Розділ 126 — Захист світу (3)

— Здається, ти сумніваєшся.

— Ні, справа не в цьому...

Король Фей відмахнувся від підозрілості людини, розкладаючи трави в коробці. Оскільки той не сказав цього з якимось особливим наміром, не мало значення, яку відповідь він отримає.

Натомість він схопив людину, яка намагалася відступити, і повільно оглянув її з голови до ніг.

Тіло, яке виглядало слабким, незважаючи на свій невеликий розмір. Що відрізняло його від інших людей, а саме його червоні очі, так це те, що вони слабкі до світла, що насправді перешкоджало його діяльності, тому зрештою в цьому не було жодного позитивного аспекту.

« ... Я не дізнаюсь, навіть якщо подивлюся на нього знову».

Чому світ зосереджував увагу на цьому чоловікові? Король Фей зовсім не міг зрозуміти.

Він, як голова раси фей, які були чутливими до волі та плину світу, міг сказати це з першого погляду на Деона.

Світ очікує чогось від цієї людини.

Невідомо, чого саме. Світ не сказав прямо, і не існувало способу дізнатися, в чому справа, бо ніяких інструкції із рота світу не виходило — «рота» взагалі не існувало. Все, що могли зробити феї, так це здогадуватися.

«Коли це почалося? Світ звернув увагу на цього хлопця».

Ніхто не знав, але це, мабуть, було досить давно. Тому що подібні дії світу спостерігались давно. Вперше Король Фей виявив потік близько десяти років тому.

Однак, лише нещодавно він зміг зустрітися із Деоном особисто. Оскільки вони насправді не планували зустріч, це просто сталось.

Несподівана перша зустріч. Хоча вона була дуже короткою, Король Фей вивчав його достатньо довго, щоб визначити свого опонента, і все, що йому спадало на думку, це сумніви і невпевненість.

Людина перед ним — це справді той, на кого зосереджує свою увагу весь світ? Він просто слабка людина з дещо сильним запахом крові. Невже світ прийняв неправильне рішення?

Він примружив очі. Було зрозуміло, що світ наполегливо працював, щоб зберегти це слабке тіло, залишаючись непоміченим.

... Це було б те саме, що лити воду в бездонний горщик. Король Фей легенько клацнув язиком і відвів погляд.

«Якщо в ньому немає нічого особливого фізично, невже світ зосередився на ньому лише через особливу ситуацію?»

Ще зарано сумніватися в судженні світу. Бо світ — це система, а не людина з тілом та емоціями. Поки що був лише один випадок, коли система, яка розраховувала та оцінювала ситуацію спокійніше, ніж будь-хто інший, припустилася помилки.

Погляньмо, яка була його ситуація?

Єдина людина, яка здатна подорожувати між світом людей та Царством Демонів. Ходили чутки, що і монарх Імперії, яку можна розглядати як центр людського світу, і Король Демонів поставили його на важливі посади та плекають його.

« ... Ох, зачекайте».

Тут Король Фей зміг подумати про одну можливість.

Варто поглянути з іншого боку. Він знову перевів погляд, розглядаючи людину, та кивнув головою.

Він придивився трохи ближче і побачив це. Тіло, яким опікується світ. Цей вплив не щось, що робить тіло сильним чи здоровим.

«Підтримка та модифікація, що дозволяє йому краще сприймати сили світу».

Якщо його здоров'я покращилося, це могло бути побічним ефектом цього процесу.

«Це так».

Ось і все.

Тепер він розумів, чому Королева Русалок потурбувалась торкнутися його плеча, сказавши це.

[Король Демонів помре від рук Героя, що народиться цього разу.]

Він поглянув на людину перед ним новими очима. Біле волосся, бліда шкіра, криваво-червоні очі.

Король Фей подивився в очі, які на перший погляд, здавалося, містили звичайні емоції, але відчув дискомфорт і тихо погодився.

«Наступний Герой — це ти».

Світ дуже давно обрав його кандидатом на роль Героя.

***

Не так давно жив-був Герой, який піклувався про свого товариша до самої своєї смерті.

Навіть помираючи він турбувався за свого товариша.

«Якщо я помру, мій товариш, який не має навіть фрагменту Героя, загине від рук Диявола».

Тож він присвятив цьому все своє серце і загадав сильне бажання.

[Будь ласка, врятуй його.]

Світ відповів.

[Я давно спостерігаю за ним.]

***

Але залишалося одне невирішене питання.

«Не так давно людина по імені Деон Харт почала подорожувати між Царством Демонів і світом людей».

Він не був впевнений, але, здається, минуло щонайбільше два роки.

Світ звернув на нього увагу десять років тому. Що ж тоді сталося?

« ... Варто подумати про це так».

Король Фей перестав думати.

Навіть якщо задуматись про це на довше, знайти відповідь неможливо.

«Замість цього, він обрав цю людину наступним Героєм...»

Він не мав уявлення, в чому причина, тому все, про що він міг думати, це те, що світ страждав заради цього. Кажуть, що попередні Герої також модифікували свої тіла, не усвідомлюючи цього, щоб прийняти силу, дану світом, але вони не зазнали такої великої модифікації.

Це не просто модифікація, щоб прийняти «силу Героя», це майже як повна видозміна.

— Ти, мабуть, теж це підсвідомо відчував. Не здавалося тобі, що ти надмірно везучий?

— ...

— Навіть якщо ти опинявся в ситуації, коли відчував, що мав померти і отримати незворотні травми, ти зрештою лише зазнавав пошкоджень, які можна вилікувати.

Він прибрав трави для м'язів. Відкрилися чисті руки та зап'ястя. Ніби перевіряючи стан, він обережно провів по ділянці навколо зап'ястя, а потім схопив його та потягнув.

Легке тіло безпорадно зарухалось. З якоїсь причини червоні очі, власник яких занурився в тишу, все ще дивилися на нього. Коли відстань між ними скоротилася, Король Фей тихо прогарчав.

— Чесно кажучи, ти можеш бути схильний повірити в це та діяти відповідно.

— ...

Захист світу сильний. Він міцно огортав цю людину.

Це, ймовірно, означало, що він багато разів долав смертельну небезпеку, і що світ багато разів безпосередньо захищав його від смерті.

Світ рідко втручався безпосередньо. Існували наслідки та проблеми такого втручання. Феї вже сильно постраждали від неочікуваних побічних ефектів, усвідомили небезпеку та досі працюють над їх усуненням.

Невже ця людина могла подумати, що світ безпосередньо захистить його життя?...

— Чи відчував ти коли-небудь, що твоє тіло перебуває в дивному стані? У певний момент могла виникнути сила, більша за розраховану, або удари вдавалося витримувати краще, ніж очікувалося. Особливо в ситуації, що загрожувала життю, твій фізичний стан мав коливатися від хорошого до поганого. Однак, коли ти перевіряв, чи стало твоє тіло здоровішим, то бачив, що воно нічим не відрізнялося від звичайного.

— ...

... Ну, мабуть, він теж заплутався.

Увага світу сама по собі була водночас і щастям і лихом. Король Фей, переконавшись, що життя людини перед ним не буде гладким у майбутньому, відпустив зап'ястя та повернувся спиною з певним співчуттям.

Оскільки він загоїв рану людину, на яку звертає увагу весь світ, йому не потрібно було турбуватися про зіпсоване насіння, яке йому довірили.

— Тоді дозволь мені провести тебе...

— Королю, Королю!

Він дав обіцянку і водночас відчув жаль. Коли Король Фей вже збирався провести його через ліс, як і планував, прилетіли маленькі феї.

Їх вирази облич були більш наполегливими, на відміну від свого звичайного грайливого та яскравого вигляду.

— Це монстр! Чудовиська напали!

— ... Дияволе...!

Він заскреготів зубами.

***

Монстри напали. На місце, де був Диявол!

Тут навіть перебували голови інших племен. Вони втратили глузд? Чи вони раптом прокинулись і втратили голову?

Я швидко пішов за Королем Фей і повернувся туди, де був Король Демонів, навіть не звертаючи уваги на прогалину в пам'яті, яка виникла під час попередньої розмови. Я зупинився в шоці, побачивши, як Король Фей дивиться на Короля Демонів, ніби збираючись його вбити. Напруга була настільки жахливою, що навіть у Короля Демонів, який завжди зберігав самовладання, затремтіли куточки рота.

— ... Я впораюся з цим.

— Звичайно. Радше, схоже, що вони втратили інстинкт самозбереження...

Вони вторглись в місце, де зібрались лідери кількох рас.

До бурмотіння Короля Фей додались ремарки фей, що літали навколо.

— Вони стали сильнішими!

— І страшнішими!

— Ось що сталося після того, як вони випили якусь дивну коричневу рідину!

Га? Зачекайте, їх остання фраза... що?

Лідери рас ніяк не могли пропустити повз вуха те, що навіть я помітив. Зрозумівши важливість останніх слів, вони всі подивилися на дитину-фею.

— Коричневу рідину?

— Так! Вони випили якусь дивну коричневу рідину, і стали сильнішими!

— ... Отже, це змова, спрямована проти нашого клану?

Ох, я відчув, що потрапив в щось, у що зовсім не хочу бути залученим. Чи можете ви, будь ласка, відправити мене додому прямо зараз?

Король Демонів нахилив голову, навіть не дивлячись на мене, можливо, тому, що не відчував мого погляду, або тому, що помітив, але вдавав, що не помічає.

— У той час, коли я і голова племені русалок тут?

— Це теж дивно. Мені доведеться провести ще деякі дослідження. Звичайно, після того, як розберуся з цими клятими монстрами.

Зробіть це швидко.

На мій мовчазний заклик Король Демонів зітхнув, кивнув і подивився на мене.

Я був впевнений, що він не попросить мене йти з ним. Незважаючи на те, як він нервував, він посміхнувся і сказав мені залишатися тут.

— Я не сумніваюся у твоїх навичках, але оскільки ти тут вперше, є ймовірність, що ти можеш заблукати. Це може завадити мені використовувати магію широкого діапазону.

Тоді, звичайно, мені слід зачекати тут. Я планував із задоволенням це виконати, навіть не слухаючи цих пояснень.

Але хіба магія не була заборонена? Він сам віддав наказ...

«Так, він сам наказав».

Іншими словами, повноваження скасовувати накази або робити деякі винятки також у його руках.

Тож він так казав, що він може це робити, але інші ні? Такий спосіб мислення підходить Королю Демонів.

У будь-якому разі, оскільки це не мало до мене жодного стосунку, я втратив інтерес і слухняно кивнув.

— Будь ласка, повертайсь швидше.

Після того, як Король Демонів зник, я озирнувся, щоб перевірити атмосферу. Можливо, тому, що саме його я зустрічав найчастіше з усіх присутніх тут, але першим, кого я помітив, був Хієн, який нервово заплющував очі, тримаючи в руках насіння.

« ... Навіть у цій ситуації...»

Лише на мить цей клятий садівник з'явився в моєму полі зору. Тільки не думай про це. Краще не хвилюватися про це тут. Я виконав наказ розуму відвернути голову та глянув на Короля Фей.

Ніби відчувши мій погляд, він глянув на джерело, перевірив мене, повернув голову та клацнув пальцями. Феї, яких я вже бачив до цього, знову мовчки з'явилися та виявили свою ввічливість.

— Принесіть мені цю коричневу рідину.

— Добре.

Завдяки моєму попередньому досвіду, я зміг спостерігати за всім процесом, тому не здивувався, коли вони раптово зникли. Цього разу я подбав про те, щоб нічого не пропустити, щоб не було помилок, як раніше.

У тиші Король Фей без жалю обернувся і поглянув на Королеву Русалок. Не знаю, коли вона з'явилась, але вона була у ставку, махаючи плавниками та спираючись руками на край води.

— Хто це зробив і з яким наміром?

— Я справді не знаю, правда. Навіть якщо під підозрою люди, сумнівно, чи змогли б вони зайти так далеко. Для початку, люди знають лише про існування демонів і мало що знають про інші раси, тож вони не можуть бути винуватцями.

— Навіть якщо спробувати припустити, що це зробив хтось із клану, для цього немає підстав. Жодна ситуація не підходить.

— Немає достатніх підстав підозрювати Диявола як винуватця. Король Демонів — це той тип, хто використовує силу, щоб придушити будь-яке невдоволення, і оскільки він тепер пішов знищувати монстрів...

— А як щодо тебе?

Я відчував це щоразу, коли Король Фей відкривав рота, але його тон дуже різкий. Чи варто мені сказати, що це викликає у слухача неприємні відчуття?

Якби я був тією русалкою, я б почувався досить ображено. Він прямо висунув обвинувачення фразою: «А як щодо тебе?»

Здавалося, що сварка, якої не повинно було бути, от-от спалахне...

На щастя, Королева Русалок, яка мала хороший характер, про що вказувало моє перше враження про неї, сприйняла його тон без особливої уваги. Тихо пролунав спокійний голос.

— У мене теж немає для цього вагомих причин. Який сенс робити монстрів, яких неможливо контролювати, сильнішими? Тим паче, що я тут. Якщо монстри вдерлись аж сюди, та, хто опинився в найбільшій небезпеці — це я.

— Це... так.

— Тоді решта тут...

Хієн і я.

Їхні голови повернулися до мене, а потім до Хієна. Побачивши, як він обережно тримає запліснявіле... чи радше забруднене, насіння, вони одночасно похитали головами, ніби подумали про те саме.

— Це не він.

— Це не цей демон.

Ти одразу позбувся всіх підозр. Вітаю, Хієне.