Розділ 121 — Незручне повсякденне життя (2)

— Ласкаво прошу, пане Аруте. Я радий, що ви повернулись так скоро.

— Еде?

— Дайте мені своє пальто і присядьте он там.

Ед недбало взяв у мене верхній одяг і підвів мене до стільця, що стояв без діла. Щойно я сів, Бен, який опинився переді мною, почав уважно оглядати мене.

Я дивився на нього з порожнім поглядом і запізно покликав його з питанням.

— Бене...?

— Так, пане Аруте. Вибачте мене на хвилинку.

Бен, який крутив моє забинтоване зап'ястя, подивився на чарівний камінь на шиї та насупився, ніби йому щось спало на думку.

— Хочете прилягти?

— ...?

— Еде, що ти робиш? Чому б тобі швидше не вкласти пана Арута на ліжко.

Ні... Я ж тільки прийшов, тож подумав: «В чому справа?...»

На мить загубився в цій раптовій ситуації, а потім Ед підійшов до мене з наміром допомогти мені підвестись, тож я застиг у шоці.

Навіть якщо не знав, в чому була справа, краще просто слідувати їх діям. Якщо не піду за ними добровільно, вони зроблять усе, що в їхніх силах, щоб повести мене.

«Замість того, щоб переживати такий сором, я краще просто підкорюся...»

Я повільно пішов і ліг на ліжко. Бен натиснув на різні частини мого живота і з цікавістю нахилив голову.

— Безумовно є ознаки внутрішньої травми... але зараз ви почуваєтесь набагато краще.

— Ось як?

Отже, це було серйозно.

Гадаю, огляд закінчився. Я був радий почути, що мій стан значно покращився. Я спробував повільно встати, але не зміг подолати тиск Бена на мої плечі і впав назад.

Ти ж сказав, що зі мною все гаразд, хіба ні? Тоді чому я не можу встати?

— Ох, пізно питаю про це. Але пане Аруте, ви в порядку?

— Хіба ти щойно не оглянув мене?

— Не знаю, у чому справа, але до магічного каменю надходить сигнал, такий як під час кровохаркання, але сигнали від простого підвищення кров'яного тиску або прискореного серцебиття не надходять. Чи варто мені уточнити, що сигнал, що надходить, такий слабкий, що його неможливо розібрати?...

— З моїм тілом все гаразд. Тож, можливо, це помилка? У такому разі, тобі варто замінити камінь...

— Ні, якщо я його заміню, правильний сигнал надійде лише на початку, а після цього він буде таким самим, як зараз...

Ти його вже замінював?

Хіба його принцип роботи не залежить від моєї крові? З того, що я чув, схоже, що її оновлювали раз чи два. Коли він встиг взяти новий зразок?

Бурчачи собі під ніс, я тихо висловив гіпотезу, яка раптово спала мені на думку.

— Можливо, проблема полягає у відстані...

— Точно ні. Якби це було так, правильний сигнал надійшов би зараз.

О так...

Я знову стулив рота.

— Більше з тим, пане Аруте, будь ласка, бережіть себе. Щоразу, коли надходив сигнал, я навіть не міг перевірити вас, і моє серце боліло. Ви знаєте, як це на мене впливало?

Якщо подумати, цей демон був моїм лікарем. А оскільки він лікар із сильним професійним духом, його це точно турбувало.

Чи варто мені подякувати йому чи краще вибачатися...

Я не знав, що сказати, тому завагався, але почув, як Ед бурмоче.

— Він вже намагався втекти...

— Мене одного разу спіймала командирка загону Рірінель, а іншого — Король Демонів. Наступного разу я обов'язково проскочу!

«Я втечу, щоб вирушити зцілювати пана Арута!» — це він мав на увазі.

Хоча я змовчав, бо не міг показати жодних ознак цього, але був наляканий усередині. Він збирався прийти до божевільного людського світу? Ні в якому разі! Навіть не думай про це!

«Прихований герой був тут увесь цей час...!»

Я був у шоці, що серйозна криза минула, навіть без мого втручання. Рірінель і Король Демонів. Я надіслав їм обом шалену подяку. Спасибі, вельми дякую.

— Пан досі не отямився після зустрічі з Королем Демонів.

— Тому що я лікар пана Арута. Мій обов'язок — поспішити перевірити пацієнта, коли з його тілом щось не так.

— Але ж має бути міра. Ти...

— Ох, не галасуй так. У мене є питання щодо вашого фізичного стану. Ви в порядку?

Бен, який відверто ігнорував Еда, повернувся до мене та посміхнувся.

Гей, зі мною все гаразд... але чи ви в порядку? Ед зараз витріщався на мене позаду.

У будь-якому разі, Бен солодко посміхнувся, ніби нічого не сталося, і обережно поставив питання.

— Ви... відчували якість зміни у своєму фізичному стані?

Фізичний стан? Я не впевнений.

... Ох, тепер, коли я подумав про це, здається, що частота блювання кров'ю в якийсь момент зменшилася.

Але хіба це не через те, як я себе почував? Травми, які я отримував у кожній з подібних ситуацій, здавалися легшими, ніж очікувалося, і мій фізичний стан не сильно змінився зрештою, тому я подумав, що мені просто здалося.

Коли я сказав йому про це, щоб перевірити, чи це просто моє відчуття, чи якась справжня зміна, Ед схопився і закричав від радості.

— Наслідки також можна вилікувати! Я такий радий! Схоже, що незабаром пан Арут зможе осідлати коня Царства Демонів!

— ... Ти досі пам'ятаєш про це?

— Це обіцянка, яку я дав пану Аруту. Тож я ніколи не повинен цього забувати, чи не так?

Ні, ти можеш це забути.

Хіба я не можу просто залишатися хворим...?

Я ледве стримав руку від дотику до чола, стискаючи і розтискаючи кулак. Гм, поглянувши на все знову, здається, нічого не змінилося... Я справді став здоровішим?

Для перевірки я злегка вдарив кулаком по стіні.

— Ох, пане Аруте! Хвилинку...!

Я зітхнув.

— ...

— ...

... Я навіть не використав усю свою силу.

Я дивився то на свій пульсуючий, опухлий кулак, то на Бена. Бен, який з жахом підбіг і оглянув мою руку, вимовив речення із суворим виразом обличчя.

— Це перелом.

— ...

Це фізичний стан, який я знав.

Дивно. Мій фізичний стан то покращувався, то погіршувався?

Коли я дивився на свою руку з фіолетовим синцем без особливих емоцій, Бен схопив мою долоню і швидко почав її обробляти, глибоко зітхаючи та тихо бурмочучи, ніби докоряючи мені.

— Це не була зміна в цьому сенсі. Я просто відчув, що сигнал від магічного каменю почав слабшати з часом... Я подумав, що це може бути тому, що щось, з чого складається тіло пана Арута, постійно змінювалось.

Настала тиша.

— ... Що це...

Це були моторошні слова.

Я струсив мурашки зі шкіри.

— Ти кажеш, що моє тіло змінюється без мого відома?

— Це просто здогадка.

— Ти збожеволів. Є речі, які можна казати, а є ті, які не можна говорити. Ти кажеш це зараз?

Ох, не я сказав останні слова.

Це був Ед, який вперше вибухнув переді мною, вимовив це, схопивши Бена за комір.

Це було так люто, що всі, хто спостерігав, були шоковані, але, на жаль, це не вплинуло на Бена. Мужній лікар, який ніколи не програв би Еду, схопив того за комір у відповідь і закричав.

— Тоді! Чи може бути так, що магія в магічному камені зіпсувалася? Магія може «послабшати з часом», але не може «зіпсуватися»! То що ж залишається? Єдине, що має значення, це те, що кров, яка зараз тече тілом пана Арута, відрізняється від крові, яка використовувалась для створення заклинання!

— Можливо, проблема не з магією, а помилка в самому магічному камені!

— Ось чому я сказав, що вже кілька разів його заміняв! Ти думаєш, що легко взяти кров пана! Пан Арут заплющував на це очі, тому я отримував її щоразу, коли було потрібно, але навіть без цього мене мучить совість, бо мені все ще недостатньо крові!

... Коли це я заплющував на це очі?

Коли ти брав у мене кров, клятий лікарю?

— Спочатку все працювало добре! Сигнал просто почав поступово слабшати з часом!

— ...

— Ця реакція, здається, не відповідає дійсності, хоча це кров пана Арута!

Бен переміг і цього разу.

Заблокувавши Еда, він на мить пихнув, потім глибоко вдихнув, ніби намагаючись заспокоїтися, і повернув голову, щоб подивитися на мене. В його очах було розчарування.

— ... Вибачте. Я наважився підвищити голос перед паном Арутом.

— Ні, але... більше з тим, справа в тому, що моє тіло змінюється...

Я ніяк не міг гніватися через щось подібне. Тож перестань вибачатися і рухайся далі.

Це безпосередньо пов'язано зі мною, тому я не можу проігнорувати це.

Бен уважно оглянув мій вираз обличчя, щоб переконатися, що він щирий, злегка кивнув і сказав.

— Спочатку я навіть не помітив цього. Я подумав, що мені здалося. Але оскільки це повторилось...

— ...

— Тож ось що я вам скажу. Тіло пана Арута постійно змінюється з дня нашої першої зустрічі. Щось, що я не можу точно визначити, змінюється в дуже незначній мірі.

— Хіба це не пов'язано з відновленням тіла після пошкодження?

— Якби це було щось подібне, я б одразу зрозумів.

Він здається був особливо нервовим через Еда...

Я закотив очі, подивився на них двох і обережно відкрив рота. Зазвичай я б тримав язика за зубами, але тепер я нічого не міг вдіяти.

— То це добре чи погано?

Це моє тіло.

Навіть якщо я такий слабкий, що нічого не можу з цим зробити, окрім як зітхнути в розпачі, це все одно моє тіло. Навіть якщо не знаю, що відбувається, якщо це хороше явище, мені пощастило. Якщо це щось погане, я маю підготувати свій розум.

— З першого погляду, це здається хорошою річчю. Нічого особливо не гірше, ніж було раніше. Навпаки, частота кровохаркання зменшилася, тому це слід розглядати як щось позитивне.

— Якщо це так, то це добре...

Тук-тук.

Усі голови в кімнаті повернулися до дверей. Я також закрив рота і подивився на двері.

Час візиту був вдалий, адже розмова майже закінчилась. Коли я кивнув, виражаючи дозвіл, Ед, який спостерігав за мною, підвівся зі свого місця та відчинив двері.

Щойно з'явився маленький отвір, крізь нього просунулася рука.

— ?!

Оце так несподіванка! Не міг нічого зробити, окрім як вилаятись про себе. Хто це?

Цього разу Ед також здавався досить здивованим і швидко міцніше схопився за дверну ручку, щоб зачинити двері... а потім відпустив її.

Ніби йому лише щойно вдалося опанувати свої емоції, спокійним голосом він промовив ім'я іншого демона.

— Пані Девелланіє, ви забагато жартуєте.

— О, Еде. Тобі вдалося це зрозуміти?

— Що відбувається?

— Тепер, коли Арут повернувся, хіба не було б ввічливо його привітати?

Я був відсутній недовго цього разу, щоб зустрічати мене, тож навіщо взагалі додавати собі клопоту?

За мить командирка Другого загону Девелланія увірвалась крізь щілину у дверях і поплескала Еда по плечу, потім підійшла до мене і взяла мою руку. Цей безшумний рух, немов у таргана, викликав у мене мурашки по шкірі, які відрізнялись від попередніх.

— Пане Аруте, чому Бен поруч з тобою? Ти поранений?

— Ні, не в цьому справа.

— Гм...

Вона примружила очі й почала розглядати мене, ніби не вірячи моїй рішучій відповіді.

Якщо все одно планувала сумніватися, то навіщо взагалі питала? Ні, краще відпусти мою руку...

— О ні!

— !

Чому, чому знову...

Я здивовано подивився на неї, почувши голос, який чітко передавав її емоційний шок. Погляд Девелланії був спрямований на кінчики моїх пальців.

— Ти зламав ніготь!

— ...

— В тебе завжди були такі акуратні нігті...

Ого... це вперше, коли я побачив, як вона кричала. Але щоб причина була в моїх нігтях.

Хіба вона не бачить пов'язку, обмотану навколо іншого зап'ястя?

Зламана рука мала би бути помітнішою, ніж зламаний ніготь.

Ніби вона відчула шорстку текстуру від кінчиків пальців, які тримала, вона продовжувала чіплятися за мої нігті та зробила сумний вираз обличчя, а потім різко подивилася на Еда.

— Що ти робиш, Еде, якщо навіть не можеш доглянути за нігтями Арута?

— ... Вибачте.

Не вибачайся. Було дивно, що ти взагалі доглядав за моїми нігтями.

Ед і Девелланія зазвичай доглядали за моїми нігтями. Ед зазвичай їх підстригав, а Девелланія оглядала, а іноді сама підстригала їх.

Вони зробили це чимось настільки звичним, що я почав просто ігнорувати це, але тепер, коли я думаю про це, це ж дивно. Чому лейтенант підстригає мені нігті? Чому хтось такий сильний, як командирка Другого загону, доглядає за моїм манікюром?

— Лікар тут, тож чим ти зайнятий? Поспіши і віднови нігті Арута!

— ... Гадаю, ви не розумієте ролі лікаря, пані Девелланіє.

— Аруте, у тебе криза з нігтями, але це не роль лікаря?

Звичайно, ні. Якщо хтось це почує, то подумає, що його життя в небезпеці.

Я подивився на Девелланію трохи холоднішим поглядом, але ніби знаючи, що це нерозумний запит, нахилив голову і поблажливо змінив свої слова.

— Якщо нічого не вийде, просто дай мені якісь вітаміни.

— ... Добре.

Бен, який зрозумів, що ця дискусія ніколи не закінчиться, якщо він продовжуватиме опиратись, глибоко зітхнув і порився у своїй сумці.

— Рука пана Арута...

— А... так.

Мені довелося спостерігати за ним стурбованими очима весь час, поки він був змушений робити мені манікюр, при цьому думаючи, чи не засмутиться він і не зробить щось дивне.

Це сталося менш ніж через день після прибуття до Замку Короля Демонів.