Розділ 111 — Насправді, вони знали (5)

— ... Це правда, що ти прагнеш цієї посади?

— Звичайно.

— Тоді чому ти прагнеш цієї посади?

— Тому що Едуардо Дезерт не гідний титулу Імператора.

Герцог уважно спостерігав за Імператором протягом дуже довгого часу.

Ось чому він міг це бачити. У нього не було іншого вибору, окрім як побачити це. Дитину, яку розчавили на смерть, бо вона не могла витримати ваги золотої корони. Вигляд того, як він тримав тягар імператорської корони ціною свого життя, був настільки яскравим, що герцог легко переконався, що він не гідний бути Імператором.

Як можна визнати людину, яка мусить пожертвувати власним життям лише заради золотої корони на голові, за Імператора?

«Легко відчувати провину і бути зламаним. Імператор повинен дивитися вперед і рухатися вперед, але він зосереджений лише на минулому та втраченому. Як його можна називати Імператором?»

— У вас галюцинації? — спитав він пошепки.

І перш ніж Імператор встиг щось відповісти, герцог знову заговорив.

— Немає потреби заперечувати. Бо я впевнений в цьому. Звісно, не питайте мене, звідки я дізнався.

— ...

— Ви часто торкаєтеся області навколо очей і щільно заплющуєте та розплющуєте їх. Погляд може бути нечітким або зосередженим на порожньому просторі, ніби ви дивитеся на щось. Ви так відкрито показуєте свій стан, що навіть якби я не знав, я не міг би не помітити.

Галюцинації — це доказ його провини. Якщо він поставить неправильний штамп на документі, багато людських життів буде втрачено. Настільки багато, що краще було б піти на поле бою та самому розмахувати мечем.

Знову вбив людину. Галюцинації посилилися. Поставив штамп. Стало ще більше галюцинацій. Після перевірки списку загиблих на війні його зір потемнів ще більше, як смола, від галюцинацій, сповнених злоби.

— ... Ні, це не те.

Імператор натиснув на тильну сторону лівої долоні великим пальцем правої руки.

Слова герцога були красномовними, але Імператор не був тим, кого можна було переконати такою незграбною маніпуляцією.

Тому він повторив ще раз.

— Не перекручуй сенс слів таким чином. Я тебе чітко запитав, чому ти прагнеш цієї посади. Бути не може, що справа лише в тому, що я її не гідний.

Цього разу герцог втримав язика за зубами. Але його мовчання було недовгим.

— ... Чи потрібна мені причина, щоб прагнути влади?

— В цьому немає нічого поганого, але не думаю, що справа в цьому. Невже це справді все?

Ситуація змінилася. Цього разу Імператор штовхав герцога.

Герцог, який зберігав незмінний вираз обличчя навіть у не дуже приємній ситуації, недбало відкрив рота, ніби збирався відповісти будь-якої миті, але потім замовк і підвів погляд, щоб подивитися в очі Імператора. Фіолетові очі, що зустрілися із золотими, були приховані під вигнутими повіками, ніби вони були заплющені.

— Щоб захистити щось, чи то людину, чи предмет, потрібна влада, більша ніж у будь-кого іншого.

— ... Невже існує щось, що бажає захистити герцог?

— Хтозна. У будь-якому разі, посада Імператора — це вершина влади. Хіба не природно прагнути її?

Тому герцог і пообіцяв собі.

Незалежно від того, хто буде його суперником, навіть Едуардо, він обов'язково займе цю позицію.

— Я розумію причину, але ти, мабуть, добре розумієш теж. Я нізащо не відмовлюсь від корони лише через кілька слів.

— ...

— Не збагну, навіщо ти докладаєш стільки марних зусиль і кажеш безглузді речі. Замість того, щоб просто зняти корону з відрубаної голови.

— Чому ви кажете такі страшні речі? Я лише маю намір зайняти цю посаду по праву.

Не було ні найменшого шансу уникнути шаленого тиску під час цієї розмови.

Герцог граційно схилив голову.

— У будь-якому разі, я розумію наміри Вашої Величності, тож я піду на сьогодні.

Його Величність хоче й надалі насолоджуватися військовими іграми. Чи може він щось із цим зробити? Герцог більше нічого не міг сказати чи зробити тут, тож просто залишив його ще на деякий час насолоджуватися грою в Імператора.

Фіолетова змія заплющила очі та посміхнулася.

***

Імператор дещо пропустив. Незручну правду, на яку вказав Деон Харт, із якою погодився Стигма, і яку навіть маркграф Аміейбл не зміг спростувати.

«Можливість того, що інші королівства стануть на бік Царства Демонів».

«Крім того, існує ймовірність того, що знать Імперії зрадить Імператора та приєднається до Царства Демонів».

Герцог вже передбачав таку можливість з моменту, коли Імператор оголосив війну Царству Демонів.

Він зустрівся з Імператором, поговорив з ним і переконався.

Імператор виключає таку можливість.

«Його Величність справді наївний».

Здавалося, що Іллюстер просто може залишити це в спокої та спостерігати за розвитком ситуації, але не ні.

— Я не можу так марно втратити «свою Імперію».

Хіба не так?

Свідомо пробурмотівши це, він клацнув пальцями. У безлюдному місці далеко від бенкетної зали з'явилась людина у чорному вбранні.

— Скажи Серін: «Використай «їх», щоб поширити лихі чутки про демонів».

— Про які саме чутки ви говорите...

— Підійде будь-що. Хоч про те, що вони зраджують одне одного, чи про те, що їдять людей. Все, що потрібно зробити, це змусити людей втратити будь-яку віру в демонів, справжніх чи вигаданих.

Чутки, що поширюватимуться в нетрях, невдовзі досягнуть громадян Імперії, а чутки, що поширюватимуться серед людей Імперії, невдовзі дійдуть до знаті через прислугу. Чутки від дворян незабаром будуть доставлені Імператору, тому інші королівства, які пильно стежать за Імперією, ніяк не пропустять їх.

Якщо це станеться, жодна людина не наважиться подумати про союз із Царством Демонів. Це була одна з причин, чому Церкву Спасіння змогли залишити позаду.

Почувши позитивну відповідь від чоловіка, герцог задоволено посміхнувся і продовжив свої кроки. А потім зупинився.

— ... Ох, можливо.

— Будь ласка, кажіть.

— Чи бувають випадки, коли людина з фрагментом Героя втрачає свою силу або не може використовувати її в певних ситуаціях чи при певних умовах?

— Наскільки мені відомо, ні. Якщо ви накажете мені, я проведу розслідування.

— Гадаю, що, ймовірно, це неможливо, але... все ж, будь ласка, проведи деякі дослідження про всяк випадок.

— Так.

Незалежно від того, чи пішов чоловік поклонившись, чи ні, герцог опустив голову та пробурмотів щось, поклавши руку на підборіддя.

— Отже... він безперервно шкодив сам собі.

Герцог знав, що Імператор не носить рукавичок.

Хіба під час минулої розмови з Імператором на його руці не було пов'язки? А сьогодні він прийшов у рукавичках. Відповідь була очевидною.

[Рана не загоїлася.]

Справа у відсутньому відновленні чи повторюваному самоушкодженні?

Імператор — «Герой». Фрагмент Героя — це те, що дозволяє подолати всі людські обмеження. У ситуації, коли навіть тривалість життя подовжувалась завдяки цьому, не могло бути, щоб надлюдська регенерація не була включена.

Отже, знову було два варіанти відповіді.

[Чи втратив фрагмент Героя свою силу, чи це безперервне самоушкодження?]

Імператор, який нещодавно розпалював бойові дії, не міг втратити свою силу зараз. Оскільки часові рамки не збігались, це припущення відкидалось.

Тож, чи втратив фрагмент Героя свою силу лише з точки зору «стійкості»? У цей момент герцог заблокував свій намір заглибитися та проаналізувати все детальніше.

Чи є потреба зациклюватися на речах з низькою ймовірністю? Найбільш очевидна відповідь була перед ним.

«Самоушкодження... Самоушкодження... Якщо подумати, він натискав на тильну сторону долоні в певних ситуаціях».

Якщо бути точним, він підіймав кінчики пальців і обережно тиснув на долоню, ніби йому муляло. Це, мабуть, й була відкрита рана.

«Якою тоді була ситуація?»

Коли стрес посилювався, коли його очі ставали несфокусованими та в ситуаціях, коли він не міг не думати про «мертвих».

... ха.

«Жахлива людина».

Герцог не мін повірити, що Імператор так невігласно тримався за свої галюцинації.

***

Першим, що помітив Імператор, повернувшись до бенкетної зали просто неба, було не що інше, як бійка на ножах, що відбувалася з одного боку.

Зеленоволосий чоловік, який зробив крок назад і був заблокований столом, стурбовано опустив голову. Кинджал, якого він зміг уникнути, розбив свічник, що прикрашав стіл. Дзинь! Пролунав гучний шум, і звідусіль вибухнули приглушені крики.

Імператор, побачивши, як біле волосся майорило посеред цієї метушні, тихо підняв руку, щоб прикрити обличчя.

— Що за чорт...?

***

Лише п'ятнадцять хвилин хвилин тому Стигма спостерігав, як Деон Харт мовчки п'є зі свого келиха.

Щоразу, коли він робив ковток алкоголю, його червоні очі заповнювались небажанням, а коли він робив ще один, ці емоції зникали з його зазвичай безвиразного обличчя.

Він спостерігав за всім цим процесом прямо перед собою і м'яко посміхався.

«Звичайно, все так. Чи може людина, яка звернулася з таким божевільним проханням до Імператора, мати хоч трохи здорового глузду?»

Хоча здавалося, що він був достатньо нормальним, схоже, він приховував свою справжню натуру.

Маркіз дізнався дещо неочікуване, але це не мало значення. Причина, чому йому спочатку сподобався Деон Харт, полягала не в його особистості, а в його діях. В тому, що «він знищив свою сім'ю».

Можливо, навіть якби Деон Харт був божевільнішим, ніж зараз, або нормальнішою людиною, ніж раніше, прихильність Стигми до нього залишилася б незмінною.

«Навпаки, його справжня природа розкрилася, тож було дивно, що він був набагато спокійнішим, ніж очікувалося».

На цьому етапі настав час відкрити рота, але відповіді не було.

Зрештою, Стигма не міг чекати і покликав Деона.

— Молодший?

— Я не знаю.

— ... що?

Яскраво-червоні очі дивились прямо на нього. Стигма злегка насупився, не розуміючи його ставлення та слів.

Він не був п'яний, тож що це? Відчувалось, що щось не так. Хіба він вже не розкрив свою справжню природу?

— Я про те, що мій молодший попросив у Імператора після завершення Восьмирічної війни...

— Я не знаю.

Це був чіткий сигнал, що питання, пов'язані з цією темою, не будуть розглянуті або на них не буде дано відповіді, тож просто не варто питати.

— ... Отже, ти не знаєш.

З якоїсь невідомої причини Деон Харт залишався тверезим і відмовлявся говорити на цю тему.

У такому разі все, що потрібно зробити, це затуманити його розум.

Стигма жестом покликав слугу, який стояв поруч, і взяв із рук того алкоголь.

— Хочеш ще випити? Це алкоголь, який я конфіскував у своїх підлеглих.

— ... Це буде нормально?

— Це мої підлеглі, тож у чому проблема? Крім того, це той тип алкоголю, який заборонений.

Він жестом підізвав прислугу, який проходив повз, взяв чистий порожній келих і вклав його в руку свого молодшого.

Мабуть, це був алкоголь, який було отримано з великими труднощами на півночі. Зона відповідальності Стигми — найпівденніша частина Імперії, тому його й було нелегко дістати.

Він засміявся, недбало наливаючи напій, що містив криваві сльози підлеглого, у келих. Деон, який підозріло розглядав келих, ймовірно, відчуваючи стурбованість, тихо поставив запитання.

— Якщо це заборонений алкоголь... чи містить він наркотики?

— Щось подібне є у списку заборонених речей, але це не воно, тож не хвилюйся. Цей напій просто надто міцний. Хіба став би я давати наркотики своєму молодшому?

Йому подобався міцний алкоголь?

Стигма спокусливо посміхнувся. Деон, який дивився на нього, глянув на склянку і одразу ж осушив її без вагань.

... Маркіз просто змусив його випити ще кілька разів.

Він похитав головою. Кинджал влучив у місце, де ще мить тому було його обличчя, почувся звук розрізання повітря. Стигма чітко це зрозумів і видав незграбний сміх.

Щойно пролунав чіткий звук шипіння. Він справді намагався його вбити.

— Гм... Молодший, чому б тобі не зупинитися зараз? Якщо це продовжуватиметься, у бенкетній залі буде повний безлад.

— Ти сказав, що ти ворог...

— Насправді це була брехня. Я не ворог.

— Сказав, що ворог... Сказав, що ворог!

Він зробив крок назад і тихо клацнув язиком.

— Якби я знав, що все буде так, я б так не брехав.