Розділ 124 — Захист світу (1)

Я проковтнув страх. Однак, як завжди, кмітливий лейтенант помітив, що було сказано, і одразу відповів.

— Ні. Ми просто додали запах крові, щоб сніг відчувався як справжня кров.

— Ні, достатньо простого снігу, тож навіщо робити щось подібне...

— Тому що на війну сильно впливають клімат та атмосфера. Його розробили в надії, що це може бути корисним у війні з людським світом. Скоріше, рука пана...

Він не був призначений для дитячих іграшок. Отже тому й потрібен був дозвіл Диявола.

«Більше того...»

Я простежив за поглядом Еда і побачив, як з кінчиків моїх пальців капає кров.

Я лише намагався відрізати кінчик палички, але зрештою порізав собі палець. Це лише невеликий поріз, тож навряд чи він був настільки сильним...

— Пане Аруте!

... він прийшов?

Певний рівень професіоналізму є обов'язковим, але Бен прийшов працювати заради чогось такого незначного. Ти не втомився?

Я поглянув на нього збентеженим поглядом і вже збирався покласти поранений палець до рота, коли хтось схопив мене за зап'ястя.

— ... Еде?

— Бене, оглянь пана. Поріз виявився набагато глибшим, ніж я думав.

Він загорнув поранений палець у хустку і міцно притиснув його, ніби зупиняючи кровотечу. Мої брови природно насупилися від поколювання.

Бен поспішав сюди, і Ед виструнчився, прибираючи хустку. Кров, яка зупинилася, знову почала текти. Бен тихо клацнув язиком.

— Я не можу використовувати магію, тому, гадаю, спочатку доведеться продезінфікувати поріз... зупинити кровотечу та зашити.

— Я хочу, щоб ти належним чином вилікував пана Арута, щоб йому не довелось засовувати пальця до рота, щоб зупинити кров.

Ед, який дістав комунікаційний пристрій з кишені, ніби отримав дзвінок, закінчив розмову з Беном, одразу ж увімкнув його та пішов геть.

Це було зроблено навмисно. Він не дав Бену можливості заперечити.

Бен затремтів, ніби відчуваючи несправедливість, але не міг позбутися свого професійного духу і почав лікувати рану з посмішкою.

Ох, та годі вже...! Зачекайте хвилинку. Я ж не був під наркозом...!

— ... Гм, у вас похмурий вираз обличчя.

Просто триматиму язик за зубами.

Бен, загіпнотизований рідкісним досвідом зашивання рани без наркозу, за мить обережно зробив останній стібок, а потім затремтів, ніби запізно усвідомив це.

Тремтячі очі звернулися до мене.

— Пане Аруте, ви... в порядку?

— Так... ну...

Якби хтось мене побачив, то подумав би, що я хочу його вбити. Я байдуже посміхнувся, щоб заспокоїти його. Було боляче, але це не шкодило моєму тілу, і все вже закінчилося, тож що я міг вдіяти?

... Але чому він тремтів більше мене?

— Як... як я міг зробити таку помилку?

— Бене...?

— Мені так шкода, пане Аруте! Навіть якщо ви мене вб'єте, я не матиму заперечень!

Мій лікар вважав, що не впорався зі своєю роботою...!

Тільки почувши ці слова, які на перший погляд були вимовлені зі сльозами, я зрозумів, чому він тремтів. Тож він не може собі пробачити. Хоч би яким сильним був професійний дух, він не може стерпіти такої помилки.

— ... Все справді гаразд, тому немає потреби більше вибачатися. Якби це було не так, я б давно тобі сказав.

Я не міг цього сказати, бо боявся. Якби мені було так боляче, що я ось-ось помру, я б йому сказав. Моє життя також дорогоцінне для мене.

Я відчував, що він ось-ось вдариться головою об землю і помре прямо на моїх очах, тому поспішив зупинити його, відчуваючи тягар.

Але Бен, який зазвичай зупинився б на цьому етапі, натомість підняв голову і пильно подивився на мене.

— Гаразд! Але чому ви не сказали мені раніше! Вам, мабуть, було боляче!

Я був вражений такою лютою позицією, яку бачив вперше, і ніби проковтнув язика.

Бен, мабуть, зрозумів причини мого мовчання, тому його високі брови опустилися, і він похмуро пробурмотів.

— Пане Аруте... ви не повинні терпіти біль перед своїм лікарем. Сигнал магічного каменю має певні обмеження, і навіть цей сигнал нині нестабільний. Пане, ви повинні казати, коли вам незручно або боляче, для вдалого лікування з мінімальною шкодою...

— ...

— Зашити по живому, без анестезії... Як пан Арут міг це витримати...?

— ...

— Крім того, все гаразд... ви навіть не вилаяли мене... хіба це не занадто великодушно...

Гм, що ж мені робити з цією атмосферою?

Я на мить прикрив очі, а потім простягнув палець, на якому були сліди швів.

— Ти не перев'язуватимеш?

— Ах...! Так, варто перев'язати, щоб запобігти інфекції. Зачекайте хвилинку...

Поки Бен обережно виймав марлю та бинти та обмотував ними рану, Ед, який тим часом закінчив розмову, підійшов до мене.

Дивлячись на його надзвичайно сумний вираз обличчя, складалось відчуття, що щось сталося. Не думаю, що це моя вина.

— Пане Аруте, Король Демонів кличе вас. Він сказав, що є місце, яке вам терміново потрібно відвідати разом.

Так і знав.

Оскільки я не зробив нічого поганого, нема на що скаржитися. Коли я згідно кивнув, він глянув на Бена і саркастично підбадьорив його.

— Ти вже закінчив лікування?

— ... Так, я закінчив. Можете йти. Ах, пане Аруте. Якщо можливо, уникайте контакту рани з водою.

Я кивнув, і без зволікання пішов за Едом.

Коли я прибув до кабінету Короля Демонів і відчинив двері, Король Демонів тримався за чоло, ніби йому було боляче.

На відміну від роздратованого обличчя, яке можна було побачити з першого погляду під таким кутом, його голос, як завжди, привітно мене зустрів.

Він опустив очі, не поворухнувшись, ніби впізнав мене, навіть не зустрівшись віч-на-віч, і з його вуст вирвався ніжний голос.

— Ти тут? Хоча я чув, що у тебе поганий настрій, я покликав тебе, бо так було потрібно. Вибач. Сталося дещо термінове. Ні, це скоріше клопіт і прикрощі, ніж надзвичайна ситуація.

Нарешті він підвів голову. Попереднє роздратування зникло, і переді мною з'явилося спокійне обличчя.

Мене вразила зміна його виразу. Це моторошно. Зрештою, яким би м'яким він не виглядав, Диявол все одно залишався Дияволом.

— Я збираюся вислухати скарги та розчарування фей. Звичайно, це лише з моєї точки зору.

— ...

— Країна фей досить гарна, враховуючи, що вона розташована в Безодні. Сніг не в сезон — це гарно, але це не буде гірше, щоб підбадьоритися.

Він хотів, щоб я пішов з ним.

Король Демонів посміхнувся і простягнув руку. Я мовчки подивився на нього.

«Оскільки це Диявол, якого я знаю, це було рівнозначно запрошенню «Хочеш піти зі мною?», сказаному без слів».

Запрошення без права відмови.

Я зупинив безглузді сумніви і поклав свою руку на його долоню.

Картина переді мною змінилась.

***

Він не мав подібного наміру, але це підтвердило, що він все ще контролював цю гру.

Тоді положення Імператора нічим би не відрізнялось. Деон відчув невелике полегшення.

«Він удавав спокій».

Здається, він так хвилювався, що навіть відмовився від улесливого тону.

Мабуть, це тому, що Диявол чув, що в Деона поганий настрій.

«Ти хвилюєшся, що я можу бути на боці Імператора?»

Га? Диявол.

Він боявся програти цю гру?

***

Король Демонів не переніс їх прямо до земель, що належали феям.

[Ох, Королю Демонів, пане Аруте. Що відбувається...?!]

[Ходімо.]

[ !? ]

Він прийшов у сад Короля Демонів і можна сказати викрав Хієна, який доглядав за рослиною-монстром, забравши його з собою. Зрештою, ми зустрілись з гарним чоловіком зі світлим волоссям, зеленими очима та гострими вухами.

— Через демонів насіння, довірене нам світом, стало забрудненим. Як ти збираєшся взяти на себе відповідальність?

Звичайно, щойно він побачив Короля Демонів, він почав люто його критикувати.

Я затамував подих, відвів погляд та подивився на насіння розміром з кулак, яке він тицьнув під ніс Королю Демонів. Здавалося, на ньому було багато чорних плям, ніби це була цвіль.

Невже воно забруднене демонічною енергією? Як на мене, це просто схоже на цвіль...

Перш ніж я встиг закінчити думати, з насіння почав просочуватися чорний дим. О чорт. Саме так.

— ... Хієне.

Король Демонів, який з безвиразним обличчям слухав протест чоловіка зі схрещеними руками, що виглядав як Король Фей, вказав підборіддям на насіння.

— Подивись, чи зможеш ти оживити його.

— Так, так...!

Хієн взяв насіння тремтячими руками та оглянув його очима, що сяяли від надзвичайного захоплення. Очі, що сяяли від чистої зацікавленості, швидко втратили свою життєву силу та спохмурніли, ніби він згадав запитання Короля Демонів: «Чи можливо його оживити?»

Я міг відповісти на це питання, просто поглянувши на його вираз обличчя.

Це було неможливо.

— Не думаю, що проростити та виростити його абсолютно неможливо, але... ми нічого не можемо зробити з тим, що воно заражене демонічною енергією.

— ... це.

— Візьми на себе відповідальність.

Загарчав Король Фей, похмуро скрививши свої прекрасні брови.

Король Демонів почухав щоку, ніби був стурбований, і поставив ще одне запитання, щоб змінити тему.

— Ти сказав, що світ довірив це тобі?

— Так. Ми — вид, який найбільше поважає волю світу. Ось чому світ довірив нам це насіння.

— Тоді немає причин бути таким відчайдушним.

— Що?

Король Демонів знизав плечима.

— Ти сказав про «повагу» власними вустами. Але чому ти так одержимий лише цим одним насінням? Це виходить за рамки поваги до світу. Це ніби твій вид — ручний пес світу.

— Яка нісенітниця!

— Це не нісенітниця, так просто здається.

Так і є, це не нісенітниця, це просто схоже на провокацію.

Щоб зберегти своє життя, я повільно відійшов від Короля Демонів. Судячи з виразу обличчя Короля Фей, це не брехня, це справді схоже на те, що він ось-ось когось уб'є.

Однак, несподівано, він не вибухнув гнівом. Натомість, він випустив свою злість з приголомшливим зітханням і пробурмотів набагато спокійнішим голосом, ніби звільнився від емоцій.

— Добре... Як я й сказав, наш вид не є псом світу, і проблема з насінням вже незворотна, тож рухаймося далі...

Хієн, який мовчки слухав, підняв руку.

— Ну... тоді це насіння...

— ... можеш залишити собі.

— Дякую!

Я відчував це щоразу, але це справді незвично...

Хієн був щасливий і обережно торкнувся насіння, ніби не відчуваючи абсурдного погляду лідерів кланів.

Король Фей озирнувся на Короля Демонів так, ніби навіть не звертав увагу на все навколо. Його очі були такими ясними, що навіть я міг прочитати запитання в його погляді: «Що він таке?» Король Демонів, який не міг цього знати, тихо торкнувся свого чола.

Король Фей, який на мить помовчав, знову повільно заговорив.

— ... Я хочу, щоб ти спочатку щось зробив, щоб розібратися з монстрами.

— Ми й так наполегливо полюємо. Однак їхня кількість зростає швидше, ніж кількість, що ми встигаємо знищити. Якби тут був Герой, їх би можна було придушити швидше...

Я на мить занервував, бо вже бачив, як Король Демонів говорив таким чином під час подібної розмови на зустрічі в Замку Короля Демонів, але, на щастя, він не зустрівся зі мною поглядом.

« ... Ні, але чому я маю нервувати або відчувати полегшення?»

Це несправедливо. Це не має до мене жодного стосунку.

Я повністю відвів від них погляд і зробив ще кілька кроків, щоб відійти далі від Короля Демонів. У результаті я, природно, дістався берега озера і дещо там знайшов.

«Що? Що за створіння таке...»

Демон? Фея?

Дивлячись на ставлення Короля Фей до Короля Демонів, неможливо, щоб демон опинився у ставку. Тож це фея?

... У нєї є плавники?

— Ти так кажеш, ніби чекаєш на народження Героя. Тобі краще сподіватися, що Герой не з'явиться. Тепер, якщо подумати, чи казав я тобі колись, що світ на межі?

Ох, вона засміялась. Ти мені посміхнулась, правда?

Я не знаю, хто ти, але твоя посмішка досить елегантна.

— Ну, я точно пам'ятаю, що казав це: «У будь-якому разі Герой з'явиться і я зійдусь із ним в битві. Це те, що відбувалось досі. Зараз немає причин боятись».

— Ти...

Я навмисно проігнорував жорстоку розмову між лідерами двох рас, що відбувалася поряд. Якби жінка з плавниками переді мною не вискочила з води, я б зміг ігнорувати їх до кінця свого життя.

Хоча я був вражений раптовим рухом, було досить загадково бачити, як плавники перетворюються на людські ноги. Оголені білі ноги ступили на землю.

— Король Демонів помре від рук Героя, що народиться цього разу.

Я втратив дар мови від благородного та чистого голосу. Мене так вразив цей голос? Ні, це сталось через зміст слів, який привернув увагу двох лідерів.

Що, якби хтось раптом з'явився і сказав щось таке, що так привертає увагу?...

Як і очікувалося, погляд Короля Демонів та Короля Фей був спрямований у цей бік. На щастя, увага була зосереджена на цій жінці, а не на мені, але саме перебування в їх полі зору змусило мене затамувати подих, і я знову спробував вислизнути... але мене спіймала ця жінка!

Хієне! Допоможи мені! З усіх присутніх, ти найкращий. Я б краще був поруч із тобою!

« ... ти одержимий насінням?!»