Розділ 115 — Насправді, вони знали (9)

— ... що? Що... ти маєш на увазі?

— Ти справді не знав. Я вдаватиму, що нічого не бачив, тому, мабуть, краще тобі побачити це на власні очі.

Щойно Даніель відчув полегшення, по його спині пробігло зловісне відчуття.

Він відчув, що те, що він зробив, виявилось серйознішою справою, ніж він думав.

Чоловік схопився зі свого місця та відчинив зачинені двері лікарняної палати. На ліжку лежав юнак без мантії та з відкритим обличчям.

Білосніжна шкіра та біле волосся. У цей момент Даніель не зміг стримати сміху.

— ... Ха-ха-ха.

Що сьогодні за день? Він не розумів, чому стільки жахливих речей мали статись одночасно.

Здається, він знав, ким був цей хлопець. Ні, не варто обманювати себе. Даніель дуже добре знав, хто цей чоловік. Він не міг бути впевненим, бо його очі заплющені, але якщо його передбачення правильне, під цими повіками ховалися червоні райдужки.

Зітхаючий голос наповнив лікарняну палату.

— ... Деон Харт.

Людина, усунення якої було головним пріоритетом для Революційної армії.

Тільки тоді він зрозумів ставлення лікаря. Також той факт, що він приділив цьому величезну увагу.

— Чому?

Даніель вже використав усі свої розумові сили на сьогодні. Більше цього було межею.

Він приборкав лідерів шаленої Революційної армії, побачив, як його мати кашляє кров'ю, і врятував когось, хто мав такі ж симптоми, як і вона. Але тепер він має вбити цю людину?

«Ні. Я не можу цього зробити».

Принаймні сьогодні Даніель не міг вбити Деона Харта. Він був упевнений.

— ...

Він підійшов до нього, ніби одержимий. Кмітливий старий лікар тихо зачинив двері до лікарняної палати, і в тихому місці, де час ніби зупинився, Даніель мовчки сів на стілець перед ліжком.

Деон не знав, як йому пощастило. Спочатку він мав би померти, як тільки його справжню особу розкрили б.

Чоловік повільно встав і поклав праву руку на ліжко. Просто простягнув ліву руку і торкнувся шиї хлопця. Можливо, через недокрів'я він відчув трохи прискорений пульс.

« ... Якби він був звичайним Деоном Хартом, він би відкрив очі та відреагував тоді ж, як я торкнувся ліжка... а точніше, в ту ж мить, як наблизився до нього. Мабуть, йому справді погано».

Чоловік відвів руку. Він вже збирався йти, але з запізненням помітив його розчепірений одяг. Якщо бути точним, його увагу привернуло чітко окреслене клеймо, що проглядалося крізь розстібнутий комір.

Так, було відомо, що його прокляв Король Демонів.

Але хіба була інформація, що це прокляття послаблювало тіло? Тим не менш, оскільки досвід, накопичений протягом тривалого періоду часу на полі бою, нікуди не дівся, його бойові здібності були окремою темою.

Отже, хоча Деон Харт був проклятий Королем Демонів, він все ще мав високий пріоритет знищення у Революційній армії...

— Навіть якщо я його не вб'ю, він скоро сам помре.

Тільки подивіться на цю беззахисну фігуру, яка все ще лежала із заплющеними очима, але навіть якщо він встане і буде на варті, цього буде недостатньо. Навіть якщо це зробить не Даніель, здається, його все одно скоро хтось вб'є, тож навіщо бруднити руки?

Чоловік прийшов до тями, раціоналізуючи це таким чином. Він весь час думав про свою матір і не міг більше тут залишатися.

Коли він вийшов із лікарняної палати, то натрапив на лікаря, який чекав зовні. Той краєм ока подивився через його плече в лікарняну палату, ніби намагаючись перевірити, чи живий Деон Харт, чи ні, а потім зустрівся поглядом із чоловіком.

Даніель повільно похитав головою.

— Коли він прокинеться, відправ його назад, так щоб інші не побачили. Звісно, йому не потрібно запам'ятовувати маршрут. І щодо цієї справи...

— Я мовчатиму. Я все одно стаю дедалі забудькуватішим останнім часом, тож скоро про все забуду.

— ... Але, будь ласка, не забувай про безпеку. Обов'язково надягни йому пов'язку на очі.

— Так.

Він розвернувся спиною і пішов звідти. Йдучи коридором, він намагався якось відновити свій дух, який дійшов своєї межі.

Зазвичай Даніель би пішов до матері та відпочив, але зараз це неможливо. Замість того, щоб більше думати про свою матір, краще подумати про Деона Харта. Наприклад, про прокляття Диявола.

«Прокляття... Прокляття... Чи був кривавий кашель спричинений прокляттям?»

Кривавий кашель... мати.

Незважаючи на зусилля Даніеля, потік свідомості, курс якого був насильно змінений, повернувся назад, знову зосередившись на його матері.

Думаючи про це, йому раптом спало на думку, що якщо Деона Харта прокляв Король Демонів, то його матір, мабуть, прокляв увесь світ.

«Проживши важке життя, вона отримала ще й кривавий кашель».

Щоразу, коли він бачив ослаблене тіло, йому здавалося, що в нього не вистачало часу. Чоловік й гадки не мав, що це станеться так раптово і так швидко, без попередження.

Кров матері попереджала його. Її час спливав.

«Мені треба поспішати».

Перш ніж його мати помре, він має показати їй її ідеальний світ.

Тільки тоді Даніель зрозумів, куди прямували його кроки. Так, він вже знав. Щоб скоротити час, він мав зустрітися із «ним».

Даніель заспокоїв свій вираз обличчя та пришвидшив крок. Його хода виявляла його нетерплячість.

***

Ого, я думав, що помру.

Коли той хлопець поклав руку мені на шию, я рознервував, бо подумав, що він справді намагається мене задушити. Моє серце досі калатало через це, але, на щастя, він цього не помітив.

Я повільно відкрив очі та озирнувся.

Можливо, тому, що це лікарняна палата, ззовні вона виглядала звичайною кімнатою. Але я знав, що це незвичайне місце.

Напевно мені було невідомо, але враховуючи, наскільки складним і довгим був шлях сюди сюди, гадаю, це може бути таємна організація...

« ... Тоді мене спіймали? Взяли в заручники?»

Можливо, спочатку мене й привезли для лікування, але не зараз.

Моя зовнішність, мабуть, досить унікальна. Він намагався не тільки задушити мене тільки що, але й побачивши моє обличчя, тож можна сміливо сказати, що моя справжня особистість вже розкрита.

«Тож час тікати».

Я не знав дороги, але куди б не пішов, я впевнений, що знайду вихід. Краще спочатку звідси вибратися.

Я повільно підняв верхню частину тіла, потім ліг і заплющив очі. Адже відчув гудіння зовні.

І справді, двері відчинилися, і хтось увійшов.

«Це та людина, що була тут не так давно?»

Звук кроків наближався.

Мої нерви були напружені. Кроки, які наближалися в дивній напрузі, зупинилися лише тоді, коли досягли мене.

Почувся незнайомий голос.

— ... Як довго ви збираєтесь вдавати непритомність?

— !

Я так здивувався, що розплющив очі, не усвідомлюючи цього.

Старий чоловік із сивим волоссям м'яко посміхнувся, дивлячись прямо в мої очі. Голос без тіні ворожості продовжив.

— Кого ви бажали обдурити, ви вже обдурили. Я лікар.

— ...

— Ідіть за мною. Я виведу вас назовні.

— Справді? Ви просто виведете мене назовні? Ні, радше...

Я вказав на пов'язку в руках старого.

— Що це...?

— Це для того, що було важче запам'ятати маршрут. Будь ласка, зрозумійте.

— ...

Старий посміхнувся, ніби навіть не бачив мого виразу обличчя.

***

Повернувшись до кабінету, Круель на мить зупинився, зустрівши несподівану людину.

— ... Ваша Світлосте, герцогу.

Чому герцог тут? Якби в нього були якісь справи, він би покликав Круеля, а не приходив особисто.

Навіть те, на що він дивився, це шахівниця на столі.

Круель пізніше зрозумів, що не прибрав шахівницю, бо поспішав, тому він випрямив спину і сховав руку, яка ледь не здригнутися.

Герцог глянув на нього і повільно випрямив спину.

— Ви тут.

— Що вас сюди привело?

— Я прийшов, бо подумав, що нам потрібно поговорити про вашу участь у мисливських змаганнях. Навіть попри це, є багато причин для занепокоєння, але я не хочу витрачати свій час та енергію на непотрібні непорозуміння.

— ...

Звичайно, йому довелося почекати і поспостерігати, чи було це непорозумінням, чи ні.

Герцог посміхнувся.

— О, перед цим.

— ...?

— На коліна.

На мить зелені очі злегка затремтіли.

Ніби розмірковуючи, чи те, що він почув, справді було тим, що сказав чоловік, зелені очі Круеля, що дивилися на герцога, зустрілися з завжди усміхненими фіолетовими очима та опустились, ніби в знак покори.

Одне коліно торкнулося підлоги, і голова Круеля схилилась.

Прояв вірності лицаря до свого лорда.

Оскільки ще нічого не було визначено, не було потреби перетинати межу та вороже ставитися до нього. Оскільки Круель був безперечно могутньою силою, герцог був цим задоволений і рушив далі.

— Ви брали участь у мисливських змаганнях.

— Так.

— ...

— ...

Настала тиша.

Герцог на мить подивився на Круеля, ніби не знаючи, що сказати, а потім зітхнув.

— Чудово. Тож я скажу це, не ходячи навколо.

— ...

— Ти думав, що я не дізнаюсь?

Очі Круеля затремтіли. Важко передати те, як йому пощастило, що він опустив голову в цей момент. Якби він дивився герцогу в очі, він би, найімовірніше, помітив це тремтіння.

Скільки знав герцог? Скільки мав сказати Круель? Малоймовірно, що він взагалі розгадав «план».

— Відповідай...

Він мав відповісти.

Голова Круеля паморочилась. Тиша ставала дедалі довшою. Саме тоді, коли він подумав, що це справді велика проблема, герцог продовжив.

— Чому ти врятував Деона Харта?

Великодушно та люб'язно він вказав на це та згадав минулі події, які тоді були ним проігноровані.

— Ти намагався переконати мене використати найманців, коли я міг би скористатися послугами Революційної армії, тому я дав дозвіл, але ти довільно встановив умову, що заплатиш їм половину обіцяної суми, навіть якщо ціль просто отримає поранення...

— ...

— Подивимося, подивимося. Ти думав, я не знаю, що це було зроблено для того, щоб зменшити ймовірність смерті Деона Харта?

Ті, чиєю метою були гроші, діятимуть більш нещиро, ніж революційні солдати, захоплені ідеєю.

Круель запропонував найманих вбивць.

Адже навіть ті, хто працює заради грошей, цінують своє життя. Тож, якщо створити ситуацію, в якій можна отримати багато грошей, просто поранивши когось, немає жодної причини докладати всіх зусиль, щоб убити його.

Круель витратив власні кошти, щоб створити таку ситуацію.

— Крім того, на цих мисливських змаганнях ти навіть врятував Деона Харта.

Про що він думав, коли робив це? Невже він справді хоче вбити Деона Харта?

— Будь ласка, поясни.

Фіолетове світло в його очах яскраво засяяло. Це справді була різка атака, але Круель відчував спокій.

Здається, він не все помітив.

Оскільки розрахунки зроблено, не було потреби більше гаяти час. Чоловік без зволікання відкрив рота.

— Я хотів убити його власними руками.

— ... Якщо це так, тобі слід було сказати про це раніше. Ти просто змарнував людські ресурси.

— Вибачте.

— Ось і все.

Підозри герцога ніяк не можна розвіяти ось так. У його відповіді було багато лазівок.

Герцог також знав це, але замість того, щоб вдаватися в подробиці, він обрав інший метод.

— Не думаю, що ти вважаєш, що мої сумніви розвіються до такої міри.

— ...

— Тому пропоную парі.

Наказуючи Круелеві встати, герцог неквапливо підійшов і став перед його столом. Він підняв чорного короля, якого зіштовхнули з шахівниці, і повільно оглянув його.

— Деон Харт має померти. Досі я залишав це на твій розсуд і віддавав накази, зважаючи на твою думку, але тепер, коли є місце для сумнівів, я не можу просто сидіти склавши руки і ігнорувати це.

— ...

— Будь ласка, починай діяти, щоб убити Деона Харта своїми ж руками. Я також розпочну діяти. Той, хто вб'є його першим, виграє парі. Нагорода для переможця... варто залишити вибір самому переможцю, як гадаєш?

Це означало, що той, хто програє, буде повинен виконати бажання переможця.

У герцога багато грошей і багато людей, яких він може залучити задля цієї справи. Це була явно несправедлива ставка, але у Круеля не було вибору.

Можливо, тому замість очевидної відповіді він промовив дещо інше.

— ... Чому ви так хочете убити Деона Харта?