Розділ 96 — Час настав (1)

Незалежно від того, коли і звідки я прибув, ворота Замку Короля Демонів були вже прямо переді мною.

Я нарешті вільний...! Здавалося, що в мене кров з вух йшла.

— У Арута з вух тече кров...?!

Що насправді?

Коли я торкнувся вухо пальцем, на ньому залишилась кров. Бен, який був поруч зі мною і спостерігав, стурбовано звернувся до мене.

— Потрібен час, щоб виробити імунітет, тож вам слід спочатку повернутися в карету, щоб провести лікування.

— О, я теж повернусь!

— ...

Цілком природно, що я втратив дар мови.

Хоча я вийшов назовні, щоб подихати свіжим повітрям, мені невдовзі довелося повернутися до екіпажу, але мій настрій не змінився ні на краще, ні на гірше.

Командирка П'ятого загону, яка була поруч зі мною зовні та продовжувала говорити, пішла за мною всередину карети. Змінилося лише місце розташування, але не ситуація.

У кареті сиділи я, Бен, який зайшов мене оглянути, а також Óрел та її лейтенант Дерніван, які зайшли після мене, щоб поспілкуватися. Сам екіпаж був дуже широким, тому тісно не було, але проблема була в моїх барабанних перетинках.

— Знаєш, Аруте, я чула, що люди створюють і народжують дітей безпосередньо з утроби матері. Я чула, що це можливо з певною ймовірністю, якщо ти «любиш»...

— ...

— ... Дитина, створена таким чином, вважається «благословенням». Я також хочу отримати благословення разом із Дерніваном...

Вона ніяк не могла перестати говорити!

Хоча минуло зовсім небагато часу відтоді, як Бен обстежив мене та провів лікування, ознаки кровотечі з вуха знову проявились.

Я чекав, поки карета зупиниться і двері відчиняться, аби швидко звільнити свої барабанні перетинки. Що це?

— ...!?

Карета зупинилася, але двері замість того, щоб відчинитись, були вирвані з петель!

А потім дикий звір розміром з будинок стрибнув через відкритий, чи радше розірваний, вхід. На щастя, дикий звір, який атакував так швидко, що залишилося післязображення, не цілився в мене, а миттєво напав на Дернівана...

— ...?!

— Що ви робите, командире Дев'ятого загону?

— Давай поспарингуємо!

Ох, це був не дикий звір. Я помилився, бо побачив лише залишкове зображення.

Демон, який зараз застрибнув у карету, — Тровер, командир Дев'ятого загону. Він стверджує, що «магія» — його спеціальність, але насправді він застосовує силу, яка здобувається шляхом тренування тіла до межі, називаючи це «магією»... Він дуже дивний командир загону.

« ... Трясця».

Я тихо відступив у куток карети.

На щастя, Тровер досі не помітив моєї присутності. До тих пір поки Дерніван, який недбало заблокував його кулак, не заговорив голосом таким же беземоційним, як і його вираз обличчя.

— Командир Нульового загону спостерігає. Будь ласка, утримайтеся від необдуманих дій.

— Ах?

Погляд дикого звіра... а точніше, командира Дев'ятого загону впав на мене.

У ту мить я побачив, як його очі засвітилися, немов у тварини, яка знайшла свою здобич.

Ні, зачекайте... навіщо він мене підставив...

— Вибач, Аруте. Ти так гарно заховався. Я зовсім не відчув твоєї присутності.

— Що? Ні, я ніколи по-справжньому не ховався...

Той, хто справді ховався, так це командирка Другого загону.

Ніби не бажаючи потрапити під шквал запитань Óрел після зустрічі з П'ятим загоном, Девелланія опинилась на даху карети.

Ця зрадниця.

«Тепер, якщо подумати, він мабуть, бачив Девелланію до того, як увірватись у карету. Чому тоді він не зачіпив її, а одразу зайшов всередину?»

Ніби відповідаючи на моє запитання, Тровер нахилив голову, нишпорячи всередині екіпажа.

— Якщо згадати, я бачив Другий загін серед військ, розгорнутих зовні. Хіба командирка Другого загону не слідувала з вами?

— ... хіба вона не на даху карети?

— Що? Де?

— ...

— ...?

Ця маленька наволоч... куди вона вже ділась, залишивши мене самого?

Поки я подумки лаявся на Девелланію, записка прослизнула крізь щілину у вікні карети і приземлилася мені на коліна.

[Аруте, дещо неочікувано трапилось, тож я піду першою. Вибач, що не змогла супроводжувати тебе до кінця!]

— ... А щоб тебе...

Вона справді втекла!

Моя рука, що тримала записку, тремтіла, шокований Тровер чомусь завагався та відступив. Потім він мовчки уникнув зорового контакту та заговорив, бурмочучи.

— Бачу, що ти втомився після довгої подорожі, я хотів запропонувати спаринг, але мабуть не варто... Ти виглядаєш зайнятим і в поганому настрої...

Його голос став тихішим. Натомість я зосередився на шокуючому змісті, який почув раніше.

Спаринг? З Дерніваном? І зі мною теж?

— Звичайно, ні...!

Він поспішно замовк.

Я мало не вимовив слова, що спали на думку, не замислюючись. Оскільки це Царство Демонів, я маю гарно подумати, перш ніж відповідати, але я був трохи здивований і схвильований.

Ліва рука Тровера з чорними зазубреними нігтями та справді жахливим виглядом з'явилася в полі зору із запізненням. Коли я закрив рота, мій лікар Бен, який був поруч і спостерігав за моїми симптомами, вийшов уперед, ніби говорив за мене.

— Не варто відповідати.

Ні, зачекай.

— Після подолання такої довгої відстані, хіба ви не повинні пам'ятати, що ваш опонент буде втомлений перед спарингом? Не всі демони мають жахливу фізичну силу, як командир Дев'ятого загону. Тим паче, що наш пан Арут — людина!

— Чи відрізняються люди від демонів? Чим відрізняється?

— Фізично люди слабші. Але, звичайно, наш пан Арут особливий!

— Чим Арут такий особливий?

— Óрел, я не думаю, що доречно ставити це питання тут.

— Чому?

Приголомшлива розмова, значення чи мета якої мені були не відомі, тривала.

Тим часом Тровер, який на мить замовк і серйозно про щось задумався, підняв голову і подивився на Бена.

— Тоді... чи можна мені попросити провести спаринг завтра?

— Щоб повністю зняти втому, пану потрібно відпочити тиждень. Особливо через особливості тіла пана Арута, на якому залишились наслідки...

— Гарного тижня!

— ...

Як так сталось, що в мене довільно склався графік спарингів...?

Було правильно відмовитися одразу, але мої відчуття підказували мені, що якщо я висловлю свій намір відмовитися, станеться дещо гірше.

«Якщо я відмовлюся без причини, може виникнути непорозуміння, і все може скластися дивно. Бо завжди було саме так».

Залишивши мене безмовним і нездатним відмовити, Тровер знову повернувся до Дернівана. Дерніван весь час спостерігав за розвитком ситуації з безвиразним обличчям.

— Тобі це підходить, чи не так?

— Я вже казав вам це багато разів, але моя спеціалізація — стрільба з лука, а не бойові мистецтва.

— Попри це наш спаринг був вдалим. Чи ти хочеш відмовитись?

Він спитав з таким виразом обличчя, ніби збирався щось зробити, якби той відмовився б. Насправді, у нього не було вибору.

Дерніван на мить замовк, ніби прочитав цей намір по виразу обличчя Тровера, потім глянув на Óрел і повільно похитав головою.

— Ні. Я згоден на спаринг.

— Тоді...

— Але не зараз.

Тровер, який збирався кудись потягнути Дернівана, зупинився.

Невдоволення чітко відбилося на його обличчі. Ніби він не боявся гніву командира загону, Дерніван без вагань сказав те, що мав сказати.

— Я маю розібратися з деякими речами, які Óрел принесла з собою, а також прибрати за П'ятим загоном, який провів кілька битв.

— Який безлад! Але це може колись стати в нагоді!

— У будь-якому разі.

— Тоді коли ти будеш готовий? Теж через тиждень?

— Я знаю, що ви не чекатимете, навіть якщо я встановлю термін в тиждень.

Дерніван зняв верхній одяг і акуратно склав його збоку карети. Він розстібнув пару ґудзиків на сорочці, яка обтягувала його фігуру аж до задухи, і витягнув вперед два пальці.

— Будь ласка, зачекайте дві години.

...

Другий і П'ятий загони були відпущені по своїм казармам. Бен, який виконав свої обов'язки, повернувся до своєї кімнати, а я, який закінчив доповідати Дияволу через прилад зв'язку, пішов прямо до себе, не зустрічаючись з ним.

... Я намагався відпочити.

— Суддею буде Арут.

— ...

Чому ж я тут опинився?

Я з порожнім обличчям сидів на підготовленому місці і тихо прикривав обличчя руками.

Так, зробивши сто поступок, я зрозумів, що опинився тут у ролі рефері на спаринг-матчі між Тровером і Дерніваном. Але ці двоє — це ще не все. Чому всі тут зібралися?

— Хто переможе?

— Зазвичай я б передбачив перемогу Тровера, командира загону, але... як ви знаєте, ситуації цих двох дещо відрізняються.

— Дернівану запропонували вакантну посаду командира Дев'ятого загону раніше за Тровера...

— Зазвичай будь-хто прийняв би пропозицію стати командиром загону, навіть не маючи потреби в підвищенні, але цього разу, здається, надзвичайно багато хто відмовився, хіба ні?

— Це вірно. Першим, хто отримав пропозицію, був Ед, лейтенант Нульовго загону, а потім Дерніван, і коли ті її відхилили, Король Демонів звернувся до Тровера.

— Так, але чому Ед відмовився?

Командирка Одинадцятого загону Рірінель, командир Третього загону Ашілд, командирка Другого загону Девелланія, командирка Четвертого загону Іделія та командир Першого загону Джайкар.

Ви жартуєте? Здавалося, ніби майже всі командири загонів, що проживали у Замку Короля Демонів, зібралися тут. Хіба так взагалі має бути?

«Крім того, Девелланія завжди тікала, кажучи, що зайнята...»

Я таємно поглянув на демонів, що сиділи збоку тренувального майданчика.

Я не міг заспокоїтись, бо моє серце шалено калатало. Тим часом мене, мабуть, застало зненацька, що Джайкар подивився на мене і сказав: «Окрім Еда». Я не відчув ніяковості чи здивування, але мені здалося, що моє серце ледь не зупинилося.

На щастя, його погляд недовго на мені затримався. Рірінель, яка виглядала дуже схвильованою, одразу відповіла.

— Ох, то ти досі не знаєш? Óрел та Дерніван — коханці.

— ... Вони зустрічаються?

Дервніван з Óрел?

Мені здавалося, що я почув слова, які не міг сам вимовити.

Рірінель не потурбувалася відповісти на безглузде запитання. Вона просто підняла палець і вказала кудись.

До Дернівана наблизилась Óрел.

— Я читала любовний роман зі світу людей, де лицар, який приймав участь у битві, сказав, що присвятить свою перемогу героїні.

— Тож?

— Гм. Тож переможи Тровера та присвяти мені свою перемогу.

— Добре.

— Так, це нагорода, дана заздалегідь.

Óрел обійняла Дернівана за шию та піднялась навшпиньки. Дерніван обхопив її за талію та міцно стиснув, поки вона чіплялась за нього, і невдовзі їхні губи зустрілись.

Пролунав промовистий звук тертя.

Вирази облич командирів загонів, які побачили цю сцену, стали дивними.

У будь-якому разі, Дерніван, який був байдужий до всього, та Óрел, яка застрягла у своєму власному світі, продовжили розмову.

— А як щодо тебе, Дерніване? Ти відчуваєш, що твоє серце шалено б'ється?

— Моє серце билося з самого початку.

— Ні, я не про це. Хіба ти не відчуваєш дещо особливе?

— Реакція нічим не відмінна від звичайної.

— Ох, тоді це буде складно. Кажуть, що справжнє кохання змушує серце по-особливому битися. Завдяки цьому можна отримати дитину...

Навіть обличчя Джайкара, яке досі зберігало свій спокійний вираз, зблідло.

Зі спотвореним виразом обличчя, ніби він не знав, що сказати, після миті мовчання він повільно заговорив, поки Девелланія каталася по підлозі, взагалі не стримуючи сміх.

— Ці двоє... хіба вони не знають, що демони не можуть мати дітей?

— Навіть якщо Óрел така, Дерніван, мабуть, знає. Це очевидно. Це не перший раз, коли Дерніван піддається її впливу. Я не знала, що спорідненість думок може навіть призвести до «кохання».

Іделія відповіла, постукавши по куточку губ складеним віялом.

Демони народжуються з сили Короля Демонів.

Це означає, що незалежно від того, наскільки сильно ці двоє кохають одне одного і як сильно пасують одне одному, як це буває у людей, у них ніколи не народиться демонічне дитя.

« ... Було б добре, якби вони швидше розпочали».

Чому я маю сидіти тут і слухати їхню історію кохання?

Чим більше я на це дивився, тим більше в мене перевертався шлунок. Мені було заздрісно? Ні, мене це просто дратувало.

Любощі Óрел та Дернівана, які можна було відчути, навіть не розплющуючи очей, закінчилися лише тоді, коли Тровер, який чекав весь цей час, крикнув, запитуючи, чи не могли б вони почати.

У ледь організованій ситуації Дерніван і Тровер стали віч-на-віч, і в залі стало тихо, ніби ще мить тому тут не стояв галас.

У цій тиші я чітко відчував численні погляди, спрямовані на мене.

Так, я знаю, що маю висловитися, оскільки я суддя...

«Що мені сказати?»

Чи були правила спарингу у світі людей і у Царстві Демонів однаковими?