Розділ 112 — Насправді, вони знали (6)

Нічого страшного не сталось. Це був один із тих дуже поширених, дрібних інцидентів, коли хтось випив забагато і напився, як це зазвичай буває на бенкеті.

Так було поки мій молодший, який був дуже п'яний, не запитав мене напруженим голосом, чи я не ворог.

Мене переповнила пустотлива цікавість. Чесно кажучи, якщо п'яна людина задає подібне питання, хіба не захочеться відповісти ствердно хоча б раз? Так і зі мною сталось.

Тож я відповів.

[Саме так.]

Реакція мого молодшого була несподіваною.

Він засміявся. Він справді зареготав, як божевільний. Він так сильно сміявся, що я захвилювався, що він може задихнутися, а потім напав без попередження.

Спочатку я трохи розгубився, але зрештою це був напад когось, у кого не було фрагмента Героя, а лише п'яне шаленство. Незалежно від того, наскільки він відповідав статусу офіційного Героя тієї ж Імперії, для Деона Харта було майже неможливо вбити мене, Стигму, поки існувала ця прогалина.

«Це була б інша історія, якби він не напився».

У будь-якому разі, це сталося, але це не могло тривати вічно.

Я намагався вирішити це питання якомога мирніше, але не було жодних ознак того, що ситуація вщухне, тож що я міг зробити?

«Стримати його».

Спостерігаючи за тим, як він бігав, як божевільний, з кинджалами в обох руках, у мене не вистачило впевненості для того, аби приборкати його голими руками, тому я вихопив меч.

Я розмахнувся клинком з наміром просто відбити його удар... але Деон Харт зник!

Дивлячись услід за залишковим зображенням, я побачив Круеля Харта, який тримав Деона Харта трохи віддалік. Майже одночасно з цим почувся голос Імператора.

— Зупинись, маркізе Приміро.

***

Його молодший брат народився без пігменту. Чи сталося це через те, що він народився надто рано? Навіть будучи дитиною, Круель чітко пам'ятав, як вся родина зітхнула з полегшенням, ледве уникнувши серйозних наслідків передчасних пологів, ще до того, як надійшло здивування через унікальний колір шкіри та волосся новонародженого.

Звичайно, всі були шоковані кольорами, які побачили, коли дитина вперше розплющила очі.

Небо забрало в його брата колір, і, ніби цього було недостатньо, воно також забрало його здоров'я. Водночас, ніби страждаючи від докорів сумління, воно залишило по собі лише одне, і Круель досі пам'ятав, що тоді сказав лікар.

[Здається, все здоров'я, яке мало б бути рівномірно розподілене по всьому тілу, зосередилось в печінці!]

Хоча минуло багато часу, як він міг забути ці слова? Це єдине, чого небо, яке забрало у його брата все, залишило йому.

Єдиний прояв здоров'я, що залишився у його брата Деона.

« ... Однак».

Хтось посмів спробувати його зруйнувати.

«Замахуватись мечем на мого брата?»

Ця дитина була такою дорогоцінною, що він би ніколи не зміг його зненавидіти. Тільки не його.

«Тільки посмій».

Його шлунок закипав від гніву. Як завжди, він намагався стримати себе, але емоції, які Круель не міг контролювати, виривались назовні, і рука, що тримала брата, затремтіла.

Круель тихо зміцнив захват рук, тримаючи Деона Харта, і пильно подивився на Стигму, ніби збирався розірвати його на шматки. Звісно, Стигма не міг не відчути несправедливість по відношенню до себе.

Однак, перш ніж він встиг щось пояснити, Деон підвів голову й побачив людину, яка тримала його, і першим відкрив рота.

— Ти...

— ...

Він планував запитати його, чи ворог він йому?

Круель підготував відповідь «ні» та чекав наступних слів, але Деон, який зустрівся з ним поглядом, здавався наляканим і розлюченим.

— Ти ворог!

Він навіть не став питати.

Круель швидко ухилився, щоб уникнути замаху кинджала. Хоча він і уникнув смертельного поранення, він не зміг пропустити подряпину на шиї через оголену життєво важливу ділянку та свою необережність.

Деон на цьому не зупинився і продовжував розмахувати зброєю. Наполеглива атака, яка, здавалося, ніколи не закінчиться, поки супротивник не помре, змінила свою ціль. Стигма давно був відтиснутий назад.

У такому положенні було важко ухилятися чи захищатися, тому Круель швидко збив Деона з себе і вже збирався відступити, коли Імператор ворухнувся.

— Зупинись.

Круель застиг, а Імператор одразу ж почав діяти. Перш ніж Деон усвідомив, що супротивників стало більше, він натиснув на кинджал, спрямований на Круеля, клинком і ковзнув вниз, аж тут його схопили за зап'ястя та зупинили.

Деон, який із запізненням впізнав нову людину, нахилив голову.

— Ти... ворог?

— Деоне Харте.

— Ти ворог?

— Схаменися.

— Ворог?

— ...

— ... Ворог.

Щойно чоловік відчув щось моторошне в останньому слові, зап'ястя, яке він тримав, раптово обважніло, і почувся хрускіт. Імператор, відчувши неприємну вібрацію, поспішно відпустив його руку.

Ніби чекаючи моменту, коли погляд чоловіка зупиниться на зап'ясті, іншою рукою він схопив кинджал і вдарив ним угору. Імператор, ледве уникнувши цього удару, нахилив голову й засміявся.

— ... Ти вивихнув зап'ястя, використавши мою вагу?

Він зрозумів, що буде важко визволити захоплене зап'ястя, використовуючи лише власну силу, тому й зробив ставку на цей метод.

Якби в нього був фрагмент Героя, Деон би легко зміг звільнитися від захвату іншої людини. Тож незалежно від того, який рівень сили він застосував, Імператор був упевнений, що його хватки буде досить для того, щоб втримати руку Деона, навіть якщо той спробує вирватись. Саме тому Деон використав силу Імператора проти нього ж, щоб звільнитись.

Оскільки метою Імператора було зупинити Деон Харта, не поранивши його, той, природно, розраховував, що чоловік відпустить його зап'ястя в подібній ситуації. Він скористався моментом неочікуваності та атакував.

Оскільки це було зроблено в стані сп'яніння, можна було з упевненістю сказати, що це був несвідомий розрахунок.

«Не можу повірити, що він розрахував, як я вчиню, навіть попри те, що вважає мене своїм ворогом».

Хто міг бути впевнений, що ворог не завдасть йому шкоди? Зрештою підсвідомо він розумів, що його опонент не був ворогом.

Це справді обурливо. Деон використовував свою свідомість і підсвідомість, як вважав за потрібне.

«У будь-якому разі, навіть його зап'ястя в такому стані, тож, мабуть, мені не варто більше зволікати».

Цього разу, завдяки своїй силі, йому вдалося приборкати шаленого Деона Харта, притиснувши його до столу, не завдавши йому великої шкоди.

Імператор притиснув вільну руку та спину коліном та схопив його за тремтяче зап'ястя. Хоча той був п'яний, тіло під чоловіком тремтіло, ніби він чітко відчував біль.

Це природно — відчувати біль. То хто б зробив щось подібне з власної волі? Ігноруючи його реакцію, Імператор обережно повернув його зап'ястя, яке тримав, щоб оцінити його стан, і знову покликав його на ім'я.

— Деоне Харте.

— ... Угх...

— Час повертатися до реальності.

Хрусь. Кістки одразу ж встали на місце.

— !

Рот Деона роззявився, ніби він ось-ось закричить. Але звуку не вийшло.

Імператор, який мовчки спостерігав за сценою, прибрав коліно, що тиснуло на його тіло, і вимовив слово.

— Дихай.

— Хааах!

Довгий видих зірвався з його вуст. Він уривчасто кашлянув і задихав, потім повільно кліпнув і неспішно підвівся. Червоні очі, які здавалися трохи яскравішими, ніж раніше, зустрілися із золотими очима, що мовчки спостерігали за ним.

— Ти вже отямився?

— Ваша Величносте...

— Так.

— Я... я хочу піти у відставку...

— Ти ще не зовсім зламаний.

Мабуть, він вже протверезів. Якщо врахувати той факт, що він навіть зробив цей розрахунок несвідомо, Деон, ймовірно, вже приходив до тями.

Оскільки Деон Харт багато пив, тверезів він також швидко.

— Опануй себе. Ти не на полі битви.

— Ах...

— Хтось, будь ласка, принесіть холодної води.

Людиною, яка найшвидше відреагувала на ці слова, був Круель.

Навіть якщо з тим, що вже сталося, неможливо було нічого вдіяти, не існувало нічого більш шокуючого для Деона як дії Круеля. Імператор вихопив склянку води з руки Круеля Харта, коли той намагався підійти до Деона.

... Тепер, якщо подумати про це, Круель Харт був людиною герцога.

Коли він прийшов, то зустрівся поглядом з герцогом, чий вигляд здавався схвильованим. Обличчя Імператора спотворилося.

— ... Цк.

Не передаючи склянку, він зробив ковток і простягнув її Деону. Побачивши, як той слухняно бере її і п'є, Імператор покликав чоловіка, навіть не повернувши голови.

— Стигма Приміро.

— ... Так, Ваша Величносте.

— Для початку, я не дозволяв розміщувати у бенкетній залі алкоголь, який міг би сп'янити почесного графа Харта. Тож поясни, у чому справа.

— Я конфіскував цей алкоголь у своїх підлеглих. Через розташування моєї території нам доводиться багато вбивати, тому іноді серед підлеглих знаходяться слабаки, які вдаються до алкоголю та наркотиків.

Деон, який якусь мить пив воду, стиснув руку, що тримала склянку. Єдиною людиною, яка це побачила, був Імператор.

На щастя, він отямився, інакше Стигма знову став би мішенню нападу в цю мить.

Стигма опустив голову, розмірковуючи, як він може розцінити реакцію Імператора, який не відповідав.

— Вибачте.

— Що зроблено, те зроблено.

Не було потреби загострювати ситуацію, яка вже сталася та вирішилась. Особливо, якщо причиною інциденту були люди, про яких піклувався Імператор.

Власне, він промовчав не тому.

Генералу вирішувати, як поводитися з військами під його командуванням. Імператор не мав наміру сперечатися з цього приводу, тому він натомість покликав Деона Харта.

— Ти вже отямився?

***

— Ти вже отямився?

Так, вже якийсь час тому.

Відтепер я планував стерти всі свої спогади про те що сталось, і сподівався, що інші люди також про це забудуть.

— Графе Харте?

— ... Вибачте.

Звичайно, цього не станеться.

Я точно не пам'ятав, що сталося. У мене пульсувало зап'ястя, і я постійно кашляв, але не пам'ятав, що відбулося.

«Бенкетна зала зруйнована, але це, мабуть, не має до мене жодного стосунку».

Так, мабуть.

У моїй туманній пам'яті спала на думку одна сцена, але я не зосереджувався на ній, бо мав сильне відчуття, що пошкодую про це.

Я зробив ковток води, уважно спостерігаючи за поглядом Імператора. А потім зустрівся поглядом з Круелем.

— Кхак-ках-кхх! Кха!

— ... Лікаря!

Це що жарт, але навіщо взагалі... А.

Мені стало погано. Горло заболіло, ніби воно палало. Але, як завжди, такий біль швидко вислизнув з поля свідомості.

Я з порожнім поглядом подивився на кров на долоні та витер її об одяг. Не можу передати словами, як мені пощастило, що через його колір було непомітно, коли я її витер. Одяг, який дав мені Імператор сьогодні, добре виконував свою функцію.

Стигма, який весь час стояв нерухомо, обережно відкрив рота.

— Що це... отрута?

— Ні, це не отрута. Принаймні, не у цій склянці воді. Я теж випив із неї.

Тепер вони виключили припущення, що це отрута. Адже щоразу, коли щось трапляється, всі одразу кричали: «Це отрута?!»

Гадаю, це просто поєднання стресу та різних інших речей. Чесно кажучи, це був очікуваний результат. Я наполегливо попрацював сьогодні.

«Також, я не пам'ятаю чому, але, здається, все моє тіло отримало певні ушкодження, через що почало тремтіти».

Палацовий лікар прибіг з іншого боку бенкетної зали, задихаючись. Цього разу я не сказав, що все добре. Адже добре не було.

Неочікувано для нього, я простягнув зап'ястя палацовому лікарю.

— У мене болить зап'ястя.

— Що?

— Я хочу, щоб ти подивився на моє зап'ястя.

— У вас з рота тече кров...

— Схоже, що він досі страждає через наслідки від сп'яніння. Не звертай на це уваги та займись його лікуванням.

І це все, що міг сказати Імператор?! Чому у мене болить зап'ястя?

Але хоч би як невдоволено я не виглядав, накази Імператора понад усе. Палацовий лікар проігнорував моє простягнуте зап'ястя, зібрав решту крові з мого рота, крапнув її на якісь палички, а потім почав натискати на різні частини живота.

— Будь ласка, скажіть мені, якщо відчуєте біль.

— ...

Жодної реакції. З самого початку справа була не в цьому...

— Угх!

— Це тут?

— Зачекай хвилинку...!

Правильно! Так це воно, просто перестань натискати! Боляче!

Я швидко схопив лікаря за зап'ястя і відчайдушно подивився на нього, благаючи зупинитися. На щастя, це, мабуть, спрацювало, бо він здригнувся і повільно відвів руку.

Нарешті, ніби закінчивши перевіряти зміну кольору паличок, він повільно відійшов від мене і вклонився Імператору.

— На щастя, це не була отрута, але його внутрішні органи пошкоджені, ніби щось сильно на них тиснуло. У звичайних випадках це не мало б викликати кривавий кашель, але...

— Якщо це прокляття Диявола, то це можливо.

Погляд Імператора впав на мене. Не на обличчя, а трохи нижче.

Коли я простежив за його поглядом, який зачепився за ділянку коло шиї, моя рука торкнулась до мітки, що відстежувала моє місцезнаходження, яку Король Демонів вигравіював на мені.

«Ні, зачекайте хвилинку. Якщо він зміг її побачити, то...»