Розділ 100 — Мисливські змагання (1)

— Здається щось є, але враховуючи, що що ти мовчиш і питаєш про критерії, це, ймовірно, не має прямого зв'язку з Королем Демонів.

— ...

— Чи пов'язана ця інформація безпосередньо із Царством Демонів?

— Ви хочете почути навіть те, що не має прямого зв'язку?

— Досить. Якщо ти продовжуєш питати про критерії «прямого зв'язку», це, ймовірно, означає, що справа неоднозначна.

Ця інформація не мала прямого відношення до Короля Демонів, і важко повірити, що це безпосередньо пов'язано із Царством Демонів, але це все одно важливий звіт, який Імператор повинен почути...

Немає сумнівів, що інформація важлива, враховуючи, що Деон Харт тримав її в голові.

Рука, яка торкалась тильної сторони долоні, стала напруженою. Червона кров просочилась крізь пов'язку.

Імператор захитав головою та пробурмотів щось.

— Це проблема з монстрами?

Той факт, що Імператор повинен про це знати, хоча ця інформація не мала «прямого» зв'язку з Королем Демонів Царства Демонів, показував, що це питання було проблемою як для світу людей, так і для Царства Демонів.

Спільна проблема людей і демонів. Монстри.

— Ні.

— Тоді це має бути питання кордону.

— У королівстві Техон було виявлено прикордонну лінію, з'єднану із Царством Демонів.

Правильна відповідь.

Голова Імператора нахилилася набік.

— Хіба кордон не пов'язаний безпосередньо з Царством Демонів?

— У поточній ситуації «прямий зв'язок», на мою думку, мала б інформація, пов'язана з «війною» або з «демонами». Вибачте.

— Добре. Я тебе зрозумів.

Ось чому він зміг без труднощів дати правильну відповідь.

Якщо це королівство Техон, то це означає, що кордон з'явився на півдні... Чи дійсно вони не знали про це?

«Неважливо, чи знали вони про це чи ні».

Якщо б вони знали, то негайно отримали б питання, чому не повідомили про це Імперію, а якщо ні, то на цьому все.

Важливим було «існування кордону». Це було важливо й раніше, але в нинішній ситуації з наближенням війни проти Царства Демонів це, безсумнівно, дуже цінна інформація.

Імператор посміхнувся, переносячи руку з тильної сторони лівої долоні на рукоятку меча.

— Гарна робота.

***

Як завжди, важливі звіти пролітали в одну мить. Насправді це не метафора.

— Ймовірно, ми зустрінемось наступного разу особисто під час мисливських змагань.

Коли я встиг закінчити доповідь? Я кліпнув лише раз, але час пролетів так швидко.

Було зрозуміло, що звіт завершено. Слова Імператора вже перейшли на невимушену тему, перш ніж розмова закінчилася.

Поки я був приголомшений і не міг відповісти, з комунікатора пролунав голос, сповнений сумніву.

— Чи ти не хочеш брати участь у мисливських змаганнях?

Пріоритет — відповісти на питання Імператора. Я спокійно відкрив рота.

— Ні. Я братиму участь. Коли відбудуться змагання?

— Через тиждень. Запрошення, мабуть, вже надійшло до маєтку.

— Добре. Побачимося через тиждень

— Чекатиму цього з нетерпінням. О, сподіваюся, ти не прибудеш у своєму білому одязі, пофарбованому в червоний колір, як минулого разу. Мені байдуже до цього, але в очах слабкодухих дворян ти виглядав доволі лякаюче.

Ах, тоді... Я теж злякався.

Я щойно повернувся до Імперії та прямував до імператорського палацу, щоб доповісти. Дорогою на мене напала Революційна армія, і, ніби цього було недостатньо, я втратив свідомість. Коли я прокинувся, то опинився перед Імператором з голови до ніг вимащений кров'ю.

Чи був я колись більш наляканим, ніж тоді?

— Якщо не можеш відмовитись від крові на одязі, одягни щось такого кольору, який зробить її менш помітною.

— Так, що?

— Зважаючи на це, я надіслав тобі дещо. Було б добре, якби ти зміг вдягнути це вбрання в день змагань.

— Що?

— Воно червоне, тож можеш хоч купатися в крові.

Ні, я не думаю, що це правильно...

— Тобі це не подобається?

— Ні, дякую...

Я не міг йому відмовити.

Тиждень пролетів миттєво. Моя спроба покарати Ремембера за те, що він наважився кинути мене перед комунікатором, підключеним до Імператора, провалилася через гору документів.

Шукаючи Ремембера, я з великою силою відчинив двері та увійшов до кабінету, але побачивши документи, що лежали на підлозі, обернувся до нього у відчаї...

— Невже ти не владнав це?

— Якби я продовжував це робити, навіть цей старий зрештою виснажився б. Ви повинні виконувати свої обов'язки.

— Ти завжди кажеш «цей старий те, цей старий це», але чесно кажучи... Ремебере, ти ж здоровий як бик, чи не так? Людина, яка зупинила та схопила члена Революційної армії...

— Ви не зрозуміли суті. Ви повинні виконувати свої обов'язки самі, графе.

— ... будь ласка, врятуйте мене.

— Як я смію намагатися нашкодити графу? А якщо це хтось почує. Ходімо.

Зрештою, я опинився у такому положенні протягом цілого тижня.

А тепер, розгладивши темні кола, що обрамили мої очі, я зітхнув.

— Я не хочу йти...

— Це було б великою проблемою. Організатор цих мисливських змагань — Його Високість кронпринц. Якщо вам не байдуже на ваше життя, будь ласка, утримайтеся від подібних слів.

Ці мисливські змагання мали на меті впоратися зі зростаючою кількістю монстрів та показати, що Імперія має достатньо вільного часу, щоб робити такі речі навіть під час війни.

Людиною, яка влаштувала все це від імені Імператора, зайнятого поїздками на поле бою та назад, був ніхто інший, як кронпринц.

Я чув, що Імператор, ймовірно, прибуде приблизно в середині або наприкінці змагань.

«Коли прийде Імператор, він, звичайно, захоче поговорити зі мною».

Мені не хотілося цього визнавати, але я один з улюблених мечів Імператора.

Отже, яка буде тема розмови? Звичайно, вона, ймовірно, буде пов'язана з Царством Демонів. Оскільки я доповів йому через комунікатор, а не віч-на-віч, можливо, він захочете почути більше вже при особистій зустрічі.

— Я не хочу цього... ой.

— Вибачте, що необережно доторкнулась до вас. Але мені справді здалося, що голова графа завалиться на бік, якщо все так продовжиться.

Пізніше я помітив, що руки служниць, які тримали мій одяг, тремтіли.

Коли я закрив рота та озирнувся навколо, Ремембер, що спостерігав за служницями, за помахом руки наблизився до мене. Поправляючи одяг, який дав мені Імператор, він сказав дещо, що межувало з сумом.

— Останнім часом ви часто змушуєте серце старого завмирати.

— ...

Замість відповіді я подивився в дзеркало й відвів погляд.

Червоне вбрання з дизайном схожим на уніформу.

Я хвилювався, що можу побачити кров на своєму шляху, але невдовзі потік моєї свідомості звернув в інший бік.

Червона кров і... війна.

Так, війна.

— Як і очікувалося, мені варто піти у відставку.

Війна між світом людей і Царством Демонів. Було очевидно, що мені буде важко, якщо я опинюся посередині.

Досі я міг це терпіти, бо сторони просто сварилися одна з одною, але відтепер...

— Справді? А тепер останній елемент. Будь ласка, одягніть цей плащ.

— О так. Моя заява про відставку...

— Якщо це заява про відставку графа, ви, ймовірно, не могли написали її заздалегідь. Бо цей старий все викинув. Ви б хотіли, щоб маска також була червоною?

— Це виглядає дивно. Просто хай буде, як зазвичай, з білою маскою. Ти ж не викинув всі мої заяви про відставку? Чому... ні, це не важливо. Я напишу нову, тож негайно подай мені папір і ручку...

— Сорочка біла, тож біла маска — це не дивно. Тепер ви готові. Будь ласка, рушайте швидше.

— Що... ні, Ремембере!

Чому він мене перебиває?

— Вибачте. Але це єдине, що я можу, щоб захистити голову графа.

— ...

Я знаю. Якщо я заявлю, що йду у відставку, то справді помру.

Хоча я й казав, що піду, коли матиму шанс, мені доведеться здатися одразу, коли мені відмовлять. Я зроблю це, бо знаю, що якщо я щиро наполягатиму на відставці, інша людина мене вб'є.

Незважаючи на те, що Імператор і Король Демонів піклуються про мене, вони монархи, і я добре усвідомлюю небезпеку.

Коротше кажучи, історія про відставку — це просто твердження надії. Можна сказати, що я таким чином скаржусь... чи щось таке.

«Швидше, якщо вони це приймуть, мені варто буде бути обережним».

Я зітхнув. У будь-якому разі, мені доведеться піти, тож я взяв свою сумку та пішов до дверей, але, ніби намагаючись розрядити напружену атмосферу, Ремембер, відчинив двері та заговорив зі мною.

— У нас багато часу. Чому б не заскочити до купецької гільдії дорогою?

— Гільдії... Дана?

Я згадав чоловіка, який нещодавно приніс чайне листя Деуса, а потім пішов.

Мені було цікаво, де він взяв чайне листя Деуса, і чи справді це один із товарів, які роздобула його гільдія? Це означало, що він має незлецькі навички.

— Так, я кажу про Дана.

— Так, очевидно... Гадаю, він почав з навчання фехтуванню, тож як це закінчилося...

— Для початку, талант виявляється, коли людина береться за різні справи. Завдяки цьому фінанси графа збагатились.

І дійсно, фінансових втрат не було.

Дивно, що людина, яку я привів, випадково досягла успіху і тепер допомагає мені. Між ним і мною не було особливого зв'язку.

Він пішов за мною, і я дозволив йому залишитися в маєтку. Ось і все.

«Ох, я випадково зробив вдалу інвестицію».

Сівши у карету, я відчув вібрацію, ніби Ремембер, який мав мене супроводжувати, вказавши візнику місце призначення, сів навпроти мене.

— Але ви все ще збираєтесь сам нести цю сумку?

— Так.

Будь-хто міг сказати, що в ній була форма життя, яка не походила зі світу людей.

Я відчайдушно намагався уникнути погляду Ремембера.

Гільдія, до якої ми незабаром прибули, виглядала справді вражаюче.

В гарному сенсі, неформально, в поганому ж...

— Клієнтко, ми завжди використовуємо лише лікарські трави найвищої якості. Якщо ви будете наполягати, діла не буде.

— Чому це? Я закінчила Академію. Ви думаєте, що я не можу розрізняти лікарські трави?

— Пані, чи можете ви гарантувати, що ці трави ви придбали саме в нас?

Це гральний заклад...?

У центрі цього хаосу був Дан.

— Лідере! Кажуть, міст Джукунд обвалився! Що нам робити? Товари Реуче надходять цим шляхом...

— З мостом Бергенн все в порядку? Змініть маршрут.

— Лідере, це правда... ні, будь ласка, зробіть щось із клієнткою! Жодні розмови на неї не діють!

— Пізніше я знижу ціну. Спочатку занесемо це всередину.

Я відчував, як Ремембер посміювався поруч зі мною.

Поспостерігавши за ситуацією мовчки якусь мить, я повільно рушив за Даном. Можливо, завдяки Ремемберу мене всі впізнали, тому рух був легким.

«Це тут?»

Я тихо приклав вухо до дверей і зосередився.

— Подивіться на це. Я купила це в гільдії, але всі вони в жахливому стані. Будь ласка, обміняйте їх або поверніть мені гроші.

— Куркума, ягоди годжі, кульбаба, чорний перець... це все товари з півдня. У нас немає жодних записів про те, що їх продали одночасно.

— Тому що я купувала окремо!

Все було добре чути.

— Ну... навіть якщо так, є дещо підозріле...

— Ви маєте якісь докази? У вас є докази того, що я не купувала це тут?

— Я не ідіот. Якщо подумати, було чимало людей, які з обережністю ставилися до нашого бізнесу, який останнім часом швидко розвивався. Хіба ти не намагаєшся закопати його на корню, перш ніж він стане більшим?

— Ха-ха-ха-ха. Оце в тебе фантазія.

— Чудово. Б'юся об заклад, що ти не купувала тут ці товари. Тож краще йди геть.

Голос був спокійним. Дан продовжив.

— Якщо ти підеш зараз, я закрию на це очі. Але якщо продовжуватимеш упиратись, і те, що ти кажеш, виявиться брехнею, то місце, куди ти повернешся, буде не домівкою, а небесами.

Він завжди так добре вмів говорити? Ні, більше з тим...

Я зосередився на інших речах. Він більше не називав іншу людину клієнткою.

Дан вже прийняв рішення.

— Де той хлопець, що продавав наркотики?

— Людина, яка була такою енергійною, кудись пішла, і залишився лише її довгий язик. Розумієш?

— Ти мені погрожуєш? Ха-ха-ха-ха! Добре, тоді...

— Зачекай хвилинку!

Якщо це продовжиться, хтось матиме великі проблеми. Я швидко відчинив двері та увірвався всередину.

Дан побачив мене та встав зі свого місця. Клієнтка, яка повернулася до мене, щоб поглянути, хто зайшов, також підвелась, збліднувши.

— Графе!

— Почесний граф Деон Харт...

— Вибачте, але я чув все ззовні. Хіба цю справу не можна вирішити словами?

— Ми й вирішували все словами.

— Тобто?

Якщо це можна вирішити словами, то як щодо дій...?

Коли я стояв там безмовно, я почув голос Ремембера з-за дверей.

— Схоже, клієнтка ось-ось піде. Вас проводити?

Я не знаю, скільки часу знадобилося, щоб дістатися сюди, але клієнтка заціпеніло стояла перед Ремембером, який заблокував двері.

Виходячи з її особистості, я думав, що вона з силою відштовхне цього старого чоловіка, але мене здивували.

У ту мить, коли мені здалося, що я побачив плече клієнтки. Якщо бути точним, рука Ремембера тиснула їй на плече.

— Дворецький про це подбає. Будь ласка, просто залиште це йому. Зараз часто стаються подібні випадки. Зважаючи на одяг графа, гадаю, моя гільдія не ваш кінцевий пункт призначення. Куди ви прямуєте?

— Я хочу взяти участь у мисливських змаганнях.

— Якщо це мисливські змагання...

Обличчя Дана, який думав про щось, прояснилося, ніби він знайшов відповідь.

— Я чув, що на мисливські змагання також можна брати помічників.

— Так, це правда, але...

Я не планував нікого брати з собою. У мене є сумка з рослиною з Царства Демонів.

Я планую носити її з собою протягом усіх змагань, щоб запобігти нещасним випадкам, тож поки не думаю, що мені потрібен помічник.

— Чи не могли б ви взяти мене помічником?

Але що мені робити, якщо він попросить мене про послугу з поглядом, сповненим очікування, як цей?

Примітка перекладача: у зв'язку з відсутністю в мене світла по 18-20 годин на добу я беру невеличку перерву у перекладі, щоб трохи відпочити і наверстати запас розділів (бо зараз майже не вдається нормально працювати, щоб публікувати розділи так часто) до наступного місяця. Дякую за увагу❤️