Розділ 128 — Ходіння по канату (2)

Голос був таким легким, що здавалося, ніби він летить.

З іншого боку, інші командири загонів заціпенілі, думаючи, що те, що мало статися, таки сталося.

Оскільки статус дозволяв, багато інформації можна було почути, навіть нічого не роблячи. Невже серед них справді міг бути хтось, хто не мав жодної інформації про Імперію?

— Схоже, Імператор рішуче налаштований розпочати війну.

— Зрештою...

Цк, тут і там чулося цокання язиками.

Уздовж кордону завжди були незначні конфлікти, тому «війна», про яку вони зараз говорили, ймовірно, означала «повномасштабну війну». Навіть командири загонів, які любили битви, були незадоволені, а ті ж з них, які казали, що трохи розгубились, примружили очі від незрозумілої ситуації.

«Я думав, що якщо достатньо натисну на нього, вдаючи, що роблю крок вперед, він відступить».

«Чи назва «Царство Демонів» більше не мала ваги для людей? Чи Імператор настільки серйозно налаштований завоювати континент?»

Або минуло стільки часу, що попередження Царства Демонів видавались смішними?

Він ніяк не міг знати, чому Король Демонів зробив такий крок, але Імператор проігнорував мовчазне попередження зупинитися на цьому етапі та натомість відкрито оголосив, що розпочне війну з Царством Демонів.

Цієї ситуації неможливо було уникнути, оскільки Король Демонів перший заявив про приєднання до війни.

— ... Ми завжди прагнули земель людського світу і готові до війни в свій спосіб, але з точки зору Імператора, було б вигідніше не вступати в пряму конфронтацію.

Тривалість життя людей коротка, а демонів довга.

Монарх у людському світі повинен піклуватися не лише про зовнішніх ворогів, а й про внутрішніх, але це не стосувалося Короля Демонів.

Нинішній Король Демонів був настільки знуджений, що більше не нападав на світ людей, але історія про те, що він колись був лютим воїном і довів світ людей до межі знищення, передавалась серед демонів усно.

Як показувало минуле, зрештою, чим довше тривала війна, тим більш невигідно це було для людей.

Чи існував якийсь прихований мотив? Іделія, командирка Четвертого загону, насупилася та заговорила.

— Якщо він справді хоче вести таку несприятливу війну... Я не розумію. Я не думаю, що Імператор, якого я знала, був дурним.

Імператор мав розуміти, люди, які здатні повертати зброю один проти одного за найменшої нагоди, програють, незалежно від того, переможе він чи програє.

Якщо він переможе, постане проблема з наслідками запеклої війни, і Імперія втратить зовнішнього ворога під назвою «Царство Демонів», який був засобом контролю Імперії над всім іншим людським світом, а якщо він програє... про це навіть не варто було говорити.

— Якщо він просто залишиться у стосунках помірного конфлікту та поступок з нами, це допоможе зміцнити імперську владу, тож навіщо...

Імперія досі відповідала за кордони, які з'являлися в кожному королівстві. Це означало, що вплив Імперії, здобутий завдяки використанню Царства Демонів, був великим.

Сам Диявол запропонував суперечливу відповідь на дурні дії не такого вже й дурного Імператора.

— Хіба немає очевидної відповіді? Він хоче померти.

— ... Імператоре... хоче цього?

Ця токсична людина?

Коли Іделія насупилася на незрозумілу відповідь, Король Демонів посміхнувся, ніби зрозумів її, і покликав Девелланію.

— Що найголовніше для Імператора, Девелланіє?

— Точно, це «відповідальність».

— Що вище за це?

Напіввідкриті зіниці під сонними опущеними повіками закотились, а потім роздратовано заплющились.

Девелланія — командирка Другого загону, відповідального за збір інформації. Її гордість зачепило те, що вона чогось не знала.

«Насправді, це нормально, що ти не знаєш».

Король Демонів посміхнувся і натомість відповів.

— Провина.

— ...

— ... Це називається провиною.

— Зрозуміло.

Голос, плавний, як пісня, пролунав у приміщенні.

— Може, розглянемо це ще раз крок за кроком? Іделіє, в чому була причина, щоб Імператор вбив своїх братів, щоб зійти на трон?

— Тому що він вирішив, що причиною смерті його найближчого брата була боротьба за спадок між ними.

— Так, але насправді його вбив Старб Іллюстер, нинішній герцог Імперії.

Всупереч, здавалося б, незначним словам, зміст був чимось, до чого не можна було ставитися легковажно. Факт, який він знав, бо саме Старб Іллюстер був його контрактором.

Конференц-зал затрясся від правди, про яку ніхто й гадки не мав. Девелланія та Іделія широко розплющили очі.

Серед сум'яття Король Демонів неквапливо заговорив.

— Він, мабуть, відчував сильну провину, бо раптово вбив невинних братів. Як люди зазвичай поводяться в такі моменти?

— У крайніх випадках... вони вчиняють самогубство.

Він женеться за смертю під приводом спокути.

Обробка інформації є відповідальністю Четвертого загону. Іделія, яка ретельно зібрала інформацію, надану Королем Демонів, затремтіла, ніби щось згадала.

Король Демонів весело посміхнувся, ніби був вражений.

— Це правда, але Імператор має обов'язки. Проблемою була «відповідальність». Тому що він був відповідальним за безліч людей. Крім того, мав піклуватися про свого племінника та племінницю, дітей, яких залишив його дорогий брат. Якщо він просто вб'є себе, то образить братів та сестер, яких вбив, щоб зійти на трон.

— ... Ох, як і очікувалося....

Здається, тепер вони розуміли.

Провина вище відповідальності. Однак, саме такий план обрав Імператор, який не міг померти самотужки.

Тільки тоді Іделія змогла зрозуміти дії Імператора, який продовжував вести невигідні війни. З якої причини він обрав розпочати повномасштабну війну проти Царства Демонів.

— Було б легше, якби він зробив усе можливе, щоб взяти на себе відповідальність, а потім помер.

— Якщо бути точним, він «вдає», що робить все можливе, але це не так.

Якщо він не може померти через провину, хіба не було б легше померти від тягаря відповідальності? Принаймні, якщо загинути, вдаючи, що робиш все можливе, щоб виконати свої обов'язки, у нього буде виправдання навіть після смерті.

У цьому сенсі Імператор, мабуть, був радий, що Царство Демонів, на яке він не міг наважитися напасти першим через свої обов'язки та статус, почало боротися. Завдяки цьому ймовірність його смерті зросла. Проблеми після смерті його не хвилюватимуть.

— Як егоїстично. Тільки з цієї причини незліченну кількість людей було вигнано на поле бою. Чи не так?

Король Демонів щасливо закотив очі, дивлячись на Деона.

Відповіді не було, тож він байдуже знизав плечима та знову заговорив.

— Ну... що я можу вдіяти? Він каже, що хоче померти, тому я маю його вбити.

— ...

— Я заздрю. У нього є вороги, які здатні вбити його.

Казали, що він егоїст, але, як не дивно, Король Демонів міг зрозуміти Імператора. Як істота, яка прожила довгий час і як голова раси, він був схожий з ним тим, що не міг убити себе.

Знищити Диявола — завдання Героя.

— Гадаю, було б цікаво побачити, як далеко може зайти людина, яка не є Героєм, а має лише фрагменти, тож давайте поки що пропустимо це.

Вираз обличчя Іделії дивно спотворився.

— ... Ви справді... збираєтесь вступати в повномасштабну війну?

Король Демонів легко кивнув.

— Хіба не буде соромно розпочати битву, а потім відступити? Я чув, що командири Сьомого та Дев'ятого загонів на передовій вже розважаються боями?

— Якщо ми закінчимо битву помірно, як робили досі...

— Імператор знову зверне свою увагу на завоювання континенту, і поки він живий і дихає, він зрештою спрямує національну міць, яку він здобуде під час завоювання, в наш бік, незалежно від того, скільки часу це займе. Це буде важча битва.

— Чому ви так впевнені, що Імператору вдасться завоювати континент...?

— А ви так не думаєте?

Останні слова були питанням, поставленим не лише до Іделії, а й до всіх інших командирів загонів.

Король Демонів знову запитав, кинувши погляд на кожного з командирів, що сиділи на своїх місцях.

— Справді?

— ...

Відповіді не було.

Король Демонів, який знав, що не може відкрито визнавати силу людей, вирішив промовчати замість відповіді, й засміявся.

— Минуло багато часу з тих пір, як ми востаннє вели справжню війну. Уявіть собі це як розминку для свого закляклого тіла і просто насолоджуйтесь.

— Так, Іделіє. Якби Тровер був тут, він би одразу схопив тебе за комір, назвавши слабачкою.

Іделія стиснула губи і змовчала, почувши сарказм командира Третього загону Ашільда.

У природній тиші, що настала на мить, Король Демонів подивився на Деона, який від початку до кінця не відривався від столу, ніби нічого не чув, а потім заговорив з таємною пустотливістю.

— Можливо, почнеться тотальна війна, коли Арут вирушить на місію.

Повіки Деона затремтіли.

— Він має намір атакувати, поки Арута з нами не буде?

— Спробує скористатися нагодою, коли в нас не буде найкращої сили... Це здається боягузтвом.

— Ну... скажімо так.

Поки Деон Харт перебуває в Царстві Демонів, Імператор не може робити жодних кроків. Якщо він не буде обережним, його дії можуть бути розцінені Деоном Хартом як акт відмови від нього.

Було природно бути обережним, оскільки не було жодних записів про переміщення військ після розгляду прибутку чи збитків, незалежно від того, чи було життя генерала, захопленого у ворожому таборі під час війни, у небезпеці.

Отже, якщо тотальна війна почнеться зараз, коли Деон Харт перебуває у Царстві Демонів, існує цілком реальна ймовірність того, що він буде на боці Короля Демонів, тож війна, ймовірно, розпочнеться тільки після того, як Деон Харт безпечно повернеться до Імперії світу людей.

— Іншими словами, це означає, що повноваження відкривати ворота до тотальної війни залежать від нас... або, радше, від Арута.

Він вже передав свої повноваження, сказавши, що той може повернутися до світу людей у будь-який час.

Погляди командирів загонів були зосереджені в одному місці. Король Демонів також глянув на Деона. Деон, який, здавалося, відчув його погляд, підвів голову, глянув на натовп і повільно відповів.

— Розпочинаємо підготовку одразу після зустрічі.

— Ви чули?

— Це надто швидко...

Пробурмотіла Іделія рефлекторно.

Це було бурмотіння, майже як розмова сама з собою, але деяким це здалося суперечливим, і Рірінель підскочила на ноги.

— Тепер ти критикуєш вибір пана Арута?!

Червона брошка на її грудях відбивала світло та виблискувала. Іделія здивовано подивилася на Рірінель.

— Але це правда, що це занадто швидко. Нам також потрібен час підготуватися.

— Тож ти все ж критикуєш вибір пана Арута!

— ... Ця лідерка культу...!

Раптом Іделія також встала зі свого місця.

— Зупиніться.

— ...

— ...

Повітря в конференц-залі стало крижаним.

Іделія, тремтячи та дивлячись на Короля Демонів, повільно сіла. Рірінель також нервово відвела погляд, стулила рота та опустилася на стілець.

Король Демонів, який спостерігав за діями обох із затверділим виразом обличчя, глянув на Деона, а потім примружив очі у формі півмісяця, приховуючи зіниці. На його обличчі з'явилася намальована посмішка.

— Щодо підготовки. Коли ми взагалі готувалися до проведення війни?

Ті, хто подумав про командирів Сьомого та Дев'ятого загонів, які вже конфліктували з Імперією на передовій, повільно похитали головами.

Які приготування? Царство Демонів завжди вело неочікувані війни. Через це підготовка до битви відбувалася раптово і буденно, тож що змінилося б, навіть якби у них було більше часу?

Хоча, можливо, саме тому, що командирки Другого та Четвертого загонів займалися інформацією, інші командири не мали жодних претензій, оскільки вони не зазнають втрат через короткий чи довгий термін підготовки.

Оглянувши мовчазну аудиторію, Король Демонів підняв лікоть і підпер підборіддя тильною стороною долоні.

— Тим не менш, те, що сказала Іделія, не зовсім неправильно. Було б набагато краще підготуватися, ніж не готуватися взагалі. Коли почнеться війна, лише Сьомго та Дев'ятого загонів буде недостатньо, тому, гадаю, буде нормально вивести оперативні війська заздалегідь... Подивимось...

Його голос лунав сухо, ніби він читав книгу. Це було поганеньке рішення, щоб заспокоїти невдоволених командирок Другого та Четвертого загонів.

На додаток до всього цього, Король Демонів міг усвідомлювати, а може й ні, що його криво схилена голова демонструвала його безладне ставлення до життя, але з напівзаплющеними очима в його голові виник список командирів загонів.

Була лише одна річ, яка його хвилювала і до якої він докладав зусиль.

***

[Іншими словами, це означає, що повноваження відкривати ворота до тотальної війни залежать від нас... або, радше, від Арута.]

У той момент погляди всіх командирів загонів були спрямовані на мене.

Холодний піт стікав по моїй спині від пекучих поглядів, які я відчував, навіть не піднімаючи голови. Коли я ледве підвів очі та озирнувсся, мені здалося, що я от-от розплачусь, бо був такий вдячний за погляди, які виправдали мої очікування, а не розчарували.

« ... У будь-якому разі, зараз саме час мені сказати вам, правда? Мені варто сказати їм, коли розпочинати».

Тож я ледве придумав відповідь.

[ ... Розпочинаємо підготовку одразу після зустрічі.]

[Це надто швидко...]

Було страшно отримувати скарги, які переслідували мене. Одне це змушувало мене відчути, як моє серце калатає, але коли Рірінель одразу після цього почала суперечку з Іделією, мені дуже захотілося розчинитися в повітрі.

Тим більше, що я почув про Імператора те, чого не хотів чути.

«Якщо я випадково проговорюсь про це перед Імператором, мені кінець».

Навіть якщо просто покажу, що знаю, одразу помру.

Незалежно від того, корисний я чи ні, він мене безумовно вб'є.

«На щастя, прогалина в пам'яті особливо велика в цій частині... Але тепер, чи маю я контролювати свою підсвідомість?»