Розділ 114 — Насправді, вони знали (8)

Ці слова — щира порада чи приманка, щоб спонукати мене до дії?

Круель також мав добре знати, що я не послухаюся його слів. Тож навіщо все це?

«Коли я був дитиною, я часто грав у шахи з Круелем».

Оскільки я був занадто слабким, щоб вийти з маєтку, я грав у кілька настільних ігор з Круелем. Найкращою з них були шахи.

На ігровому полі — приманка з шахових фігур, за його межами — психологічна війна з фігурами.

«Я б туди не ходив». «Це справді хороший вибір?». «Я був трохи здивований цим». «Чудовий хід».

Які з цих слів щирі, а які ні? Чи справді ця порада щира чи просто пастка?

Оскільки ми грали в шахи незліченну кількість разів, виграваючи та програючи один одному, ми певною мірою знали як думає інший. Круель ніяк не міг подумати, що я не сприйматиму його слова як «пастку». Тож ця порада щира?

« ... Тоді що ж мені робити? Навіть якщо він справді хвилюється, мені від цього огидно, а якщо це просто приманка, мені не краще».

Отже, мій вибір зроблено.

«Якщо я збираюсь слідувати словам Круеля, краще діяти швидше, навіть якщо це просто пастка».

Завдяки йому я забув про свою втому. Минуло багато часу відтоді, як я ігнорував біль, тож я вийшов на вулиці.

Одягнувши мантію, яку мені приніс Дан, я сміливо розвернувся, щоб піти до маєтку та попрямував до сусідньої вулиці.

***

Тут шумно.

— Як довго ти ще плануєш відкладати повстання!

— Ти плануєш здійснити переворот?

Тут справді шумно.

Тип людей, які не бачать навіть на дюйм попереду і верещать від бажання. Даніель мовчки насупився, ніби думка про цих людей як про лідерів викликала в нього головний біль, але потім випростався, ніби цих думок і не було раніше.

У цій ситуації підвищення голосу призведе лише до емоційної сварки. Голос, спрямований на переконання, пролунав спокійно.

— Час не слушний. Схоже, що скоро спалахне війна між Царством Демонів і світом людей, тож ми не можемо повалити Імперію, яка має найбільшу владу у світі людей...

— Невже так званий лідер Революційної армії зараз стає на бік Імператора?!

— Щоразу, коли ми готові вбити Імператора, що скоро й станеться, ти просто повторюєш, що зараз не слушний час...! Тож коли він буде слушним, заради всього святого! Хіба ти не затягуєш дію навмисно?

Бах!

Настала тиша. Даніель різко грюкнув по столу, щоб змусити їх замовкнути, опустив голову та повільно видихнув.

Стрес і роздратування, що піднімалися до його голови, повільно відходили з кожним вдихом. Витративши кілька хвилин, щоб перевести подих, він порушив тишу і заговорив.

— ... Раніше вже з'являлись ті, хто за власним бажанням виступили зі зброєю проти Імператора.

Ці дурні були повністю знищені рукою Імператора, аж до того, що було смішно, що вони так жадібно кинулися на нього без жодного плану.

— Через них було втрачено всю силу, яку ми здобули.

— ...

— Ви думаєте, що перемога над імператорською армією — це все? Якщо є хтось, хто справді так думає, я б рекомендував йому піти у відставку з керівної посади.

Деякі люди здригнулися, ніби їх вдарили ножем.

— Проблема не лише в імператорській армії. Сам Імператор сильний. Дуже сильний! Ні, замість того, щоб обговорювати його військову міць, нам варто вирішити, як законно досягти успіху в революції і увійти через головні ворота імператорського палацу!

Методи їх попередників були неправильними з самого початку.

Як можна назвати революцією боягузливий напад на Імператора, коли він був один? Це просто вбивство, спроба вбивства Імператора та державна зрада опозиції.

Скільки б людей не зібралося, щоб убити Імператора, їхня мета — це зрештою «революція» для створення світу без кастової системи. Дії, що суперечать їй, не можуть бути прийнятними.

— Нам справді потрібно заходити через головні ворота?

— Ти питаєш про очевидне. Якщо ми будемо поводитися як щури, єдине, що ми отримаємо, — це погану репутацію.

Важливий саме імідж. Вхід через парадні ворота також є однією із сцен для цієї мети.

Незалежно від того, чи відчинить революція двері, чи виламає їх, вхід через парадні ворота стане символом.

Публіка легко піддається впливу того, що вона бачить.

Тож, не важливі їх дії в тіні, варто діяти впевнено й під сонцем. Вони не зробили нічого поганого. Навіть якщо щось було не так, це було лише для загального блага.

— Як ви думаєте, для чого були наші дії досі? Щоб підірвати владу Імператора? Звичайно, це правда, але це лише додаткова ціль. Головне — отримати підтримку народу Імперії та знизити підтримку Імператора.

Зрештою, мети було певною мірою досягнуто.

Вони здобули підтримку громадськості, караючи жорстоких лордів та зарозумілих дворян, які зневажливо ставилися до народу Імперії. У процесі виник конфлікт з Орденом Кривавих Лицарів, і бомба вибухнула не так як було задумано, завдавши шкоди приватному будинку, але все обурення було спрямоване на лицарів.

Це була неочікувана перевага, яка виникла завдяки ідеології Революційної армії, що завоювала прихильність народу Імперії, та поганій репутації Ордену Кривавих Лицарів.

— Сенс нашого існування та законність наших дій залежать від визнання серед народу Імперії. Без їхньої підтримки ми були б не більше ніж групою зрадників, а не Революційною армією.

Тож вони повинні досягти прихильності народу Імперії. Повинні переконати їх і гордо вбити королівську родину перед ними, щоб їх дії визнали виправданими.

Даніель на мить зупинився, щоб перевести подих, і простягнув одну руку.

— Потрібно багато сили, щоб дістатися до Імператора через головні ворота імператорського палацу, а також потрібно багато сили, щоб убити людину, яка має фрагмент Героя.

Хто був тим, хто діяв свавільно та підривав силу Революційної армії?

Він закликав до повстання раніше, як і ці люди зараз перед Даніелем.

Тож у них більше не було права голосу. Він пояснив це так, але якими б тупими вони не були, ніхто не наважився б висловити свою думку проти.

Тож він переміг.

— Час не найкращий через дефіцит сил. Тож дозвольте мені запитати вас: «Чи є хтось, хто досі вважає, що повстання слід здійснити зараз?»

Заперечень не було.

Даніель, який зміг відмовити керівництво від необдуманих дій, вийшов з конференц-залу з Полом, який спостерігав за ситуацією збоку.

Пол, який йшов темним таємним проходом у глухій тиші, мовчки підняв голову та поглянув на Даніеля. Як і очікувалося, на його обличчі з'явився вираз глибокої втоми, ніби він перебував під великим стресом під час зустрічі.

У такі моменти він ходив до матері.

Подумавши про це, Пол раптово зупинився перед перехрестям. Даніель, який бездумно прямував коридором назад до своєї спальні, запізно озирнувся на нього.

— Бувай.

— Га?

— Немає потреби проводжати мене тією дорогою, яку я й так знаю. Я повернуся до своєї кімнати сам, тож ти можеш просто піти до своєї мами.

Даніель, приголомшений, ніби його вразили несподівані слова хлопця, посміхнувся і поклав руку на голову Пола.

— Ти вже дорослий.

— ...

— Ти так подорослішав з нашої першої зустрічі.

— Добре, добре.

Грайлива посмішка швидко перетворилася на дружню.

— ... Дякую.

Він вже досить звик до тепла інших, але, здається, досі був не застрахований від таких ситуацій.

Пол, який повністю заціпенів, пробурмотів щось собі під ніс, і зрештою, не в змозі подолати збентеження, втік і повернувся до гуртожитку. Даніель засміявся і пішов геть.

Ця посмішка затрималась на його губах недовго.

— ...

Даніель блукав вулицями в заціпенінні. За початковим планом, він мав би бути з мамою, але в нього не було іншого вибору, бо його прогнали геть.

У нього запаморочилося в голові. Хоча він нещодавно розлютився на своїх колег, які піклувалися про його матір, його емоції, здається, не вщухали.

Сцена, свідком якої він став, була настільки шокуючою.

«Моя мати... стікала кров'ю...».

Вона кашляла кров'ю. Це саме по собі шокуюче, але це тривало вже давно. Хоча його колеги знали про це, вони приховували це під приводом прохання його матері.

Головою він це розумів. Його життя оберталося навколо матері. Навіть причина, чому він створив Революційну армію, була пов'язана з матір'ю, тож як він міг по-іншому відреагувати? Тож, якщо існувала проблема зі здоров'ям його матері, було зрозуміло, що він марно блукатиме, не маючи змоги зосередитися.

Жінка сподівалась, що її син не дізнається. Психічне здоров'я лідера революції важливе. Тож варто було це приховувати.

«Але».

Розуміння і почуття — це дві різні речі. Як могло так статись, що він присвятив стільки свого життя матері і не знав про це?

Не замислюючись, він блукав вулицями, де відбувався фестиваль. Здається, його проводили, щоб продемонструвати силу Імперії навіть під час війни з іншими королівствами. Якби це сталося раніше, Даніель би клацнув язиком, дивлячись на занепад та браваду Імперії, але зараз він ні про що не міг думати.

Він здавався беземоційним, ніби всі його почуття були брехнею, можливо, тому до цього його вже переповнив гнів. Ні, замість того, щоб бути беземоційним, краще було б сказати, що він був виснаженим.

— ... еххх.

Просто блукаючи вулицями, куди його несли ноги, чоловік натрапив на когось, кого деякий час штовхав натовп.

У повітрі витав запах алкоголю. Він п'яний? Було трохи неприємно, але він збирався не звертати на це уваги, бо навколо було дуже багато людей.

— Кахх-кх!

— ?!

Інша людина закашлялась та виплюнула кров. Даніель, який усвідомив це за пів секунди, бо на іншій людині був капюшон, широко розплющив очі.

Навіть попри це, він не міг позбутися шоку від правди, з якою щойно зіткнувся, і його бліде обличчя стало ще блідішим.

— Що ж це. Ви в порядку?

— ...

— Агов, схаменіться... Ах, лікар. Варто покликати лікаря...

Його руки тремтіли. Даніель додав сили руці, яка підтримувала іншу людину.

Варто заспокоїтись, ця людина не його мати. Тож не треба так засмучуватися.

Все, що потрібно зробити, це зберігати спокій і відвести його до найближчого лікаря. Але...

«Чи є тут лікар поблизу? Якщо так, то де він? Хіба я не змарную багато часу на пошуки лікаря? А що, як ця людина помре?»

... Лайно!

Він підібрав невідомого хворого хлопця.

Він знав, що занадто емоційний. Але що поробиш? Якби сьогодні помер хтось із такими ж симптомами, як у його матері, Даніель би не зміг спати спокійно.

«Я знаю лише одного лікаря».

Він єдиний лікар поблизу, місцезнаходження якого було йому добре відомо.

Хоча він знав, що цього не повинен робити, будучи лідером Революційної армії, Даніель, якого вже встигли пожерти емоції, перш ніж його розум зміг подумати та проконтролювати його, почав діяти.

***

Що це?

Перехожі на вулиці говорили про фестиваль і згадували конкретну вулицю, тож я пішов туди, але хтось сильно вдарив мене по спині та штовхнув, через що я виплюнув кров на чийсь одяг.

Потім ця людина підхопила мене та побігла кудись?!

Чим далі ми йшли, тим менше людей нам зустрічалось на шляху... Що? Стіни провулку тріскались, земля розступалась, і зрештою з'явився таємний прохід?

«Що це!»

Я перевів погляд під капюшоном, який наполовину приховував моє обличчя, але коли відчув, що погляд іншої людини впав на мене, швидко заплющив очі.

... Краще просто знепритомнію.

***

Він нарешті це зробив.

Якщо інші дізнаються, вони обговорюватимуть його кваліфікацію як лідера. Оскільки ці люди були жадібними, очевидно, що вони спробують вкусити його будь-яким можливим способом.

Однак, це ще було невідомо, і зрештою він не шкодував, бо зміг врятувати життя людині. Даніель з нетерпінням чекав слів лікаря після того, як той закінчив з лікуванням.

— Його життю нічого не загрожує. Немає потреби вживати жодних заходів. Просто дайте йому добре відпочити.

— Але кров...

— Він вже народився слабким. Здається, сталась дуже стресова ситуація. Є ознаки інших фізичних потрясінь, але це просто речі, про які вже подбали або з якими нічого не вдієш.

— А...

Це добре.

Його ноги втратили силу, і чоловік впав. Коли він витер обличчя обома руками та глибоко зітхнув, старий лікар поставив йому запитання.

— Ти що, не знав, кого приніс до мене?