як дещо першокласне в людському світі, як підношення та інструмент чаклунства. Комунікатор — один з інструментів людського світу, для створення якого необхідне магічне каміння.

«Можна думати про нього як про прилад зв'язку Царства Демонів. Хоча, звичайно, є деякі відмінності».

Щоб використовувати каміння зв'язку в Царстві Демонів, ви можете просто обрати будь-який магічний камінь і накласти на нього заклинання, але щоб використовувати комунікатор світу людей, варто розділити один камінь на кілька частин і зачаклувати їх.

Якщо розділити магічний камінь на дві частини та накласти на них заклинання, лише дві людини зможуть підтримувати зв'язок, а якщо на три — вже троє зможуть спілкуватися... і так далі.

Що було ще гіршим, так це те, що якщо його розмір буде занадто малим після розділу, заклинання не спрацює, тож якщо розділити його необдумано, витрачені на нього кошти можуть зрештою просто випаруватися.

У ситуації, коли сам магічний камінь важко отримати, а знайти чаклуна нічим не легше, засоби зв'язку у людському світі виявились неефективними, тож лише жменька людей мали їх.

«Було сміливо з її боку отримати його».

Вона ж не вбила чи обікрала якогось високопоставленого вельможу, чи не так? Я з підозрою подивився на Óрел.

Насправді, в мене теж був один.

«Я був впевнений в його походженні. Адже сам Імператор дав мені його».

Моє обличчя прийняло шокований вираз, коли я згадав про комунікатор, який мав зберігатися в моєму маєтку.

Демон з вовчими вухами, який весь час мовчки стояв позаду Óрел, здавалося, інтерпретував мій вираз обличчя якось по-своєму і відкрив рота.

— Óрел, я думаю, варто зупинитися на цьому.

— Чому?

— Ти турбуєш пана Арута.

— Гаразд. Але чому?

— Постійно відповідати на нескінченні запитання може бути неприємно для декого.

— Чому?

Це через його посаду лейтенанта, чи просто через його особистість...

Дерніван, демон з вовчими вухами, відповідав на запитання Óрел, які, ймовірно, були дратуючими, не виявляючи жодних емоцій.

Якщо подумати, я чув, що вони зустрічаються, хіба ні?

Коли я вперше почув про це, то не думав, що це взагалі можливо, але тепер, коли став свідком цієї сцени, дивним чином зміг це побачити.

Звичайно, йому, мабуть, було важко вигадати відповідь, тому він тримав голову прямо і сказав щось інше.

— Ми прибули.