Розділ 107 — Насправді, вони знали (1)

— Диявол оголосив, що братиме участь у війні світу людей. Отже зіткнення з демонами неминуче.

Не існувало способу вирішити це мирним шляхом. В натовпі зчинився галас.

Я міг зрозуміти їх занепокоєння. Війна із Царством Демонів, коли ми вже конфліктували з іншими королівствами. Як будуть поповнюватись війська і звідки братись кошти? А як щодо психічного стану солдатів, спустошених послідовними війнами?

— Крім того, навіть якщо нам вдасться виграти війну проти Царства Демонів, інші королівства точно не будуть просто стояти осторонь і спостерігати за Імперією, яка не матиме можливості воювати з ними й далі.

Оскільки відносини з іншими королівствами вже досягли найгіршої точки, падіння Імперії було зумовлене.

У ситуації, коли в нього не було іншого вибору, окрім як діяти, хоча він знав, що це шлях до руїни, Імператор говорив спокійно.

— Ми повинні зосередитися на Царстві Демонів, зупинивши всі сутички у світі людей.

— Вибачте, але Ваша Величносте, чи погодяться на це слухняно інші королівства, з якими ми воювали?

— Вони мають це зробити. Тому що Імперія — єдина країна у світі людей, яка може впоратися з Царством Демонів.

І Імператор на мить замовк.

Він затих, але я зрозумів, що він намагався додати.

«Вони воліли б підтримати Імперію».

Якщо Імперія впаде, чи справді Царство Демонів на цьому зупиниться?

Нізащо. Якщо Імперія програє, то й світ людей невдовзі буде знищений.

У подібній ситуації інші королівства могли б висловити своє невдоволення, не підтримуючи Імперію. Але якщо ситуація стане небезпечною, доведеться надати активну підтримку.

«Але не було потреби починати воювати за недостатньої підтримки з самого початку. Він, мабуть, проковтнув ці слова».

У нинішній ситуації немає потреби ображати інші королівства.

Імператор, мабуть, так розсудив.

«Але...»

Його думка ґрунтувалась на одному припущенні.

Він припускав, що жодне королівство не приєднається до Царства Демонів.

Я раптово схилив голову. Я бачив занадто багато людської жадібності та егоїзму під час війни. Невже немає жодної можливості, що могутня людина, якій є що втрачати, не приєднається до Царства Демонів заради власної безпеки?

«Король Демонів прийняв мене, звичайну людину».

Це означало, що він не мав особливої ворожості чи упереджень до людей. Тож він вирішить скористатись цим, а не просто відкинути можливість.

Попервах все спрацює, але потім почнеться битва розумів. Ті, хто при владі, кинуться зрадити Імперію та запропонувати свою країну Дияволу. Яке значення має раса? Важлива власна безпека.

«Ну, немає потреби говорити про щось, у чому я не впевнений».

Це все ще далеке майбутнє. Я не бажав накликати на себе ненависть, сказавши щось, про що мене не питали.

Не знаю. Я ніколи про таке не думав. Я поховав міркування, що спадали мені на думку, і спокійно подивився на Імператора. Його слова знову були влучними.

— Тож просто будьте обережні. У майбутньому...

— !

Запах крові промайнув у мене на кінчику носа.

Яскравий запах крові, зовсім відмінний від запаху крові монстра, спійманого деякий час назад.

Чорт забирай. Що це знову за ситуація? Перш ніж я встиг обернутися, як почув чіткий голос прямо за спиною.

— Мабуть, я неправильно підгадав момент. Чи не міг би ти відійти на хвилинку?

Га? Володар голосу, який можна вважати взірцем аристократичного тону, акуратно відштовхнув мене та пройшов повз. Густий запах крові линув за ним, залишаючи слід.

Тримаючи в одній руці залиту кров'ю дерев'яну скриньку, він йшов стриманими кроками, не швидкими і не повільними, і зупинився перед Імператором. Він підняв голову прямо, не вклоняючись ні на дюйм, і зустрівся з ним поглядом.

— ...

— ...

Після мовчання, яке здавалося вічністю, чоловік повільно схилився на одне коліно. Поставив поруч із собою червону дерев'яну скриньку та опустив голову.

Його зелене волосся спадало вниз, коли він рухався, а його чистий голос знову пролунав.

— Слава Імперії. Стигма Приміро вітає нинішню Імперію.

Приміро Стигма. Другий Герой Імперії.

Яким би героєм він не був, для нього було занадто приходити з таким сильним кривавим запахом. Хіба він не бачив, що дворяни навколо нього завмерли?

... хоча його одяг, на диво, був охайним.

«У мене дивне відчуття дежавю... Мабуть, мені просто здається».

В мене було відчуття, ніби я вже переживав подібну ситуацію з іншим головним героєм та місцем, але, мабуть, це просто моя уява. Просто проігнорую це.

— Підіймись. Що це за коробка поруч з тобою?

— Я підготував це, адже шкодував, що не зміг взяти участь у мисливських змаганнях через обставини, але... не думаю, що можу дати це вам, адже момент не найкращий.

— Розкажи мені, що там.

— Це голова ворога.

Ох... щойно Імператор оголосив про припинення війни у світі людей, а він приніс голову ворога.

Але це не вина Стигми. Він не знав, тож що він міг вдіяти? Про наказ Імператора стало відомо лише сьогодні, тож поки що все, що він міг зробити, це сумлінно виконувати свої обов'язки.

Імператор помовчав мить, а потім махнув рукою прислузі, що стояв неподалік. Стигма слухняно передав скриньку слузі, який підійшов до нього. Отримавши її, Імператор відкрив кришку.

Запах крові, що розніс вітер, посилився.

— ... Гарна робота.

Відповідь Імператора, який піклувався про Героїв, була очікуваною.

Ніби Стигма цього очікував, він злегка схилив голову та висловив свою вдячність. Імператор повернув скриньку слузі та рушив уперед.

— Наказ буде доставлений незабаром. Війна у світі людей припиняється, і ми починаємо підготовку до війни з Царством Демонів, тож готуйтеся заздалегідь.

Стигма тихо відступив та почав розпитувати знать навколо себе, хто посів перше місце у мисливських змаганнях. Його очі трохи розширились, а потім він елегантно посміхнувся, ніби отримав щиру відповідь, незважаючи на вагання.

Офіційно перше місце у полюванні на монстрів зайняв Деон Харт, а неофіційно у полюванні на людей — Стигма Приміро, і змагання завершилися.

Це було б добре, якби...

Змагання з полювання закінчилися, але захід продовжувався. Що це означало? Це означало, що я не міг повернутися додому.

Після мисливських змагань, організованих імператорським палацом, відбулася вечірка та світська зустріч. Було б краще, якби я міг повернутися додому, але мав перебувати на бенкеті.

— Я чув, що щось трапилося. Ти почуваєшся добре?

— Все гаразд.

Все гаразд, тож, будь ласка, просто відпусти мене зараз.

Щойно Імператор оголосив про кінець мисливських змагань, він схопив мене та потягнув у тихий ліс.

Насправді він не волочив мене за собою насильно, але це те саме, якби він справді мене тягнув.

[Чому б нам не прогулятися?]

Хто б наважився відмовитися, коли Імператор робить таку пропозицію?

Я йшов за ним з жалюгідним відчуттям. Коли через довгий час він відкрив рота, слова, що вирвались з його вуст, стосувалися метушні, що виникла на мисливських змаганнях, та його турботи про моє тіло.

— Я радий, що з тобою все гаразд, але щось пішло не так на турнірі, який проводила імператорська родина, тому, мабуть, мені доведеться взяти на себе відповідальність. Я надішлю додаткову суму до призових грошей, які будуть надіслані до твого маєтку.

У мене було відчуття, що він намагався непомітно використати гроші, щоб уникнути компенсації іншого штибу, але я міг лише погодитись.

У будь-якому разі, навіть якщо я скажу йому, чого насправді бажаю, він ніяк не зможе цього мені дати, крім того, мені дійсно нічого не хотілось.

— Дякую.

— І... рослина-монстр, якого ти спіймав.

На мить це шокувало мене.

Я думав, що Імператор не чув цієї безглуздої чутки. Хотілося б мати якусь надію, що вона не так далеко встигла поширитись, і Імператор не чув про це з моменту свого прибуття.

Але чи це можливо? Добре знаючи про розвідувальний талант Імператора, я одразу ж відкинув свої слабкі надії.

«Він має якісь сумніви?»

Імператор міг щось підозрювати.

Але я справді не контролював ту квітку... Хоча й справді ненавмисно приніс її сюди.

— Я скоро когось надішлю, тож сподіваюся, ти зможеш допомогти нам зробити записи щодо методів реагування та атаки проти таких створінь.

— Добре.

Він мляво зітхнув, ніби задоволений моєю відповіддю, і торкнувся тильної сторони лівої долоні. Його рука була в рукавичці.

Тепер, якщо подумати, це дивно. Я пам'ятаю, що Імператор зазвичай не носив рукавичок. Хіба він не ненавидить втрачати чутливість пальців, коли слід тримати меч?

Коли я подумки схилив голову, Імператор тихо покликав мене на ім'я.

***

— Деоне Харте.

Аура хлопця змінилась в мить, ніби він відчув, що зараз час для важливої теми.

Яскраво-червоні очі дивились на Імператора, виявляючи величезну силу. Він відчував це щоразу, але здатність того вирішувати, «яка сторона» що чутиме, справді першокласна.

«Ні, в цьому випадку слід спочатку розглядати це як розділення між тим, що він почув і тим, що запам'ятав».

Але так не могло тривати вічно.

Це не мало значення, бо зараз це неважливо. Імператор, який дивився в очі Деону Харту, повільно відкрив рота, не поспішаючи.

— Ти також візьмеш участь у цій війні.

Під час війни у людському світі його відправили до Короля Демонів, але цього разу все було інакше.

Деон Харт має взяти меч і розправитися з армією Диявола. Можливо, він обере табір Короля Демонів і знищить вже імперську армію.

— Тож, гадаю, тобі потрібно вирішити напевно зараз.

Один крок. Чоловік ще більше скоротив відстань і поклав руку йому на плече. Настав момент, коли кожен мав зіткнутися з тим, що вони ігнорували з мовчазної згоди.

Імператор.

Він знав, що Деон Харт займав нейтральну позицію.

Король Демонів також знав це. Ймовірно, тому Деон Харт досі живий і здоровий.

Психологічна війна між Королем Демонів та Імператором з Деоном Хартом посередині. Правила, неявно сформовані ними, були справді дивними.

[Не пригнічувати Деона Харта.]

Не дозволяти своєму страху витоку інформації тримати його у некомпетентному становищі.

З тієї ж причини не варто втримувати Деона Харта, коли він намагається перейти до табору суперника.

Це також дозволяло монарху поставити Деона Харта в відповідне становище і не розголошувати йому конфіденційну інформацію. Більше того, він чесно відповідав на запитання, тому не було потреби його катувати.

Ігри, що проводилися за цими правилами, були досить цікавими.

[Хто використає Деона Харта ефективніше?]

[Хто першим привабить Деона Харта на свій бік?]

[Якщо Деон Харт визначиться зі стороною, як швидко суперник усвідомить це та вживе заходів?]

У третьому випадку Деон Харт також візьме активну участь у цій грі. На кону опиниться його власне життя.

Тож було зрозуміло, чому він відчайдушно намагався залишатися нейтральними.

— Ти людина.

Він більше не міг чекати, коли ситуація дійде до цієї точки.

— Ти народився і виріс тут, і всі твої заслуги тут. Ти народився в цьому світі не без причини, тож ти не можеш прожити все своє життя в місці, де немає сонця, лише тому, що ти чутливий до нього.

— ...

— Залишайся тут.

Прокляття зникне, якщо він вб'є Короля Демонів.

Голос, який це сказав, був несподівано тихим.

Людина, яка спричинила всю цю ситуацію, просто подивилася на Імператора таємничими червоними очима.

Деон Харт.

Оскільки він займав нейтральну позицію, він знав, що Імператор і Король Демонів його не вб'ють.

Це було навмисно. Це було для того, щоб вижити.

Якщо він відмовиться від поради Диявола приєднатися до його армії, він помре. Однак він не міг зрадити Імператора та стати на бік Короля Демонів. Бо в нього була робота, яку він мав виконати, коли повернеться.

Тож ситуація стала повністю нейтральною.

Якщо хтось тримає меч і ранить ним когось, всі звинувачуватимуть цього «когось», а не сам «меч». Так само, у ситуації, коли супротивник бере чужий меч до рук і ранить ним його господаря, не знайдеться дурня, який розгнівався б і сказав: «Меч зрадив мене».

Деон став «мечем».

«Чи є у цього меча ще один власник? Той, хто тримає його в руці зараз, і є його господарем».

Два монархи, які спочатку не могли знати про його наміри, проникливо зрозуміли ситуацію, коли Деон знову переходив між двома таборами.

Не було чітких фізичних доказів, але він був впевнений. У той час Король Демонів подивився на нього зацікавленим поглядом і посміхнувся, а Імператор поглянув на нього дивним поглядом і засміявся, ніби це було смішно.

Мабуть, було ніяково. Але було б марною тратою часу вбивати його.

Він не був на його боці, але й не на боці ворога. Він не казав нічого першим, доки його не запитати, але слухняно відповідав, коли питання все ж поставлене. Хоча він ніколи не проявляв ініціативи, він сумлінно виконував накази. Незважаючи на це непорозуміння, він надзвичайно талановитий.

Він ставав найкориснішою фігурою на дошці, в руках особи, що ним володіла.

За неявної згоди двох монархів Деон Харт зміг провести гру, призом якої був він сам.

«Учасники: Король Демонів та Імператор».

«Ведучий: Деон Харт».

«Нагорода: також Деон Харт».

«Потенційний учасник: знову Деон Харт».