Розділ 133 — Ходіння по канату (7)

... Мені краще повернутися, як і очікувалося. Я знаю, що непокора словам будь-кого з двох монархів у нинішній ситуації — небезпечний вчинок, який може поставити під загрозу моє життя, але хіба не було б правильно уникнути смерті? Якщо я залишу смерть, яка має настати після цього, своєму майбутньому «я», все якось владнається.

«Моє життя ніколи не було як свічка на вітрі».

Так було з того дня, як я вирушив на війну, тому в цьому немає нічого нового.

«Я» відчув раптовий сплеск стресу і щільно заплющив очі. Мій заплутаний розум прояснився, а розумова втома трохи зникла.

«Ох, мені потрібні препарати. А краще алкоголь...»

Я завжди був таким, тому, хоча я вже давно кинув вживати наркотики, мене дивувало, чому я так сильно прагнув їх в ці дні.

У будь-якому разі, варто спочатку повернутися назад. Коли я прийняв це рішення і обернувся, з комунікаційного каменю, який я тримав у руках, долинула вібрація.

«Що? Я не туди повернув?»

Гадаю, я правильно зрозумів напрямок...

З коротким запитанням я дістав комунікаційний прилад. Щойно я підключив зв'язок, почув короткий стогін, схожий на біль.

— Що... я не туди повернув?

— Ні. Деоне, краще приготуйся. Робота може закінчитися швидше, ніж ти думаєш. Монстр зараз рухається в твоєму напрямку.

— ... що!?

Я намагався втекти.

Земля ледь помітно затремтіла, ніби даючи мені зрозуміти, що вже надто пізно тікати. Так, я був на рівні, коли легко міг впоратися з цим самостійно. Просто дайте мені побачити обличчя ворога...

Я повернув голову, щоб знайти джерело вібрації. Побачив, як дерево з одного боку падає, відкриваючи огляд на п'ятьох чи шістьох великих монстрів.

... Ха-ха.

«Це те, з чим я можу впоратися самостійно? Серйозно?»

Наскільки високо мене оцінили?

Мені казали, що їх не так багато, і ця кількість точно менша, ніж у інших груп монстрів, з якими я досі стикався.

Їх небагато, але...

«Він не жартував!»

Вони зламали дерево! Не впевнений, що вони хотіли цього, його просто торкнулись!

Після миті тиші я ледве відкрив рота. Навіть попри це, мій голос не тремтів, і я спокійно покликав іншу особу.

— Королю Демонів?

— О, точно. Якщо ти залишиш камінь зв'язку ввімкненим, це буде відволікати тебе, так? Я першим покладу слухавку. Будь ласка, зв'яжись зі мною, коли все закінчиш.

Пік.

...

— Тря... сця....

Рука, що тримала камінь зв'язку, раптом набрала сили. Я хотів просто викинути його та виплеснути весь свій гнів, але...

Я тихо опустив погляд. Камінь зв'язку в порядку, лише рука, що сильніше стиснула його, побіліла і тремтіла — жалюгідне видовище.

Швидко глянувши на нього, я розслабив руку та поклав камінь зв'язку в кишеню.

Так, вижити понад усе. Хоча моє тіло й так було слабким, я не міг витрачати свою силу зайвий раз.

— Гаразд, подивимося, хто помре, покидьки.

Я дістав свій знайомий кинджал і пильно подивився на чудовиськ, які бігли до мене.

Пам'ятаю, як моя голова поступово піднімалася, коли відстань між нами скорочувалась...

«Я збожеволів, коли усвідомив, який він неймовірно великий?»

Після цього я нічого не пам'ятав.

***

Їм знову не вдалося вбити Деона Харта. Деяких з них навіть знищив невідомий, перш ніж вони встигли дістатися до нього.

Герцог тихо зім'яв записку, яку прочитав, і підняв куточки рота. Його погляд підвівся, і він зустрівся очима з іншими дворянами, що стояли перед ним.

... Це дратувало, але розібратися з ними разом мало бути пріоритетом.

— То... чому ви прийшли до мене без жодного попередження?

Так зробило багато людей.

Герцог перевів погляд зліва направо і повільно оглянув людей перед ним. Знайомі обличчя. Якби вони не були з аристократичної фракції, їх би одразу вигнали.

Поки він ковтав свій ледь помітний жаль, запиваючи чаєм, один з чоловіків, які сиділи на дивані та спостерігали за герцогом, наважився сміливо відкрити рота.

— Гадаю, Імператор збожеволів.

— Ох.

Це надто сміливо.

Це не зовсім неправильно, але не варто було так говорити вголос.

Він повільно поставив чашку, яку тримав. Щойно герцог зайняв позицію, щоб слухати, інші, здавалося, набралися сміливості та почали голосно висувати свої претензії.

— З самого початку це була війна з невигідними наслідками для Імперії. Навіть якщо ми виграємо чи програємо, це все одно буде програшем.

— Ми повинні зупинити це зараз.

— Війна ще на початку, тож ще не надто пізно.

Це правда, що це війна з невигідними наслідками для Імперії, і це правда, що це програш, незалежно від того, переможуть вони чи ні. Якщо можливо це припинити, то було б правильно це зробити, але...

Герцог підняв свою ніжну руку і поклав її на підборіддя, нахиливши голову. Його фіолетове волосся спадало набік, коли він рухався.

— Чому ви прийшли до мене і висуваєте свої претензії? Все, що вам потрібно зробити, це дати пораду Його Величності.

— Імператору... хіба ви не знаєте?

Що ж, це правда.

Навіть якщо просто поскаржитись йому, пощастить, якщо після цього твоя голова залишиться на місці. Бо Імператор особливо безжальний до членів аристократичної фракції.

— ... Чудово. Ви наполягаєте, що ми повинні це зупинити, але чи є якийсь спосіб це зробити?

— Це...

— До вашого відома, ця війна вже почалася. Навіть якщо ви хочете зупинитися її, існує ймовірність, що Король Демонів не погодиться з цим. Це має бути план, який враховує все це.

Незважаючи на це, герцог був на межі після того, як почув деякі незадовільні новини. Якщо план, який вони придумають, буде незграбним, було б гарною ідеєю бути готовим.

Герцог яскраво посміхнувся, стиснувши руку й вкинувши зім'яту записку в порожню чашку. Дворяни, які відчули щось зловісне, затремтіли, ніби не були повністю байдужими.

Тим не менш, один з них відкрив рота, щоб сказати те, з чим і прийшов в цю кімнату.

— Я збираюся... обезголовити Імператора.

На жаль, це був не дуже вдалий метод.

Герцог застиг і не міг повірити своїм вухам, почувши раптову промову про зраду.

— ... Перепрошую?

— Король Демонів сказав, що відступить, якщо Імперія не зробить жодних подальших кроків. Але Імператор — підбурювач війни. Він радо вітає війну проти Царства Демонів і не має наміру її зупиняти. Тож...

— Ви збираєтесь зупинити війну, обезголовивши Імператора?

— Якщо ми віддамо голову Імператора Дияволу, хіба Король Демонів не зрозуміє, що ми маємо на увазі, і не відступить?

— Ха...

Це дурість.

Дивлячись на них, герцог відчув, як у нього без причини пульсує голова, тому він тихо заплющив очі. Негативні емоції, такі як гнів і роздратування, вирували, але потім вщухали під тиском холодного розуму.

Можливо, через стрімкі емоції, що злетіли до вибуху, почувся слабкий голос, близький до жалю.

— Чому ви думаєте, що саме цього хоче Король Демонів?

— ... Що?

— Ви коли-небудь замислювалися, чому Король Демонів сказав саме це, коли оголосив війну?

— Що? А так...

Дворянин замовк. Герцог вирішив трохи почекати про всяк випадок, але відповіді не було.

Це справді шляхетний представник Імперії.

— Звичайно, бо це б призвело до внутрішньої боротьби, чи не так? Він прагне розколу в людському світі та розколу Імперії! Диявол намагається створити розбрат серед людства!

Почулися здивовані вигуки.

Герцог провів долонею по обличчю та підняв чашку перед собою, потім поглянув на записку, яку поклав туди хвилину тому, і спокійно відставив її. Він не міг покликати прислугу через тему, про яку вони зараз говорили, тому йому не залишалося іншого вибору, окрім як терпіти.

Коротку тишу, що запала на мить, знову порушив спокійніший голос.

— Ви, мабуть, вивчили історію з базовими знаннями аристократа.

— Так, так... звичайно...

— Тоді ви маєте розуміти. Що стало причиною занепаду більшості країн?

— ...

Знову не було відповіді.

Це погано. Навіть якщо це не через монарха, то через його підданих. Навіть Імператор знає важливість історії, то звідки взялися такі дурні дворяни?

Коли герцог знову бачив перед собою недоліки спадкової системи, то відчував бажання щиро підтримати тих, хто закликає до революції. Звичайно, це лише швидкоплинний порив.

Герцог зітхнув і спокійно відповів.

— Це внутрішні суперечки.

— А...

Що значить це здивоване «А...»?

Звичайно, частка країн, які розпалися через іноземні держави, збільшилася завдяки нинішньому Імператору, але зрештою, протягом історії причиною падіння майже всіх держав були внутрішні чвари.

— Зовні може здатися, що країна розпалася через іноземні сили, але якщо придивитися до деталей, було багато випадків, коли держава вже була в нестабільному стані через внутрішні проблеми.

Коли країна перебуває у скрутному становищі через внутрішні чвари, інша країна раптово зачіпає її, і вона одразу руйнується.

— Але... поділ знаті на різні фракції та боротьба одна проти одної була практикою ще до того, як ця країна стала Імперією. Згідно зі словами герцога, ця країна незабаром...

— О боже.

Вони навіть не могли відрізнити політичну опозицію від справжньої конфронтації.

Зітхання пролунало нізвідки. Герцог здивовано подивився на них, навіть не думаючи про те, щоб прибрати волосся, яке спадало йому на обличчя, як завіса.

— ... Хто сказав, що опозиція — це погано? Політична опозиція — це природне та закономірне явище, яке неминуче виникає для досягнення кращих результатів.

— Тоді, щойно...

— Однак, заміна Імператора згідно бажання опозиції повинна відбуватися в залежності від ситуації. Одна справа, коли таке відбувається, поки країна ще ціла, але чи не буде небезпечно вступати в конфронтацію в ситуації, коли існує загроза з боку іноземних держав? Це божевілля.

Скільки разів сьогодні підвищувався його кров'яний тиск? Існували межі придушення розумом.

Герцог підняв руку, торкнувся лоба і тихо заговорив.

— Усі дворяни мають основний обов'язок захищати свою країну, політично чи військово. Незалежно від того, наскільки розділені наші фракції, якщо іноземна сила намагається вторгнутися, ми повинні об'єднати сили, щоб вигнати їх. Політична битва — це те, що буде після.

Як вони думали, за чий рахунок вони зараз добре харчувались і жили?

Захист народу Імперії — головний обов'язок дворян і монархів. Від розчарування гострі слова підступили до його горла.

Герцог важко проковтнув їх, поклав схрещені руки на коліна і яскраво посміхнувся тим, хто просто дивився на нього.

— Брехливі слова просочилися аж сюди, але тепер ви розумієте. Це означає, що думки, які зараз мають громадяни, були викликані Дияволом. Як ви взагалі можете вірити словам Диявола? По всьому континенту ходять чутки, що демони схильні до брехні.

— ...

— Навіть якщо ви віддасте голову Імператора та отримаєте обіцянку миру, чи захистять вони вас?

— ...

— Отже, в нинішній ситуації обезголовлення Імператора рівнозначно знищенню цієї країни та передачі людського світу Дияволу. Ви хочете носити корону на самоті в країні, що розвалилася, і грати роль господаря, якому нема кому служити?

Звичайно, перш ніж вони зможуть зіграти в таку безглузду гру, вони вже будуть мертвими, і навколо будуть лише трупи.

У будь-якому разі, герцогу здалося, вони його правильно зрозуміли. Дворяни, чиї обличчя зблідли, поспішно замахали руками.

— Ох ні.

— Ми були дурними.

— ... Його Величність повторював це знову і знову. Бути дурним для людини, яка стоїть зверху, це гріх. Гадаю, вам потрібно зрозуміти, чому історія є однією з основних наук для дворян.

Старб Іллюстер думав, що вони не залишать його в спокої, якщо прийдуть з незграбним планом... але коли вони придумали план, ще дурніший, ніж він міг собі уявити, він втратив всі моральні сили.

Герцог, який раптово відчув втому, підняв руку та наказав гостям.

— Мені також потрібно дізнатися правду про чутки про теорію про почесного маркіза Деона Харта... Тож, йдіть, будь ласка.

— Так, так!

У місці, що залишилося пустим після того, як люди поспішно пішли, він згадав про записку, на яку дивився перед приходом цих дурних дворян.

«Напади завжди зазнають невдачі, а отруєння не вдаються, тому що хтось або викидає отруєну їжу, вдаючи, що це випадково, або виявляє отруту, перш ніж Деон Харт її з'їсть...»

Крім того, його захищав хтось, чиє ім'я було невідоме.

Окрім вражаючої майстерності, він мав також неймовірну удачу. Чесно кажучи, герцог був трохи розчарований, але...

« ... Чи то удача, чи майстерність, якщо я продовжуватиму намагатися, доки не досягну успіху, це колись станеться».

Оскільки його думки ще не змінилися, герцог не відкликав свого початкового запиту про вбивство, наказавши найманцям пробувати, доки вони не досягнуть успіху. Він сказав, що заплатить стільки, скільки ті забажають.