Розділ 131 — Ходіння по канату (5)

Ця війна ведеться не лише з особистої жадібності Імператора, який не міг відмовитися від завоювання континенту, а стала благородною війною за майбутнє нащадків.

Люди відчувають піднесення, беручи участь у чомусь благородному та великому. Хіба хтось був би настільки захоплений релігією, що пожертвував би своїм життям без причини? Легітимність «благородства» має таку силу.

— Тож я запитую всіх, хто зараз дивиться: «Що нам робити?» Чи повинні ми справді досягти негайного тимчасового миру, продавши майбутнє за одну обіцянку від цих демонів, чи нам слід здобути майбутнє, повернувши нашу національну силу проти них зараз, коли Імперія переживає свій розквіт?

Кип'ячий голос, який змушував забути, що все почалося з нещадної завойовницької війни Імперії.

Ніби у відповідь йому, десь там почувся крик: «Ми повинні здобути майбутнє!»

Ось чому публічні виступи страшні. Ви можете спокійно виявити лазівки в логіці, читаючи й перечитуючи текст і обмірковуючи його зміст, але в промові, яка торкається емоцій і паралізує розум слухачів, якщо вони розчуляться навіть на мить, це спрацює, перш ніж вони зможуть навіть подумати про зміст, що ускладнить виявлення лазівок чи суперечностей. Через це всі демонстрували таку ж реакцію, ніби перебували під гіпнозом.

«Крім того, варто тільки потрапити під таку хвилю, навіть той, хто дбає про логіку, не зможе вказати на недоліки в ній...»

З точки зору Диявола, це слід було перервати на півдорозі. Замість внутрішньої боротьби, яка мала тільки більше розпалитися, схоже, що люди об'єднувалися в одне ціле.

Саме тоді, коли здавалося, що ця словесна війна закінчиться перемогою Імператора, пролунали оплески.

Хлоп, хлоп, хлоп.

Усі погляди звернулися до бічного екрану Царства Демонів, поруч із екраном Імперії. Там Король Демонів плескав у долоні, плавно піднявши куточки рота.

Легкий голос продовжував, ніби атмосферу залили холодною водою.

— Чудово. Це була чудова промова.

— ...

— Але. Як би добре ти це не намагався виправдати, головна ціль не змінилась, чи не так?

Його слова звучали безсенсово, але, здається, я розумів, чому Король Демонів дозволив Імператору втрутитися у відеомагію.

— Імперія не здасться на шляху до завоювання континенту.

Тому що це весело.

Хоча вони весь цей час вели психологічну війну, у них була можливість зустрітися віч-на-віч і обговорити все це без зайвих свідків. Звісно, Король Демонів із задоволенням спровокував би Імператора.

— ...

— ...

Розпалена атмосфера охолонула.

Імператор помилився, намагаючись від початку оперувати логікою. Я б волів дивитися на ситуацію прямо, як Диявол...

Як він і сказав. Його слова перетворилися на дещо правдоподібне виправдання, але зрештою, якщо копнути глибше, основне повідомлення залишалося незмінним: «Ми не можемо відмовитися від завоювання континенту, тому починаймо війну». Ось і все. Оскільки на попередню пропозицію Царства Демонів, яка свідчила про те, що вони слухняно відступлять, якщо Імперія припинить завойовницькі дії, відповіли відмовою, цілком природно зробити такий висновок.

«Зіставити ці два факти не важко, чи не так?...»

Імператор програв.

Хоча у пропаганди все ще залишилося кілька тузів у рукаві, буде важко досягти такого ж ефекту, як раніше, незалежно від того, які слова він використає, оскільки сам Диявол викрив це ось так. Зараз буде важко змінити цю атмосферу.

Це небезпечна ситуація, коли можна програти, якщо оступитись. Саме це Імператор обрав у незручній ситуації, коли майже всі люди дивилися на нього.

— Якщо подивитися на це з такої точки зору, хіба це не висновок сторони Царства Демонів? Стримати Імперію та скористатися моментом, щоб захопити людський світ.

Він схопив опонента за комір, щоб впасти в прірву разом з ним.

Наведу ще один приклад: замість того, щоб відкинути або уникнути летючого кулака, він повністю відмовився від захисту та вдарив кулаком у відповідь.

Його бажання ніколи не помирати на самоті було дуже сильним!

Король Демонів прикрив рота від несподіваного зауваження, потім опустив голову, його плечі затряслись. Сміх, який був ледве чутним, з часом ставав голоснішим і гучно вибухнув завдяки магії.

— Ха-ха-ха! Ха-ха-ха-ха!! Це справді весело!

— ...

— Цікаво, чи це вперше я сміюся за стільки років! Зізнаюся. Ти найкращий, Імператоре! Можливо, я б побажав тебе, якби не зустрів того хлопця першим!

Мені здавалося, що сьогодні я був свідком багатьох сцен, яких ніколи раніше не бачив.

Диявол голосно сміявся. На його обличчі завжди була посмішка, ніби маска, але це вперше, коли я бачив, щоб він реготав так голосно.

... Але чому в мене мурашки по шкірі від цього...

***

— У мене мурашки по шкірі....

— ... Пане.

— Мурашки...

— Маркізе!

— Так? Що?

Я швидко прокинувся від своїх думок і підняв голову. Я зустрівся поглядом з Даном, який дивився на мене стурбованими очима, дивуючись, коли він встиг підійти до мене.

... Це надто близько. Це ніяково, тому, будь ласка, тримайся подалі.

— Ви в порядку? Ви постійно бурмочете, що у вас мурашки по шкірі.

— А... все гаразд.

— Ви впевнені, що з вами все гаразд?

— Хах.

— Тоді, будь ласка, швидше заповніть документи.

— Тепер, коли я знову про це думаю, здається, це не нормально.

— Якщо ви збираєтесь збрехати, що у вас болять руки... Ні, не так. Це стало звичкою.

Що?

— Навіть якщо ви збрешете, я вам не повірю.

— ... хіба ти не займаєшся ставками в гільдії?

— Чому ви говорите такі страшні слова? Я пояснив вам все чітко з самого початку. Я ніколи не робив нічого подібного на кшталт відкриття грального будинку під виглядом торгової гільдії та збору комісійних чи залучення найманців для крадіжки грошей у гравців, і я ніколи не буду робити нічого подібного.

— ... Пояснення дуже детальне....

Для мого психічного здоров'я краще не заглиблюватися в це.

Дан повернувся на своє місце, ніби нічого не сталося, а я знову подивився на документи, але раптом дещо привернуло мою увагу, і я примружився.

— Дивлячись на цей документ, він здається не мій...

— О, це я приніс його, бо мені також потрібно було зайнятися звітами, пов'язаними з купецькою гільдією... Ця клята гільдія Лоуфела!

Він зім'яв документи.

Я знав, що торгова гільдія Лоуфела — це гільдія, яка міцно утримувала ринок, доки Лігво купецтва Дана не з'явилося. Це також було причиною, чому віконт Лоуфел не ігнорувався Імперією.

Схоже, що тепер вони суперничали з Лігвом купецтва...

— Невже вони почали сварку?

— Вони підписали ексклюзивний контракт на дещо, дистриб'юцією чого ми планували зайнятись!

— Звичайно, у них більше ресурсів... Такими темпами було б важко потрапити на той той же рівень, то що ж ти зробив?

— Ху-ху-ху...

Його посмішка була зловісною навіть на перший погляд.

— Як і очікувалося, азартні ігри....

— Повторю ще раз, це не так. Нам вдалося розповсюдити чайне листя Деуса, в справі якого всі завжди зазнавали невдачі, і повідомити клієнтів про існування Лігва купецтва.

— ... Ти такий самий.

— Не було іншого вибору, окрім як зруйнувати монопольну систему. Це погана система. Радше, ваша рука знову зупинилася.

Дідько. Зрештою, мені все ж доведеться обробляти документи?

Я зітхнув і поворухнув рукою. Мені доведеться ще раз подумати про це, тому поки що відкладу це...

«Про що я думав, перш ніж Дан покликав мене?»

О, звісно. Я думав про словесну війну між Королем Демонів та Імператором.

Яким був результат їх перемовин на той час?

«Ймовірно, це була нічия».

Мої думки поступово переносились в інше місце.

Я поклав ручку та підпер підборіддя. Дан, який відкрив рота, ніби хотів щось сказати, був перебитий мною, який обійшов його на крок і сам поставив запитання.

— Але хто зрештою виграв у психологічній війні між двома монархами на той час?

— Чи був тоді взагалі переможець? Вони обмінялися ударами, але зрештою холоднокровно схопили один одного за комір і разом упали в прірву.

— Справді?

— Так, вони вели дуже жваву суперечку в той момент. Завдяки цьому точно з'являться посібники з риторики.

— Посібники...

Кажеш, це буде продовжуватись і надалі таким чином? Мені справді... страшно від думки, що з цього вийде.

Я відвернувся від нього і знову задумався.

Насправді, мені було цікаво дізнатися про реакцію народу Імперії, тому, щойно відеомагія зникла, я одягнув мантію та вийшов надвір. На завершення, можна сказати, що Імператор досяг лише посередніх результатів.

Незалежно від того, яким був фінал, були ті, хто підтримував попередні зауваження Імператора, бо вони мали сенс, і ті, хто мав до нього неприязнь, думаючи, що незалежно від змісту його слів, він не відмовиться від завоювання континенту та розпочне війну з Царством Демонів. Співвідношення між людьми, яким байдуже, як йтимуть справи у світі, тими, кого це хвилювало, і тими, хто нічого не міг з цим вдіяти, становило один до одного до одного... А, були також люди, які обговорювали особистість Імператора, вказуючи на те, що їм більше подобається Король Демонів.

Хто ж це міг бути? Ну, ці люди також належали до групи, яка не мала гарних почуттів до Імператора...

Були люди, яким було цікаво, про кого йшла мова, коли Король Демонів вибухнув сміхом й згадав «того хлопця», але ця тема швидко розчинилась.

Поки більшість людей сперечалися про правильне і неправильне, були люди, які унікальним чином навчали інших.

***

— Ти бачив це, Поле? Ось як це робиться. Зокрема, це схоже на словесну війну між окремими людьми, але її головна мета — підбурити більшість, тому це дуже гарний приклад ведення дискусії, який можна розглядати з різних боків.

— Все це добре, але навіщо використовувати слова Імператора як приклад...

— Подобається тобі інша людина чи ні, ти маєш навчитися того, чого маєш навчитися.

Зміст розмови був досить цікавим, тому, я зупинився, здається, навіть не усвідомлюючи цього.

— Диявол використав простий метод — приховав суть своїх слів, а потім застав супротивника зненацька, тож рухаймося далі. Чесно кажучи, Короля Демонів слід було б назвати проактивним, але він здається невмотивованим.

— Здавалося, що його реакція ґрунтувалася на інтересі. Навіть коли він говорив, це звучало так, ніби він роздивлявся цікаву комаху...

— Це так?

Дійсно? Тепер, якщо згадати, слів Імператора було надзвичайно багато. Хоча Король Демонів міг би закінчити перемовини, він просто мовчки слухав і легковажно відповідав кількома словами.

«Ці кілька слів були достатньо важкими, щоб стати останнім ударом, але...»

— Як ти знаєш, найкраще, що можна зробити у словесній війні, — це повністю захиститися від атаки та контратаки противника. Але ж не може все піти так легко, чи не так? Якщо оборона складна, потрібно знайти інший шлях. Трохи раніше, коли командир Першого загону сказав, що вони відступлять, якщо Імперія відмовиться від завоювання континенту, що зробив Імператор, який має велику слабкість ніколи не здаватися?

— ... Замість того, щоб відповісти прямо... він змінив тему розмови. Атакував, вказавши на лазівки у заяві опонента.

Атака, щоб ухилитися. А потім удар був здійснений під виглядом контратаки.

— Саме так. Ось чому важливо уважно слухати, що каже інша людина, і знаходити лазівки. Якщо атака опонента такого типу, що ти не можеш на неї відповісти, ти повинен атакувати у відповідь.

— Це можна вважати ухиленням та контратакою.

— Так. І все ж, коли Король Демонів вказав на його слабкість і ухилятися далі стало неможливим, що зробив Імператор?

А, це легко.

— Він потягнув опонента з собою.

— Правильно! Чи знаєш ти, чому Імператор це зробив? Це не проста психологічна війна між окремими особами. Словесна битва перед публікою ніколи не повинна бути програна. Скільки разів я казав тобі про важливість репутації? Репутація дійсно впливає на багато речей. На моральний дух солдатів, на складність підбурювання публіки, на індивідуальне сприйняття оратора...

Пояснення продовжувалися одне за одним.

Не знаю, чим займався цей чоловік, але пояснював він дуже добре. Його учень також розумний та добре відповідав.

Вітер прохолодний, і погода гарна. Я трохи підняв капюшон мантії та підвів голову, щоб подивитися на небо. Воно було таким чистим, що важко було повірити, що Диявол оголосив війну.

«Ха, так, оголошення клятої війни».

Тепер справді розпочнеться війна. Війна не з іншим королівством, а з Царством Демонів!

Ах, я раптом відчув, що перебуваю під великим стресом. З якоїсь причини здавалося, що швидкість накопичення тривоги зросла...

— Кхакх!

Ну, мені не здалося. Я впевнений, що перебував під великим стресом.

Така в мене думка виникла, коли я витирав червону рідину, що стікала по підборіддю, тильною стороною долоні.

... Мої справи приблизно вирішено, тому мені час повертатися. До мого маєтку, де на мене чекали документи, якими мені б хотілось розпалити багаття будь-якої миті.

Не замислюючись, я опустив голову та зустрівся поглядом з чоловіком, який навчав дитину.

— Зрозуміло? Мовчання дорівнює поразці. Якщо це проста суперечка між людьми, програти можна, але якщо інші люди дивляться, навіть якщо це означає загрузнути в багнюці з опонентом...

— ...?

Що, чому ти замовкнув, коли побачив мене?

... Ох, можливо, це тому, що мене вирвало кров'ю... Ні, але мій капюшон мало не впав! Він, мабуть, побачив моє обличчя!