Розділ 7 — Командир Нульового Загону Деон Харт (5)

Одягнений в охайний чорний костюм, я без вагань пішов до їдальні командирів загонів.

Щоразу, коли я проходив коридором, солдати, які мене помічали, здригались та вклонялись, ніби побачили монстра, який може перетворити їх на камінь, щойно наші погляди зустрінуться.

Спочатку це було обтяжливо та страшно, але тепер я вдячний. Ви, хлопці, виглядаєте такими страшними. Одного разу я випадково зіткнувся з одним із них лоб в лоб, і тоді я подумав, що справді хтось стане кам'яною статуєю. Звичайно, не він, а я.

Ігноруючи пильний погляд, я зупинився перед величезними дверима. Потім демони, що охороняли двері, затремтіли та випросталися.

— Ви прийшли на вечерю?

— Так.

— Добре тоді, я відчиню двері.

Великі двері плавно відчинилися без жодного звуку скрипу.

Коли я увійшов, тиша опанувала колись гамірну їдальню. Я закричав про себе, відчуваючи на собі купу поглядів.

Ось чому я не хочу ходити до їдальні!

Власники усіх цих поглядів — «командири загонів». Командири загонів, які можуть контролювати атмосферу поля бою лише однією силою!

— ...

— ...

Що мені робити?

Варто залишатися спокійним, зберігай спокій. Спочатку варто принести їжу.

Я намагався вдавати, що нічого не сталося, і йшов вперед. Щоразу, коли я робив крок, за мною стежили наполегливі погляди, але я робив вигляд, що не помічаю цього, і зосереджував свою увагу лише на кухарях.

Чомусь здавалось, що кухарі почали рухатися швидше.

«Так, будь ласка, поспішіть, як тільки можете».

Зараз стояти тут під пильною увагою командирів загонів саме по собі нічим не відрізняється від тортур.

— Їжа подана. Б-будь ласка, насолоджуйтесь.

Бух, бах.

Я подивився на піднос, який гучно тремтів, а потім підняв погляд на кухаря.

Він теж здавався досить знервованим. Ну... тут стільки командирів загонів зібралося, то хто ж не нервував би?

Брязкіт ставав все голоснішим, коли я посміхнувся з наміром підбадьорити кухаря й себе також.

Мені здалось, що страва розіллється таким чином, тому підняв руку, щоб швидко підхопити тарілку... але, о ні.

Пух!

... Занадто високо.

Я думав, що був менш напруженим, ніж шеф-кухар переді мною, але, здається, я був також дуже знервованим.

Я підняв руку занадто високо і занадто швидко, і таця підлетіла у повітря вражаючим чином. Піднос, який я підкинув у небо, закружляв в повітрі, розкидаючи їжу навкруги, а потім голосно плюхнувся на підлогу.

— ...

— ...

Запала ще холодніша тиша, ніж раніше.

Я подумки коротко вискнув та сховав обличчя.

Чорт забирай, я знову все зіпсував.

***

Лихий. Він неймовірно лихий.

Подібна думка спала всім одночасно в їдальні в цей момент.

Демон Арут.

Той, хто вбив останнього Героя та командир Нульового загону армії Короля Демонів, відомого своєю потужною силою, якого привів сам Король Демонів, який також не міг би доторкнутися до нього.

Командири загонів, що знаходились тут, можуть запевнити вас, що він страшна людина.

Його звичайна розсудливість? Якщо ви в це повірите і почуватиметесь в безпеці, у вас будуть великі проблеми. Просто його точка кипіння відрізнялась від інших.

Подивіться на нього зараз. На відміну від того, як він врятував життя демона, відповідального за рослину-людожера, яка напала на нього, бо той не доглядав за нею належним чином, цього разу він викинув піднос, який простягнув кухар, лише тому, що він «тремтів».

«Все ж таки, це занадто, навіть для його звичайної поведінки...»

Командир Першого загону, Джайкар, тихо клацнув ножем, спостерігаючи за тим, що розгорталося перед його очима.

... Тепер, якщо подумати про це, він підпалив сад. Якщо він розпочав пожежу, він, мабуть, був дуже розлючений.

Розум командира, який зробив кілька припущень, раптово зупинився, ніби знайшов найвірогіднішу відповідь.

«А що, якби він не пробачив садівника тоді?»

Що, як він просто стримувався весь час, до інциденту в саду, бо йому не подобалась ідея скорочення армії Короля Демонів?

Що, як його гнів з того часу все ще не стих?

«Мені шкода кухаря».

Йому не пощастило стати об'єктом його гніву.

Пан Арут з'явився в їдальні повністю в чорному одязі. Це, мабуть, було невисловленим попередженням: «У мене сьогодні поганий настрій, тому не чіпайте мене».

Джайкар не зводив з нього очей, повільно нарізав м'ясо та клав його до рота.

Йому було шкода шеф-кухаря, але, крім жалю до нього, він не мав наміру втручатися. Ризикувати життям, щоб протистояти командиру Нульового загону лише заради порятунку одного кухаря, було б величезною втратою.

Джайкар просто мовчав, бо не хотів зазнати безчесної смерті навіть не на полі бою та померти від рук свого колеги.

Мабуть, те саме стосувалось й інших командирів загонів. Тому, очевидно, всі й мовчали.

Обличчя Арута було закам'янілим з самого початку. Погляд з-під криваво-червоних, глибоко запалих очей, дивився на шеф-кухаря.

Ця істота була явно розлючена. Якщо одразу не стати на коліна і не заблагати...

— Вибачте, вибачте, вибачте мені!

Зрештою, це був кухар, який мав справу з командирами загонів. Він кмітливий.

Джейкар швидко глянув на вираз обличчя Арута, поки їв свій салат виделкою. Запалі очі тріпотіли.

— Здається, ти хвилюєшся.

Командир Третього загону Ашілд, який сидів поруч, тихо пробурмотів. Джайкар кивнув головою на знак згоди та мовчки спостерігав за ситуацією.

Що він збирається робити?

Навряд чи вб'є його. Зазвичай він вкрай неохоче позбавляє когось життя.

Замість цього знову влаштує підпал, чи просто паралізує його?

Оскільки Арут — непередбачувана людина, погляд Джайкара був наполегливим, ніби він не бажав пропустити жодного його руху.

***

«Деоне Харте, твоє життя приречене», — лише це коротке речення крутилося в моїй голові.

Мій розум очистився, і я порожньо дивився на шеф-кухаря, який тремтів переді мною.

Обличчя кухаря було блідішим за моє.

Так, він, мабуть, був засмучений і розлючений, бо страва, до якої він доклав стільки зусиль, зрештою виявилася розлита по підлозі. Але винуватець — командир загону, тому він навіть не міг розгніватися... Здається, він намагався якось зменшити свій гнів, але я все одно маю вибачитися. Інакше ніколи не знаєш, коли і де тебе можуть вдарити ножем у спину.

Тож, коли я вже збирався вибачитися, шеф-кухар раптово впав обличчям долілиць.

— Мені так шкода!

— !?

Що це знову за ситуація?

На мить я був приголомшений цією раптовою атакою. Мої зіниці, мабуть, сильно затремтіли.

Я швидко заспокоївся і подивився на шеф-кухаря з тривожним виразом обличчя.

— ... Спочатку підведись.

— Вибачте! Будь ласка, змилуйтесь!

Ні, хто б не був свідком цієї ситуації, він би визнав, що провина була на мені. Чому ти це робиш?

— Немає сенсу в милості. Вставай.

— Ік!

Я спробував м'яко сказати, що це не його провина, але це була не та реакція, яку я очікував.

Насправді, він ще більше впав обличчям долілиць... Як мені це виправити?

— Як і очікувалося, це Демон Арут...

— Він гідний цього імені...

Усі навколо щось шепотіли.

Демони справді ставали зарозумілими, коли справа доходила до людей? Коли я заспокоїв тремтяче серце і обернувся, усі навколо закрили роти та намагались уникнути зорового контакту. Було зрозуміло, що вони говорили про мене.

Зараз мій імідж має бути на самому дні.

Однак, він все одно зіпсований вже давно. Навіть якщо я знову облажаюсь, а потім відновлюсь, нічого не зміниться.

Коли я подумав про це таким чином, мені стало трохи легше.

Я легенько зітхнув з полегшеним виразом і поглянув на шеф-кухаря, який все ще лежав обличчям вниз.

— У такий час, я думаю, було б краще повернутися до приготування їжі.

Мені було все одно, але мене хвилювало, чи не розсердяться інші командири загонів. Я чув, що у всіх командирів загонів не вистачає по кілька клепок.

Зокрема, вони не мали пощади до тих, хто був нижче них...

— Так, так! Почну прямо зараз!

Шеф-кухар різко підвівся, ніби його тільки-но звалили з ніг, і побіг на кухню.

Я притулилася до стіни, заплющив очі й почав чекати, доки мені не принесуть їжу.

Чому я закрив очі? Інакше я відчував, що не зможу стримати сліз.

Ах життя....

Їжа прибула швидше, ніж очікувалося. Навіть подача була швидкою.

Шеф-кухар, який блискавично подав страви, вклонився під прямим кутом і швидко зник на кухні.

Це було так швидко, що якби не їжа, що опинилась переді мною, я б подумав, що це вітер, що пронісся повз.

У будь-якому разі, після багатьох поворотів і звивин, я нарешті отримав свою порцію і рушив до столів.

Їдальня була такою просторою і мала так багато місць, що важко було повірити, що тут обслуговували лише тринадцять командирів загонів.

Тут було аж тринадцять прямокутних столів, за якими могли розміститися двадцять осіб!

Однак, якщо трохи подумати про це детальніше, це вже не здавалось таким дивним.

Кожен командир загону мав сильну особистість. Часто траплялися випадки, коли вони зчіплялись один з одним.

Я чув від Диявола, що була ситуація, коли кухарі накрили лише один стіл на двадцять осіб, і два командири загонів, які мали не найкращі стосунки, влаштували справжній погром в їдальні, бо не бажали ділити трапезу один з одним за спільним столом.

Відтоді в їдальні були підготовлені столи на двадцять осіб, відповідно до кількості командирів загонів, щоб не виникло жодних проблем, навіть якщо всі командири будуть ворогувати один з одним...

«Тож ніхто не сяде поруч зі мною».

Тут багато місць, тож навіщо підходити саме до мене?

Я зайшов так далеко, бо міг дати таку гарантію. Інакше, я б вже лежав на підлозі, готуючись до смерті.

У будь-якому разі, я тихо сів за стіл у дальньому кінці кімнати. Місце, куди б ніхто не дивився чи підходив, хіба що якби не мав інших справ.

Отже, щойно я підняв виделку, щоб поїсти з комфортом...

— Можна мені тут сісти?

— ...?!

Наблизився демон.

Темний колір шкіри та довгі, загострені вуха, доводили, що переді мною була не людина. Починаючи з того, як він говорив, закінчуючи його зверненням до мене, коли інші були занадто офіційні.

Щойно я все це підтвердив, то закрив рота та проковтнув зітхання, яке ось-ось мало вирватись.

Це була влада командирів загонів. На відміну від мене, який є не чимось іншим, як опудалом, він — особа із справжньою владою, яка може офіційно виступати замісником Диявола.

Джайкар, командир Першого загону, тримав тацю, повну страв, і просив дозволу сісти поруч зі мною. Я встиг помітити, що в його тарілках залишилася лише половина їжі.

Навіщо обтяжувати себе, коли можна просто з'їсти все на одному місці?

Я хотів відмовити, але оскільки в мене не було на це жодної реальної причини, я підняв куточки губ і з труднощами кивнув.

— Це місце не зайняте. Тож немає потреби питати дозволу.

Здається, відповідь вийшла нормальною.

— Зрозуміло.

Він засміявся, поставив тацю на стіл, висунув стілець і сів.

Я ніколи не думав, що хтось сяде поруч. Що ж мені робити?

Мій апетит, який був слабким з самого початку, повністю зник. Я саме колупав салат, стримуючи зітхання, яке постійно виривалося, як раптом над моєю головою пролунав чийсь голос, який я, здається, вже чув раніше.

— Можна мені теж сісти?

Я мало не впустив виделку. Звертатися до когось з-за спини, де твої манери?

Я відчував, як стукіт мого переляканого серця повільно вщухає і перетворюється на гнів. Потім я подивився на того, хто тільки-но підійшов, і завмер.

Бо демон з рогами на скронях і надмірно великим рівнем м'язів, якого ніколи не могла мати людина, дивився на мене з незрозумілим виразом обличчя.

Командир Третього загону Ашілд. Як і Джайкар, він виглядав так, ніби змінив своє місце прямо під час обіду, оскільки тримав тацю із залишками їжі, і дивився мені в очі, ніби спонукаючи мене відповісти.

Відповідь, яку слід було дати в цій ситуації, була заздалегідь визначена.

— Звісно.

Неможливо було, щоб я сказав командиру Першого загону, що він може тут сісти, а потім відмовив командиру Третього загону.

Оскільки місце навпроти вже займав Джайкар, Ашілд, природно, сів поруч зі мною.

Раптом я опинився заблокований і з переду і з боку, тому не міг знайти місця, куди дивитися, щоб відволіктись. Тому опустив голову, щоб приховати тремтячі очі, і зосередився лише на їжі. Звісно, апетит так і не повернувся, тому мені залишалося лише помішувати їжу виделкою.

«Ашілд, командир Третього загону, ймовірно, входив до особистої охорони Короля Демонів».

Я витягнув з глибини своєї свідомості інформацію, яку запам'ятав після прибуття сюди, щоб вижити.

Третій загін — це місце, де всі члени загону, включаючи командира, використовували великі мечі та знищували ворогів переважаючою силою. Коли потрібна потужна армія, Король Демонів використовував Третій загін.

Теоретично, можна використовувати і Перший загін для таких цілей, але Першому загону надавалося велике значення, тому його рідко залучали до подібної роботи.

Недарма Джайкар був чинним замісником Короля Демонів.

— ...

— ...

О ні. Я занадто довго думав про інші речі.

Раптом мене оточила незручна тиша, тому я трохи підняв голову.

Наміром було перевірити їх вирази обличчя, щоб зрозуміти, чи були вони чимось незадоволені, чи злі, але, на жаль, я зустрівся поглядом з Джайкаром, який дивився в цьому напрямку.

Я не міг уникнути зорового контакту і думав, як відреагувати, але він також на мить подивився на тарілку, мабуть, почуваючись незручно, а потім підняв голову прямо і повільно відкрив рота.