Розділ 129 — Ходіння по канату (3)

Я знаю страх втрати свідомості. Хіба я не образив його сьогодні, заговоривши без приховування перед Королем Фей? На щастя, все пройшло без пригод, але з Імператором, мабуть, так не вийде.

Тож я знову стиснув серце та печінку, аби не проговоритися навіть ненавмисно. Я був так здивований, коли все раптово так обернулося.

О, звісно, я не мав наміру змінювати свій маршрут до Імперії.

«Для початку... Я вчинив тут велику проблему...»

Я приніс ліки, які мені дав палацовий лікар, і розкидав їх всюди, що посилило монстрів...

Я раптово став контрабандистом незаконних наркотиків, тому очевидним рішенням було б вибратися звідси якомога швидше. Сам Король Демонів сказав, що просто забуде про це, але, враховуючи момент посилення його жаги крові, коли він зупинив сварку між Іделією та Рірінель деякий час тому, було правильно подовжити власне життя, негайно покинувши це місце та повернувшись через деякий час.

«Ходімо до Імперії».

І якомога швидше.

Коли я знову обмірковував ці думки, голос Короля Демонів продовжив.

— Тим не менш, те, що сказала Іделія, не зовсім неправильно. Було б набагато краще підготуватися, ніж не готуватися взагалі. Коли почнеться війна, лише Сьомого та Дев'ятого загонів буде недостатньо, тому, гадаю, буде нормально вивести оперативні війська заздалегідь... Подивимось...

***

Деон Харт повернувся.

Імператор не запитав Деона, який повернувся раніше, ніж очікувалося, чи він «прийняв рішення».

Він просто дивився йому в очі під час розмови та розмірковував про іншу сторону. І щойно він зрозумів, що роль Деона ще не змінилася, він звернув свою увагу на іншу інформацію, яку він приніс сьогодні.

« ... Так, шпигуни під час війни також досить корисні».

Проблема полягала в тому, що шпигун був ні на його боці, ні на боці іншої сторони, і це людина, думка якої може змінитися будь-якої миті... але це все одно нормально. Можна почекати.

Можливо, Король Демонів чекав, поки терпіння Імператора вичерпається, і той чинитиме сильний тиск на Деона Харта.

«Чекає, поки Деон Харт втече до Царства Демонів».

Якщо висловлюватись південними термінами, чи можна порівняти це з тим, як відкрити рот під деревом хурми?

Це навіть не смішно. Терпіння Імператора було не настільки поганим, щоб Король Демонів дивився на нього зверхньо.

— Отже... це все?

— Це єдина інформація, яка може бути корисною Вашій Величності.

Він дізнався про місії кожного командира загону завдяки тому, що запитав Деона Харта про них.

Тому Імператор був не дуже задоволений інформацією, яку щойно почув.

— ... Ха, підготовка до війни з Імперією така собі.

Не якість інформації, а її зміст.

Шостий та Дванадцятий загони, які мали справу з чудовиськами, виконували свої обов'язки як завжди. П'ятий загін, який займався патрулюванням всього Царства Демонів, чекав у Замку Короля Демонів. Навіть Десятий та Восьмий загони, які охороняли великі міста у Царстві Демонів, не змінили своїх завдань... Зрештою, вони були б залучені тільки під час війни. Це означало, що на додаток до залучених Першого, Третього, Сьомого та Дев'ятого загонів, був ще й П'ятий на випадок непередбачених ситуацій.

Другий та Четвертий загони також брали участь у війні, але вони діяли лише для отримання розвідувальних даних і рідко залучались до бойових дій, тому вони не враховувались. За винятком Одинадцятого загону, оскільки це один з небагатьох загонів в історії, який не вступав у бій...

«Всього дванадцять загонів... ні, тринадцять, але залучені лише п'ять...»

Хіба це не зверхній погляд на Імперію?

Який сенс так робити, хоча замало буде навіть усієї їхньої армії проти цілої Імперії?

Імператор натиснув і відпустив тильну сторону своєї лівої руки в рукавичці та роздратовано насупився.

— Тоді варто подбати, щоб вони пожалкували.

— ...

— ... У будь-якому разі, гарна робота. Відтепер ти будеш зайнятий, тому краще повернись та трохи відпочинь.

Деон, який мовчки слухав слова, що лилися природно і їх не можна було ігнорувати, здригнувся та похитав плечима, потім повільно підняв голову. Червоні очі, в яких читалось нерозуміння, зараз так нагадували дечиї зелені, грубо дивилися прямо в золоті очі.

— ... Мені теж вступити в війну?

— Так.

Навіть якщо він не тиснутиме на Деона, психологічний тиск буде значним, якщо йому доведеться перемикатися між двома сторонами під час війни. Якщо він це зробить, скоро настане день, коли він зможе зійти з тієї жахливої єдиної лінії.

Це була прогулянка по канату, яку від початку була можлива завдяки щедрості двох монархів. Якби він захотів, він міг би схопити Деона Харта за комір і потягнути вниз, але Імператор цього не робив.

Талановита людина, яка не має відданості, — це просто бомба, яка неодмінно колись вибухне.

— ...

— ...?

Він підтвердив, але відповіді не було. Імператор, який повільно відвів очі та тихо спостерігав за вкрай безвиразним виразом обличчя без жодних емоцій, ледь чутно пробурмотів щось, ніби дещо зрозумів.

— Отже... Гадаю, це твоя перша участь у війні з часів Восьмирічної війни?

Тим часом він пережив лише кілька незначних битв і не брав участі у війні. Навіть під час нещодавньої завойовницької кампанії Деон Харт перебував у Царстві Демонів.

— Так... Я завжди хотів тобі дещо сказати.

Це було настільки очевидне твердження, що цього разу він мало не пропустив його, але завдяки такому ставленню воно саме спало йому на думку.

Чи варто сказати, що Імператор був радий, що згадав про це зараз?

Щось, що він мусив сказати Деону Харту, перш ніж відправити його на війну.

Імператор зробив великий крок уперед і скоротив відстань між ними. Деон здивовано подивився на співрозмовника, який вторгся в його зону, але Імператор не звернув на це уваги, просто простягнув руки та легенько торкнувся його плечей.

— Ти справляєшся краще за всіх, коли починається битва, тому мені не потрібно турбуватися про твоє фізичне здоров'я, але я думаю, що мені слід заздалегідь дати ліки твоїй іншій стороні.

Тож він мав сказати про це йому заздалегідь.

Повільний голос стих.

— Якщо хтось розмахує мечем і вбиває, винуватий той, хто ним володіє, а не меч.

Це було справді смішно. Людина, яка скористалась цим моментом і продовжувала ходити по канату, навіть не подумала про це.

Чи це тому, що такий спосіб мислення загартувався в молодому віці?

Думки, закарбовані в дитинстві, часто залишаються в підсвідомості та впливають навіть на доросле життя, тому це не зовсім незрозуміло.

Якщо це справді так.

— Ти — мій меч. Хіба ні?

— ... Це так.

Як власник меча, він особисто повинен був його зламати.

Імператор не знав, який вплив матимуть ці слова, але він точно розумів, що це краще, ніж нічого не говорити взагалі.

— Чи відчуває меч провину?

Імператор, який не хотів, щоб меч на ім'я Деон Харт був пошкоджений, охоче відкрив рота.

Це справді дурість. Він відверто казав Імператору не звинувачувати його в тому, що він потрапив до чужих рук, бо він лише меч, але насправді відчував провину, коли вбивав когось.

Ніби ці слова були зовсім несподіваними, червоні зіниці розширилися від гніву. Імператор незворушно спостерігав за сценою і тихо говорив.

— Кожен, хто бере участь у війні, є мечем командира. Вся погана карма, яку вони накопичують, вбиваючи людей, належить людині, яка створила умови для володіння ними, і належить командиру, який їх використовував. Командир також повинен мати начальника, який вплинув на нього, тому, зрештою, якщо простежити за відносинами, що утворюють цей трикутник, на вершині стоїть «монарх».

— ...

— Ти розумієш? Це означає, що такі генерали, як ти, безгрішні коли справа доходить до війни. Убив когось? Що тобі ще залишалось, оскільки я наказав тобі це? Відчуваєш провину? Вона має повністю впасти на мої плечі, то чому меч відчуває себе винним? Це перевищення влади, зарозумілість і неповага до монарха.

Усі гріхи, скоєні солдатами на полі бою, є відповідальністю Імператора. Тож було б правильно, щоб ціну за ці вчинки також відплачував саме Імператор.

Але як щось, на кшталт меча, сміє намагатися вкрасти цю частку тягаря?

— Запевняю тебе. Уся кров і образа, що утворились під час Восьмирічної війни, які виникли в нещодавній війні і які з'являться у майбутній битві з Царством Демонів, належать мені. Тож не запам'ятовуй облич мертвих і не слухай їхніх історій.

Чи то ворог, чи союзник.

— Спогади — це тягар.

— ...

Дивлячись у червоні очі, що втупилися в нього, Імператор повільно підняв куточки рота, що було рідкістю.

— Тобі просто потрібно зробити так, як я накажу.

***

Повернення до Імперії. Перед від'їздом я покликав Хієна та Еда і поставив їм запитання про дивну рослину, яка була в мене в сумці минулого разу, а потім я подумав, що вони поб'ються через це, тож в мене були важкі часи...!

«Ед схопить Хієна за комір і вб'є його? Якщо я спитаю...»

У будь-якому разі, проблему було вирішено безпечно...

[Чи спричинила рослина якісь проблеми?]

[Гм... Чи варто мені це так назвати...]

[Вибачте. Я відплачу за свій гріх, відрубавши Хієну голову.]

[Ні... Чому ти хочеш відрубали голову Хієну...]

[Ох, я пожертвую своєю головою.]

[В цьому немає потреби...!]

На щастя....

[Рослина... Хіба вона вам не допомогла...?]

[Зрештою, вона була корисною...]

[Тоді наступного разу...!]

[Ні, це трохи...]

Все було вирішено благополучно...?

Ну, я сказав, що в мене будуть проблеми, якщо мене спіймають на кордоні з людським світом з дивною рослиною, тож вони пообіцяли цього більше не робити, тому, мабуть, можна сказати, що це було вирішено вдало.

У будь-якому разі, через травму від монстра минулого разу, цього разу я благополучно повернувся до маєтку з порожніми руками та без будь-якого камуфляжного багажу. Залишимо осторонь той факт, що я закашляв кров'ю, щойно прибув.

«Це війна проти Царства Демонів, а не будь-якої іншої країни».

Здається, ніби небеса хотіли занурити моє життя на дно.

Чорт забирай, тепер мене чекало не тільки поле бою, а й два табори, які люто вороже налаштовані один до одного. Бонусом було те, що обидві сторони повинні турбуватися про те, що думали їхні командири.

Отже, я прийняв ліки від шлунка замість перекусу і був готовий до багатьох проблем, оскільки був зайнятий переміщенням з місця на місце... Чи варто мені сказати, що все було так, як очікувалося, чи що мій прогноз виявився хибним?

Було дуже багатолюдно. У багатьох різних аспектах.

— Маркізе, ваша рука зупинилася.

— А.

Я пересунув ручку, яка зупинилася, і нашкрябав свій підпис на документі.

Війська маркіза прикликано... Звичайно, дозвіл надано... Криваві... Ні, Благородні Лицарі виступають... Ох, вони вирушать досить далеко. Я радий дати дозвіл... Звичайному командиру важко буде їх контролювати, тому я прошу, щоб хтось, хто може їх очолити, пішов... Мабуть, я можу просто послати Лієн. Чомусь здавалося, що вони хочуть, щоб пішов я особисто, але спишу це на свій настрій... ні!

Я зупинив ручку та підняв голову. Зустрівся поглядом з Даном, який дивився так, ніби знову збирався щось сказати.

— ... Але хіба ми не на війні?

— Так, це правда.

— Але чому тоді я не зайнятий?

— Хіба ви зараз не зайнятий?

— Ні... Я не казав, що я не зайнятий чимось таким...

Хіба я не перебував на полі бою рідше, ніж очікував? Спочатку мене часто викликали, але, враховуючи поточну ситуацію, зараз я неквапливо опрацьовував документи... Звичайно, місцем розташування була не резиденція маркіза, а військовий барак.

— Маркізе, у вас гора документів для обробки.

— ... Чому ти тут?

— На прохання дворецького, я стежу за обробкою документів маркіза... ні, наглядаю... ні...

Цей покидьок?

— Гм, я тут, щоб допомогти.

— Пізно, покидьку. Іди геть.

— А, історія про те, що «маркіз не зайнятий», про яку ви згадували трохи раніше.

Очевидно, що ти вправно переводиш тему розмови. Від кого ти навчився цього?

Якби я змінив тему, це був би я, хто розвинув власну толерантність, через часті знущання з боку Ремембера. Я досі не можу перемогти Ремембера, але я ще не на тому етапі, коли можу виявити прихильність до цього хлопця, який має нижчий статус, ніж я, і менш балакучий, ніж Ремембер.

— Здається, Його Величність не хоче відправляти маркіза на поле бою. Я чув плітки, що ви з якоїсь причини зайнятіший, ніж зазвичай...

— То чому ж він не хоче відправляти мене на поле бою? Це непогано, але це неприємно. Краще хай не змінює своєї думки і швидко припинить це...

— Тепер, якщо подумати, нещодавно я чув, що стиль бою командира Нульового загону Царства Демонів і Третього Героя Імперії, Деона Харта, схожі.

— Чув... що?

Ах, зрештою я відкинув це.

Він дуже добре навчився від Ремембера. Чорт забирай.